Ухвала КГС ВС № 914/2865/23

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 914/2865/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М., перевіривши матеріали касаційної скарги Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства "Мр-Рент", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Казка 74" про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою та припинення права власності на будівлю, ВСТАНОВИВ: Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, позивач, скаржник) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Мр-Рент" (далі - відповідач, ПП "Мр-Рент") про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою та припинення права власності на будівлю. Підставами позову позивач зазначав факт самочинного будівництва об`єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної власності і самочинне зайняття такої земельної ділянки. Господарський суд Львівської області рішенням від 23.04.2025 позов задовольнив. Ухвалив ПП "Мр-Рент" усунути перешкоди у розпорядженні Львівською міськрадою спірною земельною ділянкою комунальної власності, а саме: звільнити зазначену земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) самовільно збудованої нежитлової будівлі; припинити право власності ПП "Мр-Рент" на спірну будівлю та скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Мр-Рент" на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи. Відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки зведений на земельній ділянці комунальної власності, не відведеній для цієї мети, без належних дозвільних документів та без прийняття об`єкта в експлуатацію. Також суд першої інстанції зазначив, що реєстрація права власності на підставі рішення суду, яке не набрало законної сили та було в подальшому скасоване, не свідчить про законне набуття права власності на спірний об`єкт, а подальше відчуження спірного об`єкта іншим особам не змінило його статусу як самочинного будівництва та не усунуло порушення прав власника земельної ділянки. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність спірного об`єкта на земельній ділянці комунальної власності створює Львівській міськраді перешкоди у здійсненні прав користування та розпорядження земельною ділянкою, а тому заявлені вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації є належним способом захисту. Також суд відхилив доводи відповідача щодо спливу позовної давності, оскільки позов заявлено як негаторний, а порушення прав власника земельної ділянки має триваючий характер. Західний апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2026 скасував рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі в частині вирішення спору про припинення права власності ПП "Мр-Рент" на спірну нежитлову будівлю та скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "Мр-Рент" на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, прийняв у цій частині нове рішення, яким у позові відмовив. У решті рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 суд апеляційної інстанції залишив без змін та змінив здійснений Господарським судом Львівської області розподіл судових витрат за подання позовної заяви. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові покликався на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, відповідно до якої у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про припинення права власності відповідача на спірну нежитлову будівлю та скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "Мр-Рент" на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи не відповідає наведеним у оскаржуваній постанові висновкам Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, що оскаржене рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про припинення права власності підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові. До Верховного Суду від Львівської міськради через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026, у якій скаржник просить, зокрема, оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області у справі від 23.04.2025. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на пункти 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, від 20.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. Львівська міськрада зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано встановив, що скаржником обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також скаржник у касаційній скарзі вказує, що якщо між сторонами існує спір, то суд повинен вирішити спір і не вправі відмовляти у позові на тій підставі, що позивачем, на думку суду, обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки законом не визначено такої підстави для відмови у позові. За висновком Львівської міськради позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з одночасним припинення права власності на таке нерухоме майно є ефективним способом захисту прав позивача, як власника земельної ділянки. Верховний Суд, вивчивши матеріали касаційної скарги, дослідивши зміст судових рішень у справі, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Суди встановили, що Львівська міськрада є власником земельної ділянки на вул. Стрийській, 73а у м. Львові, де знаходиться нежитлова будівля загальною площею 36,1 м2, яка належить ПП "Мр-Рент". Львівська міськрада 07.07.2004 на підставі ухвали від 27.11.2003 № 912 та договору оренди землі надала спірну земельну ділянку у короткострокову оренду (на 5 років) Підприємцю Михайліву Євгену для встановлення та обслуговування ним малої архітектурної форми (павільйону). Строк дії вказаного договору сплив 27.11.2008 і не продовжувався. Разом з тим Господарський суд Львівської області рішенням від 06.11.2008 у справі №19/202 задовольнив позов Підприємця Є. Михайліва і визнав за ним право власності на нежитлові приміщення, у тому числі на нежитлове приміщення площею 36,1 м2, розташоване на вул. Стрийська, 73а у м. Львові. Вказане рішення Господарського суду Львівської області не набрало законної сили і скасоване постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009. Проте, незважаючи на скасування рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, Підприємець Є. Михайлів подав вказане рішення в Обласне комунальне підприємство ЛОР "БТІ та ЕО" для реєстрації права власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення, що розташоване на вул. Стрийській 73а, і таке право було зареєстровано 26.11.2008. Після проведення 26.11.2008 реєстрації права власності Підприємця Є. Михайліва на спірний об`єкт нерухомості Є. Михайлів відчужив за договором купівлі-продажу від 30.01.2009 зазначений об`єкт Приватному підприємству "Мотор", яке відчужило його за договором купівлі-продажу від 10.03.2009 Приватному підприємству "Казка 74". Водночас жоден із володільців спірного об`єкту нерухомості не отримував у користування земельну ділянку комунальної власності для обслуговування такого об`єкту. Львівська міськрада у позові просила усунути перешкоди у розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі з припиненням права власності відповідача на нежитлову будівлю. Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва. Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 викладено висновок про те, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 112 - 113 постанови). У пункті 154 вказаної постанови Верховний Суд виснував, що у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Подібний правовий висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23. У постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 вказано також, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.13). Західний апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про припинення права власності на будівлю, послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 та дійшов висновку, що оскаржене рішення у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів зазначає, що у пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Суд зазначає, що у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, висновки у яких, на його думку, не врахував суд апеляційної інстанції, Верховний Суд викладав правові позиції за неподібних правовідносин, інших встановлених обставин, ніж встановлені у справі № 914/2865/23. З огляду на вказане Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах, такі висновки є однозначними, і апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі у скасованій частині, врахував такі висновки під час застосування норм права до спірних правовідносин, а касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах у інший спосіб. У пунктах 7.6- 7.8 рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд з прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та вирішенні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою вирішення Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). З огляду на те, що Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на постанову апеляційного господарського суду, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, тому відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/2865/23 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча Л. Рогач Судді Є. Краснов Г. Мачульський