Постанова 4873 № 910/1003/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "23" червня 2026 р. Справа№ 910/1003/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.06.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 (повне рішення складено та підписано 23.04.2026) у справі №910/1003/26 (суддя Трофименко Т.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» про стягнення 949 717, 89 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 804 651,79 грн основного боргу, 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних, 6 423,50 грн інфляційних втрат та 11 396,62 грн судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору постачання природного газу №9477-ТКЕ(24)-09 від 17.10.2024 (далі за текстом - Договір) в частині оплати за переданий природний газ. За порушення умов Договору позивач нарахував відповідачу на підставі пункту 7.2 Договору 125 746,13 грн пені за період прострочення з 16.05.2025 по 15.11.2025, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 6 423,50 грн інфляційних витрат за період з 01.07.2025 по 31.10.2025, 12 896,47 грн 3% річних за період з 16.05.2025 по 26.11.2025. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 позов задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 804 651,79 грн основного боргу, 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних, 6 423,50 грн інфляційних втрат та 11 396,62 грн судового збору. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем на підставі належних та допустимих доказів наявності заборгованості за Договором у відповідача. Враховуючи порушення відповідачем умов Договору, суд першої інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про задоволення позову в цій частині. Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат; зменшити розмір пені, стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26, до співмірного розміру з урахуванням виняткових обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності; змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням фактичних періодів прострочення, часткових оплат та правильності здійснених розрахунків. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він не заперечує факту наявності основної заборгованості та визнає обов`язок щодо її погашення. Апелянт оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, вважає його ухваленим в цій частині з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідач зазначає, що заборгованість виникла внаслідок об`єктивних економічних та регуляторних обставин, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №812 ліміти споживання природного газу визначались, виходячи з історичних показників попередніх періодів. У базовому періоді об`єкти апелянта лише вводились в експлуатацію та не були заселенні у повному обсязі, у зв`язку із чим фактичне споживання природного газу в опалювальному сезоні 2024-2025 років істотно перевищило встановлені ліміти. Проте суд першої інстанції не надав оцінки вказаним доводам, оскільки відзив відповідача на позов був залишений без розгляду через пропуск процесуального строку, встановленого судом першої інстанції, для його подання. За твердженням відповідача наявні виняткові обставини, які мають значення для справи, для зменшення розміру пені на підставі положень частини 3 статті 551 ЦК України, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, враховуючи принципи добросовісності, справедливості та розумності. При цьому, як зазначає відповідач, суд першої інстанції не вказав у спірному рішенні періоди, за які стягується пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, та не врахував часткові оплати, чим допустив порушення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України). В апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції прийняти до розгляду копії листів №29 від 04.02.2026, №30 від 13.02.2026, адресовані позивачу з додатками розрахунків обсягів виробництва теплової енергії та витрат палива, договорів оренди котельних та сертифікатів. Обгрунтовуючи необхідність подання таких доказів та прийняття їх судом апеляційної інстанції, позивач з посиланням на статтю 269 ГПК України, вказує на те, що відзив на позов був залишений без розгляду. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 залишив без руху. Після усунення недоліків скаржником, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 23.06.2026 на 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/1003/26 з Господарського суду міста Києва. Матеріали справи №910/1003/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.05.2026. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника. При цьому позивач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі належної оцінки всіх доказів у справі та відповідно до вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому не підлягає скасуванню чи зміні. Згідно із частиною 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача у судовому засіданні 23.06.2026 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити та змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне. 17.10.2024 між позивачем (надалі - Постачальник) та відповідачем (надалі - Споживач) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення, природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (а.с. 29-37). Пунктом 2.1 Договору визначено, що Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з жовтня 2024 року по 30 квітня 2025року (включно), в кількості 214,67581 тис. куб. метрів. 29.01.2025 між сторонами була підписана Додаткова угода №1 до Договору, відповідно до якої сторони виклали перший абзац пункту 2.1 у наступній редакції «Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу з жовтня 2024 року по 30 квітня 2025року (включно), в кількості 376,26981 тис. куб. метрів, в тому числі і по місяцях» (а.с. 38-39). Згідно з пунктом 3.1 Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача в момент передачі природного газу. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 Договору). Відповідно до пункту 4.3 Договору загальна фактична вартість цього Договору дорівнює вартості фактично використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування. У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання- передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору. Оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором (пункт 5.4 Договору). Згідно з пунктом 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і цим Договором. Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 30 квітня 2025 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання Додаткової угоди до Договору (пункт 13.1 Договору). На виконання умов Договору позивач у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 4 180 178,41 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2024, від 20.11.2024, від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 31.03.2025 (а.с. 6-19). За отриманий за Договором природний газ відповідач розрахувався частково на суму 3 375 526,62 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів АТ «Ощадбанк» №77/4-09/152467/2025 від 28.11.2025 (а.с. 21), внаслідок чого у відповідача утворився борг на суму 804 651,79 грн. Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині оплати за поставлений природний газ, як наслідок позивач нарахував відповідачу 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних та 6 423,50 грн інфляційних втрат. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України). Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині нарахування йому пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 в частині суми основного бору судом апеляційної інстанції не переглядається. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пенею відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. За порушення строків оплати за поставлений природний газ позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, за період з 16.05.2025 по 15.11.2025 - 125 746,13 грн на суму боргу 804 651,79 грн. Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. На підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись своїми дискреційними повноваженнями, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Висновок щодо застосування норм права, а саме частини 1 статті 551 ЦК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом. У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, на яку посилається скаржник, вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права. У пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення». Відповідач, стверджуючи про наявність виняткових обставин для зменшення розміру пені, зазначає про те, що заборгованість виникла внаслідок об`єктивних економічних та регуляторних обставин. Постановою Кабінету Міністрів України №812 затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, яким визначено обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації. Згідно з пунктом 5 вказаного Положення, у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» постачає з 1 вересня 2022 р. до 30 квітня 2025 р. (включно) природний газ виробникам теплової енергії на підставі договору за цінами та на умовах згідно з додатком. Судом апеляційної інстанції встановлено, що поставлений природний газ за спірний період отриманий відповідачем на загальну суму 4 180 178,41 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2024, від 20.11.2024, від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 31.03.2025, без зауважень щодо обсягів, проти суми основного боргу відповідач не заперечує. Таким чином, посилання відповідача на те, що у спірному періоді його об`єкти лише вводились в експлуатацію та не були заселенні у повному обсязі, у зв`язку із чим фактичне споживання природного газу в опалювальному сезоні 2024-2025 років істотно перевищило встановлені ліміти, не може вважатися винятковими обставинами які мають істотне значення та дають суду підстави для зменшення розміру пені. Щодо наданих відповідачем до апеляційної скарги листів №29 від 04.02.2026 та №30 від 13.02.2026, то відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що вказані докази не були оцінені судом першої інстанції, оскільки відзив на позов залишено без розгляду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач листи №29 від 04.02.2026 та №30 від 13.02.2026, адресовані позивачу, до відзиву на позов не подавав, а тому суд апеляційної інстанції не приймає вказані докази, оскільки відповідач не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так само не приймаються судом апеляційної інстанції розрахунки обсягів виробництва теплової енергії та витрат палива, копії договорів оренди котельних та сертифікатів. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зазначила, що разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 дійшла наступних висновків: «У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць. Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків». Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач нарахував відповідачу 12 168,98 грн 3% річних за період з 16.05.2025 по 26.11.2025 та 6 423,50 інфляційних втрат за період з 01.07.2025 по 31.10.2025. Перевіривши правильність нарахування, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок позивача є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам законодавства. У свою чергу, відповідач свого контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надав. Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на правову позицію, вкладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, а саме: «

156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.». Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 спростовують доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат. Посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тоді як вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду був конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24). Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09.04.2024 у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89). Таким чином, застосуванню до спірних правовідносин підлягають правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24. Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про задоволення позову, підстави для його зміни чи скасування відсутні. У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача). Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1003/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО».

4. Матеріали справи №910/1003/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 25.06.2026. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська