Ухвала КАС ВС № 520/33249/25

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ справа №520/33249/25 адміністративне провадження № К/990/28759/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Жука А.В., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 520/33249/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні в період з 29 січня 2020 року по 11 березня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» за період з 29 січня 2020 року по 11 березня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 11 березня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 11 березня 2022 року включно грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із застосуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням проведених раніше виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені. Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України. Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас належного обґрунтування застосування цього положення КАС України скаржником не наведено, а зазначені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження. Скаржник не зазначає фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового значення й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України та фактично ґрунтуються на незгоді з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо оцінки обставин справи. Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює функцію суду права, який розглядає справи, що мають принципове значення, та не є судом фактів, а відтак не вправі здійснювати повторну оцінку доказів чи переоцінювати їх. Отже, скаржник не довів наявності виключних обставин, які відповідно до положень КАС України зумовлюють необхідність касаційного розгляду справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 520/33249/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. В. Жук В. М. Соколов