Постанова 4824 № 362/7535/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №362/7535/24 Головуючий у І інстанції - Марчук О.Л. апеляційне провадження №22-ц/824/9076/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки установив: У провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває на розгляді справа за позовом АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки. 26 грудня 2025 року судом було отримано клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2026 року, вказане клопотання було залишене без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, АТ «Державний експортно-імпортний банк України» оскаржило її в апеляційному порядку, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що суд в один день постановив дві ухвали у справі, якими залишено без розгляду клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, спотворюючи при цьому факти у справі з метою створення штучної формальності підстави для відмови у їх задоволенні. Вважає, що розгляд справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін є обов`язком судді, оскільки такий порядок чітко регламентований вимогами п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, а ухвала від 17 лютого 2026 року порушує ці вимоги. Просило скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2026 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання АТ «Укрексімбанк» від 25 грудня 2025 року про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк на адресу Київського апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Залишаючи без розгляду клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача станом на 25 грудня 2025 року не набула право на вчинення такої процесуальної дії як подання заяви проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження та заявник подав дану заяву не у строк встановлений законом, а до його початку. Проте, повністю з такими висновками колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, оскільки вони не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області знаходиться справа за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження, визначено строк відповідачу для подання відзиву та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін протягом 15 днів з дня вручення цієї ухвали, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом 15 днів з дня отримання відзиву та строк для подання клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін протягом 5 днів з дня отримання відзиву. 25 грудня 2025 року АТ «Укрексімбанк» направило до Васильківського міськрайонного суду Київської області клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, оскільки суддею під час визначення порядку розгляду справи порушено вимоги ч. 4 ст. 274 ЦПК України, тому що дана справа не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, так як ціна позову у справі становить 897234,35 доларів США та 11608003,21 грн, в рахунок погашення яких необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. 20 січня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якій, серед іншого, зазначено, що ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2025 року представником відповідача отримано 06 січня 2026 року. 21 січня 2026 року представником відповідача у встановлений в ухвалі від 16 грудня 2025 року строк направлено до Васильківського міськрайонного суду Київської області клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. 04 лютого 2026 року представником позивача подано до Васильківського міськрайонного суду Київської області відповідь на відзив. Як зазначає позивач, ним повторне клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін разом з відповіддю на відзив не подавалося, оскільки на час подання відповіді на відзив до суду першої інстанції у справі вже перебувало нерозглянуте клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. В Ухвалі від 17 лютого 2026 року судом першої інстанції зазначено: «Згідно із частиною сьомою статті 279 ЦПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п?яти днів з дня отримання відзиву. Також, в резолютивній частині ухвали судді від 16 грудня 2025 року визначено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін позивач має право подати не пізніше п?яти днів з дня отримання відзиву. Представником відповідача подано відзив на позов через систему «Електронний суд» 20 січня 2026 року. Як вбачається із квитанції №5697382, у той же день 20 січня 2026 року позивач отримав вказаний відзив через систему «Електронний суд». Враховуючи положення статей 120 - 124 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що строк, наданий позивачу строк для подачі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, закінчився 26 січня 2026 року о 24 годині 00 хвилин. Тобто, представник позивача подав дане клопотання не у строк визначений цивільним процесуальним законом, а до моменту коли у нього виникло таке право.» Крім цього, 17 лютого 2026 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області також залишено без розгляду і клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, мотивуючись тим, що «станом на дату постановлення цієї ухвали, відповідач у встановленому законом порядку не отримав копію ухвали від 16 грудня 2025 року про відкриття провадження по справі. Суд наголосив, що відповідно до положень цивільного процесуального закону, ознайомлення із змістом ухвали в ЄДРСР - не є належним отриманням копії ухвали суду. За змістом своєї заяви представник відповідача також вказує на те, що він отримав копію ухвали про відкриття провадження по справі 06 січня 2025 року. Однак, дане твердження не відповідає дійсності та не має жодного підтверджувального документа! Тобто, представник відповідача подав дану заяву не у строк визначений цивільним процесуальним законом, а до моменту коли у нього виникло таке право». Разом з тим, порядок розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін чітко регламентований вимогами п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Так, у вказаній нормі зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У відповідності до вимог ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, чинним законодавством передбачені наслідки пропущення процесуальних строків сема з підстави пропущення такого строку і позиція суду першої інстанції щодо застосування процесуальної аналогії є необґрунтованою та незаконною. Частиною 1 ст. 56 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що права судді, пов`язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами. Також, частиною 6 ст. 56 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя повинен додержуватися присяги. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 56 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суддя зобов`язаний, серед іншого: 1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; 8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду. Статтею 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та Законами України. Згідно ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Також, відповідно до ч. 4, 5 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» та у справі «Руїз Матеос проти Іспанії»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення без розгляду клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 17 лютого 2026 року та є підставами її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2026 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 25 червня 2026 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба