Постанова Запорізький апеляційний суд № 759/13242/25

Дата документу 17.06.2026 Справа № 759/13242/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №759/13242/25 Головуючий у 1- інстанції Коломаренко К.А. Провадження № 22-ц/807/1145/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , про стягнення аліментів та про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, ВСТАНОВИЛА: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення аліментів та про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. В обґрунтування позову зазначено, що 14 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25.10.2018 року у справі №330/1515/18 (провадження №2/330/545/2018). Після розірвання шлюбу спільна донька ОСОБА_4 залишилася проживати з відповідачем, а позивач в свою чергу вирішив переїхати до міста Києва і з 2020 року почав проживати в місті Києві. На даний час позивач відповідно до довідки № 3008-7001886863, виданої 15 вересня 2023 року має фактичне місце проживання в квартирі АДРЕСА_1 . Позивач постійно підтримував зв`язок з відповідачем та донькою, вони телефонували один одному, спілкувалися, позивач надав відповідачу матеріальну допомогу по утриманню дитини, передавав подарунку та зустрічався. 24 лютого 2022 року російська федерація почала повномасштабне вторгнення в Україну і російські збройні сили почали захоплення частини Запорізької області в тому числі Якимівського району, де проживали відповідач з дитиною. Після окупація с. Таврійського позивач не знаходив собі місця, оскільки зв?язок з відповідачем то був, то його не було. Влітку 2023 року позивач вирішив зайнятися питанням повернення доньки на підконтрольну територію України. 29 серпня 2023 року позивач звернувся до Благодійної організації «Благодійний фонд «Спасемо Україну» з проханням щодо повернення з тимчасової окупації своєї малолітньої доньки, яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 . 12 вересня 2023 року за допомогою до Благодійної організації «Благодійний фонд «Спасемо Україну» доньку було повернуто позивачу, що підтверджується відповідною довідкою N? 2023/312 від 05 червня 2025 року. Одразу після повернення, позивач та донька почали проживати разом в квартирі. 3 15 жовтня вересня 2023 року Кіара є внутрішньо переміщеною особо. Позивач влаштував ОСОБА_4 на навчання до Спеціалізованої школи № 40 Святошинського району, де вона навчається з 27 жовтня 2023 року. Наразі вона є ученицею 9-В класу даної школи про, що свідчить відповідна довідка N? 151 від 03 червня 2025 року. Відповідно до характеристики № 130 від 03 червня 2025 року позивач систематично цікавиться навчанням дочки, відвідує школу. Постійно контактує з класним керівником щодо психологічного стану ОСОБА_4 , оскільки вона була вивезена з окупованої території. Натомість відповідач школу не відвідувала, та класний керівник її ніколи не бачила та не спілкувалася. На даний відповідач фактично самоусунулася від свого батьківського обов`язку щодо виховання ОСОБА_4 , вона не надає жодної посильної матеріальної допомоги по утриманню дитини, аліменти вона не платить і донька знаходиться повністю на утриманні позивача. На зв`язок відповідач вже не виходить з літа 2023 року та не намагається виїхати з окупованої території. Просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму щомісячно до досягнення дитиною повноліття; встановити юридичний факт про те, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 18 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. В решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення в чатині відмовлених позовних вимог скасувати, прийняти нове яким встановити юридичний факт про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 самостійно виховує та утримує дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не враховано, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно для можливості п. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; не оцінено належним чином наявні в матеріалах справи докази; не застосовано положення процесуального закону про розгляд справи в порядку окремого провадження. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає повною мірою. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Рішення суду оскаржується скаржником в частині відмовлених позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, відтак колегія суддів здійснює перегляд рішення виключно в частині цих позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позову в частині про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів самостійного виховання ОСОБА_5 її батьком. Утримання та виховання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив заявник. Суд також зазначив, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, 14 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25.10.2018 року у справі №330/1515/18, провадження №2/330/545/2018 (а.с.19). Під час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 27.10.2009 року (а.с.18). Як вбачається з копії заочного рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25.10.2018 року, на момент звернення до суду питання щодо проживання дитини з матір`ю було вирішено між сторонами (а.с.19). 