Постанова 4803 № 203/4288/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1552/26 Справа № 203/4288/24 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свисутнової О.В. за участю секретаря - Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 23 серпня 2024 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 30.06.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNHLGB00000561, відповідно до якого останньому було видано кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 689745,66 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 13,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30.06.2016 року. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №DNHLGB00000561, за яким в іпотеку передано майнові права на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 та паркувальних місць №6 та АДРЕСА_2 . Після завершення будівництва майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору. Також, 10.09.2008 року з відповідачем було укладено договір іпотеки №DNHLGB00000561/1, згідно якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_3 . У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2014 року у справі №201/6273/14-ц в рахунок стягнення заборгованості станом на 29.04.2014 року в сумі 1609463,16 доларів США було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNHLGB00000561/1 від 10.09.2008 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. Вказане рішення не оскаржувалось, набрало законної сили та на теперішній час в повному обсязі не виконано, заборгованість не погашена. 25.03.2016 року на підставі рішення банк реалізував квартиру згідно договору купівлі-продажу №279 на суму 230091,31 долари США. 15.05.2017 року відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та згідно актів державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, позивач залишив за собою нереалізоване майно у вигляді двох паркомісць №6 та №7 за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 407750 грн. та 411320 грн., що еквівалентно 30938,31 доларам США. 15.06.2018 року в рахунок погашення заборгованості надійшло 3245,78 доларів США. Таким чином, всього за період після ухвалення рішення на погашення заборгованості за кредитним договором надійшло 264275,40 доларів США залишок непогашеної заборгованості складає 1345187,76 доларів США. Посилаючись на вказані обставини банк у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року в сумі 121284,32 долари США (а.с.1-5). Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних відмовлено повністю. Вирішено питання судових витрат (а.с.180-184). В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про сплив позовної давності, наголошуючи на тому, що не виконання боржником рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2014 року є триваючим правопорушенням. Відтак, право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення до моменту його усунення. Крім того, зазначає про те, що терміни звернення до суду були законно продовжені через карантин та воєнний стан, тому вимоги заявлені в межах останніх трьох років, що передували подачі позову. Вказує постанови Великої Палати Верховного Суду, які підтверджують право кредитора нараховувати суми за ст. 625 ЦК України навіть після ухвалення рішення про стягнення основного боргу (а.с. 187-191). Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 30.06.2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (після зміни найменування АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNHLGB00000561, відповідно до якого останньому було видано кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 689745,66 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 13,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30.06.2016 року. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №DNHLGB00000561, за яким в іпотеку передано майнові права на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 та паркувальних місць №6 та АДРЕСА_2 . 10.09.2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки №DNHLGB00000561/1, згідно якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_3 . У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2014 року у справі №201/6273/14-ц, яке набрало законної сили, в рахунок стягнення заборгованості станом на 29.04.2014 року в сумі 1609463,16 доларів США було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNHLGB00000561/1 від 10.09.2008 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. На підставі вказаного вище рішення банк реалізував іпотечне майно згідно договору купівлі-продажу №279 від 25.03.2016 року за ціною, що дорівнює 230091,31 доларам США. 15.05.2017 року відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та згідно актів державного виконавця про передачу майна стягувачу, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 16.05.2016 року за реєстровим №3968, в рахунок погашення боргу за кредитним договором №DNHLGB00000561 від 30.06.2026 року, позивач залишив за собою нереалізоване майно у вигляді двох паркомісць №6 та №7 за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 407750 грн. та 411320 грн., що еквівалентно 30938,31 доларам США. 15.06.2018 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором надійшло 3245,78 доларів США. Таким чином, всього за період після ухвалення рішення на погашення заборгованості за кредитним договором надійшло 264275,40 доларів США залишок непогашеної заборгованості складає 1345187,76 доларів США. Посилаючись на вказані обставини банк в пред`явленому позові у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року в сумі 121284,32 долари США. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України). Як визначено у ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У частині 2 статті 625 ЦК України визначено, що у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (п.1 ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку»). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1,5 ст.261 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст.264 ЦК України). У частині першій ст.266 ЦК України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2006 року сторони уклали кредитний договір №DNHLGB00000561, строк виконання зобов`язання було встановлено до 30.06.2016 року включно. З огляду на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2014 року у цивільній справі №201/6273/14-ц, провадження №2/201/1814/2014, випливає, що 19.05.2014 року банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №DNHLGB00000561/1 від 10.09.2008 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNHLGB00000561 від 30.06.2006 року, яка утворилась станом на 29.04.2014 року в сумі 1609463,16 доларів США. Крім того, до звернення до суду банком 28.03.2014 року на адресу позичальника було направлено попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання зобов`язань за кредитним договором. Відтак, направивши відповідачу в порядку ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушень за зобов`язанням 28.03.2014 року та в подальшому звернувшись 19.05.2014 року до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк дії такого договору та виконання зобов`язання. Матеріали справи свідчать про те, що банк був обізнаний, що коштів від продажу іпотечного майна буде недостатньо для погашення існуючої заборгованості за кредитним договором в сумі 1609463,16 доларів США. 25.03.2016 року уклавши на виконання рішення суду від 16.12.2014 року договір купівлі-продажу, продав іпотечне майно за ціною, що дорівнює 230091,31 доларам США, яка не покривала розмір наявної заборгованості. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пред`явлення банком вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляла кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням у спосіб стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Тому пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалення відповідного рішення судом, як і його виконання, не переривали загальну позовну давність за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням, як і не переривала такого строку і подача банком заяви про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором та його вчинення 16.05.2016 року (див. постанову Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №357/5125/16-ц). Варто зауважити, що положення кредитного договору №DNHLGB00000561 від 30.06.2006 року не передбачили умов про збільшення позовної давності, тож у даному випадку застосовується загальний строк позовної давності. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що банк пропустив встановлений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором після 19.05.2017 року, а відповідно і до додаткової вимоги про стягнення коштів в порядку ч.2 ст.625 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову відхиляються. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Судді: