Постанова Черкаський апеляційний суд № 709/31/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м.Черкаси Справа № 709/31/26 Провадження № 22-ц/821/1277/26 Категорія: 304030000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Карпенко О.В. суддів Василенко Л.І., Сіренка Ю.В. за участю секретаря Руденко А.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Дмитренко Руслан Миколайович, відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Богодухівка», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівка» на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 березня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Шарої Л.О. в приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівка» про розірвання договору оренди землі, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Богодухівка» про розірвання договору оренди землі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ним як орендодавцем і відповідачем як орендарем 10.10.2019 було укладено договір оренди землі, згідно з яким позивач передав відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7125180400:04:000:1003, цільове призначення якої для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 2,8611 га, що знаходиться на території Богодухівської сільської ради Золотоніського (Чорнобаївського) району Черкаської області. 18.11.2019 даний договір був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За умовами договору - строк договору становить 10 років. Згідно з абз. 1 п. 9 договору сторони погодили, що після завершення збирання орендарем врожаю 2022 року на земельній ділянці, вказаній у п. 2 Договору, орендодавець має право ініціювати дострокове розірвання договору оренди, шляхом укладання додаткової угоди до договору, а орендар, зі свого боку, зобов`язується укласти таку угоду при отриманні письмового попередження від орендодавця. Орендодавець повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до запланованої дати, але не раніше кінцевого строку збирання орендарем врожаю 2022 року. Позивач вказує, що 30.07.2025 подав до відповідача заяву, в якій зазначив про відсутність бажання продовжувати оренду своєї земельної ділянки та намір надалі самостійно її обробляти, а також про повернення її у власність. Відповідач проігнорував цю заяву та не виходить на зв`язок для укладання додаткової угоди до договору, яка б свідчила про розірвання договору та повернення назад земельної ділянки. Керівник ТОВ «Богодухівка» уникає будь яких розмов щодо розірвання Договору, тому спроби зробити це в позасудовий спосіб є безрезультатними. На підставі наведеного, позивач просив суд розірвати договір оренди землі, кадастровий номер 7125180400:04:000:1003, цільове призначення якої для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 2,8611 га, укладений 10 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Богодухівка» та стягнути з відповідача судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 березня 2026 року позов - задоволено. Розірвано договір оренди землі № б/н від 10 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Богодухівка» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7125180400:04:000:1003, площею 2,8611га. Стягнуто з ТОВ «Богодухівка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, а всього 7 064,96 грн. Рішення суду мотивовано тим, що умовами договору прямо передбачено право на його одностороннє розірвання та визначено механізм реалізації такого права, його застосування є правомірним і не потребує додаткового погодження іншої сторони, за умови дотримання встановленої договором процедури. Врахувавши те, що відповідач ухиляється від розірвання договору оренди землі всупереч умовам п. 9 цього ж договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для розірвання договору оренди від 10.10.2019 за рішенням суду. Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вважав, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу, визначений позивачем та його адвокатом, відповідає критерію реальності та співмірності адвокатських витрат складності справи та витраченому адвокатом часу, розумності понесених витрат на правничу допомогу, ціні позову, тому витрати на професійну правничу допомогу позивача підлягають стягненню з відповідача у повному розмірі 6 000,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 24 квітня 2026 року, ТОВ «Богодухівка», вважаючи рішення суду першої інстанції необгрунтованим, прийнятим з порушення норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просило рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що волевиявлення позивача відповідає умовам договору. Проте, судом не було надано належної оцінки фактичним обставинам щодо дотримання позивачем процедурних вимог, передбачених самим договором. Вказує, що п. 9 договору визначено, що орендодавець повинен письмово попередити орендаря про розірвання не пізніше ніж за три місяці до запланованої дати. Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до товариства із заявою про розірвання договору 30.07.2025 і вимагав повернути земельну ділянку 10.10.2025. Період з 30 липня по 10 жовтня становить менше трьох місяців. Таким чином, позивач прямо порушив умови п. 9 договору щодо строку повідомлення. Вказує, якщо суд вважає, що право на односторонню відмову вже реалізоване позивачем через заяву, то договір вважається розірваним з моменту спливу терміну попередження. В такому разі, позовна вимога про розірвання договору судом є неефективним способом захисту, оскільки суд не може розірвати те, що вже розірвано в позасудовому порядку. Посилаючись на ст. 32 Закону України «Про оренду землі», згідно якої розірвання договору за рішенням суду можливе у разі невиконання сторонами обов`язків, судом не встановлено жодних фактів порушення товариством умов використання землі чи виплати орендної плати. Сам факт бажання позивача самостійно обробляти землю не є порушенням з боку орендаря. Також вважає незаконним рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив Фактичні обставини справи Із матеріалів справи вбачається, що 10.10.2019 між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «Богодухівка», як орендарем, укладено договір оренди землі № б/н (а.с. 6-10). Відповідно до п. 1 указаного договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7125180400:04:000:1003 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Богодухівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області. У п. 2 договору оренди землі зазначено, що в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 7125180400:04:000:1003 загальною площею 2,8611 га, якісні характеристики якої дозволяють використовувати її для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з п. 8 договору оренди землі, його укладено терміном на 10 років. Відповідно до п. 9 договору оренди землі, після завершення збирання орендарем врожаю 2022 року на земельній ділянці, вказаній у п. 2 договору, орендодавець має право ініціювати дострокове розірвання договору оренди шляхом укладання додаткової угоди до договору, а орендар зі свого боку зобов`язується укласти таку угоду при отриманні письмового попередження від орендодавця. Орендодавець повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяця до запланованої дати, але не раніше кінцевого строку збирання орендарем врожаю 2022 року. Пунктом 10 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі готівкою або у безготівковий спосіб (за вибором орендодавця), в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 1 (один) рік користування земельною ділянкою, що становить 14 603,00 гривень. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній та відробітковій формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Право оренди земельної ділянки відповідача зареєстровано 11.11.2019, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 18.11.2019 № 189194218 (а.с. 11-12). 30.07.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. № 26) про те, що не продовжує оренду земельного паю, планує обробляти його самостійно, у зв`язку з чим просить не проводити роботи з поліпшення його стану та посів зернових чи інших культур і повернути земельну ділянку у його власність 10.10.2025 (а.с. 13) Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. 24 червня 2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду від керівника ТОВ «Богодухівка» Ворони О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи, в якій просив суд: визнати поважними причинами неявки представника ТОВ «Богодухівка» у судове засідання, призначене на 24.06.2026 на 14:30 год: відкласти розгляд даної справи на іншу дату та час; повідомити товариство про наступну дату та час судового засідання. В обгрунтування клопотання посилається на те, що забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання на 24 червня 2026 року не видається можливим, оскільки директор товариства, наразі задіяний в організації та проведенні невідкладних сезонних сільськогосподарських робіт, а штатні юрисконсульти та інші представники товариства, які раніше брали участь у судових засіданнях та обізнані з матеріалами справи, перебувають у щорічних відпустках. Перевіривши наведені доводи клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання та перенесення розгляду справи на іншу дату, оскільки зазначені керівником товариства обставини не є поважними причинами для перенесення справи на іншу дату. Відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи, що апеляційна скарга подана ТОВ «Богодухівка», тому товариство зацікавлене в розгляді справи, і має вчинити дії щодо розгляду справи, а посилання на виконання керівником товариства невідкладних сезонних сільськогосподарських робіт та перебування штатних юристів у відпустці без надання належних доказів на підтвердження зазначеного, не може бути визнані поважними підставами для перенесення розгляду справи. Крім того, скаржник та його представники не були позбавлені права на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте таким правом не скористались. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин. Відповідно до частин другої та третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Аналізуючи зміст вищезазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Тлумачення указаного положення свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц (провадження № 61-26231св18), від 17 липня 2019 року у справі № 388/1251/15-ц (провадження № 61-12233св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц (провадження № 61-33241св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 623/1198/18 (провадження № 61-4441св19), від 22 грудня 2022 року у справі № 709/83/19 (провадження № 61-13685св19). Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Пунктом 9 Договору про оренду землі від 10.10.2019 визначено, що після завершення збирання врожаю 2022 року на земельній ділянці, вказаній в п. 2 Договору, Орендодавець має право ініціювати дострокове розірвання договору оренди, шляхом укладення Додаткової угоди до Договору, а Орендар зі свого боку зобов`язується укласти таку угоду при отриманні письмового попередження від орендодавця. Орендодавець повинен письмово попередити про це Орендаря не пізніше ніж за три місяці до запланованої дати, але не раніше кінцевого строку збирання Орендарем врожаю 2022 року. У даній справі умовами договору оренди землі передбачена можливість його дострокового розірвання на вимогу однієї із сторін та визначені підстави для такого розірвання. Положення пункту 9 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину. Позивач виявивши бажання самостійно обробляти земельну ділянку кадастровий номер 7125180400:04:000:1003 загальною площею 2,8611 га, 30.07.2025 звернувся до ТОВ «Богодухівка» із заявою про дострокове розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки 10.10.2025. Заява позивача залишена відповідачем без відповіді. Встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню, оскільки відповідач ухиляється від розірвання договору оренди землі всупереч умовам п. 9 цього ж договору. Доводи скаржника, що позивач прямо порушив умови п. 9 договору щодо строку повідомлення, а саме, що позивач звернувся до товариства із заявою про розірвання договору 30.07.2025 і вимагав повернути земельну ділянку 10.10.2025, проте період з 30 липня по 10 жовтня становить менше трьох місяців, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, оскільки скаржник невірно трактує п. 9 Договору оренди землі. Згідно абзацу 1 пункту 9 договору визначено, що після завершення збирання орендарем врожаю 2022 року на земельній ділянці, вказаній у п. 2 договору, орендодавець має право ініціювати дострокове розірвання договору оренди шляхом укладання додаткової угоди до договору, а орендар зі свого боку зобов`язується укласти таку угоду при отриманні письмового попередження від орендодавця. Орендодавець повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяця до запланованої дати, але не раніше кінцевого строку збирання орендарем врожаю 2022 року. Аналіз даного пункту свідчить, що орендодавець повинен письмового повідомити орендаря про дострокове розірвання договору оренди не пізніше ніж за три місяця до запланованої дати, але не раніше кінцевого строку збирання орендарем врожаю 2022 року, тобто орендар може подати письмову заяву раніше ніж за три місяці до запланованої дати, оскільки договір не забороняє ініціювати процедуру раніше. Є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що право на односторонню відмову вже реалізоване позивачем через заяву, тому договір вважається розірваним з моменту спливу терміну попередження і позовна вимога про розірвання договору судом є неефективним способом захисту, оскільки підтвердженням факту розірвання договору оренди може бути або Додаткова угода або судове рішення. Враховуючи, що відповідач ухилився від укладення Додаткової угоди про розірвання договору оренди, тому позивач скористався належним йому правом та звернувся до суду із даним позовом. Позов про розірвання договору оренди є ефективним способом захисту, оскільки єдиним належним доказом припинення орендних відносин для державного реєстратора, якщо контрагент ухиляється від підписання Додаткової угоди, є саме рішення суду. Інші доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, оцінив надані позивачем докази та дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. В апеляційній скарзі ТОВ «Богодухівка» не погоджується із рішенням суду в частині вирішення питання витрат на правничу допомогу, вважаючи, що стягнута сума правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн суперечить принципу реальності судових витрат. Перевіривши доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів приходить до наступних висновків. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані ч.4 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст.141 цього Кодексу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 137, ч.8 ст.141 ЦПК України). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Під час розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу позивач надав: ордер на надання правничої допомоги № 1146841 від 01.01.2026, згідно якого адвокат Дмитренко Р.М. надає правничу допомогу ОСОБА_1 у Чорнобаївському районному суді Черкаської області; копію свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 001395 від 15.12.2025 на ім`я Дмитренка Р.М.; договір про надання професійної правничої допомоги від 20.12.2025, укладений між адвокатом Дмитренком Р.М. та клієнтом ОСОБА_1 , згідно якого адвокат узяв на себе обов`язки щодо надання клієнту правничої допомоги; акт від 24.12.2025 надання послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 20.12.2025, згідно якого сторони погодили, що адвокатом виконано, а замовником прийняті такі послуги: послуги надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань (1 год 500,00 грн), вивчення та надання правової оцінки письмовим документам, поданих замовником (2 год -1 000,00 грн), збирання, оформлення доказів для позову, складання позовної заяви, подання її до суду (4 год 2 000,00 грн). також цим актом визначений гонорар адвоката за представництво клієнта в суді 2 500,00 грн. загальна вартість робіт та наданих послуг 6 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 12 від 24.12.2025, згідно якої ОСОБА_1 сплатив адвокату Дмитренку Р.М. 6 000,00 грн. Також судом встановлено, що позовна заява від імені позивача була підготовлена та скерована до суду через систему «Електронний суд» адвокатом Дмитренком Р.М. та інтереси позивача представляв адвокат Дмитренко Р.М. в судових засіданнях під час розгляду справи : 18.02.2026, 12.03.2026, 19.03.2026 та 25.03.2026. Суд першої інстанції, врахувавши відсутність клопотання відповідача про зменшення таких витрат, дійшов висновку про задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Колегія суддів вважає такі висновки суду правильними, оскільки надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц). Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта, п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі N 143/173/19 (провадження N 61-16088св19). Відповідач не скористався своїм правом та не надав суду заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, хоча клопотання адвоката Дмитренка Р.М. про долучення доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та долучені до клопотання докази, зокрема, договір про надання професійної правничої допомоги від 20.12.2025, Акт надання послуг від 24.12.2025, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 12 від 24.12.2025 на суму 6 000,00 грн ордер, відповідач ТОВ «Богодухівка» отримав в електронному кабінеті 19.03.2026, що підтверджується квитанцією №6372546. Посилання в апеляційній скарзі, що відповідач був позбавлений можливості подати відзив та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки суд не врахував відсутності представника у засіданні як поважну причину, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, оскільки згідно з процесуальним законодавством України, реалізація права на подання відзиву та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу цілком забезпечується можливістю їхнього письмового направлення до суду, тому відсутність сторони чи її представника у судовому засіданні не обмежує це право і не є поважною причиною для його невиконання. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при визначенні суми понесених витрат на правничу допомогу вірно виходив із вимог, викладених у ст. 141 ЦПК України та дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівка» - залишити без задоволення. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівка» про розірвання договору оренди землі - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, передбачених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Ю.В. Сіренко / повний текст постанови суду виготовлений 24 червня 2026 року/