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до БО БФ «Спасемо Україну» з проханням щодо повернення з тимчасової окупації своєї малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 . 12.09.2023 року БО БФ «Спасемо Україну» повернуло ОСОБА_5 на підконтрольну Україні територію. Вказані обставини підтверджені довідкою БО БФ «Спасемо Україну» №2023/312 від 05.06.2025 року (а.с.20). Згідно довідки від 15.09.2023 року №3008-7001886863 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_5 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.14). ОСОБА_5 є ученицею 9-В класу спеціалізованої школи №40, що підтверджується Довідкою №151 від 03.06.2025 року та Довідкою №167 від 15.09.2025 року (а.с.23, 104). Згідно характеристики учениці 8-Б класу Спеціалізованої школи №40 Святошинського району м. Києва ОСОБА_5 №130 від 03.06.2025 року, завдяки психологічному мікроклімату в класі та підтримці батька, психологічний стан ОСОБА_4 нормалізувався, вона стала спокійною, врівноваженою та впевненою у собі. Батько, ОСОБА_1 , систематично цікавиться навчанням дочки, відвідує школу та постійно контактує з класним керівником щодо психологічного стану ОСОБА_4 , оскільки вона була вивезена з тимчасово окупованої території. Мати ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , школу не відвідувала, класник керівник її ніколи не бачила та не спілкувалася (а.с.24). Згідно характеристики учениці 8-Б класу Спеціалізованої школи №40 Святошинського району м. Києва ОСОБА_5 №130 від 03.06.2025 року, завдяки психологічному мікроклімату в класі та підтримці батька, психологічний стан ОСОБА_4 нормалізувався, вона стала спокійною, врівноваженою та впевненою у собі. Батько, ОСОБА_1 , систематично цікавиться навчанням дочки, відвідує школу та постійно контактує з класним керівником щодо психологічного стану ОСОБА_4 , оскільки вона була вивезена з тимчасово окупованої території. Мати ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , школу не відвідувала, класний керівник її ніколи не бачила та не спілкувалася (а.с.24). 13.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 видано військовий квіток серії НОМЕР_5 від 13.09.2025 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.105). Згідно характеристики учениці 9-Б класу Спеціалізованої школи №40 Святошинського району м. Києва ОСОБА_5 №158 від 15.09.2025 року, завдяки психологічному мікроклімату в класі та підтримці батька, психологічний стан ОСОБА_4 нормалізувався, вона стала спокійною, врівноваженою та впевненою у собі. Батько, ОСОБА_1 , систематично цікавиться навчанням дочки, відвідує школу та постійно контактує з класним керівником щодо психологічного стану ОСОБА_4 , оскільки вона була вивезена з тимчасово окупованої території. 12.09.2025 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав ЗСУ, а ОСОБА_4 залишилась без піклування батька. Мати ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , школу не відвідувала, класний керівник її ніколи не бачила та не спілкувалася (а.с.107). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини. У справі, яка переглядається, позивач просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованнідітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом першої інстанції встановлено, що сторонни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , 2009 року народження. Звертаючись до суду, позивач зазначає, що самостійно опікується дитиною, а встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини необхідне для застосування позивачем п. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Колегія суддів зазначає наступне, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо. На підтвердження таких обставин позивачем подано до суду такі докази: довідки зі школи, характеристики зі школи, довідку волонтерської організації. Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". На думку колегії суддів, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідачка позбавлена батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , а також відсутні інші докази, що відповідач не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин. Твердження скаржника про перебування відповідачки на окупованій території не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні доньки за допомогою соціальних мереж, месенджерів та інших засобів телекомунікації. Посилання представника скаржника на норми процесуального права щодо порядку розгляду спав в порядку окремого провадження колегія суддів вважає помилковими, оскільки розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , про стягнення аліментів та про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини здійснюється в порядку позовного провадження. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Враховуючи викладене позивачем ні на час подачі позову, ні на час ухвалення рішення у справі не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт самостійного утримання дитини, а також, що є вирішальним у даній категорії справ, факт ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків або припинення виконання таких обов`язків за певних причин. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року в оскаржуваній частині без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 червня 2026 року. Головуючий Судді: