Постанова Київський апеляційний суд № 758/5109/19

справа № 758/5109/19 головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М. провадження № 22-ц/824/6484/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Суньовим Євгеном Вікторовичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» про виконання обов`язку боржника третьою особою, В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» про виконання обов`язку боржника третьою особою. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 .. Позивачка маючи грошові кошти погодилася купити відповідачу квартиру, в якості гарантії, що відповідач поверне грошові кошти, ОСОБА_1 надасть необхідні розписки по кожному платежу за квартиру. В разі неможливості повернення грошових коштів переоформить квартиру на позивача ОСОБА_2 09 жовтня 2014 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами зазначеного договору платежі здійснювалися частками, відповідно графіку та на підставі рахунку. Ціна квартири складає 60 510,69 дол. США. Після укладання попереднього договору купівлі-продажу квартири практично всі платежі здійснювалися позивачем. Після отримання квитанції про сплату відповідач надавав позивачу розписку, яка була написана ним особисто про обов`язок повернення отриманих грошових коштів. На підтвердження цього у позивача є всі оригінали розписок, оригінали квитанцій. Згідно розписок ОСОБА_1 отримав від позивача грошові кошти в сумі 1 322 679,66 грн. Після повного та дострокового розрахунку за квартиру 02 вересня 2016 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з цим, станом на 22 червня 2018 року відповідач борг позивачу не повернув. Крім того, позивачка зазначає, що відповідач має намір розпорядитися цією квартирою та використати отримані грошові кошти на свій розсуд. Тобто, ОСОБА_1 скориставшись довірою позивача та не маючи наміру повертати, заволодів її грошовими коштами. 22 червня 2018 року позивачка звернулася до Подільського відділу Поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про обставини, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачена відповідальність за КК України. В зв`язку з тим, що в порушення вимог ст. 214 КПК України заяву не було внесено до ЄРДР, а тому остання звернулася зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Подільського районного суду м. Києва. 04 вересня 2018 року, яку було розглянуто Подільським районним судом м. Києва та винесено ухвалу, якою зобов`язано уповноважених осіб Подільського управління поліції ГУНП в м.Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, яка була отримана Подільським управлінням поліції ГУНП в м. Києві 22.06.2018 року. На підставі зазначеної ухвали суду 25 вересня 2018 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове слідство у кримінальному провадженню №12018100070003741. Слідчим по вищевказаному кримінальному провадженню призначено Шевченко Д.А., пізніше справу передано слідчому Злотенко Б.А. 14 вересня 2018 року позивачка звернулася з окремою заявою до Начальника слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Генсіцького О.В. про залучення її в якості потерпілої до кримінального провадження № 12018100070003741. 03 листопада 2018 року позивачку було допитано слідчим Злотенко Б.А. та ознайомлено з її правами та обов`язками, як потерпілої та видано пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого. Відтак, позивачка опинилася в ситуації коли нею були виконані всі обов`язки боржника по договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ « Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_4 , а саме проведено повну оплату ціни квартири, а тому просила суд визнати себе третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 . Представником третьої особи ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» подано пояснення, в яких зазначив, що 02 вересня 2016 року ТОВ «КУА «Авалон» здійснило продаж квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири, згідно даного договору покупець та продавець виконали всі умови договору, в тому числі квартира була оплачена покупцем та передана продавцем. Таким чином, зобов`язання, передбачені договором були припинені згідно зі ст. 599 ЦК України шляхом виконання. Будь-яких правових відносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має. Також зазначають, що ТОВ «КУА «Авалон» 20 травня 2020 року у встановленому порядку здійснило вилучення документів для знищення, в тому числі вищезазначений договір, тому копії/оригіналів надати не може. Представником відповідача - адвокатом Суньовим Є.В. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Мотивуючи тим, що грошові кошти від позивача відповідач не отримував, жодних розписок на підтвердження отримання грошових коштів не складав. Надані позивачем розписки не написані особисто відповідачем. Для встановлення факту написання розписок не відповідачем, необхідно провести почеркознавчу експертизу. Крім того, умови договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 02 вересня 2016 року, укладений між ТОВ «КУА «Авалон» та ОСОБА_1 було сторонами виконано у повному обсязі, відповідач став власником вказаної квартири. Оскільки між відповідачем та третьою особою - ТОВ «КУА «Авалон» виконані належним чином умови договору купівлі-продажу квартири, то зобов`язання, визначене договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 02 вересня 2016 року є припиненим. Відсутня можливість змінити сторону в зобов`язанні, що вже є припиненим. Крім того, ТОВ «КУА «Авалон» зазначає, що квартира була продана ОСОБА_1 та усі зобов`язання з оплати квартири були виконанні останнім. Будь-яких правових відносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має. Крім того, договір купівлі-продажу квартири від 02 вересня 2016 року був засвідчено нотаріально та підлягав державній реєстрації. Ухвалою суду від 26 листопада 2021 року в задоволені заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено. Ухвалою суду від 03 серпня 2022 року провадження у справі було призупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Ухвалою від 18 січня 2024 р. поновлено провадження у справі. Ухвалою суду від 14 березня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Суньова Є.В. про призначення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» про виконання обов`язку боржника третьою особою. Представником позивача - адвокатом Федосєєвою Т.Ю. подані письмові пояснення, в яких просила визнати ОСОБА_2 третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири від 02.09.2016 р. за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «КУА «Авалон» та ОСОБА_1 . Мотивуючи тим, що після повного та дострокового розрахунку за квартиру 02.09.2016 р. між ТОВ «КУА «Авалон» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Кошти, якими ОСОБА_2 здійснювала платежі ОСОБА_1 не повернув. Матеріали справи містять копії розписок про отримання коштів, згідно яких ОСОБА_1 отримав кошти у ОСОБА_2 на сплату кредиту, чим ОСОБА_1 фактично підтвердив укладання відповідного правочину про відступлення ОСОБА_2 - позивачу, право вимоги за договором позики. ОСОБА_2 погодилась на сплату кредиту та розраховувала на право користуватися квартирою, а тому відсутність коштів у відповідача створювало небезпеку втрати нею цього права, а у разі прострочення виплат по кредиту, та звернення стягнення на майно кредитором існувала реальна загроза прострочення виплат по кредиту. Позивачка наполягала, що розписки підписані особисто відповідачем. Зазначає, що представник відповідача заперечує що розписки були підписані відповідачем, обґрунтовуючи це тим, що позивачка надавала пояснення в судовому засіданні по іншій справі того, що частина розписок написана нею та підписані відповідачем. Але доказів, що відповідач не був ознайомлений з текстом, розписок, та не розумів, що підписує стороною відповідача суду не надано. Крім того, матеріали справи містять іншу розписку від 25.02.2016 р., згідно якої ОСОБА_1 отримав кошти у позивача у розмірі 1 000,00 дол. США на ремонт автомобіля, строком на 5 місяців. Згідно цієї розписки відповідач взяв на себе обов`язок у разі неповернення коштів у строк віддати 50% квартири за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , яка за словами відповідача сплачує кредит по даній квартирі, розписку написано та підписано особисто відповідачем. Тобто, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо сплати позивачем платежів по кредиту. Укладений договір щодо надання згоди боржника за зобов`язанням та покладення виконання обов`язку на іншу особу в судому порядку визнаний недійсним не був, його недійсність прямо не встановлена законом, сторонами його дійсність не оскаржувалась. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_2 третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 , щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 . Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокатом Суньовим Є.В. 30 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» було подано скаргу в якій останній просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Так, представник апелянта вказує, що ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких дій, відповідно до яких можна було б встановити, що його воля була направлена на те, щоб його обов`язок як боржника у правовідносинах з ТОВ «Керуюча компанія з управління активами «Авалон» було виконано ОСОБА_2 . Також зазначено, що основним доказом у вказаному судовому процесі були розписки, які начебто написані власноручно відповідачем. Однак позивачка при наданніусних поясненнь при розгляді Подільським районном судом міста Києва справи № 758/12256/22 особисто повідомила суд, що вказані розписки позивачка склала сама та вже підготовлені начебто надала для підпису сину. При цьому суд першої інстанції при розгляді судової справи відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення почеркознавчої експертизи наданих позивачем розписок. За таких обставин: складання розписок безпосередньо позивачкою, відсутність будь- якого вираженого волевиявлення на укладання відповідачем договору позики, потреби в проведенні почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність між позивачкою та відповідачем договору позики. Крім того, апелянт звертає увагу на аналіз суду першої інстанції щодо періоду вчинення правочинів та взяття зобов`язань. Таким чином, на думку апелянта суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не визначився з характером спірних правовідносин та зробив помилковий висновок про виконання обов`язку боржника третьою особою, оскільки не встановлено сукупності усіх обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання ОСОБА_2 третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 , щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 відсутні. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Суньовим Євгеном Вікторовичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» про виконання обов`язку боржника третьою особою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 02 квітня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 направила відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримала доводи позовної заяви. Так, позивач вказує, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що «згідно з розписки від 25.02.2016 відповідач взяв на себе обов`язок у разі неповернення коштів у строк віддати 50% квартири за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , яка за словами відповідача сплачує кредит по даній квартирі, розписку написано та підписано особисто відповідачем. Тобто, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо сплати позивачем платежів по кредиту. Укладений договір щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу в судому порядку визнаний недійсним не був, його недійсність прямо не встановлена законом, сторонами його дійсність не оскаржувалась.». Дані обставини напряму підтверджують, що між позивачем та відповідачем були домовленості про порядок та спосіб повернення коштів. Позивач вказує, що матеріали справи містять копії розписок на 32 аркушах про отримання коштів, згідно яких ОСОБА_1 отримав кошти у ОСОБА_2 на сплату кредиту, чим ОСОБА_1 фактично підтвердив укладення відповідного правочину про відступлення ОСОБА_2 - позивачу, права вимоги за договором позики, як того вимагають положення статті 513 ЦК України, а отже, в даному випадку відбувся перехід в передбачений законом спосіб прав кредитора за договором позики до ОСОБА_2 . Тобто, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявні домовленості щодо виконання останньою його зобов`язань за кредитним договором. В даному випадку відповідачем самостійно було обрано порядок виконання зобов`язання, що підтверджується, в тому числі, розпискою від 25 лютого 2016 року, а саме обов`язок у разі неповернення коштів у строк, віддати 50 % квартири за адресою : АДРЕСА_5 ОСОБА_2 . Відтак, позивач вважає, що стороною відповідача не надано жодного доказу суду для спростування обставин, на які вона посилалась у позовній заяві. Так, разом з відзивом на позовну заяву від відповідача надійшла заява про призначення по справі почеркознавчої експертизи. На вирішення експерта відповідач запропонував поставити питання таким чином : « Чи виконаний текст розписки про отримання грошових коштів власноручно ОСОБА_1 чи текст вказаної розписки виконано іншою особою?» В свою чергу, представником позивача було заявлено клопотання про те, що необхідно уточнити поставлене питання та викласти його в наступній редакції :«Чи виконаний текст розписки та підпис про отримання грошових коштів власноручно ОСОБА_1 чи текст вказаної розписки та підпис виконано іншою особою?» Слово підпис має суттєве значення в зв`язку з тим, що саме підпис підтверджує розуміння відповідачем суті інформації, яка зазначена в документі. Сам по собі текст документа без затвердження підписом відповідача не має юридичного значення. Однак, стороною відповідача заперечувалося, що необхідно встановити, що саме підпис в розписках було проставлено ОСОБА_1 . Таким чином, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Суньова Є.В. про призначення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 758/5109/19. Стороною відповідача не надано суду механізму, яким чином ОСОБА_1 може надати експериментальні та вільні зразки підпису суду та експертам, у зв`язку з його повним небажанням приймати участь в судових засіданнях. Окрім цього, позивач звертає увагу, що в останньому судовому засіданні, яке відбулося 28 жовтня 2025 року представник відповідача зазначив, що проведення експертизи є недоцільним. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає вимога законодавства, а тому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року було призначено справу до розгляду у судовому засіданні. У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 та її представник Федосєєва Т.Ю. у судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Інші учасники справи, в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2014 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами зазначеного договору платежі здійснювалися частками, відповідно графіку та на підставі рахунку. Ціна квартири складає 60 510,69 дол. США. 02 вересня 2016 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.09.2016 р., квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_1 . Як вбачається з розписок ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 322 679,66 грн. Згідно пам`ятки слідчого СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві від 03.11.2018 р. вбачається, що ОСОБА_2 визнана потерпілою. Крім того, матеріали справи містять розписку від 25.02.2016 р., згідно якої ОСОБА_1 отримав кошти у позивача у розмірі 1 000,00 дол. США на ремонт автомобіля, строком на 5 місяців. Згідно цієї розписки ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок у разі неповернення коштів у строк віддати 50% квартири за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_2 , розписку написано та підписано особисто ОСОБА_1 . Таким чином, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо сплати позивачем платежів по кредиту. Як вбачається, відповідачем самостійно було обрано порядок виконання зобов`язання, що підтверджується, з тому числі, розпискою від 25.02.2016 року, а саме обов`язок у разі неповернення коштів у строк, віддати 50 % квартири за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_2 . Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції посилаюсь на ст. 204, 205, 509, 511, 528, 513, 521, 625 ЦК України дійшов висновку, що згідно розписки від 25.02.2016 відповідач взяв на себе обов`язок у разі неповернення коштів у строк віддати 50% квартири за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , яка за словами відповідача сплачує кредит по даній квартирі, розписку написано та підписано особисто відповідачем. Тобто, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо сплати позивачем платежів по кредиту. Укладений договір щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу в судому порядку визнаний недійсним не був, його недійсність прямо не встановлена законом, сторонами його дійсність не оскаржувалась. Дану розписку судом першої інстанції було прийнято до уваги, оскільки доказів її неналежності відповідачем не подано. Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання про те, що оскільки між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які не виконані стороною відповідача, а тому відповідно до умов договору та норм ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені у справі вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Так, відповідності до вимог ст. 1046 ЦК України договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Частинами 1,2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Таким чином, за наявності розписки, в якій засвідчені факт отримання відповідачем грошових коштів, така підтверджує факт укладення договору позики між позивачем та відповідачем. Як вбачається із позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 року, справа № 686/21857/16-ц, «За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України). Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Положеннями статей 513, 521 ЦК України врегульоване питання форми правочину щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні та передбачено, що правочин щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні має бути вчинений у формі основного зобов`язального правочину. Разом з тим, норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/17097/15-ц (провадження № 61-1401св18). Крім покладення виконання обов`язку на іншу особу (частина перша статті 528 ЦК України) як виду правовідносин з участю третіх осіб, виконання третіми особами обов`язку боржника з основного (головного) цивільного правовідношення може мати місце й за умов, про які йдеться в частині третій статті 528 ЦК України, яка надає третій особі право саме з її власної ініціативи й у власному інтересі виконати зобов`язання замість боржника без його згоди. Умовою такого виконання є небезпека втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо). Тобто, якщо третя особа розуміє, що невиконання боржником зобов`язання може потягнути за собою втрату його прав на майно, яке знаходиться у володінні та/або користуванні такої третьої особи, остання без отримання згоди боржника і навіть без його повідомлення вправі виконати зобов`язання боржника перед кредитором. В такому разі до виконавця переходять всі права кредитора в зобов`язанні, тобто зобов`язання зберігається, але відбувається заміна кредитора. За загальним правилом кредитор може звернути стягнення на майно боржника тільки в разі невиконання чи неналежного виконання ним обов`язку, що, як наслідок, може призвести до настання для третьої особи правових наслідків негативного характеру, що є можливим виключно за наявності відповідного правового зв`язку третьої особи з боржником основного зобов`язання. Виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої статті 528 ЦК України фактично є різновидом суброгації, під якою розуміють передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи (суброганта) в результаті виконання зобов`язання боржника третьою особою на користь кредитора (суброгата) в рамках чинних зобов`язальних правовідносин внаслідок здійсненого платежу. Суброгація прав кредитора третій особі виникає на підставі виконання останньою обов`язку боржника за наявності таких умов: 1) третя особа є носієм права на майно боржника (право оренди, право застави тощо); 2) наявність небезпеки втрати третьою особою цього права, яка має місце не тільки за прострочення боржника, а й за загрози такого прострочення; 3) указана небезпека втрати права на майно боржника виникає внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, причому не обов`язково, щоб звернення стягнення на майно боржника вже було реально розпочато. Водночас, якщо в разі покладення виконання (частина перша статті 528 ЦК України) третьою особою опосередковується задоволення інтересу боржника основного (головного) зобов`язання, то за виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої вказаної статті опосередковується задоволення її власного інтересу, що обумовлено специфікою кожного з цивільних правовідношень. Так, встановлено, що позивач звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав просила суд визнати себе третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 . Головними доказами надання у позику грошових коштів є розписки, з яких вбачається, що відповідач браву у позику певну суму грошових коштів у позивача для сплати кредиту за попереднім Договором купівлі-продажу квартири від 09 жовтня 2014 та вказув, що оригінал квитанції знаходиться у позивача (том 1, а.с. 17-40). Відтак, аналізуючи розписки можна дійти висновку, що вони містять ознаки договору позики, оскільки як зазначалось вище за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що між сторонами були наявні договірні зобов`язання щодо позики, які як стверджує позивач не були виконані відповідачем, а тому остання вважає, що має право вимагати визнання себе третьою особою, якою було виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 . Разом з цим, колегія суддів аналізуючи докази надані стороною позивача вбачає, що такі позовні вимоги є передчасними, оскільки позивачем не реалізовано свої права, як кредитора, а саме не було вчинено дій для стягнення грошових коштів в порядку стягнення заборгованості за Договором позики. Крім того, позивач звертаючись з даним способом захисту прав, на думку апеляційної інстанції не надала жодного доказу, що між позивачем та відповідачем було досягнуто істотних умов договору, а саме що в разі не повернення суми позики, яка бралась на погашення кредитних зобов`язань позивач буде вважатись особою, яка виконала обов`язок за боржника, а посилання на те, що відповідач фактично підтвердив укладання відповідного правочину про відступлення права, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки не вказують на волевиявлення відповідача. Також до матеріалів справи не долучено жодних доказів, що позивач є стороною договорів щодо придбання вказаної квартири. Колегія суддів вважає, що позовна заява позивача є досить суперечливою, оскільки з її ж доводів встановлено, що у Подільському районному судді м. Києва перебуває в провадженні справа №758/12256/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, визнання права власності, повернення майна, яка зупинена у зв`язку з розглядом справи №758/5109/19, яка є предметом даного апеляційного розгляду. Відтак, вбачається, що позивачем зокрема у іншому провадженні заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, визнання права власності та повернення майна, що на думку колегії суддів додатково вказує на невизначеність у способі захисту своїх прав та вирішення питання щодо одного і того ж предмету у різний спосіб. Таким чином, колегія суддів вважає, що стороною позивача при зверненні до суду з даною позовною заявою не надано реальних доказів, що вона набула статусу особи (ст.528 ЦК України), яка виконала зобов`язання за боржника (ч.1 ст. 528 ЦК України), оскільки доказів покладення боржником на позивача виконання такого обов`язку суду не надано і така обставина заперечується відповідачем. Крім того, не було надано суду і доказів, які б свідчили про те, що позивач виконала обов`язок за боржника без його згоди (ч.3 ст. 528 ЦК України) у зв`язку з наявністю небезпеки втратити будь яке своє право на майно боржника. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при встановлені обставин справи не було надано належну оцінку доказам та обраному способу захисту прав та зроблено помилкові висновки щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб. Також, колегія суддів критично відноситься до висновку суду першої інстанції, що відповідачем самостійно було обрано порядок виконання зобов`язання, що підтверджується, в тому числі, розпискою від 25.02.2016 року, а саме обов`язок у разі неповернення коштів розміром 1 000 дол. США у строк, віддати 50 % квартири за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_2 , і це є правовою підставою для задоволення позову з наступних підстав. По-перше даною розпискою підтверджуються взяття на себе зобов`язання в частині боргу за ремонт транспортного засобу, а не боргу щодо необхідності сплатити кредиту по вищезазначеному попередньому Договору. По-друге даною розпискою хоч і підтверджено, що позивач надавала грошові кошти у позику, однак вона передбачає забезпечення виконання зобов`язання в іншому порядку та в межах іншого зобов`язання. Таким чином, висновок суду першої інстанції, щодо належності та допустимості як доказу вказаної розписки у межах пред`явленого позову є безпідставним, оскільки фактично вона не стосується предмету доказування та вимог позивача та не може вважатись доказом того, що позивач, як третя особа виконала обов`язок відповідача по попередньому Договору купівлі-продажу квартири (ст. 528 ЦК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у справі 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (на яку посилається прокурор у касаційній скарзі), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18 та ін.) Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини справи, здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21). Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відтак, колегія суддів оцінивши подані сторонами докази та заперечення дійшла висновку, що позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання позивача третьою особою, якою виконано обов`язок боржника ОСОБА_1 щодо розрахунку за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» та ОСОБА_1 було невірно обрано спосіб захисту порушеного права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення та відмову у задоволені позову з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн. Також, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у першій інстанції покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Суньовим Євгеном Вікторовичем - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» про виконання обов`язку боржника третьою особою - відмовити. Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) 80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24 червня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова