Ухвала КЦС ВС № 398/4013/25

УХВАЛА 19 травня 2026 року м. Київ справа № 398/4013/25 провадження № 61-5567ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Миргородова Олена Юріївна, на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 листопада 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги у розмірі 203 756,40 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 899,83 грн. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року,позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 192 355,92 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144 266,94 грн. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 3 479,78 грн. 27 квітня 2026 року АТ «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Миргородова О. Ю., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 листопада 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування, як і справи з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, та справа з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2026 року становить 3 328 грн. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення одноразової матеріальної допомоги у розмірі 203 756,40 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 899,83 грн. Отже, зазначена справа є справою з ціною позову у розмірі 496 656,23 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн х 250 = 832 000 грн). Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка є незначної складності, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України, проте суди першої та апеляційної інстанцій цей висновок не застосовують, що свідчить про відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо можливості зменшення відповідальності роботодавця та необхідність формування такої практики після визначеного законом обмеження строку такої відповідальності - 6 місяців. АТ «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Миргородова О. Ю., обґрунтувало необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості зменшення за певних умов суми середнього заробітку, нарахованого відповідно до статті 117 КЗпП України. Касаційний суд зазначає, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах. Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для АТ «Українська залізниця», оскільки з 8 жовтня 2025 року у судах різних інстанцій на розгляді перебуває понад 25 справ про стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на суму 1 000 000 грн, де відповідачем є АТ «Українська залізниця» (підрозділ регіональної філії «Одеська залізниця»), тому розгляд цієї справи надасть можливість в інших судових справах скористатися правами, передбаченими статтею 117 КЗпП України, з врахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості зменшення суми середнього заробітку після законодавчого обмеження загального періоду її нарахування у справі, яка, як вважає заявник, становить суспільний інтерес. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження 14-85цс25) викладено відповідний правовий висновок (пункт 106 постанови) щодо критеріїв, які підлягають врахуванню при визначенні розміру середнього заробітку, що може бути застосованим за наявності відповідних обставин у інших справах, відповідачем у яких є АТ «Українська залізниця». Це вгамує, водночас, і суспільний інтерес, якщо такий є, до цієї справи, і задовольнить заявника у питанні значимості для нього цієї справи. Отже, доводи АТ «Українська залізниця» про значний суспільний інтерес до цієї справи та її значення для заявника не підтверджені, не свідчать про суспільний інтерес до справи та про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли заперечення заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів, і зводяться виключно до незгоди з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і яка є незначної складності, підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, стаття 129 якої основними засадами судочинства, серед інших, визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року). Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка є справою незначної складності, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання АТ «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Миргородова О. Ю., про поновлення строку на касаційне оскарження. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Миргородова Олена Юріївна, на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 листопада 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська