Постанова 4818 № 646/3113/26

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/3113/26 Головуючий суддя І інстанції Чорна Б. М. Провадження № 22-ц/818/3844/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Віри Юріївни на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Тарасенко Тарасенко Віри Юріївни про визнання бездіяльності відділу Державної виконавчої служби незаконною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : До Основ`янського районного суду міста Харкова 23.03.2026 року надійшла скарга адвоката Тарасенко Віри Юріївни, в інтересах ОСОБА_1 , в якій вона просить визнати незаконними бездіяльність Основ?янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови від закінчення виконавчих проваджень № 50428666 та № 50438821, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 50615104, по примусовому виконанню виконавчого листа по справі № 646/11149/15-ц, виданого 03.02.2016р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11382131000 від 11.08.2018р. по кредиту та процентам у розмірі 23715,18 доларів США та по пені у розмірі 17628,41 грн.; зобов?язати Основ?янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавчі провадження № 50428666 та № 50438821, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 50615104, по примусовому виконанню виконавчого листа по справі № 646/11149/15-ц, виданого 03.02.201бр., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11382131000 від 11.08.2018р. по кредиту та процентам у розмірі 23715,18 доларів США та по пені у розмірі 17628,41 грн., та винести постанову про зняття арешту з майна боржника та припинення заборони його відчуження, накладеного у рамках виконавчих проваджень №50428666 та № 50438821, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 50615104 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 12.04.2016р., та припинити всі інші виконавчі дії з приводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ; судові витрати по сплаті судового збору покласти на Основ?янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 24 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, з надання п`ятиденного строку з дня отримання позивачем копії ухвали для усунення недоліків. Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 01 квітня 2026 року матеріали скарги визнано неподаними та повернуто заявнику. Роз`яснено заявнику, що повернення заяви (скарги) не перешкоджає повторному зверненню із заявою (скаргою) до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко В.Ю. посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі і для продовження судового розгляду по суті. Скарга мотивовано тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не врахував, що хоч боржник і намагався попередньо оскаржити постанову ВДВС про накладення арешту на його майно у порядку адміністративного судочинства у рамках справи № 520/20355/25, внаслідок чого остаточно постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 17.02.2026р. боржнику було роз`яснено, що ця справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства і що він має право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії та бездіяльність ВДВС, на строки звернення боржника до суду ці попередні дії не впливають. Так само як не впливає і дата отримання представником боржника будь-яких ухвал у попередній справі Судом першої інстанції при винесенні ухвали про повернення скарги заявнику причиною повернення було зазначено, що скарга про визнання бездіяльності відділу Державної виконавчої служби незаконною та зобов`язання вчинити дії адвокатом Тарасенко В.Ю. подана до суду 23 березня 2026 року, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду. І що до скарги не долучено доказів, які б свідчили про дату отримання адвокатом Тарасенко В.Ю. (яка представляла інтереси ОСОБА_1 у справі №520/20355/25) постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 р. у справі №520/20355/26 через підсистему "Електронний суд". При цьому судом першої інстанції при винесенні ухвали не було враховано, що Верховний Суд у своїй правових позиціях щодо розгляду аналогічних скарг на бездіяльність ВДВС щодо не зняття арешту з майна боржника щодо строків звернення до суду зі скаргою неодноразово викладав правову позицію про те, що:- «арешт майна це триваюче порушення права власності, тому строку на оскарження відмови д/в у знятті арешту або ігнорування звернень власника з цього приводу - НЕМАЄ». І щодо цього питання 10-денний строк з моменту, коли боржник дізнався про порушення його прав, не застосовується. Що боржник посилається на те, що в даному випадку мова йде не про оскарження постанови про арешт майна боржника, яка сама по собі на момент винесення була законною, а про оскарження бездіяльності ВДВС щодо не зняття арешту з майна боржника після повної оплати ним заборгованості. Відповідно, щодо строків звернення до суду зі скаргою потрібно керуватись не датою винесення постанови, не датою її отримання, не датою, коли боржник чи його представник отримали постанову Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 17.02.2026р., в якій остаточно було роз`яснено, що боржник повинен звертатись зі скаргою на дії та бездіяльність ВДВС щодо його питання у порядку цивільного судочинства. Ці дати не впливають на строки звернення до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС щодо не зняття арешту. Щодо строків звернення до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС щодо не зняття арешту з майна боржника потрібно керуватись чинним законодавством та судовою практикою саме щодо оскарження бездіяльності ВДВС щодо не зняття арешту, а не з інших питань. Вважає, що внаслідок неврахування вищезазначених фактів судом першої інстанції були порушені і неправильно застосовані положення ст. ст. 447-1, 448 ЦПК України, ст. 58 Конституції України, ст. ст. 27, 39, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р., ст. ст. 6, 19, 25, 28, 31, 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р., Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р.. Внаслідок неврахування вищезазначених положень була порушена і не врахована правова позиція Верховного Суду щодо строків звернення до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС щодо не зняття арешту з майна боржника, викладена у аналогічних справах у таких постановах:- у постанові Верховного Суду від 25.03.2020р. по справі № 175/3995/17-ц, провадження № 61-36762св18;- у постанові Верховного Суду від 30.04.2024р. по справі № 14/370-07;- у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 760/19348/2011;- у постанові Верховного Суду України від 25 березня 2008 року по справі № 21-2343во07;- у рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7 рп/2001. 11 травня 2026 року представник АТ «УкрСиббанк» - Агабалаєва Я.В. надала відзив на апеляційну скаргу, який судом не приймається, оскільки до відзиву не надано документів на підтвердження повноважень представника, про що складено відповдіний акт (а.с.166). Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 2 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення заяви заявникові, оскарження якої передбачено п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає. Повертаючи заяву суд зазначив, що скаржником недоліки поданої скарги не усунуті у відповідності до ухвали Основ`янського районного суду міста Харкова від 24.03.2026 р. тому матеріали скарги підлягають поверненню. Проте погодитись з такими висновками суду не можна. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно ч. 1ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. В силу ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ч.1,2 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові. Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Також, системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч.1 ст. 449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р. у справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28.12.2020 р. у справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03.02.2021 р. у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20). Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причину його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 24 березня 2026 року у задоволенні клопотання адвоката Тарасенко В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду із скаргою про визнання бездіяльності відділу Державної виконавчої служби незаконною та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків 5 днів з дня вручення копії ухвали. На виконання вимог ухвали позивачем було надано заяву в якій було зазначено, що арешт майна це триваюче порушення права власності, тому строку на оскарження відмови у знятті арешту або ігнорування звернень власника з цього приводу немає. Разом з тим, бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна у закінченому виконавчому провадженні є триваючим правопорушенням. Характерною ознакою триваючого правопорушення є безперервне, тривале невиконання суб`єктом покладеного на нього обов`язку. Таке правопорушення не припиняється до моменту фактичного виконання обов`язку або усунення стану, за якого існує такий обов`язок. У даному випадку державний виконавець, отримавши клопотання ОСОБА_1 , станом на день звернення зі скаргою до суду жодних дій за ним не вчинив, відповіді не надав та рішення не прийняв. Таким чином, бездіяльність продовжується, тобто є триваючим правопорушенням. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, у разі оскарження триваючої бездіяльності державного виконавця строк на подання скарги починає свій перебіг не з моменту виникнення бездіяльності, а з моменту її припинення. Аналогічний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 757/12345/20-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 320/4567/21 та від 11 жовтня 2023 року у справі № 755/10926/23. Отже, оскільки на момент подання скарги 25.03.2026 бездіяльність державного виконавця продовжувалася, була триваючого, - десятиденний строк, передбачений ч. 1 ст. 449 ЦПК України, не сплив. Окрім цього, пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою (ч. 2 ст. 449 ЦПК України). Лише у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (ч. 3 ст. 449 ЦПК України). Суд першої інстанції не надав належної оцінки триваючому характеру правопорушення, внаслідок чого з порушенням зазначених норм цивільного процесуального права ухвалою від 24 березня 2026 року відмовив в задоволенні клопотання про поновлення строку та залишено скаргу без руху. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції від 01 квітня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому вона відповідно до п.п. 2-4 ч. 1 ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, , 381,382,384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Віри Юріївни задовольнити. Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлений 24 червня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М.Мальований. О.В.Маміна.