Постанова Київський апеляційний суд № 372/5480/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №372/5480/25 Головуючий у І інстанції - Проць Т.В. апеляційне провадження №22-ц/824/4960/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- установив: У вересні 2025 року ТОВ «Іннова-Нова» звернулось до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивувало тим, що 15.04.2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №7831280425, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 10000 грн. на строк 360 днів. Свої зобов`язання за Договором позики воно виконало в повному обсязі, в той час як відповідач суму позики та проценти не повернув. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 25500 грн. та сплачений судовий збір. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику №7831280425 від 15.04.2025 року в розмірі 24000 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2279,90 грн. У листопаді 2025 року до Обухівського районного суду Київської області від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» судових витрат, які складаються із витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що він визнав суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн., проте нараховані відсотки у розмірі 14000 грн. вважає незаконно нарахованими та непомірним тягарем, який ставить його у без того у завідомо скрутне становище. Вказує, що відсотки за користування позикою мали б бути нараховані в межах 30 днів, у період дії строку кредиту. Зазначає, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, зважаючи на принципи розумності, справедливості та пропорційності. Також, в частині обґрунтування підстави зменшення розміру процентів за користування кредитними коштами посилається на Закон України «Про захист прав споживачів». Просив суд, змінити рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 12940 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредитку у розмірі 10000 грн., заборгованості за процентами у розмірі 2940 грн. Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції, всупереч приписам ЦПК України, не надіслав йому заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та повістки про виклик до суду, а тому, він був позбавлений права на подачу заперечень на заяву, клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу. Зазначає, що витрати позивача на правничу допомогу є неспівмірними та недоведеними, оскільки були сформовані на власний розсуд адвоката. Суд першої інстанції мав би врахувати пропорційність задоволених позовних вимог, та звернути увагу на те, чи не є підготовка стандартного і шаблонного позову звичайною роботою адвоката у рамках абонентського обслуговування позивача, адже за таких підстав, вартість правничої допомоги адвоката за стандартний документ не може перевищувати 1000 грн., що було б співмірним розміру позики і його можливостям та доходам. Просив суд, скасувати додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зави ТОВ «Іннова-Нова». На апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції ТОВ «Іннова-Нова» подало відзив в обґрунтування якого зазначило, що Закон України «Про споживче кредитування», зокрема ч. 5 ст. 8, визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Ним ці обмеження враховані, шляхом встановлення стандартної процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі, визначеному п. 2.6.1. договору про надання грошових коштів у позику №7831280425 від 15.04.2025 року, що не перевищує максимально допустимий розмір в 1%. Вказує, що договором про надання грошових коштів у позику №7831280425 від 15.04.2025 року передбачено проценти за користування наданими Позичальнику коштами, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання відповідача на норми Закону України «Про захист прав споживачів», що регулюють нарахування компенсації у цьому випадку також є некоректним. Позичальник надає свою безвідкличну згоду на те, що сума неповерненого кредиту, не сплачених процентів, неустойки та інших нарахувань може бути примусово стягнута через суд загальної юрисдикції відповідно до п. 10.23 Договору. Таким чином, вважає, що доводи відповідача щодо несправедливої процентної ставки є безпідставними, оскільки укладення Договору - не є актом примусових дій з боку Товариства, а тільки добровільною згодою між Позичальником та Кредитодавцем/Позикодавцем. Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року оскаржується в частині стягнення заборгованості по нарахованим процентам, а тому в іншій частині не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 15.04.2025 року між ТОВ «ІнноваФінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №7831280425. Як вбачається зі змісту Договору позики, разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими Позичальник попередньо ознайомлений. Відповідно до розділу 2 Договору позики Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику позику на суму 10000 грн. на строк 360 днів. Відповідно до п. 2.6.1 сторони погодили, що у межах строку кредиту застосовується 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів, з моменту укладення договору та 0,87% за кожен день користування кредитом, починаючи з 181 календарного дня. Разом з цим, п.2.11.3.1 Договору сторони погодили стандартну процентну ставку, яка становить 0,98% в день та застосовується у межах строку кредиту. На підтвердження укладання договору позики, позивач надає паспорт споживчого кредиту, графік платежів, анкету клієнта, підтвердження відправки одноразового ідентифікатора для підписання договору. Так, Позичальник, приймаючи пропозицію Позикодавця укласти договір, підписує в ІТС електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором шляхом натискання кнопки «підписати». Сформовані таким чином електронні підписи Позичальника та Позикодавця накладені на договір. Після підписання такими електронними підписами договору його умови вважаються прийнятими, а договір укладеним. Перерахування Позичальнику кредитних коштів у розмірі 10000 грн. було здійснено шляхом грошового переказу, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної відповідачем під час укладання договору, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №20193-1354-208630013 про перерахування коштів ТОВ ФК «Контрактовий Дім». 08.09.2025 року внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо найменування юридичної особи - ТОВ «Іннова Фінанс» на ТОВ «Іннова Нова». Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд першої інстанції виходив з того, що проценти були нараховані позивачем у межах строку користування позикою та відповідно до умов договору про надання грошових коштів у позику і погодженого сторонами графіка платежів, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для їх стягнення у розмірі 14000 грн. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За приписами статей 205, 207, 627, 638, 639 ЦК України, а також Закону України «Про електронну комерцію», договір, укладений в електронній формі шляхом акцепту оферти з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора), є таким, що вчинений у письмовій формі та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки. Матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Іннова Фінанс» та відповідачем було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №7831280425, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 10000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування ним. Факт отримання відповідачем кредитних коштів сторонами не заперечується. Встановивши прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн., що не є предметом апеляційного перегляду. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). З матеріалів справи, а саме зі змісту договору позики (оферти) №7831280425від 15.04.2025 року, вбачається, що між ТОВ «Іннова Фінанс» та відповідачем були погоджені умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 10000 грн. строком користування 360 днів. Відповідно до п. 2.6.1 договору, сторони погодили, що у межах строку кредиту застосовується 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів, з моменту укладення договору та 0,87% за кожен день користування кредитом, починаючи з 181 календарного дня. Разом з цим, п.2.11.3.1 Договору сторони погодили стандартну процентну ставку, яка становить 0,98% в день та застосовується у межах строку кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, а розмір і порядок їх сплати визначаються договором. Ураховуючи, що умови щодо сплати процентів були погоджені сторонами договору позики, а нарахування процентів здійснювалося у межах погодженого строку кредитування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 14000 грн. Доводи апеляційної скарги про непропорційність нарахованих процентів колегія суддів вважає необґрунтованими. Як убачається з матеріалів справи, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства. Колегія суддів звертає увагу, що нараховані договірні проценти не можна ототожнювати із санкціями, що застосовуються за порушення зобов`язань, оскільки проценти, стягнення яких є предметом спору, нараховані виключно за період правомірного користування кредитом, у межах погодженого строку кредитування, що виключає їх кваліфікацію як штрафного чи карального заходу. Доводи апеляційної скарги щодо застосування положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також є безпідставними, оскільки вказані норми підлягають застосуванню у разі оскарження споживачем умов договору як несправедливих. У даній справі відповідач не заявляв вимог про визнання умов договору позики недійсними чи несправедливими, а тому підстав для переоцінки погоджених сторонами умов договору в межах розгляду вимог про стягнення заборгованості відсутні. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, повторюють доводи відзиву на позовну заяву. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що проценти нараховані позивачем у спосіб та в обсязі, визначених договором позики, у межах строку користування позикою, а тому твердження апелянта про їх неспівмірність та необхідність їх зменшити чи відмовити у їх стягненні не ґрунтуються на вимогах закону та умовах договору. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ТОВ «Іннова-Нова», ухвалено обґрунтоване рішення про їх часткове задоволення. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення В частині оскарження апелянтом додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне. Встановлено, що до Обухівського районного суду Київської області надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення, у якій просив суд, ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №06-05/2025 від 06.05.2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію заявки№3758403518 від 12.08.2025 року про надання послуг, копію акту приймання-передачі наданих послуг №3758403518 від 28.10.2025 року до Договору №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025 року, копію платіжної інструкції №190 від 28.10.2025 року по сплату професійної правничої допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про задоволення заяви представника позивача та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, всупереч приписам ЦПК України, не надіслав ОСОБА_1 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та повістки про виклик до суду, а тому, ОСОБА_1 був позбавлений права на подачу заперечень на заяву, клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи, а саме довідкою про доставку повідомлення у додатку «Viber», згідно якої ОСОБА_1 було направлено та доставлено 12.11.2025 року 15:18:17 судову повістку про виклик до суду на 17.11.2025 року на 16:00 для розгляду заяви ТОВ «Іннова-Нова» про ухвалення додаткового рішення. Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак не скористався наданим йому правом та не подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції. Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи на думку колегії суддів не є переконливими, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційних скаргах. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба