Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/28036/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 р. Справа № 520/28036/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., повний текст складено 20.02.26 по справі № 520/28036/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, в якому просить суд: - визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні 26.09.2025 за контрактом від 26.09.2024; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що пункт 4 контракту про проходження військової служби від 26.09.2024 категорично зобов`язує військовослужбовця попередити командування про відмову укладати новий контракт та про намір звільнитися не пізніше ніж за три місяці до дати закінчення чинного контракту. Стверджує, що позивач цей обов`язок грубо проігнорував, подавши рапорт лише за місяць до кінця строку (29.08.2025, замість 26.06.2025). Звертає увагу, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, фактично звільнив позивача від відповідальності за порушення ним умов контракту, що є неприпустимим. Зауважує, що рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання суб`єктів владних повноважень повторно розглянути рапорт позивача є таким, що ухвалене з виходом за межі компетенції адміністративного суду, становить втручання в дискреційні повноваження військового командування і підлягає безумовному скасуванню. Наголошує, що судом першої інстанції помилково зобов`язано саме Міністерство оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024. Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 є самостійною, окремою юридичною особою, яка має власну печатку, рахунки, веде власне діловодство. Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п.п. 12, 225) та Статуту внутрішньої служби ЗСУ, саме командир військової частини є єдиноначальником для всього підпорядкованого йому особового складу, і саме він наділений виключною компетенцією видавати накази по особовому складу, вирішувати питання проходження служби, призначення, переміщення та звільнення військовослужбовців рядового складу цієї частини. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 без змін. Зазначає, що буквальне формулювання пункту 4 контракту є таким: «Сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт». Тобто, пункт 4 контракту однозначно вказує на двосторонній характер цього обов`язку. Стверджує, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що Військова частина НОМЕР_1 або Міністерство оборони України у встановлений строк (до 26.06.2025) повідомили позивача про намір або небажання укладати новий контракт. Цей факт апелянтом у скарзі не спростований. Звертає увагу, що контракт позивача укладено 26.09.2024, тобто під час дії воєнного стану. При цьому, позивач не висловив бажання продовжувати службу, подавши рапорт 29.08.2025. Отже, умови підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дотримані в повному обсязі. Зауважує, що контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України укладено між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 . Міністерство оборони України є стороною договору та належним відповідачем у спорі щодо виконання умов цього договору та звільнення зі служби. Наголошує, що зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024 не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд першої інстанції не зобов`язував звільнити позивача. Посилається на те, що незаконне утримання позивача на військовій службі після спливу строку контракту є триваючим порушенням, воно існує щодня, допоки незаконний стан не усунутий, тому позивачем не порушено строки звернення до суду з позовною заявою. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 26.09.2024 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 укладено контракт про проходження військової служби громадянами України в Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на 1 рік. Згідно пункту 1 вказаного контракту, позивач ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе, серед іншого, зобов`язання: проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разу настання особливого періоду - понад установлений строк контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини 3 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим контрактом. Пунктом 2 зазначеного контракту встановлено перелік зобов`язань, які бере на себе Міністерство оборони України. Серед іншого, щодо додержання особистих прав і свобод, забезпечення можливостей призначення на посади, з урахуванням досвіду та рівня професійної компетентності, навчання у ВВНЗ, охорони здоров`я, права на встановлену тривалість службового часу, належне матеріальне та грошове забезпечення, пенсійне забезпечення, додаткові виплати та інші соціальні виплати військовослужбовцю та членам його сім`ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 3 контракту встановлено, що він є строковим, та укладається на 1 рік. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Як закріплено пунктом 4 контракту, сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту, повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами. 29.08.2025 позивач звернувся з рапортом на ім`я командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу, в якому висловив про небажання продовжувати військову службу, у тому числі, службу у військовому резерві, просив звільнити його після закінчення строку дії контракту (26.09.2025) на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якого контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та під час дії воєнного стану: у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку дії контракту, укладеного під час дії воєнного стану. На поданому рапорті міститься запис тво офіцера юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 про те, що 01.09.2025 у погодженні рапорту про звільнення позивача відмовлено на підставі порушення позивачем умов пункту 4 контракту, а саме: позивач мав подати рапорт про звільнення не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення контракту, тобто, до 26.06.2025. Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо відмови у звільненні 26.09.2025 за контрактом від 26.09.2024, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній Міністерством оборони України частині. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній Міністерством оборони України частині, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Відповідно до п.2 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. За змістом пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту Положення №1153/2008; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Відповідно до п.15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: - контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби; - контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання). Пунктом 34 Положення №1153/2008 визначено, що контракт припиняється (розривається): - у день закінчення строку контракту; - у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; - у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України); - у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; - у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим; - у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим. Відповідно до п.35 Положення №1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): 1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й", "л" та "о" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період: після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; 2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". З аналізу вищенаведених норм вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу. Судом встановлено, що 26.09.2024 між позивачем та Міністерством оборони України, в особі тво командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 1 рік. За умовами контракту, він може бути достроково припинений (розірваний) з ініціативи Збройних Сил України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. За умовами пункту 4 контракту сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами. Контракт укладено у 2 примірниках, один з яких зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Зазначені умови контракту погоджені сторонами та засвідчені особистими підписами, сторонами не оскаржувались у визначеному чинним законодавством порядку, та не піддавались спірному правовому врегулюванню. Тобто, сторони контракту погодилися з умовами дії контракту, у тому числі, із застосуванням правових норм та заходів при бажанні або небажанні укладати новий контракт чи відмові в його укладенні. Водночас, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність завчасно (за три місяці) повідомити про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні, (про що свідчить його особистий підпис в укладеному контракті), позивач звернувся до командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 із відповідним рапортом щодо звільнення 26.08.2025, за місяць до завершення строку дії контракту, тобто, із порушенням пункту 4 узгодженого сторонами контракту, про що повідомлений відповідачем у встановлений законодавством строк. Разом з тим, проаналізувавши зміст пункту 4 контракту, за яким сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами, колегія суддів звертає увагу на те, що вказане положення Контакту установлює обопільний обов`язок сторін щодо інформування та узгодження наміру продовжити або припинити контракт. Однак, зі свого боку ні Військова частина НОМЕР_1 , ні Міністерство оборони України не надають належних доказів на підтвердження виконання і свого обов`язку завчасно погодити (за три місяці) про намір продовжити або припинити контракт, як того вимагає пункт 4 контракту, що свідчить про порушення процедури пролонгування контракту та нівелює твердження відповідачів щодо недотримання умов контракту з боку позивача та відсутність підстав для погодження рапорту від 29.08.2025. Відповідачі посилаються на обґрунтованість та правомірність відмови у погодженні рапорту про звільнення через порушення позивачем строку звернення із повідомленням про намір припинити проходження військової служби, вважаючи, що ця умова щодо визначення строку є істотною, оскільки забезпечує плановість комплектування Збройних Сил України, що є критично важливим в умовах воєнного стану. Проте, відповідачами у ході судового розгляду не надано доказів того, що Військовою частиною НОМЕР_1 , зі свого боку, виконано обов`язок, визначений пунктом 4 контракту, та повідомлено позивача за три місяці до закінчення строку дії контракту про намір укласти новий контракт на проходження військової служби позивачем у лавах Збройних Сил України, що, у свою чергу, суд вважає істотним невиконанням умов контракту з боку, власне, відповідачів. Отже, відмова у погодженні позивачу рапорту від 29.08.2025 про звільнення з військової служби з підстав подання рапорту не за три місяці до закінчення строку контракту, є неправомірною. Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся з рапортом від 29.08.2025 про звільнення з військової служби саме до командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу. На рапорті від 29.08.2025 міститься запис тво офіцера юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 про те, що 01.09.2025 у погодженні рапорту про звільнення позивача відмовлено на підставі порушення позивачем умов пункту 4 контракту, а саме: позивач мав подати рапорт про звільнення не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення контракту. Тобто, саме Військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено позивачу у погодженні рапорту від 29.08.2025 про звільнення з військової служби. Колегія суддів звертає увагу, що наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі по тексту Порядок №531). Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (п.2 розділу І Порядку №531). Згідно з п.2 розділу ІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3 розділу ІІ Порядку №531). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства (п.6 розділу ІІ Порядку №531). Згідно з п.9 розділу ІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: - невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; - у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. З огляду на наведене, враховуючи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , питання кадрового характеру, зокрема, звільнення з військової служби, належить безпосередньо до компетенції посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі. При цьому, у даній справі повноваження Військової частини НОМЕР_1 не є дискреційними, оскільки враховуючи неправомірну відмову у погодженні рапорту позивача від 29.08.2025 з підстав порушення строку звернення до військової частини та не розгляду його по суті, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025 та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі, суд першої інстанції не врахував, що жодних дій, бездіяльності чи управлінських рішень з боку апарату Міністерства оборони України безпосередньо стосовно ОСОБА_1 у межах спірних правовідносин не вчинялося. Зворотнього матеріали справи не містять. Зокрема, відсутні докази звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби саме до Міністерства оборони України та відмови останнього у його задоволенні. Оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , вирішення кадрових питань, зокрема, щодо звільнення з військової служби, належить безпосередньо до компетенції посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , які, у свою чергу, не погодили рапорт позивача від 29.08.2025 про звільнення з військової служби. За цим, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції помилково зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, приймаються колегією суддів в якості належних. Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача про пропуск строку звернення до суду з позовною заявою, колегія суддів зазначає наступне. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Предметом спору у даній справі є протиправні, за позицією позивача, дії Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні 26.09.2025 за контрактом від 26.09.2024. Як зазначає позивач, контракт про проходження військової служби громадянами України в Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу був укладений до 26.09.2025, однак, 26.09.2025 позивача не було звільнено з військової служби. З даним позовом позивач звернувся через систему «Електронний суд» 21.10.2025, тобто в місячний строк, встановлений ст.122 КАС України. З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску такого строку. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 по справі № 520/28036/25 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо надання необґрунтованої відповіді ОСОБА_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 29.08.2025 та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за контрактом від 26.09.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 по справі № 520/28036/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий