Постанова КАС ВС № 440/9471/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 440/9471/25 адміністративне провадження № К/990/49625/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2025, ухвалене суддею Чесноковою А. О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, ухвалену колегією суддів у складі Присяжнюк О. В., Любчич Л. В., Спаскіна О. А., у справі № 440/9471/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Зіньківської міської ради, третя особа - Північно-східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про стягнення середнього заробітку за вимушені прогули, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: У липні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Зіньківської міської ради, у якому просили стягнути з відповідача на користь позивачів по 1 168 000 грн середнього заробітку за вимушені прогули. Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 14.07.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025, відмовив у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачам право звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір виник внаслідок позиції позивачів щодо невиплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку, а тому порушені позивачем питання перебувають поза межами адміністративної юрисдикції. Заявлені позивачем позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь по 1 168 000 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, на їх думку, вони виконали роботу, зрубавши аварійну березу. Тобто спірні правовідносини в цій справі стосуються трудових правовідносин, а не публічно-правових правовідносин. У зв`язку з цим, спір між сторонами не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначили, що вони є безпідставними та незаконними. На переконання скаржників, згідно з правилами предметної підсудності позов підлягає адміністративному судочинству, якщо одна із сторін є органом місцевого самоврядування. Оскільки в цьому позові відповідачем є Зіньківська міська рада, тобто орган місцевого самоврядування, цей позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає у себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України є спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Судами попередніх інстанцій установлено, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь по 1 168 000 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, на їх думку, вони виконали роботу, так як зрубали аварійну березу. Верховний Суд зауважує, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України). Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У взаємозв`язку із наведеним слід зазначити, що предметом спору в адміністративній справі повинні бути відповідні дії чи рішення, які вчинені/прийняті в межах здійснення управлінських функцій, та які безпосередньо породжують для особи певні правові наслідки, порушуючи її права та законні інтереси. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини в цій справі стосуються трудових правовідносин. При цьому позивачі не зазначали про жодні дії чи рішення, які вчинені/прийняті в межах здійснення Зіньківською міською радою управлінських функцій, та які безпосередньо породжували б для позивачів певні правові наслідки, порушуючи б їхні права та законні інтереси. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що норми цивільного процесуального законодавства не передбачають можливості розгляду позовів до органу місцевого самоврядування через нібито відсутність у нього статусу юридичної особи, з огляду на таке. Так, відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Таким чином, Зіньківська міська рада має належну процесуальну правоздатність виступати відповідачем у порядку цивільного судочинства у спорах, що випливають із приватноправових чи трудових відносин. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування правильно прийнятих судових рішень. Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду цієї справи. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 у справі № 440/9471/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов