Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31185/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 р. Справа № 520/31185/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 05.05.26 по справі № 520/31185/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у поновленні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.08.2022; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.08.2022. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо прийняття рішення про продовження/поновлення страхової виплати за заявою ОСОБА_1 від 22.09.2025 (вх. № 34551/8 від 26.09.2025). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 22.09.2025 (вх. № 34551/8 від 26.09.2025) про продовження/поновлення виплати щомісячних страхових виплат з 01.08.2022, з урахуванням висновків суду у даній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних 6асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у вигляді судового збору, а саме 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач відмовив стороні позивача у поновленні нарахування та виплати страхових виплат з конкретної причини, зазначивши, що оскільки подана заява була подана не позивачем, а представником не у спосіб, визначений підзаконним нормативно-правовим актом, то відповідач розглядає таку заяву про поновлення виплат як звернення громадян, а за зверненням громадян відсутні правові підстави прийняти рішення щодо поновлення страхових виплат. Вказує, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.11.2025 №38804-40241/І-03/8-2000/25 по суті є відмовою у відновленні страхових виплат позивачу. Звертає увагу, що судом першої інстанції ухвалено рішення, яке сприяє подальшому порушенню прав позивача, адже за результатом такого повторного розгляду позивач отримає те саме рішення про відмову вчинити певні дії з єдиною різницею: воно буде мати назву «рішення», тобто, судом першої інстанції допускається надмірний формалізм. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки від 16.11.2014 №6337266843 та копією паспорта позивача. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 26.11.2014 №6337266843 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії МСЕ №127823 позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково. Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з адвокатським запитом б/н від 22.09.2025, в якому просив надати наступну інформацію та документи: обґрунтування причин не нарахування та не сплати позивачу пенсії за віком та щомісячної страхової виплати; повідомити місяць та рік, з якого припинено нарахування пенсії та щомісячної страхової виплати позивачу; надати копію рішення ГУ ПФУ в Харківській області про припинення нарахування пенсії та щомісячної страхової виплати позивачу; повідомити розмір пенсії та щомісячної страхової виплати, які позивач отримував до дати припинення їх нарахування та виплати. На адвокатський запит б/н від 22.09.2025 відповідач листом від 02.10.2025 повідомив, що з 01.04.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено на підставі листа управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 15.03.2023 №02-04/572 у зв`язку зі зняттям з обліку внутрішньо переміщених осіб. Розмір пенсії ОСОБА_1 станом на 01.04.2023 складав 20930,00 грн. На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області постанову про призначення ОСОБА_1 перерахованої страхової виплати відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 01.03.2022, справа про страхові виплати не передавалась. На виконання вищезазначеного Порядку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області реєстр осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. Згідно з даними, зазначеними в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 у розмірі 14351,75 грн припинена з 01.08.2022. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не передавались. Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою б/н від 29.10.2025, в якій просив: поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з дати припинення її нарахування та виплати; виплатити заборгованість з щомісячної страхової виплати, що склалась за період з дати припинення її виплати. У відповідь на заяву представника позивача б/н від 29.10.2025 відповідач листом від 21.11.2025 повідомив, що для поновлення страхових виплат ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат. У разі подання заяви через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» ОСОБА_1 необхідно перед цим пройти процедуру встановлення особи заявника в режимі відеоконференції. Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у поновленні нарахування та виплати щомісячної страхової виплати з 01.08.2022, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не прийняття рішення про продовження/поновлення страхової виплати за заявою ОСОБА_1 від 22.09.2025 (вх. №34551/8 від 26.09.2025). У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 22.09.2025 (вх. №34551/8 від 26.09.2025) про продовження/поновлення виплати щомісячних страхових виплат з 01.08.2022, з урахуванням висновків суду у даній справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.08.2022, суд першої інстанції виходив з їх передчасності. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.08.2022, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. З 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року №2620-IX, ч.2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону. Згідно з ч.ч. 3-8 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону №2620-IX до завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України. Отже, з 01 січня 2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, тобто, є належним відповідачем у цій справі. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту Закон №1105-XIV; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ч.ч. 1, 7 ст.30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу; 5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Згідно з ч.ч. 1, 4, 5, 7 ст.41 Закону №1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до ст.40 Закону №1105-XIV здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом. Якщо на утриманні потерпілого перебувають члени сім`ї, які проживають на території України, виплати у випадках, передбачених пунктами 1 і 5 цієї статті, не припиняються, а лише зменшуються на суму, що не перевищує 25 відсотків усієї суми виплат. Отже, Законом №1105-XIV визначені випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються. За положеннями п.9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-ХІV особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам та застрахованим особам, що перебувають за кордоном, які мають право на страхові виплати, визначаються Кабінетом Міністрів України. Преамбулою Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі по тексту Закон №1706-VII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Згідно з ч.11 ст.7 Закону №1706-VII внутрішньо переміщені особи з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, з тимчасово окупованої території, а також особи, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, знищено або пошкоджено (до стану, непридатного для проживання) жиле приміщення, мають право на отримання страхових виплат і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності, безпосередньо в органах Пенсійного фонду України за фактичним місцем проживання, перебування. Страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на отримання таких виплат, а в разі їх відсутності - на підставі отриманих шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій відомостей. У разі відсутності необхідних відомостей страхові виплати призначаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Пенсійного фонду України, з подальшим перерахуванням їх сум після надходження документів, що підтверджують право застрахованої особи на їх отримання. За обставинами справи, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 26.11.2014 №6337266843 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. У зв`язку з припиненням з 01.08.2022 нарахування та виплати позивачу щомісячної страхової виплати, представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою б/н від 29.10.2025, в якій просив: поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з дати припинення її нарахування та виплати; виплатити заборгованість з щомісячної страхової виплати, що склалась за період з дати припинення її виплати до дня подання запиту. У відповідь на заяву представника позивача б/н від 29.10.2025 відповідач листом від 21.11.2025 повідомив, що для поновлення страхових виплат ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат. У разі подання заяви через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» ОСОБА_1 необхідно перед цим пройти процедуру встановлення особи заявника в режимі відеоконференції. Надаючи правову оцінку вищевказаним посиланням пенсійного органу, колегія суддів враховує, що згідно з ч.1 ст.37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України. Отже, заяву про продовження/поновлення страхової виплати може бути подано, як в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, так і за умови особистого звернення до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України. За цим, відмова пенсійного органу розглянути по суті заяву представника позивача про поновлення позивачу нарахування та виплати щомісячної страхової виплати у зв`язку з порушенням порядку звернення до пенсійного органу, є безпідставною. Суд враховує, що зі змісту заяви вбачається дійсний намір позивача щодо поновлення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати з дати припинення її нарахування та виплати, а також виплати заборгованості з щомісячної страхової виплати, що склалась за період з дати припинення її виплати. Тобто, відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача. Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах заяву про продовження/поновлення страхової виплати відповідачем не було розглянуто по суті, не надано правової оцінки наданим документам, не прийнято відповідне рішення про поновлення чи про відмову у поновленні страхової виплати. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів щодо вжиття заходів щодо з`ясування обставин та підстав припинення страхових виплат позивачу. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не прийняття рішення про продовження/поновлення страхової виплати за заявою ОСОБА_1 . Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не прийняття рішення про продовження/поновлення страхової виплати за заявою ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про продовження/поновлення виплати щомісячних страхових виплат з 01.08.2022, з урахуванням висновків суду у даній справі. При цьому, позовна вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.08.2022, є передчасною, адже у спірних правовідносинах заяву про продовження/поновлення страхової виплати відповідачем не було розглянуто по суті, не надано правової оцінки наданим документам, не прийнято відповідне рішення про поновлення чи про відмову у поновленні страхової виплати. Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення даних вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому. Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися за захистом порушених прав з відповідним позовом до суду. Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, колегія суддів вважає, що вищевказані позовні вимоги не підлягають захисту судом і у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку з передчасністю її заявлення. Колегія суддів зазначає, що при повторному розгляді заяви представника позивача про поновлення позивачу нарахування та виплати щомісячної страхової виплати, належить прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України), з урахуванням висновків суду. За цим, доводи апеляційної скарги позивача про неналежний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, з вищенаведених підстав. Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 по справі № 520/31185/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий