Ухвала КГС ВС № 904/6589/25

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ cправа № 904/6589/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю.Л., Малашенкової Т. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Селянського (Фермерського) господарства "Дімос" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" до Селянського (Фермерського) господарства "Дімос" про стягнення заборгованості у сумі 637 951,54 грн, ВСТАНОВИВ: Селянське (Фермерського) господарство "Дімос" (далі - скаржник) 02.06.2026 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (зареєстровано судом 04.06.2026), в якій просить: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 у справі №904/6589/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028 грн. Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 637 951,54 грн (з яких: основний борг у розмірі 139 658,34 грн, пеня у розмірі 47 622,78 грн, штраф 30% у розмірі 324 563,35 грн, відсотки за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) у розмірі 78 791,91 грн, інфляційні втрати у розмірі 47 315,16 грн). Отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000,00 грн). Верховний Суд звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Подана касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань та виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Водночас у касаційній скарзі викладено обставини справи та доводи, які зводяться до висловлення незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів у справі, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, що по своїй суті є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду. Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. Суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". За змістом рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому у рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. В аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 у справі №904/6589/25, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зважаючи на відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, клопотання про зупинення виконання оскарженого рішення суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку в цій справі не розглядається. Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Селянського (Фермерського) господарства "Дімос" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 у справі № 904/6589/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова