Постанова 4816 № 591/6422/26

Справа №591/6422/26 Номер провадження 22-ц/816/2456/26 Категорія - 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2026 року, постановлену у складі судді Северинової А.С. в м. Суми, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, У С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції 01 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Зарічного районного суду м. Суми з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість у розмірі 24 000 доларів США та судовий збір; органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку ч. 10 ст. 265 ЦПК України починаючи з 01.06.2026 до моменту повного виконання рішення суду нараховувати 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 24 000 доларів США за формулою: С?3?Д/К/100, де С сума основного боргу, Д кількість днів прострочення, К кількість днів у році. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості повернуто позивачу. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка вже тричі зверталася до суду з аналогічними за змістом позовними вимогами до одного і того ж самого відповідача, з тим самим предметом і з тих самих підстав, при цьому в подальшому двічі відкликала подані нею позовні заяви, які були повернуті їй на підставі ухвал Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року та від 19 травня 2026 року, а ухвалою суду від 19 травня 2026 року позовну заяву було повернуто позивачці на підставі п. 6 ч. 3 ст. 185 ЦПК України. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що вчетверте подана позивачкою до суду позовна заява до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав має на меті маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями, що свідчить про зловживання позивачкою процесуальними правами, які суперечать завданню цивільного судочинства, а відтак позовна заява підлягає поверненню позивачці. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 12.06.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала винесена з порушеннями норм процесуального права, оскільки згідно даних ухвал вбачається, що позовні заяви було подано в різний період, а не одночасно та на момент подання позовної заяви були повернуті позивачу, а тому на момент подання позовної заяви не існувало двох одночасно відкритих справ, не було паралельного розгляду тотожних справ та не виникало ризику подвійного розгляду спору. Також позивач зазначає, що судом винесено оскаржувану ухвалу в порушення строку передбаченому ЦПК України, а при винесенні ухвали суд зазначив як підставу п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, яка передбачає, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Крім того, позивач вказує, що суд здійснив припущення, що позивач зловживала процесуальними правами виключно на підставі факту неодноразового звернення до суду з аналогічними позовними вимогами, тоді як в оскаржуваній ухвалі судом не наведено жодного доказу того, що метою поданих раніше позовів була маніпуляція автоматизованим розподілом між суддями, висновок суду про наявність такої мети ґрунтується виключно на припущеннях, а повторне звернення до суду після повернення попередньої позовної заяви є реалізацією права на судовий захист, гарантований ст. 55 Конституції України, тому суд першої інстанції фактично ототожнив повторне звернення до суду зі зловживанням процесуальними правами, що не відповідає змісту ст. 44 ЦПК України та призвело до безпідставного обмеження права на доступ до правосуддя. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України). Тобто процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту, тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20). Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою, укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України). За змістом зазначеної частини цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами не є вичерпним. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Крім цього частиною 4 цієї ж статті передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Тобто суд зобов`язаний виявляти зловживання сторонами своїми процесуальними правами та протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи (ухвала Велика Палата Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 358/1501/15-ц (провадження № 14-60зц25)). Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Також Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 вказав на те, що зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17). Крім того, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України» неодноразово наголошував на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно довідки головного спеціаліста Зарічного районного суду м. Суми від 03.06.2026, при заведенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості згідно перевірки комп`ютерної програми «Д-3» було виявлено, що аналогічна справа № 591/5554/26 була повернута суддею Ніколаєнко О.О. згідно ухвали від 19.05.2026 року, справа № 591/5307/26 була повернута суддею Севериновою А.С. згідно ухвали від 19.05.2026 року, справа № 591/5163/26 була повернута суддею Клименко А.Я. згідно ухвали від 08.05.2026 року. Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року у справі № 591/5163/26 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Надалі ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2026 року у справі № 591/5307/26 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості також повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Крім того, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2026 року у справі № 591/5554/26 повернуто ОСОБА_1 позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 24 000 доларів США на підставі п. 6 ч. 3 ст. 185 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до суду з позовами до того самого відповідача, які ґрунтувалися на однакових фактичних обставинах та містили тотожні позовні вимоги про стягнення заборгованості. При цьому раніше подані позовні заяви були повернуті судом, а частина з них відкликана самим позивачем до вирішення питання про відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції встановив, що подана позовна заява є черговим зверненням до суду з тим самим предметом спору та з тих самих підстав, що й попередні позови, а сукупність процесуальних дій позивача свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Сам по собі факт наявності у особи права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не звільняє її від обов`язку добросовісно користуватися процесуальними правами та дотримуватися встановленого законом порядку звернення до суду. Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальним обмеженням, спрямованим на забезпечення належного здійснення правосуддя та недопущення зловживання процесуальними правами. Колегія суддів враховує, що багаторазове подання тотожних позовів до того самого відповідача за відсутності нових обставин або змінених позовних вимог об`єктивно створює ризик втручання у встановлений законом порядок автоматизованого розподілу справ між суддями та суперечить завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що повторне звернення до суду після повернення попередньої позовної заяви саме по собі є реалізацією права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, а тому не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами. Відповідно до частини 7 статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення обставин, що стали підставою для її повернення. Разом із тим наведена норма не може тлумачитися як така, що надає особі право необмежену кількість разів подавати та відкликати тотожні позови без урахування вимог статті 44 ЦПК України щодо добросовісного користування процесуальними правами. Як убачається з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі №591/5163/26 07 травня 2026 року від позивачки надійшла заява, в якій вона просила повернути позовну заяву без розгляду, у зв`язку з чим ухвалою суду від 08 травня 2026 року позовну заяву було повернуто. Після цього вже 08 травня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» повторно звернулася до суду з аналогічним позовом у справі № 591/5307/26, однак 13 травня 2026 року, до відкриття провадження у справі, знову звернулася до суду із заявою про відкликання позовної заяви, яка була повернута ухвалою суду від 19 травня 2026 року. Водночас 14 травня 2026 року, тобто ще до вирішення питання щодо поданої заяви про відкликання попереднього позову, позивачка подала до суду новий позов, якому присвоєно № 591/5554/26. Таким чином, наведені обставини свідчать не про одноразове повторне звернення до суду після усунення підстав для повернення позовної заяви, а про неодноразове подання позивачкою тотожних позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав із подальшим їх відкликанням до вирішення питання про відкриття провадження у справі. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував послідовність процесуальних дій позивача й надав їм оцінку з урахуванням вимог статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається. Отже, посилання позивача на частину 7 статті 185 ЦПК України саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки предметом оцінки у цій справі було не право позивача на повторне звернення до суду як таке, а характер та послідовність його процесуальних дій, які суд визнав такими, що мають ознаки зловживання процесуальними правами. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено строк постановлення оскаржуваної ухвали. Посилання позивача на положення ЦПК України (ч. 2 ст. 186 ЦПК України), які регулюють строки постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, є безпідставними, оскільки у даній справі суд першої інстанції не вирішував питання про відмову у відкритті провадження у справі, а постановив ухвалу про повернення позовної заяви у зв`язку із встановленням обставин, які суд визнав зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 44 ЦПК України. Крім того, навіть у разі порушення судом процесуального строку на вирішення питання щодо поданої позовної заяви, саме по собі таке порушення не свідчить про незаконність ухвали та не може бути самостійною підставою для її скасування, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів того, яким чином таке порушення строку призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви або порушення його процесуальних прав. Відтак наведені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваної ухвали. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування частини 3 статті 44 ЦПК України та повернення позовної заяви як такої, що подана із зловживанням процесуальними правами. Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції встановлених обставин та не містять посилань на порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального закону, є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 44, 185, 353, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий - А.М. Худик Судді: В.І. Криворотенко О.М. Черних