Постанова КАС ВС № 200/4809/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 200/4809/25 адміністративне провадження № К/990/41120/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції справу № 200/4809/25 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Посвалюк Вікторія Володимирівна, на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року (суддя Волгіна Н.П.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Блохін А.А., судді - Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якій просив: 1.1. визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди, установленої пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за періоди його участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області з 27.02.2024 до 09.09.2024, із 22.09.2024 до 25.10.2024, із 29.10.2024 до 31.10.2024 в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах; 1.2. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової винагороди, установленої пунктом 1-1 Постанови № 168, за періоди його участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області з 27.02.2024 до 09.09.2024, із 22.09.2024 до 25.10.2024, із 29.10.2024 до 31.10.2024 в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів із дня отримання ухвали шляхом надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску. 2.1. Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин в контексті строку звернення до суду підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). 2.2. Суд першої інстанції зауважив, що про ймовірне порушення свого права в частині отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць позивач повинен був дізнатися під час отримання грошового забезпечення за певний місяць (про порушення права в частині отримання винагороди за лютий 2024 року - не пізніше 30.04.2024, за березень 2024 року - не пізніше 31.05.2024, […] за жовтень 2024 року - не пізніше 31.12.2024), однак до суду позивач звернувся лише 30.06.2025, тобто з пропуском процесуального строку. 2.3. При цьому Донецький окружний адміністративний суд відхилив покликання сторони позивача на те, що при звільненні з військової служби 18.01.2024 будь-яких письмового повідомлень або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене позивачу за період проходження військової служби у військовій частині грошове забезпечення, йому надано не було і що лише після отримання представником позивача 08.04.2025 від В/ч НОМЕР_1 відповіді на адвокатський запит від 11.03.2025 позивачу стало відомо про нараховані та виплачені йому складові грошового забезпечення (зокрема про розмір винагороди, передбаченої Постановою № 168). 2.4. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що розмір спірної винагороди визначається без прив`язки (у відсотковому значенні) до посадового окладу військовослужбовця, при цьому розмір цієї винагороди складає від 30000,00 грн до 100000,00 грн у розрахунку на місяць додатково до інших складових грошового забезпечення, які сплачуються військовослужбовцям щомісячно. 2.5. Позаяк позивач оскаржує невиплату саме максимального розміру додаткової винагороди (100000,00 грн у розрахунку на місяць), а також зважаючи на його твердження про участь у бойових діях/заходах з національної безпеки і оборони у періоди з 27.02.2024 по 09.09.2024, з 22.09.2024 по 25.10.2024, з 29.10.2024 по 31.10.2024 та отримання щомісячно грошове забезпечення в загальному розмірі до 100 000,00 грн на місяць (зокрема, у квітні отримав 61541,10 грн, у травні-червні - по 49799,43 грн на місяць, у липні-серпні - 50799,43 грн та 50162,24 грн відповідно), суд першої інстанції виснував, що позивач при отриманні грошового забезпечення за спірні періоди не міг не знати про те, що йому не сплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць. 2.6. Зважаючи на те, що до позовної заяви не додано клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску, суд першої інстанції, установивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

3. На виконання ухвали про залишення позову без руху позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому вказав, що з 10.02.2024 був призваний на військову службу за мобілізацією та звільнений 18.01.2025 на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). При цьому письмового повідомлення про нараховані і виплачені йому суми відповідач не надавав, фактично позивач дізнався про порушення своїх прав із відповіді відповідача від 22.03.2025 № 1671/1305 на адвокатський запит від 11.03.2025, отриманої 08.04.2025, після чого в межах тримісячного строку звернувся до суду з цим позовом. 3.1. Указував, що після звільнення з військової служби він займався відновленням здоров`я, відновленням фізичного, морального та психологічного стану. У цей період часу позивачу встановлено третю групу інвалідності. 3.2. Крім того, ОСОБА_1 на обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду вказував, що в період проходження військової служби у В/ч НОМЕР_1 , а саме: з 27.02.2024 до 09.09.2024, з 22.09.2024 до 25.10.2024, з 29.10.2024 до 31.10.2024, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, а саме у м. Часів Яр і с. Іванівське, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 22.03.2025 № 1671/327/УБД. У періоди між виконанням бойових завдань позивач виконував обов`язки військової служби і фізично та психологічно не мав змоги займатися приватними справами, звертатися до адвоката за консультацією або ініціювати судові справи. 3.3. Крім того, з 26.10.2024 до 29.10.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Північного регіону м. Харків, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 10561. В подальшому, з грудня 2024 року у Головному військовому клінічному госпіталі м. Київ проведено медичний огляд ОСОБА_1 . 3.4. Згідно з рішенням ВЛК від 03.12.2024 за № 31797 його звільнено від виконання службових обов`язків на 30 календарних днів (на строк, необхідний для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу); 11.12.2024 ОСОБА_1 видано свідоцтво про хворобу № 31799с, відповідно до якого його визнано непридатним до військової служби. 3.5. З урахуванням наведених обставин просив поновити строк звернення до суду з цим позовом.

4. Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 14.07.2025, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2025, позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.

5. Повертаючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, указав, що з урахуванням приписів статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України строк звернення до суду із позовом про оскарження бездіяльності щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, установленої п. 1-1 Постанови № 168 за періоди з 27.02.2024 до 09.09.2024, з 22.09.2024 до 25.10.2024, з 29.10.2024 до 31.10.2024 становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про таку бездіяльність.

6. При цьому суд, з огляду на додані позивачем документи, визнав поважними причини пропуску звернення до суду з позовом у період із 01.08.2024 (стосовно винагороди за лютий 2024 року, яка йому мала бути сплачена не пізніше 30.04.2024 і тримісячний строк звернення з позовом щодо якої тривав із 01.05.2024 до 31.07.2024) до 18.01.2025 (день звільнення з військової служби) і в період із 19.01.2025 до 13.03.2025.

7. Однак, оскільки жодних доказів на підтвердження існування поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у період із 08.04.2025 до 30.06.2025 не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем існування поважних причин, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом у вказаний період. Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції

8. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Посвалюк В.В., подав касаційну скаргу на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2025, у якій просив скасувати вказані судові рішення, а справу скерувати до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

9. Підставою для відкриття касаційного провадження в справі № 200/4809/25 є оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, після її перегляду в апеляційному порядку, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та покликання позивача в касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

10. ОСОБА_1 наводить доводи про те, що про порушення своїх прав щодо невиплати додаткової винагороди у спірні періоди дізнався з інформаційної довідки та розрахунку, наданої відповідачем 08.04.2025, та зауважує, що при звільненні відповідач не дотримався вимог статті 166 КЗпП України і не надав йому письмового повідомлення про суми нарахованих та виплачених при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплат.

11. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

12. Копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами було надіслано на адресу В/ч НОМЕР_1 , указану в касаційній скарзі, проте поштове відправлення (R067031540027) повернулося на адресу Верховного Суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

13. Одночасно на вебсторінці, призначеній для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 05.11.2025 забезпечено надання загального доступу до ухвали Верховного Суду від 03.11.2025 про відкриття касаційного провадження № К/990/41120/25 (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 131522575).

14. Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

15. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що, відповідно до статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 23.06.2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України. Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

18. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд керується зазначеним нижче.

19. Спір у цій справі стосується визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь позивача додаткової винагороди, установленої пунктом 1-1 Постанови № 168.

20. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, установленого цим Кодексом або іншими законами.

21. Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. У частині третій статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. 23.1. Із заявою про вирішення трудового спору в справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

24. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів із дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

25. Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків для звернення до суду. Це насамперед обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків зумовлено досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

26. Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

27. Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

28. У Рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 Конституційний Суд України зауважив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

29. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

30. Норми, які регламентують строки звернення до суду, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя й дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

31. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду для захисту прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними.

32. Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

33. Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду чи повернення позову, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними, і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, установленому КАС України.

34. Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.

35. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

36. У цій справі підставою для повернення позову був висновок судів попередніх інстанцій про пропуск строку звернення до суду, який становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, установленої пунктом 1-1 Постанови № 168, за періоди з 27.02.2024 до 09.09.2024, із 22.09.2024 до 25.10.2024, із 29.10.2024 до 31.10.2024.

37. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спору та необхідністю застосування до питання визначення тривалості строку звернення вимог статті 233 КЗпП України.

38. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив 19.11.2025 постанову в справі №4 20/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП України).

39. У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке: 39.1. «Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.»

40. Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду з цим спором.

41. Повертаючи позов з підстав пропуску строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України, не визначивши частину вказаної норми, а про порушення своїх прав щодо невиплати додаткової винагороди позивач мав довідатися при отриманні грошового забезпечення за певний місяць.

42. Такі висновки суди попередніх інстанцій мотивували тим, що позивач оскаржує невиплату саме максимального розміру додаткової винагороди (100000,00 грн у розрахунку на місяць), тож отримуючи щомісячно грошове забезпечення в загальному розмірі до 100 000,00 грн на місяць, не міг не знати про те, що йому не сплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць у спірний період.

43. У контексті викладеного Суд зазначає, що стаття 233 КЗпП України установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору: 1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (частина перша статті 233 КЗпП України); 2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (частина друга статті 233 КЗпП України); 3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

44. Беручи до уваги, що позивач 18.01.2025 (до звернення до суду) звільнився з військової служби, до спірних правовідносин підлягала застосуванню саме частина друга статті 233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

45. Отже, основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначити момент, із якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

46. При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

47. Так, пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

48. Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

49. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).

50. Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

51. Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №

280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

52. Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: «Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця)».

53. Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

54. Повертаючись до обставин справи, Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання щодо дати ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених йому доходів при звільненні (отримання грошового атестата тощо), із якої необхідно обраховувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

55. Отже, суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставини ознайомлення позивача до 08.04.2025 (до отримання відповіді відповідача на адвокатський запит) із письмовим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, помилково пов`язавши момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав із самим фактом зарахування грошового забезпечення на картковий рахунок у відповідному місяці.

56. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороди у спірний період є передчасними.

57. Крім того, варто зауважити, що, відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

58. Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

59. При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від установлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

60. Процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Так, відповідно до частини першої статті 169 КАС України у випадку невиконання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - позовна заява залишається без руху.

61. Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

62. Суд зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.

63. При цьому в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.

64. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

65. Мотивувальна частина судового рішення має відповідати його резолютивній частині з метою уникнення перешкод для належного виконання учасником справи рішення суду та забезпечення його зрозумілості для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання.

66. За висновками судів попередніх інстанцій, звернувшись до суду лише 30.06.2025 з позовними вимогами про визнання протиправними дій та зобов`язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, установлену пунктом 1-1 Постанови № 168, за період із 27.02.2024 до 09.09.2024, із 22.09.2024 до 25.10.2024, із 29.10.2024 до 31.10.2024, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду, оскільки, отримуючи щомісячно грошове забезпечення в загальному розмірі до 100 000,00 грн на місяць, повинен був дізнатися про те, що йому не сплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць у спірний період.

67. Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 07.07.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без руху та надав скаржнику десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви та подання заяви про поновлення строку звернення з адміністративним позовом.

68. На виконання ухвали про залишення адміністративного позову без руху ОСОБА_1 подав до Донецького окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій наводив доводи про наявність поважних причин пропуску строку.

69. Зі змісту мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції від 17.07.2025 про повернення позову випливає, що цей суд надавав оцінку доводам ОСОБА_1 та дійшов висновку про наявність поважних причини пропуску звернення до суду з позовом у період із 01.08.2024 (стосовно винагороди за лютий 2024 року, яка йому мала бути сплачена не пізніше 30.04.2024 і тримісячний строк звернення з позовом щодо якої тривав із 01.05.2024 до 31.07.2024) до 18.01.2025 (день звільнення з військової служби) і в період із 19.01.2025 до 13.03.2025.

70. Поряд із цим суд першої інстанції, із яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про недоведення позивачем наявності поважних причин, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом у період із 08.04.2025 до 30.06.2025.

71. Дослідивши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність існування поважних причин, що унеможливили своєчасне звернення до суду із цим позовом у період з 08.04.2025 до 29.06.2025, у зв`язку з чим позовну заяву повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

72. Колегія суддів звертає увагу, що в резолютивній частині ухвали суду першої інстанції від 14.07.2025 про повернення позовної заяви, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду неповажними не були визнані, у задоволенні цього клопотання йому не відмовлено.

73. При цьому заявлене клопотання учасника справи, який звертається із позовною заявою, про поновлення строку звернення до суду мало б бути вирішене судом.

74. Між тим пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

75. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо після залишення позовної заяви без руху у зв`язку з відсутністю клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду або ж якщо причини, вказані у клопотанні, будуть судом визнані неповажними, заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

76. Наведене вказує на допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині невирішення заявленого ОСОБА_1 клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду, яке суд апеляційної інстанції не виправив.

77. Оцінюючи історію позивача в контексті доводів касаційної скарги щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, Верховний Суд доходить висновку, що позивачу не було забезпечено належний рівень доступу до суду, а питання щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду, які були ним зазначені в клопотанні про поновлення такого строку, що подавалося ним на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не вирішено судом по суті.

78. Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій продемонстрували формальний підхід до вирішення питання про поновлення строку звернення до суду.

79. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

80. Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

81. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню зі скеруванням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

82. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Посвалюк Вікторія Володимирівна, задовольнити.

2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року скасувати.

3. Справу № 200/4809/25 скерувати до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов