Постанова 4824 № 370/1731/25

Єдиний унікальний номер справи № 370/1731/25 Провадження № 22-ц/824/6420/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради на рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради, публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, В С Т А Н О В И В : 11 червня 2025 року позивач звернувся до Макарівського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідачів. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 серпня 2024 року на автомобільній дорозі М06 Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів під керуванням, зокрема, позивача та водія ОСОБА_2 . Постановою Макарівського районного суду Київської області від 30 вересня 2024 року останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що, на думку позивача, підтверджує його вину у спричиненні ДТП та завданні шкоди. Позивач вказує, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу винуватця була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за договором обов`язкового страхування, у зв`язку з чим вона звернулася до страховика із повідомленням про настання страхового випадку та необхідними документами. Разом з тим, страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 100 639,85 грн без погодження з позивачем, що, на її переконання, не відповідає фактичному розміру завданої шкоди та умовам договору страхування. Обґрунтовуючи невідповідність визначеного страховиком розміру відшкодування, позивач посилається на висновок суб`єкта оціночної діяльності, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу значно перевищує його ринкову вартість до ДТП, у зв`язку з чим автомобіль вважається фізично знищеним, а розмір матеріального збитку становить його ринкову вартість. У зв`язку з цим позивач вважає, що страховик зобов`язаний доплатити різницю між лімітом страхової суми та фактично виплаченим відшкодуванням, а відповідач Дочірнє підприємство «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради - відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок ДТП вона зазнала моральних страждань, пов`язаних із втратою транспортного засобу, порушенням звичного способу життя, необхідністю додаткових витрат і обмеженням у пересуванні, а також психологічним дискомфортом та страхом під час користування транспортом, у зв`язку з чим просить стягнути моральну шкоду. Також позивач посилається на те, що відповідач Дочірнє підприємство «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради як власник транспортного засобу, отриманого у власність за договором фінансового лізингу, несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, однак у добровільному порядку завдані збитки не відшкодував, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Враховуючи викладене, позивач просив суд: 1) Стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 57 860,15 грн; 2) стягнути з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІ» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 178 607,52 грн, які складаються із майнової шкоди у розмірі 158 607,52 грн та моральної шкоду у розмірі 20 000,00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати пропорційно до заявлених позовних вимог. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 листопада 2025 року позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 , страхове відшкодування у розмірі 57 860,15 грн; стягнуто з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІ» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 , завдану шкоду у розмірі 178 607,52 грн, які складаються із майнової шкоди у розмірі 158 607,52 грн та моральної шкоду у розмірі 20 000,00 грн. Також стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» та ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІ» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 , судові витрати що складаються з 1680 грн судового збору, оцінка автомобіля 9600 грн та витрати на професійну правову допомогу 10 000 грн. в загальному розмірі - 21 280, 00 грн, по 10 640, 00 грн з кожного. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 29 грудня 2025 року відповідач ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІ» Житомирської обласної ради направив апеляційну скаргу. Апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 листопада 2025 року по справі №370/1731/25 в частині стягнення з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» агролісогосподарського Житомирського підприємства обласного комунального «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 178 607,52, які складаються із майнової шкоди у розмірі 158 607,52 грн, та моральної шкоду у розмірі 20000,00 грн; стягнення з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІ» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати що складаються з 1680 грн судового збору, оцінка автомобіля 9600 грн та витрати на професійну правову допомогу 10 000 грн. в загальному розмірі - 21 280, 00 грн, по 10 640, 00 грн з кожного та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 27 лютого 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 23 квітня 2026 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися. 20 квітня 2026 року до апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хіноцької О.І. надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. 23 квітня 2026 року до апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі. 23 квітня 2026 року до апеляційного суду від відповідача Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі апелянта. У судове засідання, призначене на 23 квітня 2026 року, відповідач - публічне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавав. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини справи, не надав належної оцінки доказам та безпідставно не врахував розрахунок страхового відшкодування, здійснений страховиком, яким фактично визначено розмір відшкодування завданої шкоди та проведено його виплату в межах страхової суми, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для додаткового стягнення майнової шкоди з Підприємства; суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди та одночасно допустив суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення щодо її стягнення, а також не врахував відсутність належних доказів її розміру, причинного зв`язку та обґрунтованості заявленої суми; при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд безпідставно поклав в основу рішення відсутні в матеріалах справи документи, не перевірив реальність, необхідність та співмірність заявлених витрат, не врахував складність справи, обсяг наданих послуг та відсутність належного документального підтвердження їх розміру; внаслідок викладеного суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у відповідній частині та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що 27.08.2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА», позивачу завдано майнову шкоду, що підтверджується матеріалами справи та постановою у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлено вину водія у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; розмір завданої шкоди підлягає визначенню відповідно до положень статей 22, 1166, 1187, 1192 ЦК України та статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу до та після ДТП, оскільки транспортний засіб є фізично знищеним у зв`язку з економічною недоцільністю його відновлення; страхове відшкодування, виплачене страховиком у межах страхового ліміту, не покриває повного розміру заподіяної шкоди, у зв`язку з чим різниця підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдання шкоди, відповідно до статті 1194 ЦК України; доводи відповідача-страховика про повне виконання ним зобов`язань відхилені, оскільки розмір шкоди визначається як фактична вартість втрати майна, а не виключно за розрахунком страховика; водночас вимоги про відшкодування моральної шкоди до власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки не підлягають задоволенню через недоведеність належного причинно-наслідкового зв`язку між його діями та заявленими моральними стражданнями, у зв`язку з чим у цій частині позову відмовлено. Незважаючи на те, що апелянт під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв відповідних доводів та не викладав у повному обсязі своєї правової позиції, аргументи, наведені ним в апеляційній скарзі, фактично вже були охоплені предметом дослідження суду першої інстанції з огляду на встановлені обставини справи та надані докази. Суд першої інстанції здійснив їх всебічний аналіз, надав належну правову оцінку та дійшов обґрунтованих висновків, які не спростовуються доводами апеляційної скарги та не дають підстав для їх перегляду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на викладене, а також ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд вищої інстанції не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен довід сторони та може обмежитися підтвердженням мотивів, наведених судом нижчої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для повторного детального аналізу аргументів, викладених в апеляційній скарзі. Наведені апелянтом доводи охоплюються межами дослідження, здійсненого судом першої інстанції, отримали належну правову оцінку та не спростовують правильності його висновків, у зв`язку з чим підстави для їх переоцінки чи додаткового мотивування відсутні. Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянт зазначав про безпідставність пріоритету розрахунку розміру шкоди, здійсненого позивачем, над розрахунком, складеним страховиком. Апеляційний суд зазначену позицію не приймає з огляду на таке: Як убачається з матеріалів справи, позивач, не погоджуючись із визначеним страховою компанією розміром страхового відшкодування, реалізував своє право на збирання та подання доказів та замовив проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у суб`єкта оціночної діяльності, який має відповідні спеціальні знання у сфері визначення вартості майна та розміру матеріального збитку. За результатами проведеної оцінки було складено звіт про оцінку майна (експертний звіт) №872.24К, який містить визначення розміру матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та ринкової вартості транспортного засобу на момент події. При цьому визначальним для правильного вирішення спору було встановлення співвідношення між вартістю відновлювального ремонту та ринковою вартістю транспортного засобу на момент ДТП, оскільки саме це має значення для визначення розміру підлягаючого відшкодуванню збитку. Зазначений звіт був предметом дослідження суду першої інстанції, який надав йому належну оцінку у сукупності з іншими доказами та дійшов обґрунтованого висновку про його належність, допустимість та достатність для встановлення розміру матеріальної шкоди. Доводи апелянта про перевагу розрахунку страхової компанії над звітом оцінювача не можуть бути прийняті, оскільки страховий розрахунок був складений із порушенням вимог спеціального законодавства, а також не може мати наперед визначеної більшої доказової сили порівняно з належним чином оформленим звітом суб`єкта оціночної діяльності. Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано звернув увагу на порушення страховиком процедури врегулювання страхового випадку, встановленої Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV). Зокрема, відповідно до пункту 34.2 статті 34 Закону № 1961-IV, страховик зобов`язаний: «протягом 10 робочих днів після отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду провести огляд пошкодженого майна (транспортного засобу) за його місцезнаходженням для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків». Крім того, згідно з пунктом 35.3 статті 35 Закону № 1961-IV, страховик зобов`язаний, зокрема: «узгоджувати розмір страхового відшкодування з потерпілою стороною», а також у встановлені строки приймати вмотивоване рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування. Також відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, страховик зобов`язаний: «протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення». Наведені імперативні вимоги закону страховиком дотримані не були, зокрема щодо своєчасності проведення огляду, належного оформлення його результатів, а також належного погодження розміру страхового відшкодування з потерпілим. Окремо слід врахувати, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2018 у справі №753/21177/16-ц, від 30.06.2020 у справі №200/12295/17 та від 03.06.2021 у справі №461/2217/19, розмір матеріального збитку при пошкодженні транспортного засобу має визначатися на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема звіту про оцінку майна, складеного відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та застосовної методики оцінки транспортних засобів. Таким чином, у сукупності встановлених обставин та наданих доказів, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме звіт оцінювача є належною підставою для визначення розміру шкоди, а доводи апелянта про пріоритетність розрахунку страховика є необґрунтованими та такими, що не впливають на правильність ухваленого рішення. Також не може бути прийнято судом апеляційної інстанції й посилання апелянта на неналежне вирішення судом першої інстанції питання щодо відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Крім того, положеннями статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що: «моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом». Також відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Таким чином, чинне цивільне законодавство прямо передбачає можливість компенсації моральної шкоди у разі порушення майнових прав особи, зокрема у випадку пошкодження або знищення майна, що спричиняє для власника негативні немайнові наслідки. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач обґрунтовував наявність моральної шкоди тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він був позбавлений можливості повноцінно користуватися належним йому транспортним засобом, що спричинило необхідність зміни звичного способу життя, організації побутових і транспортних потреб, а також створило додаткові незручності та переживання. Зазначені обставини, з точки зору апеляційного суду, є такими, що відповідають змісту поняття моральної шкоди, визначеному статтею 23 ЦК України, зокрема у частині душевних страждань, пов`язаних із пошкодженням майна. Окремо суд апеляційної інстанції враховує усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої моральна шкода у справах про пошкодження майна може вважатися доведеною за наявності факту істотного втручання у звичайний спосіб життя потерпілого, ускладнення користування майном та необхідності додаткових організаційних витрат часу та зусиль для відновлення порушеного становища, а її розмір визначається судом із урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності. Отже, доводи апелянта щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди не спростовують висновків суду першої інстанції та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В той же час апеляційний суд погоджується з доводами апелянта щодо неналежного вирішення судом першої інстанції питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави) підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, наведені норми процесуального закону прямо встановлюють обов`язок сторони, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу, довести їх фактичне понесення, обсяг, зміст та вартість шляхом належних і допустимих доказів, а також подання детального опису виконаних адвокатом робіт. Судом першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначено, що їх розмір підтверджується Договором про надання правничої допомоги №29/11 від 29 листопада 2024 року. Водночас, як убачається з матеріалів справи, зазначений договір у матеріалах справи відсутній, так само як відсутній детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та розрахунок часу чи обсягу наданої правничої допомоги, що унеможливлює перевірку співмірності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми. За таких умов висновок суду першої інстанції про доведеність витрат на професійну правничу допомогу є безпідставним, оскільки зроблений без належної перевірки їх документального підтвердження, що суперечить вимогам ст. 137 ЦПК України. Оскільки апеляційний суд погоджується з іншими висновками суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, коригуванню підлягає виключно загальний розмір судових витрат, визначений до стягнення з відповідачів на користь позивача. Враховуючи встановлені обставини, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та допустив неправильне застосування норм процесуального права, у зв`язку з чим у цій частині рішення підлягає зміні відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 листопада 2025 року в частині стягнення з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню. Апеляційний суд вважає за необхідне ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні зазначених витрат, визначивши загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 у сумі 5 640,00 грн, а в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради задовольнити частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 листопада 2025 року в частині стягнення з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» агролісогосподарського Житомирського підприємства обласного комунального «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» агролісогосподарського Житомирського підприємства обласного комунального «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 таких витрат, визначивши загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з ДП «ПУЛИНСЬКИЙ ЛІСГОСП АПК» агролісогосподарського Житомирського підприємства обласного комунального «ЖИТОМИРОБЛАГРОЛІС» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 - 5 640 (п`ять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько