Постанова КЦС ВС № 192/2257/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 192/2257/19 провадження № 61-11165св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року у складі судді Стрельникова О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору та умов договору позики недійсними. Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору та умов договору позики недійсними. Позов обґрунтовано тим, що в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа № 175/860/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 64 000,00 дол. США, що станом на час укладення угоди за курсом Національного банку України складало 1 729 280,00 грн. ОСОБА_2 до матеріалів справи долучив копію розписки від 27 січня 2019 року, останній абзац якої містить наступне визначення: «У випадку порушення строків повернення позики, зобов`язуюсь сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка починає нараховуватись з наступного дня, коли грошове забезпечення мало бути виконане та закінчується днем, який передував даті погашення боргу, а також проценти в порядку частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 24 % від суми боргу». Вважає, що в розписці мало місце підробка даних, оскільки він не робив рукописного допису цифр «24», оскільки не мав ніколи наміру укладати правочин на таких умовах, а тим паче брати на себе зобов`язання щодо виплати 24 % річних від суми боргу. Також вказує, що в розписці неможливо встановити рік написання розписки і неправильно зазначено номер паспорта позивача, а адреса місця проживання позивача, вказана в розписці, взагалі не існує. У зв`язку з чим позивач (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) просив суд: - визнати недійсним договір позики грошових коштів на суму 64 000,00 дол. США, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - визнати договір позики грошових коштів на суму 64 000,00 дол. США, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 надав розписку від 27 січня 2019 року недійсним, в частині умови, що «у випадку порушення строків повернення позики, зобов`язуюсь сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка починає нараховуватись з наступного дня, коли грошове забезпечення мало бути виконане та закінчується днем, який передував даті погашення боргу, а також проценти в порядку частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 24 % від суми боргу». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Солонянський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 грудня 2024 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 липня 2025 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив. Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у серпні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 03 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Солонянського районного суду Дніпропетровської області. 19 червня 2026 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 910/14228/21, від 27 січня 2025 року у справі № 910/14503/23, від 21 травня 2025 року у справі № 205/682/22. У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у призначенні комплексної почеркознавчої та технічної експертизи. Скаржник стверджує, що ключове значення для справи має перевірка справжності запису про «24 % річних» у розписці, оскільки, на його думку, цей запис був дописаний пізніше. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у призначенні комплексної експертизи, хоча попередні висновки експертів не дали відповідей на всі поставлені питання. Також зазначається, що відповідач ухилявся від надання зразків для дослідження, а суди не застосували наслідки, передбачені статтею 109 ЦПК України. На думку скаржника, суди не надали належної оцінки консультативному висновку ТОВ «Експертно-дослідна служба України» від 18 вересня 2023 року щодо можливого дописування цифри «24», а обмежилися суперечливими експертними висновками. Це, на його переконання, свідчить про неповне дослідження обставин справи. Суди вийшли за межі позовних вимог. Скаржник наголошує, що він просив визнати договір позики недійсним, а не встановити, чи є він укладеним або неукладеним. Проте суди аналізували питання укладеності договору та дійшли висновку, що договір є укладеним, чим, на думку заявника, вийшли за межі позовних вимог. Доводи інших учасників справи У жовтні 2025 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Фактичні обставини справи Суд встановив, що за умовами розписки від 27 січня 2018 року, ОСОБА_1 отримав у власність кошти від ОСОБА_2 у розмірі 64 000,00 дол. США та зобов`язався повернути кошти не пізніше 01 березня 2019 року однією сумою. Вказана розписка складена в м. Дніпро, містить підпис особи, в графі позичальник вказано ОСОБА_1 . Відповідно до висновку експертів від 20 квітня 2022 року № 5356/5357/5358-21, всі рукописні записи у розписці від 27 січня 2018 року (2019) та фраза «…у розмірі 24 % річних від суми боргу» виконані одним і тим же пишучим вузлом ручки-ролеру чорнилом чорного кольору. Встановити «Чи одночасно було виконано весь рукописний текст у розписці від 27 січня 2018 року (2019) та фраза «…у розмірі 24 % річних від суми боргу», не видається можливим, у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних чорнилами (т. 2 а. с. 36-40). У висновку експерта від 11 червня 2024 року № СЕ-19/104-24/18608-ПЧ вказано, що рукописні записи в оригіналі розписки від імені ОСОБА_1 про отримання у власність коштів від ОСОБА_2 у розмірі 64 000 дол. США від «27 января 2018 року», що починаються словами «Дніпро… 27 января 2018» та закінчуються словами «…1 березня 2019», а також рукописні записи « ОСОБА_1 » - виконані ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Позичальник» у оригіналі розписки про отримання у власність коштів від ОСОБА_2 у розмірі 64 000,00 дол. США від «27 января 2018 року» - виконаний ОСОБА_1 . Вирішити запитання «Чи виконано рукописний текст у розписці від 27 січня 2018 року (2019) року, а саме останньому реченні у фразі «… у розмірі 24 % річних від суми боргу» однією особою, яка написала весь рукописний текст розписки?» - не надалось можливим, через малий обсяг графічної інформації, що міститься в цифрових записах «24», обумовлений їх стислістю і спрощеною структурою будови (т. 3 а. с. 71-81). Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Наявність розписки (чи іншого боргового документа) у боржника підтверджує виконання ним своїх обов`язків. Відповідно ж наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником свого обов`язку, в тому числі і щодо повернення боргу. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 зробила такі висновки. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві). Висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправді не були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його. Коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові). З матеріалів справи відомо, що підставою заявлених вимог є твердження про підроблення розписки та відсутність у позивача волевиявлення на укладення відповідного правочину. Разом із тим такі доводи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами. Так, відповідно до висновку експертів № СЕ-19/104-24/18608-ПЧ від 11 червня 2024 року встановлено, що рукописні записи, наявні у розписці від 27 січня 2018 року, за винятком фрази «… у розмірі 24 % річних від суми боргу», виконані саме позивачем. Також експертизою підтверджено, що підпис від імені позивача у зазначеному документі виконано ним особисто. Оцінюючи зазначений доказ у сукупності з іншими матеріалами справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність тверджень позивача щодо підроблення розписки, невиконання ним рукописного тексту та підпису. Встановлені експертним дослідженням обставини свідчать про те, що відомості, зазначені в розписці, були внесені самим позивачем, а тому відсутні підстави вважати їх недостовірними або такими, що не відповідають дійсності. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, під час проведення судової почеркознавчої експертизи та надання пояснень у судовому засіданні експерти вказали, що через незначний обсяг графічної інформації, який міститься у цифровому записі «24», його стислість та спрощену структуру будови неможливо встановити автора такого запису з необхідним ступенем категоричності. Допитані в судовому засіданні судові експерти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали свій висновок від 11 червня 2024 року і показали суду, що оскільки цифрові записи «24» мають дуже спрощену структуру будови, тому наявного матеріалу об`єкта дослідження недостатньо для можливості прийняття будь-якого категоричного висновку, чи виконаний вказаний напис ОСОБА_1 чи ні. Отже, висновок експертів не підтверджує ні виконання цього запису позивачем, ні його виконання іншою особою. За таких обставин самі по собі твердження позивача про внесення зазначеного запису іншою особою ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними доказами, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства виключає можливість покладення таких тверджень в основу судового рішення. Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судів у призначенні комплексної почеркознавчої та технічної експертизи не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, для з`ясування обставин справи вже було проведено судову почеркознавчу експертизу, висновок якої досліджено судом разом з іншими доказами. Незгода сторони з результатами проведеної експертизи сама по собі не свідчить про обов`язковість призначення нової або додаткової експертизи. Не заслуговують на увагу і доводи скаржника щодо незастосування судами наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що встановлені цією нормою процесуального закону умови для їх застосування були наявні. Посилання заявника на неналежну оцінку консультативного висновку ТОВ «Експертно-дослідна служба України» від 18 вересня 2023 року Верховний Суд відхиляє, оскільки наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Безпідставними є і доводи про вихід суду за межі позовних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановлюючи наявність чи відсутність підстав для визнання договору недійсним, суди були зобов`язані перевірити, зокрема, обставини його укладення та виникнення між сторонами відповідних прав і обов`язків. Така оцінка не свідчить про вихід за межі заявлених вимог, а є необхідною складовою вирішення спору про дійсність правочину. Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши подані сторонами докази та надавши їм оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, дійшли правильного висновку про недоведеність обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог. Підстав для переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи та іншого висновку щодо результатів розгляду спору колегія суддів не вбачає. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 910/14228/21, від 27 січня 2025 року у справі № 910/14503/23, від 21 травня 2025 року у справі № 205/682/22 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров