Постанова КЦС ВС № 713/134/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 713/134/25 провадження № 61-10188св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Матвійчука Михайла Зеноновича на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року у складі судді Пилип`юка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Лисака І. Н., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У січні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення. Позов мотивований тим, що подальше проживання відповідачів у будинку, що належить на праві власності АТ «Сенс Банк», всупереч умовам договору та положенням закону і відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджають власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача, гарантовані умовами кредитних та іпотечних договорів, а також законом. АТ «Сенс Банк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для втручання у право відповідачів на повагу до житла шляхом їх виселення без надання іншого житла з предмета іпотеки, право власності на який перейшло у позасудовому порядку до іпотекодержателя, оскільки позивач не довів придбання предмета іпотеки відповідачами за кредитні кошти, наявності у них іншого житла, яке належить їм на праві власності, і не вказав житла, в яке вони можуть бути переселені. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 06 серпня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» - Матвійчук М. З. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що вселення відповідачів у спірний будинок відбулося після укладення договору іпотеки. На час укладення договору іпотеки відповідачі проживали за іншою адресою, відмінною від адреси розташування предмета іпотеки. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Аргументи інших учасників справи 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року -без змін. Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення законні та обґрунтовані, ухвалені з урахуванням правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах та практики Європейського суду з прав людини. Вказує, що відповідачі вселилися до спірного житлового будинку до укладення договору іпотеки, а цей будинок було придбано не за кредитні кошти, іншого житла не мають. 19 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року -без змін. Аргументи, наведені ОСОБА_1 у цьому відзиві, є аналогічними аргументам, наведеним у відзиві, який подав ОСОБА_1 05 вересня 2025 року. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вижницького районного суду Чернівецької області. 17 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи 08 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 334, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 70 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 07 грудня 2021 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 грудня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 334, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку таке нерухоме майно: будинок, що складається із: житлового будинку (літ. «А»,) дерево, загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м; літня кухня (літ. «Б»), дерево; сарай (літ. «В»), дерево, сарай (літ. «Г»), дерево; сарай (літ. «Д»), дерево; убиральня (літ. «Е»), цегла; криниця (літ. «К»), будова; вигрібна яма («1-3), з/бетон; огорожа (№ 4), дер.штах./мет. труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області 02 листопада 2005 року на підставі рішення № 107 від 21 жовтня 2005 року, зареєстрованого у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації 10 листопада 2005 року в реєстрову книгу № 15, стор. 361, за реєстровим номером 2691, та внесеного до Реєстру прав власності на нерухоме майно 10 листопада 2005 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 12639049. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 березня 2019 року за АТ «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на будинок загальною площею 258,40 кв. м, житловою площею 135,40 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_1 . З довідки ЦНАП Берегометської селищної ради від 26 липня 2023 року № 287 відомо, що в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 з 25 грудня 2008 року; ОСОБА_2 з 25 грудня 2001 року; ОСОБА_3 з 08 грудня 2010 року. Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» 07 серпня 2019 року направило вимогу ОСОБА_1 про добровільне виселення. Відповідачі вимогу стосовно добровільного виселення зі спірного житла не виконали. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, у справі № 713/2311/19 у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном, відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що предмет іпотеки придбано не за рахунок кредиту, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року залишено без змін. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»). У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), а й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів». Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду. Отже, цією нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбане іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів. Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оскільки за обставин цієї справи банк не довів і не надав належних і допустимих доказів того, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла, проте банк у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б відповідачам для проживання, та не надав належних доказів наявності в них у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Обґрунтовуючи підстави позову, АТ «Сенс Банк» також посилалось на порушення прав банку, який не надавав згоди на реєстрацію ОСОБА_3 в предметі іпотеки. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України). Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що малолітня дитина була зареєстрована у будинку, який є іпотечним майном, без згоди іпотекодержателя, дійшов правильного висновку про те, що ця обставина не є підставою для позбавлення малолітньої дитини (яка проживає у будинку разом з батьком) права користування цим будинком, що станом на дату реєстрації дитини у будинку належав (і на теперішній час належить) на праві власності її батькові. Також обґрунтованими є висновки судів і про те, що позивач не довів, що реєстрація у будинку члена сім`ї іпотекодавця, а саме малолітньої дитини, порушує права позивача та перешкоджає банку в реалізації ним прав іпотекодержателя. Крім того, суди установили, що у спірному житловому будинку разом з відповідачами зареєстрована та проживає їх неповнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої позовних вимог про виселення не заявлено. Суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди застосували правильно. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Матвійчука Михайла Зеноновича залишити без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун І. А. Воробйова М. Є. Червинська