Постанова 4821 № 695/1114/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1012/26Головуючий по 1 інстанції Справа № 695/1114/24 Категорія: 310000000 Ушакова К.М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В., секретар: Широкова Г.К., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; третя особа Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради; особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком, в с т а н о в и в : У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони проживали однією сім`єю з квітня 2018 року в незареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 . Спільне проживання з відповідачем не склалося та вони стали проживати окремо з вересня 2020 року. Спільна дитина проживала з матір`ю до лютого 2024 року, а з позивачем проживає з 12.02.2024. Позивач вважає, що наявні всі підстави для визначення місця проживання дитини разом з ним, оскільки має постійний заробіток та має можливість утримувати дитину, має постійне місце проживання, дитина виявляє бажання проживати саме з ним та не бажає повертатись до матері. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16.02.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем безпідставно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та існувати на час вирішення справи в суді, а позивачем не доведено зазначених обставин належними та допустимими доказами. Дитина проживає разом з батьком, при цьому мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з батьком. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що твердження суду про відсутність спору не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідачка позов заперечує, добровільна домовленість у сторін відсутня. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідь судді, позивача та його представника, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на таке. Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Згідно з наявними в матеріалах справи довідок голови квартального комітету АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , його батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та його донька ОСОБА_3 з 12.02.2024. Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1426766-2023 від 18.07.2023 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_2 . Дата реєстрації 16.10.2004. ОСОБА_2 на праві власності належить будинку по АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 312036410 від 10.10.2022. У даному будинку, відповідно до довідки № 22 голови квартального комітету № 12 від 18.04.2024, проживають ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до акта обстеження умов проживання у будинку АДРЕСА_4 від 23.03.2024, проведено профілактичну бесіду з ОСОБА_2 , вказано на необхідність покращення матеріально-побутових умов проживання. Згідно з актом обстеження умов проживання у будинку АДРЕСА_3 від 09.05.2024, умови проживання задовільні, але будинок потребує більш детального прибирання (необхідно почистити ванну, кухню, газову плиту). Відповідно до акта обстеження умов проживання у будинку АДРЕСА_2 від 28.03.2024, ОСОБА_3 дійсно проживає за даною адресою і має все необхідне для повноцінного розвитку та виховання. Створені належні умови для її комфортного проживання. Дитина оточена любов`ю та турботою. Згідно з висновком органу опіки та піклування Золотоніської міської ради № 1160 від 14.05.2024, орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та вважає таким, що відповідає її інтересам. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що "міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах". У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору щодо місця проживання дитини. Сам по собі факт проживання малолітньої дитини разом із батьком на час розгляду справи не свідчить про відсутність спору між батьками щодо визначення її місця проживання. З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення. Будь-якої домовленості між сторонами щодо визначення місця проживання дитини матеріали справи не містять. За таких обставин звернення позивача до суду з відповідним позовом та заперечення відповідачки проти його задоволення свідчать про наявність між сторонами реального спору щодо місця проживання малолітньої дитини, який підлягає вирішенню судом у порядку, передбаченому статтею 161 СК України. Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходить із того, що визначальним критерієм у цій категорії справ є якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Як встановлено судом, малолітня ОСОБА_3 з 12 лютого 2024 року фактично проживає разом із батьком. Відповідно до акта обстеження умов проживання за місцем проживання позивача дитина забезпечена належними житлово-побутовими умовами, має все необхідне для проживання, виховання та розвитку, оточена належною турботою та увагою. При цьому будь-яких доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем батьківських обов`язків, відсутність у нього можливості забезпечувати належні умови для проживання та виховання дитини або наявність інших обставин, які б перешкоджали проживанню дитини разом із батьком, матеріали справи не містять. Колегія суддів також враховує висновок органу опіки та піклування Золотоніської міської ради № 1160 від 14 травня 2024 року, відповідно до якого визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком визнано таким, що відповідає її інтересам. Вказаний висновок складений уповноваженим органом за результатами обстеження умов проживання обох батьків, містить належне обґрунтування та узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Підстав для відхилення цього висновку судом апеляційної інстанції не встановлено. При цьому колегія суддів виходить із того, що у даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків або про те, що її участь у житті дитини суперечить інтересам останньої. Разом з тим під час вирішення цього спору суд виходить не з необхідності надання переваги одному з батьків над іншим, а виключно з найкращих інтересів дитини, які у конкретних обставинах справи пов`язуються зі збереженням для неї стабільного життєвого середовища, сформованих соціальних зв`язків та фактичного місця проживання. Враховуючи вік дитини, її фактичне проживання разом із батьком протягом тривалого часу, належні умови для проживання та розвитку, відсутність обставин, які б унеможливлювали проживання дитини разом із батьком, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність такого проживання, колегія суддів доходить висновку, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком найбільшою мірою відповідатиме її найкращим інтересам. Визначення місця проживання дитини разом із батьком не тягне за собою обмеження обсягу батьківських прав матері та не звільняє її від виконання батьківських обов`язків. Мати дитини і надалі має право та зобов`язана брати участь у її вихованні, піклуватися про її здоров`я та розвиток, підтримувати з нею особисті стосунки і прямі контакти, а також брати участь у вирішенні питань, що стосуються життя та виховання дитини. За таких обставин висновки суду першої інстанції про відсутність спору між сторонами не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, у зв`язку із чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем, при подачі позовної заяви, було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, а при подачі апеляційної скарги 1816,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1211,20 грн та за подачу апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком, скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1211,20 грн та за подачу апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2026 року. Судді Ю.В. Сіренко О.В. Карпенко Л.І. Василенко