Ухвала КАС ВС № 420/36241/25

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ справа №420/36241/25 адміністративне провадження № К/990/28430/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, скаржник, ГУНП в Одеській області) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку та невиплати позивача не доплаченого грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної премії за липень 2024 року та з урахуванням скасування п. 3 Наказу ГУНП в Одеській області від 05.07.2024 № 1736 в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу не доплачене грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням щомісячної премії за липень 2024 року у розмірі 123037,07 грн, та з урахуванням скасування пункту 3 Наказу ГУНП в Одеській області від 05.07.2024 № 1736 в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі на користь позивача грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по червень 2024 року включно; - зобов`язати вілдповідача здійснити перерахунок та виплатити позивача в повному обсязі не доплачене грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по червень 2024 року включно у розмірі - 1283,07 грн; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивача індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення, позивача доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50 % від грошового забезпечення за період з 2020 року по 30.06.2023 року пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50 % від грошового забезпечення за період з 2020 по 30.06.2023 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі - 263 713,86 грн; - стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі - 8 000,00 грн та судовий збір у розмірі - 4 844, 80 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026, адміністративний позов задоволено частково: Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної премії за липень 2024 року. - зобов`язано ГУНП в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної премії за липень 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум; - визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 із застосуванням базового місяця листопад 2015 року; - зобов`язано ГУНП в Оденській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно із застосуванням базового місяця листопад 2015 року; В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку частини п`ятої статті 262 КАС України (у письмовому провадженні). За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Суд вважає не обґрунтованими твердження касатора, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказав на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначила, що судом першої та апеляційної інстанції застосовано норми права у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Суд зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Водночас у касаційній скарзі не зазначено норму матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, не наведено постанову Верховного Суду та конкретний висновок щодо застосування цієї норми, викладений у ній, а також не вказано висновок судів попередніх інстанцій, який суперечить позиції Верховного Суду. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції скаржник вказує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункт 12 розділу II, пункт 6 розділу III, пункт 6 розділу VIII Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 260), а також статтю 94 Закону України 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію». Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Касаційна скарга не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, або ж правових підстав, що виходили б за межі вже сформованої судової практики. Разом з тим, Суд повторно звертає увагу касатора, що лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Поряд із цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та наполяганні на переоцінці доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийнятті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою у взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько О.Р. Радишевська В.М. Соколов