Постанова ККС ВС № 454/5/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа № 454/5/20 провадження № 51-142 км 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Шептицького міського суду Львівської області від 14 серпня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Шептицький міський суд Львівської області вироком від 14 серпня 2025 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та за вироком Червоноградського (Шептицького) міського суду Львівської області від 03 листопада 2022 року, визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна. Львівський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2025 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 змінив, виключив з його мотивувальної частини посилання на протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) - аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_7 від 16 жовтня 2019 року як на доказ винуватості. У решті судове рішення залишив без зміни. За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 13 липня 2019 року приблизно о 05 год ОСОБА_7 знаходився разом із ОСОБА_8 у лісосмузі біля автодороги між селами Городище та Волсвин Сокальського району Львівської області (в напрямку руху до с. Волсвин). Маючи умисел на позбавлення життя потерпілої, з метою подальшого заволодіння її майном, ОСОБА_7 наніс ОСОБА_8 декілька ударів ногою в голову, після чого схопив її руками за шию та стиснув, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження - неповний перелом у вигляді розриву суглобової сумки в місці зчленування правого великого рогу під`язикової кістки з тілом, повний поперечний перелом лівого верхнього ріжка щитоподібного хряща, підшкірний крововилив у м`які тканини голови в лівій тім`яно-скроневій ділянці із забоєм головного мозку, від яких настала смерть ОСОБА_8 . Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, заволодів ювелірними виробами ОСОБА_8 , загальною вартістю 11 095,50 грн, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник ОСОБА_9 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди: - безпідставно засудили ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, не встановивши, з якою метою був здійснений ним напад на потерпілу, коли він був здійснений, коли виник умисел на заволодіння чужим майном і чи взагалі був такий умисел та докази, які підтверджують ці обставини; - не зважили на: - незаконність вилучення ювелірних виробів у ході проведення несанкціонованого обшуку; - відеозапис допиту свідка ОСОБА_10 , який детально описав обставини затримання його ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_7 17 липня 2019 року та зазначив про неодноразові обшуки його рюкзака працівниками поліції без ухвали слідчого судді, без адвоката, із порушенням вимог ст. 30 Конституції України та статей 234, 237 Кримінального процесуального закону України (далі - КПК); -виявлення ювелірних виробів лише після того, як рюкзак ОСОБА_10 тривалий час перебував у розпорядженні працівників поліції, що викликає сумніви в достовірності походження речових доказів; - обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 (наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, офіційне працевлаштування на ВП «Шахта «Межирічанська», позитивну характеристику за місцем роботи, визнання вини у вчиненні вбивства, каяття та вибачення); - не зарахували в строк покарання ОСОБА_7 строк його попереднього ув`язнення з 18 липня 2019 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день за два дні позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII. Крім того, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_10 , який не був безпосередньо допитаний судом першої інстанції. Позиції учасників судового провадження Засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. У касаційній скарзі захисник покликається, зокрема, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 цього Кодексу). Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи. Таким чином, закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи касаційної скарги захисника частково заслуговують на увагу з огляду на таке. Шептицький міський суд Львівської області вироком від 14 серпня 2025 року засудив ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та призначив відповідне покарання. Не погоджуючись із цим вироком, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просив: - скасувати оскаржуване рішення; - перекваліфікувати дії його підзахисного з п. 6 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК; - призначити його підзахисному покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ч. 4 ст. 70 КК визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці; - зарахувати обвинуваченому у строк покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, застосувавши Закон у редакції № 838-VIII. Крім того, захисник під час апеляційного розгляду подавав клопотання про повторне дослідження певних доказів та допит свідка ОСОБА_10 . За результатом апеляційного розгляду Львівський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2025 року частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 змінив, виключивши з його мотивувальної частини посилання як на доказ винуватості обвинуваченого на протокол за результатами НСРД - аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_7 - від 16 жовтня 2019 року; у решті судове рішення залишив без зміни. Проте колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції не проаналізував усіх викладених в апеляційній скарзі захисника доводів з достатньою повнотою, послався на ті ж самі обставини і докази, які оспорювались стороною захисту, мотивувавши свої висновки загальними формальними фразами. Так, поза належною увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи захисника, зокрема, про: - неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК через недоведнення належними доказами корисливого мотиву в діях його підзахисного під час вчинення умисного вбивства потерпілої; - порушення прав ОСОБА_7 на захист, незабезпечення його захисником невідкладно після затримання; - незаконність вилучення ювелірних виробів та проведення несанкціонованого обшуку; - неврахування показань свідка ОСОБА_10 , наданих під час судового засідання 21 жовтня 2021 року, відео-, аудіозапис яких був досліджений судом 05 червня 2025 року, про обставини їх зі ОСОБА_7 затримання під час спроби перетину державного кордону України, вилучення речей та неодноразові огляди їх працівниками поліції. І саме з цієї причини сторона захисту під час апеляційного перегляду клопотала про повторне дослідження певних доказів та допит свідка ОСОБА_10 . За змістом ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Як убачається з протоколу та технічного запису судового засідання від 24 листопада 2025 року, суд апеляційної інстанції, заслухавши думки учасників провадження, ухвалив рішення про відмову в задоволенні клопотання сторони захисту як про повторне дослідження певних доказів через відсутність підстав, визначених ч. 3 ст. 404 КПК,так і про допит свідка ОСОБА_10 через відсутність відомостей про його місце знаходження. В наступному судовому засіданні, яке відбулося 08 грудня 2025 року, колегія суддів апеляційного суду розглянула повторне клопотання захисника про допит свідка ОСОБА_10 , який перебував у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)», та, заслухавши думки учасників провадження, ухвалила відмовити в його задоволенні через завершення судового розгляду, проведення судових дебатів та перебування суду на стадії останнього слова. Однак, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції з огляду на положення статей 22, 23, ч. 4 ст. 365 КПК не навів достатньо переконливого обґрунтування свого рішення про відмову в повторному допиті свідка ОСОБА_10 , позбавивши сторону захисту можливості на рівні зі стороною обвинувачення представити свої докази. Ураховуючи вищезазначене Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою дотримався вимог ст. 419 КПК та ретельно не перевірив викладених в апеляційній скарзі захисника доводів, не надав на них вичерпних відповідей, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не здійснив належної оцінки за критеріями ст. 94 цього Кодексу як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення. За цих обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, та які могли потягнути за собою неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК). Відтак касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити наведені в апеляційній скарзі доводи й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 433 КПК та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , проте з метою запобігання ризику переховування від суду, колегія суддів уважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3