Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/11577/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11577/24 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Воловика С.В., суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д., розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі №580/11577/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нараховувати та виплачувати позивачеві пенсію відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII) з 20 травня 2024 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.96 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 20.05.2024. У подальшому, позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства. Заява обґрунтована тим, що на даний час рішення суду виконано не в повному обсязі, а саме в частині нарахування основної пенсії за 2026 рік з урахуванням мінімальної пенсії за віком у розмірі 2595,00 грн, встановленому статтею 7 Закону України від 03 листопада 2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі Закон № 4695-IX), тоді як відповідач застосовує показник середнього заробітку, що призводить до нарахування основної пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено резолютивною частиною рішення суду. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що рішення виконане відповідачем у спірному періоді (з 20 травня 2024 року) у розмірі 20 262,00 грн щомісячно, конкретних сум пенсії рішення не присуджувало, а надання правової оцінки обставинам і фактам, що не були предметом і підставами спору, в порядку судового контролю не передбачено та може бути підставою іншого позову. Ухвалу постановлено з посиланням на частину 6 статті 383 КАС України. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати ухвалу суду першої інстанції; задовольнити заяву про встановлення судового контролю в частині вимог, що стосуються 2026 року; постановити окрему ухвалу щодо порушень норм процесуального права, допущених судом першої інстанції. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити ухвалу без змін, стверджуючи, що рішення суду виконане у повному обсязі, оскільки жодних конкретних сум суд не присуджував, а вимога позивача щодо застосування показника 2026 року виходить за межі предмета спору. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано з Черкаського окружного адміністративного суду матеріали справи №580/11577/24. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року частковому скасуванню, з таких підстав. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. Порядок та підстави встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 382 КАС України. Разом з цим, слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за № 4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень ст. 382 КАС України. Так, у відповідності до вказаних змін, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. У той же час, судом першої інстанції при вирішенні заяви позивача допущено неправильне застосування норм процесуального права, що є самостійною підставою для скасування ухвали відповідно до частини 8 статті 249 КАС України. Позивач звернувся до суду в порядку статті 382 КАС України - «Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах». Відповідно до частини 1 цієї статті (у редакції, чинній з 19 грудня 2024 року), в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат суд за письмовою заявою заявника зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про його виконання. Таким чином, у зазначеній категорії справ встановлення судового контролю є обов`язком суду, а не його правом. Звернення позивача відбулося саме в цьому порядку - в межах пенсійної справи, що стосується перерахунку пенсії. Проте суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі застосував частину 6 статті 383 КАС України, яка регулює виключно процедуру залишення заяви без задоволення в разі відсутності підстав для примусового виконання рішення в порядку статті 383 КАС України. Стаття 383 КАС України врегульовує інший механізм - відповідальність за невиконання судового рішення - і не може застосовуватись до заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України. Змішування судом цих двох різних процесуальних механізмів є помилкою. Колегія суддів звертає увагу на те, що резолютивна частина рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, «визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно. Формулювання «на відповідний рік» є ключовим: воно прямо передбачає динамічний (такий, що змінюється щороку) базовий показник, який має застосовуватись при нарахуванні пенсії. Рішення суду не фіксує конкретну грошову суму, а встановлює механізм розрахунку - 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до щорічного бюджетного закону. Зміна цього показника не є «новою вимогою» і не потребує окремого позову - вона є наслідком виконання вже існуючого рішення суду. Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, встановлено на рівні 2595,00 грн. Відповідно, з 01 січня 2026 року основний розмір пенсії позивача, обчислений за механізмом, встановленим рішенням суду, мав становити не менше ніж 20 760,00 грн (2 595,00 Ч 8). Проте відповідач нараховував позивачеві пенсію, виходячи із середнього заробітку - 20239,39 грн, що є меншим від законодавчо встановленого мінімуму для даної категорії пенсіонерів та не відповідає резолютивній частині рішення суду. Посилання відповідача на те, що «суд конкретних сум не присуджував» і тому вимога позивача виходить за межі рішення, є формальним і не відповідає суті зобов`язання. Відсутність конкретної суми в рішенні зумовлена саме динамічним характером показника - суд встановив формулу розрахунку, яка автоматично оновлюється зі зміною бюджетного законодавства. Нарахування у сумі, меншій від мінімуму, визначеного цією формулою, є невиконанням судового рішення. Обов`язок органів ПФУ здійснювати перерахунок пенсії в разі зміни розміру прожиткового мінімуму та мінімальної пенсії за віком закріплено також у Законі України від 05 жовтня 2006 року № 231-V, яким внесено зміни до Закону № 796-XII: «У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону... Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму». Таким чином, обов`язок провести перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2026 року із застосуванням показника 2 595,00 грн ґрунтується як на резолютивній частині рішення суду, так і на нормах матеріального права. Суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі послався на загальновідоме правило, відповідно до якого приписи рішення суду поширюють свою дію на майбутні правовідносини лише на стадії виконання, а не в порядку контролю. Проте це правило стосується якісно нових правовідносин, що виникли поза межами предмета позову. У даному випадку йдеться не про нові правовідносини, а про триваючий обов`язок у межах того самого механізму нарахування, що встановлений набраним законної сили рішенням суду. Корегування числового значення базового показника при незмінному алгоритмі розрахунку є виконанням рішення, а не предметом нового позову. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що після набрання судовим рішенням законної сили воно підлягає виконанню та є обов`язковим для відповідача у справі (боржника), незалежно від того, чи видавався виконавчий лист та чи було ініційовано процедуру примусового виконання судового рішення в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження". Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок і саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04), пункти 51, 54). Більш того, у пункті 46 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (також рішення ЄСПЛ у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27.05.2004; у справі «Лізанець проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007). Відповідний державний орган повинен вжити всіх необхідних заходів для виконання судового рішення або передати його іншому компетентному органу для виконання (рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), № 59498/00, п. 68). Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Колегія суддів наголошує, що задоволення заяви позивача, поданої у порядку ст.382 КАС України, є гарантією ефективного відновлення його права, яке було захищено судовим рішенням в цій справі, а саме встановлення судового контролю передбачено ст.382 КАС України, що у подальшому надасть суду першої інстанції та сторонам з`ясувати наступне питання щодо належності виконання судового рішення у повному обсязі і необхідності застосування подальших заходів (штраф, визнання протиправності дій) у разі виявлення невиконання відповідачем судового рішення. За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що на даний час наявні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом подання звіту про виконання судового рішення в порядку ст. 382 КАС України. Згідно з частинами першою-третьою ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованою заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР, у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно з 01 січня 2026 року. У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши апеляційну скаргу в частині вимоги про постановлення окремої ухвали у зв`язку з допущенням судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що, на думку скаржника, призвело до прийняття незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частини першої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Статтею 324 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. За усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформульованою, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16, окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 320/4936/23 підтвердив, що обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є: (1) порушення закону чи іншого нормативно-правового акта із чітким зазначенням відповідної норми та обґрунтуванням, у чому саме полягає порушення; (2) встановлення причин та умов, що сприяли його вчиненню. Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників. Принципово важливим є те, що згідно з наведеними нормами та судовою практикою їх застосування постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Таким чином, навіть у разі виявлення судом порушення закону питання про постановлення окремої ухвали вирішується судом на власний розсуд з урахуванням конкретних обставин справи. Скаржник пов`язує вимогу про постановлення окремої ухвали з тим, що суд першої інстанції, на його думку, допустив порушення норм процесуального права при розгляді заяви про встановлення судового контролю, що спричинило прийняття незаконного судового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що за змістом статті 249 КАС України підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення судом порушення закону безпосередньо під час розгляду справи - як самостійного, виявленого у діяльності відповідного суб`єкта, а не як процесуального порушення при ухваленні конкретного судового рішення у справі. Виправлення процесуальних порушень суду першої інстанції, що зумовили ухвалення незаконного судового рішення, - це предмет апеляційного перегляду відповідно до статей 315-317 КАС України, а не підстава для постановлення окремої ухвали. Задовольнивши апеляційну скаргу в частині по суті спору та частково скасувавши ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів тим самим у повній мірі відновила права скаржника шляхом належного апеляційного перегляду. Наявність механізму апеляційного оскарження як самостійного та достатнього способу захисту від процесуальних порушень нижчестоящого суду виключає необхідність одночасного застосування такого процесуального засобу, як окрема ухвала, для реагування на ті самі порушення. Ця позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, відповідно до якого можливість забезпечення права на апеляційний перегляд є також однією з основних засад (принципів) судочинства, і таке право не може бути обмежено у спосіб постановлення окремої ухвали (постанова КАС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 120/4975/22). Окрім зазначеного, колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про наявність у діях суду першої інстанції ознак системного або умисного порушення закону, що вимагало б окремого реагування поза межами апеляційного перегляду. Саме по собі ухвалення судом першої інстанції помилкового процесуального рішення, що підлягало виправленню в апеляційному порядку, не є тим порушенням закону, яке становить підставу для застосування інституту окремої ухвали в розумінні статті 249 КАС України. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що передбачені статтею 249 КАС України підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі відсутні, а тому вимога апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягає. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - скасуванню в частині відмови у задоволенні заяви щодо встановлення судового контролю стосовно виконання рішення суду в частині нарахування пенсії у 2026 році. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 580/11577/24 скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду стосовно нарахування пенсії з 01 січня 2026 року. У іншій частині ухвалу залишити без змін. Встановити судовий контроль за виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 580/11577/24 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України №796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР, у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно з 01 січня 2026 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23; код ЄДРПОУ 21366538) подати суду звіт про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у частині нарахування пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року із застосуванням мінімальної пенсії за віком у розмірі, встановленому статтею 7 Закону України від 03 листопада 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік», - 2595,00 грн, в місячний термін з дня набрання законної сили цією постановою. У задоволенні вимоги апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Воловик Судді О.О. Осіпова Є.Д. Кравченко