Постанова Львівський апеляційний суд № 447/1771/25

Справа № 447/1771/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р. Провадження № 22-ц/811/4067/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: 18 червня 2025 року ТОВ «Санфорд Капітал» подало до суду позов до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № R01.00104.005178449 від 22 квітня 2019 року у сумі 88 834,47 грн та витрати на професійну правничу допомогу. Позов мотивовано тим, що між АТ «Ідея Банк» та відповідачем 22.04.2019 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти, однак належним чином зобов`язання з їх повернення не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав кредитні кошти, тоді як відповідач здійснила часткове погашення заборгованості. У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу, зокрема спочатку до ТОВ «ФК «Сонаті», а згодом до ТОВ «Санфорд Капітал», яке є чинним кредитором у зобов`язанні. Позивач зазначає, що станом на визначену дату утворилася заборгованість у загальному розмірі 88 834,47 грн, яка складається з основного боргу та нарахованих відсотків, та просив стягнути її з відповідача. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 88834 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять чотири) гривні 47 копійок, що складається з: заборгованість за основним боргом у сумі 51144,26 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 37690,21 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором № R01.00104.005178449 від 22.04.2019. Зокрема, на підтвердження відступлення права вимоги від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Сонаті» подано договір факторингу від 16.11.2023 № 16/11-23, однак відсутні передбачені пунктом 7.3 цього договору акти приймання-передачі документації, які б підтверджували передачу кредитного договору та інших документів щодо боржника. Крім того, позивач не довів переходу права вимоги від ТОВ «ФК «Сонаті» до ТОВ «Санфорд Капітал» за договором факторингу № 29/12-23 від 29.12.2023, оскільки матеріали справи не містять належним чином оформленого реєстру боржників та акта приймання-передачі документації. Наданий витяг з реєстру боржників не є належним доказом, оскільки підписаний лише позивачем. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Судом установлено, що 22 квітня 2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R01.00104.005178449, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти на поточні потреби у сумі 52 300,95 грн. Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору, банк надав позичальниці кредит у зазначеному розмірі, а остання зобов`язалася повернути отримані кошти та сплачувати проценти за користування кредитом. Відповідно до пункту 1.3 договору процентна ставка за користування кредитом становила 25,14 % річних від залишку заборгованості. АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується випискою по особовому рахунку. Водночас ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим кредитна заборгованість була погашена лише частково. Строк виконання зобов`язання щодо повернення кредиту настав 22 жовтня 2024 року, після чого кредитором не здійснювалося нарахування процентів, штрафних санкцій чи комісій. 16 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» було укладено договір факторингу № 16/11-23, за умовами якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами. Пунктом 5.4 договору передбачено право фактора відступати набуті права вимоги третім особам. Відповідно до витягу з додатка «Друкований реєстр боржників № 1», що є невід`ємною частиною договору факторингу № 16/11-23 від 16 листопада 2023 року, ТОВ «ФК «СОНАТІ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № R01.00104.005178449 від 22 квітня 2019 року. 29 грудня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «СОНАТІ» уклало з ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» договір факторингу № 29/12-23, відповідно до якого останньому були відступлені права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників. Відповідно до витягу з додатка «Друкований реєстр боржників № 1», що є невід`ємною частиною договору факторингу № 29/12-23 від 29 грудня 2023 року, ТОВ «Санфорд капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № R01.00104.005178449 від 22 квітня 2019 року. Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки-розрахунку заборгованості станом на 16 листопада 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становила 88 834,47 грн, з яких 51 144,26 грн заборгованість за основним боргом та 37 690,21 грн заборгованість за нарахованими і несплаченими відсотками. Суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Санфорд капітал» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором № R01.00104.005178449 від 22 квітня 2019 року, а ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом їх підписання, однак остання в порушення умов вказаного договору не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості основної суми боргу за кредитним договором та несплаченими відсотками. Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Санфорд капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а саме договір відступлення первісним кредитором права вимоги № 29/12-23 від 29 грудня 2023 року, договір відступлення № 29/12-23 від 29 грудня 2023 року та належним чином завірені витяги з реєстру боржників щодо ОСОБА_1 . Отже, ТОВ «Санфорд капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором. Апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду реєстр боржників. З матеріалів справи чітко убачається, що позивачем до позовної заяви додано витяги із реєстру боржників, з якими і пов`язано набуття позивачем права вимоги. Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Отже, твердження апелянта про те, що позивачем не надано реєстр боржників є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в цьому випадку для вирішення спору про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не має значення чи подано позивачем реєстр боржників, чи витяг із цього реєстру, де вона вказана боржником, оскільки законом чітко передбачено, що якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності належних доказів переходу права вимоги у зв`язку з ненаданням акта приймання-передачі документації, оскільки такий акт не є правовою підставою переходу права вимоги. Факт переходу права вимоги підтверджується договорами факторингу та витягами з реєстрів боржників, наявними у матеріалах справи, а тому відсутність зазначеного акта не свідчить про відсутність у позивача статусу належного кредитора. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 24.06.2026. Головуючий Судді