Постанова 4824 № 381/4838/24

справа № 381/4838/24 головуючий у суді І інстанції Ковалевська Л.М. провадження № 22-ц/824/10476/2026 суддя-доповідач у ІІ Інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2026 року про відмову у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, постановленої під головуванням судді Ковалевської Л.М. у м. Фастів Київської області, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, а саме: матеріальної шкоди завданої автомобілю «Hyuandai Accent», р.н. НОМЕР_1 у розмірі 197 007,24 грн., моральну шкоду у розмірі 15 000.00 грн. та послуги евакуатора у розмірі 4 000,00 грн. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 197 007, 24 грн., 4 000,00 грн. за послуги евакуатора та завдану моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 02 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про перегляд заочного рішення від 11 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, мотивуючи заяву тим, що про розгляд справи та ухвалене рішення заявнику стало відомо лише у лютому 2026 року, оскільки він не отримував судових повісток, ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви, що позбавило його можливості подати відзив і взяти участь у розгляді справи. Також зазначає, що належного повідомлення про судові засідання не було, оскільки поштові відправлення поверталися до суду, а докази їх вручення відсутні, у зв`язку з чим причини неявки є поважними. Також вказує на необґрунтованість позовних вимог, зокрема завищення розміру матеріальної шкоди, недоведеність витрат на евакуатор та моральної шкоди, а також, що частина шкоди була відшкодована страховиком. У зв`язку з цим просив поновити строк на подання заяви, скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за загальними правилами позовного провадження. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2026 рокуу задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Фастівського міськрайонного суду від 11 березня 2025 року відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення від 11 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення процесуальних норм щодо порядку вирішення питання про перегляд заочного рішення, зокрема ст. 287 ЦПК України, якою визначено, що за результатами належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення, суд незалежно від пропуску строку на її подання, може постановити лише ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду. Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду заяву про перегляд заочного рішення через пропуск строку, не звернув уваги на те, що постановлена ухвала позбавляє відповідача права на апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, що є порушенням п. 8 ст. 129 Конституції України, якою забезпечено право на апеляційний перегляд справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено поважність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 284ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Згідно до ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Статтею 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, навела такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу: передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення. Отже Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Причину пропуску строку можна вважати поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування. З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»). ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства. Відмовляючи у поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що копія заочного рішення суду від 11 березня 2025 року направлялися на адресу відповідача ( яка до того ж співпадає з тією адресою, яка зазначена відповідачем ОСОБА_1 і на час звернення до суду з цією заявою), судові виклики та повідомлення, копії позовної заяви та ухвал суду, також направлялися на адресу відповідачаякі поверталися з відміткою пошти про невручення, а саме з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання», поважних причин пропуску строку на подання заяви про скасування заочного рішення суду не надано та судом не установлено, а тому суд першої інстанції вважав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2025 року судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача та ухвалено заочне рішення. Відповідно до наявних у матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, судові повістки про розгляд справи, копії ухвал про відкриття провадження та призначення справи до розгляду надіслані на адресу, за якою зареєстроване місце проживання відповідача повертались до суду першої інстанції із позначкою: на 12 грудня 2024 року - «за закінченням терміну зберігання» та 20 лютого 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою». Повідомлення про вручення/не вручення поштового відправлення на судове засідання призначене на 11 березня 2025 року матеріали справи не містять. Також, на 11 березня 2025 року судом повідомлено про розгляд справи відповідача шлях розміщення оголошення на офіційному сайті суду. Згідно наявного у матеріалах справи супровідного листа, заочне судове рішення у справі було надіслане відповідачу на адресу, за якою зареєстроване місце його проживання, доказів отримання/не отримання вказаного судового рішення матеріали справи не містять. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 зроблено висновок, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц) (пункти 47, 48). У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 567/804/18 зазначено, що оскільки в матеріалах справи є інформація про місцезнаходження відповідача, то суд першої інстанції не мав правових підстав для застосування частини одинадцятої статті 128 ЦПК України та викликати відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. В розпорядженні апеляційного суду були належні та допустимі докази про місцезнаходження відповідача. За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи. Розгляд справи за відсутності учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №454/1883/22 зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим (пункт 90). Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу судових повісток про дату і місце судового засідання та копії заочного рішення суду, що свідчить про його необізнаність про розгляд справи. Поряд з цим, як вбачається із матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Будова Н.М. ознайомилася з матеріалами справи та відповідно із заочним рішенням у цій справі лише 23 лютого 2026 року, що підтверджується її заявою про ознайомлення (т. 1 а.с. 124) та відміткою про таке ознайомлення. Інших підтверджень ознайомлення сторони відповідача з наявністю вказаної судової справи, або ж рішенням суду матеріали справи не містять. За правилами встановленими ч. 3 ст. 284 ЦПК України, учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Враховуючи наведене, останнім днем строку в межах якого заявник мав право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є 14 березня 2026 року. При цьому, відповідач звернувся із заявою про перегляд заочного рішення 02 березня 2026 року, тобто в межах двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав до відмови відповідачу в поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Отже, висновки суду про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення заяви без розгляду є необґрунтованими, ухвала суду постановлена без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.