Ухвала КГС ВС № 917/2081/25

УХВАЛА 25 червня 2026 року м. Київ cправа № 917/2081/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Мельницької Олександри Миколаївни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Фізичної особи-підприємця Мельницької Олександри Миколаївни про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельницької Олександри Миколаївни (далі - ФОП Мельницька О. М., скаржник) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 273 627,89 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим №5310436500:10:001:0296 у період з 06.03.2025 по 31.10.2025 без оформлення відповідного права землекористування. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.11.2025 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 позов задоволено повністю. Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21.10.2025, відповідач є власником будівлі та споруди виробничої бази по вул. Ярмаркова, 13 у м. Кременчуці; відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою у період з 06.03.2025 по 31.10.2025 за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно - кошти від орендної плати, які відповідно поданого позивачем розрахунку складають 273 627,89 грн., а тому зазначені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в порядку статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 апеляційну скаргу ФОП Мельницька О. М. залишено без задоволення, рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2022 залишено без змін. Колегія суддів погодилася із висновком місцевого господарського суду щодо наявності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 273 627,89 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436500:10:001:0296 за період з 06.03.2025 по 31.10.2025. Щодо тверджень ФОП Мельницької О. М., що заначений спір не відноситься до господарської юрисдикції та має розглядатися в порядку цивільного судочинства, зв`язку з чим суд першої інстанції мав закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції зазначив наступне. Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21.10.2025, відповідач у справі є власником будівлі та споруди виробничої бази по вул. Ярмаркова, 13 у м. Кременчуці. Отже, відповідач є власником нерухомого майна, яке за своїми технічними характеристиками призначене саме для здійснення виробництва. При цьому, як убачається із вищенаведеної інформації з Державного реєстру, відповідач придбав вказану нерухомість на підставі договору купівлі-продажу №1704 від 07.10.2019. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач має статус фізичної особи-підприємця з 03.02.2017 (дата реєстрації), тобто відповідач придбав майно виробничого призначення, вже маючи статус суб`єкта підприємницької діяльності. Отже, позивачем надані належні, допустимі, достовірні та достатньо імовірні докази на підтвердження використання відповідачем спірної земельної ділянки у період здійснення ним підприємницької діяльності . В цій частині суд також керується принципом розумності (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України), і зазначає, що суд не повинен займатися створенням припущень про ?задоволення потреб фізичної особи за рахунок використання виробничого приміщення?. Придбана відповідачкою будівля має своє призначення і цінність цієї будівлі і обумовлена саме її виробничим призначенням. Земля, на який стоїть будівля, є землями промисловості. Якщо відповідачка використовує це приміщення та землю шляхом, який виключає існування господарських відносин, то вона не була позбавлена можливості повідомити суд про такий спосіб використання. Однак таких даних матеріали справи не містять. Також відповідачка, стверджуючи про факт нездійснення ним підприємницької діяльності у виробничих приміщеннях, які розташовані на спірній земельній ділянці, не надала жодних доказів на підтвердження цієї обставини. Посилання апелянта на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №922/2972/17, не є релевантним при розгляді справи №917/2081/25, оскільки кондикційні обставини у справах №922/2972/17 та №917/2081/25 є різними, і різниця в цих обставинах свідчить про різну ступінь вірогідності факту використання відповідачем нерухомості, яка розташована на спірній землі, для здійснення підприємницької діяльності. Не погоджуючись із судовими рішеннями, 10.06.2026 (через систему ?Електронний суд?) ФОП Мельницька О. М. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2026, в якій просить судові рішення скасувати; а справу закрити як таку що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії. Так, предметом позову у даній справі є стягнення 273 627,89 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною. В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України) оскільки дана справа пов?язана зі значним розміром стягнутих з Касатора коштів судом першої інстанції (273 627,89 грн); таких коштів Касатор не має і доходи, які б дозволяли їй зібрати вказану суму, також відсутні; розмір боргу дозволяє органам примусового виконання судових рішень звертати стягнення на належне Касатору єдине житло, тим більше, що рішення судів попередніх інстанцій є очевидно несправедливими. Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Використання оціночних чинників, як-то: ?"винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?. Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?виняткового значення? справи для учасника може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника у зв`язку з відсутністю коштів на сплату заборгованості не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними. А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані. Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами ?а?, ?б?, ?в?, ?г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. Розглянувши наведені підстави, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки незгода з судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Мельницької О. М. на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 917/2081/25 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мельницької Олександри Миколаївни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Г. М. Мачульський Судді Є. В. Краснов Л. І. Рогач