Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/150/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 р. Справа № 480/150/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, повний текст складено 22.04.26 по справі № 480/150/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі ГУ ПФУ в Сумській області), в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216 про відмову позивачу в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі Закон України № 889-VІІІ); зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області перевести позивача з пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV) на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ та здійснити відповідні перерахування й виплату пенсії. В обґрунтування позову зазначено, що позивачка отримує пенсію за віком за нормами Закону України № 1058-IV. 19.12.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою щодо переходу з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України № 1058-IV на пенсію за віком згідно із Законом України № 889-VІІІ. Перший відповідач за результатами розгляду заяви відмовив у призначенні згідно із Законом України № 889-VІІІ. Позивач зазначає, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватись до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ. Також в позовній заяві позивачем зазначено, що докази розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу будуть надані відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216. Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди з 01.02.1995 до 29.11.1996, з 02.12.1996 до 23.07.2013, з 02.01.2014 до 01.05.2016 та повторно розглянути її заяву від 19.12.2024, а також прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 1 211.20 грн витрат судового збору та 3 000.00 грн витрат на правничу допомогу. У стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у сумі 4 000.00 грн - відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Донецькій області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Сумський окружний адміністративний суд не дослідив тон факт, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Посилається на те, що станом на 01.05.2016 позивач працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області. Стаж державної служби позивача складає 8 місяців 7 днів, а саме зараховано період з 24.07.2013 до 01.01.2014. Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Тобто станом на день набрання чинності Закону № 889 (01.05.2016) позивачка не має 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та станом на 01.05.2016 не займала посаду державної служби. Також, Головне управління не погоджується з рішенням щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Вказує, що позовні вимоги, що є предметом розгляду даної справи є типовими, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з категорією даної справи. Зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 по справі № 810/3213/16. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами. 19.12.2024 позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII. До заяви було дадано, в тому числі, довідки Головного управління ДПС у Сумській області від 18.12.2024 № 220/к/18-28-10-02-06 та від 18.12.2024 № 219/к/18-28-10-02-06. Заява позивача про перехід на інший вид пенсії за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області та прийнято рішення від 24.12.2024 № 183450024216 про відмову в переведенні позивача з пенсії за віком згідно Закону України № 1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України № 889-VIII, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою № 18077 від 19.12.2024 про перехід з пенсії за віком відповідно Закону України № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII. До заяви про перерахунок пенсії надано наступні скановані оригінали документів: паспорт, ідентифікаційний код, довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії № 220/к/18-28-10-02-06 від 18.12.2024 та № 219/к/18-28-10-02-06 від 18.12.2024 видані Головним управлінням ДПС У Сумській області. Вказано, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Саном на 01.05.2016 ОСОБА_1 працювала на посаді Головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області. Згідно трудової книжки ОСОБА_1 з 01.08.1995 присвоєно спеціальне звання «Інепектор податкової служби III рангу», 01.09.1998 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу», 01.06.2000 присвоєно персональне звання «Радник податкової служби ІІ рангу», 20.12.2005 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу», 24.07.2013 присвоєно 11 ранг державного службовця в межах 6 категорії посад, 01.01.2014 присвоєне спеціальне звання посадової особи органів доходів і зборів Радник податкової та митної справи ІІ рангу. З урахуванням вищезазначеного до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, зараховано період з 24.07.2013 по 01.01.2014 (0 років, 8 місяців, 7 днів), що не достатньо для призначення пенсії відповідно до Закону України № 889-VIII. Оскільки ОСОБА_1 на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016 має менше як 20 років стажу роботи, прийнято рішення відмовити у проведенні перерахунку згідно заяви № 18077 від 19.12.2024. Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області та прийнято рішення від 24.12.2024 № 183450024216 про відмову в переведенні позивача з пенсії за віком згідно Закону України № 1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України № 889-VIII, позивач звернулася з відповідним позовом до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що робота у Державній податковій службі зараховується до стажу державної служби. Суд дійшов висновку, що спірне рішення не відповідає критеріям правоміності, визначеним нормою ч. 2 ст. 2 КАС України, в тому числі, обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню. Також, суд дійшов висновку, що розумно обґрунтованими і справедливими є витрати на правничу допомогу в сумі 3 000.00 грн, які і підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Згідно ст. 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ст. 45 Закону України № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон України № 889-VIII), де в ст. 90 зазначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України № 1058-IV. Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII передбачено, що Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України № 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Відповідно до ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі по тексту - Порядок № 229). Пунктом 4 Порядку № 229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України № 889-VIII. Приписами ст. 46 Закону України № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Нормою п. 6 Порядку № 229 визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України № 889-VIII обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, враховуючи наведене вище, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію, відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу», є досягнення такими особами певного віку та наявність відповідного страхового стажу. При цьому, зазначений вік визначається положеннями статті 26 Закону України № 1058-IV. Тобто, до 01.05.2016 право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016 відповідно до ст. 90 Закону України № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України № 1058-IV. Водночас, колегія суддів зазначає, що законодавством визначені умови за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII. Приписами п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, а саме щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.07.2018 по справі № 569/350/17, від 03.07.2018 по справі № 586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі № 591/6970/16-а, від 17.05.2021 у справі № 607/5615/17. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком згідно Закону України № 1058-IV. Згідно з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1984, вбачається, що вона проходила службу в органах податкової служби: з 01.02.1995 - 02.07.1995 - державний податковий інспектор відділу аудиту юридичних осіб управління аудиту Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; з 03.07.1995 - 01.10.1995 - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу аудиту юридичних осіб управління аудиту Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; 01.02.1995 прийняла присягу «Державного службовця»; 01.08.1995 - присвоєно чергове спеціальне звання «Інспектор податкової служби рангу»; з 02.10.1995 - 30.10.1995 - головний державний податковий інспектор відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; з 01.11.1995-20.12.1995 - головний державний податковий інспектор ревізор відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; з 21.12.1995-09.01.1996 - В.о. начальника відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; з 10.01.1996-29.11.1996 - начальник відділу аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції по Зарічному району м. Суми; 29.11.1996 - звільнена з посади; з 02.12.1996-02.01.1997 - старший державний податковий інспектор відділу ресурсних і рентних платежів управління справляння місцевих податків та інших платежів Державної податкової адміністрації у м. Суми; з 03.01.1997-31.03.1998 - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу оподаткування доходів і майна підприємств та плати за патенти управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; 01.04.1998-31.05.2000 - головний державний податковий інспектор-ревізор відділу прямих податків та відрахувань до державних цільових фондів управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; 01.09.1998 - присвоєно чергове спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІ рангу»; з 01.06.2000-11.11.2001 - головний державний податковий інспектор відділу прямих податків та відрахувань до державних цільових фондів управління оподаткування юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; з 12.11.2001-04.03.2003 - начальник відділу оподаткування фізичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; з 05.03.2003-31.08.2003 - заступник начальника відділу оподаткування фізичних Державної податкової адміністрації в Сумській області; з 01.09.2003-31.01.2005 - заступник начальника відділу групи організації документальних перевірок відділу оподаткування фізичних осіб Державної податкової адміністрації Сумській області; з 01.02.2005-31.08.2005 - начальник відділу організації документальних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; з 01.09.2005-20.10.2010 - начальник відділу контрольно- перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб Державної податкової адміністрації в Сумській області; 20.12.2005 - присвоєно чергове спеціальне звання «Радник податкової служби ІІ рангу»; з 21.10.2010-31.01.2012 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контролю за фінансовими установами операціями у сфері ЗЕД Державної податкової адміністрації в Сумській області; з 01.02.2012-23.07.2013 - завідувач сектору організації перевірок фінансових установ, контролю за операціями у сфері ЗЕД Державної податкової служби Сумській області; з 24.07.2013-23.10.2013 - головний державний ревізор - інспектор сектору реалізації інновацій Головного управління Міндоходів у Сумській області; 24.07.2013 присвоєно 11 ранг державного службовця в межах 6 категорії посад; - 24.10.2013-14.08.2014 - головний державний інспектор сектору реалізації інновацій; 01.01.2014 - присвоєно спеціальне звання посадової особи органів доходів та зборів «Радник податкової та митної справи ІІ рангу»; з 15.08.2014-18.11.2014 - завідувач сектору планування та інформаційного забезпечення управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Сумській області; з 19.11.2014-10.02.2015 - завідувач сектору планування та інформаційного забезпечення управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Сумській області; з 11.02.2015-16.06.2015 - головний державний ревізор - інспектор відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; з 17.06.2015-10.04.2017 - головний державний ревізор - інспектор відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; з 11.04.2017-31.01.2018 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС Сумській області; з 01.02.2018-24.09.2018 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, контролю за обігом марок акцизного податку, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно - перевірочної роботи управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; з 25.09.2018-13.11.2018 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, контролю за обігом марок акцизного податку, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно - перевірочної роботи управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; з 14.11.2018-20.08.2019 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; 20.08.2019 - звільнено з посади; 21.08.2019-31.08.2020 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Сумській області; 21.08.2019 присвоєно 5 ранг державного службовця; 01.09.2020 - 11.01.2021 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Сумській області; 11.01.2021 - звільнено з посади; 12.01.2021 - 01.04.2021 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Сумській області; 02.04.2021 20.10.2021 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування торгівлі підакцизними товарами та зберігання пального управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Сумській області; з 21.10.2021 - головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування торгівлі підакцизними товарами та зберігання пального управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Сумській області. Зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216 судом встановлено, що підставою для відмови в переведенні позивача на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» є відсутність стажу державної служби, передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VІІІ. З дослідженої судом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1984 судом встановлено, що позивач працювала в податкових органах з 01.02.1995. Однак, зазначені періоди роботи позивачці не зараховано до стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. За обґрунтуваннями відповідача, викладеними в оскаржуваних у даній справі рішеннях, періоди роботи позивача в податкових органах не зараховані, оскільки посадовим особам податкової iнспекцiї згiдно статті 343 ПК України присвоюються спецiальнi звання i вiдповiдно цi посади не належать до посад, вiднесених до категорiї посад державних службовцiв, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII, тому позивач не має необхідного стажу державної служби. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вже згаданої вище норми п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання. Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. У додатку до Порядку № 283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. Зокрема, згідно з додатком до Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання. Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 № 509-XII «Про Державну податкову службу в Україні» (далі Закон України № 509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі - ПК України). Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України № 509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу». Частиною 7 ст. 15 Закону України № 509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби. Згідно з ч. 8 ст. 15 Закону України № 509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями. Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі «Статтею

344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу». Відповідно до п. 342.4 ст. 342 ПК України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Приписами п. 343.1 ст. 343 ПК України унормовано, що посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання. Відповідно до п. 344.1 статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Судом встановлено, що позивач прийняла присягу державного службовця (01.05.1995), їй присвоювалися ранги державного службовця та спеціальні звання в період з 01.08.1995 по 21.08.2019. Крім того, стаж державної служби позивача підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідками Головного управління ДПС України у Сумській області від 18.12.2024 № 219/К/18-28-10-02-06, № 220/К/18-28-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, відповідно до якої ОСОБА_1 станом на грудень 2024 нарахована надбавка за 5 ранг державного службовця та надбавка за вислугу років у розмірі 50% за стаж державної служби 30 роки. Наявність у позивача права для переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до положень Закону України «Про державну службу» підтверджується також довідкою Головного управління ДПС України у Харківській області від 18.12.2024 № 118/18-28-11-01-07 про стаж роботи у податкових органах, відповідно до якої, станом на 01.12.2024 стаж державної служби ОСОБА_1 складає 29 років 10 місяці 01 день. У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями ст. 344 ПК України та Порядку №

283. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17, від 19.12.2023 у справі № 600/947/23-а, від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23, від 03.02.2025 по справі № 260/182/24 посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ. З огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, які є релевантними до спірних відносин у даній справі. Отже, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необґрунтованими. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не надано належну оцінку заяві позивача про призначення пенсії від 19.12.2024 та доданим до неї документам, зокрема, щодо наявності в позивача стажу роботи на посадах державної служби та щодо зарахування відповідних періодів роботи позивача на державній службі (в податкових органах) згідно трудової книжки. За викладених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216 є протиправним та підлягає скасуванню. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди з 01.02.1995 до 29.11.1996, з 02.12.1996 до 23.07.2013, з 02.01.2014 до 01.05.2016 та повторно розглянути її заяву від 19.12.2024, а також прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серія ВМ № 1060242, договір № 30/12 про надання правової допомоги від 30.12.2024, рахунок на оплату 30/12 від 30.12.2024, платіжну інструкцію № 1660 від 30.12.2024, акт прийому передачі адвокатських послуг по договору про надання правової допомоги № 30/12 від 30.12.2024. Відповідно до п. 1 Договору № 30/12 про надання правової допомоги клієнт доручає, а адвокат бере на себе обов`язок надати юридичні (адвокатські) послуги у вигляді правових консультацій, підготовки позовної заяви до Сумського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 09.07.2003 № 18077 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно Закону України № 889-VІІІ; зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно Закону України № 889-VІІІ та здійснити відповідні перерахування й виплати пенсії, а також представництва інтересів клієнта в суді першої, а при необхідності апеляційної інстанції у справі пов`язаній із зазначеним вище предметом спору. Відповідно до п. 3 Договору № 30/12 розмір гонорару за даним Договором складає 7 000 (сім тисяч) грн та не залежить від кількості судових засідань, кількості процесуальних документів складених адвокатом та строку розгляду справи в суді. Згідно з актом прийому передачі адвокатських послуг по договору про надання правової допомоги № 30/12 від 30.12.2024, адвокат надав клієнту наступні послуги : вивчення та аналіз документів наданих клієнтом до ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Донецькій області на предмет відповідності нормам пенсійного законодавства України; вивчення та аналіз документів (відповідей, рішення) ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Донецькій області на предмет відповідності нормам пенсійного законодавства України; надання правових консультацій з приводу судового оскарження рішення управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216; підготовка та направлення від імені клієнта до Сумського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216 щодо відмови ОСОБА_2 в переведенні на пенсію відповідно до Закону України № 889-VІІІ; зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області перевести ОСОБА_3 з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно Закону України № 889-VІІІ та та здійснити відповідні перерахування й виплати пенсії; підготовка та направлення до Сумського окружного адміністративного суду заяви про розгляд справи за участю сторін; підготовка та направлення до Сумського окружного адміністративного суду відповіді на відзив; підготовка та направлення до Сумського окружного адміністративного суду заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. За домовленістю сторін, із врахуванням вимог клієнта щодо предмету позовних вимог, важливості справи для клієнта, значної кількості додатків до позовної заяви, а також значної кількості часу, необхідного для підготування позовної заяви вартість наданих послуг складає 7 000.00 грн. Станом на 07.02.2025 будь-які зауваження щодо якості наданих послуг клієнта відсутні. Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 540/707/20. Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22. Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Так, представник відповідача заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги неспівмірні зі складністю справи. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 755/2587/17. Щодо послуги : «вивчення та аналіз документів наданих клієнтом до ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Донецькій області на предмет відповідності нормам пенсійного законодавства України; вивчення та аналіз документів (відповідей, рішення) ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Донецькій області на предмет відповідності нормам пенсійного законодавства України; надання правових консультацій з приводу судового оскарження рішення управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 № 183450024216» колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими процесу написання позовної заяви та не можуть вважатись окремими послугами правового характеру, а відтак окремому стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають. З урахуванням наведеного, проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи те, що позов задоволено частково, критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, заперечень відповідача, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 3 000.00 грн. Як вже зазначалося вище, відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог. Позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржене, а тому відповідно до приписів ст. 308 КАС України, не є предметом апеляційного перегляду. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 480/150/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко