Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/448/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/448/26 пров. № А/857/13153/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В, Шевчук С.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну ОСОБА_1 , на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року про повернення позовної заяви (суддя Каленюк Ж.В., час ухвалення не вказаний, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №140/448/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, встановив: У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дій відповідача в частин здійснення нарахування додаткової винагороди позивачу за період з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року із розрахунку 30000,00 грн щомісячно у порушення вимог абзацу третього пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі Постанова №168); 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу розміру додаткової винагороди за період з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року із розрахунку 50000,00 грн щомісячно відповідно до абзацу третього пункту 1-1 Постанови №168, нарахувати та виплатити недоплачену суму додаткової винагороди. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви із зазначенням способу їх усунення шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску. На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від позивача на адресу суду надійшла заява від 30.01.2026 про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновивши такий строк. В обґрунтування заяви зазначено, що позивачу ще до зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, а після звільнення з військової служби він проходив тривалу реабілітацію у стаціонарі. Попри проблеми із здоров`ям змушений був влаштуватись на роботу для утримання сім`ї. Також повідомив, що позивач не був обізнаний про порядок і умови нарахування і виплати додаткової винагороди, бо це не входило до кола завдань, покладених на нього за посадою, а грошове забезпечення йому призначалось та виплачувалось відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 . Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу, на підставі статей 123, 169 ч.4 п.9 КАС України. З цією ухвалою суду першої інстанції від 04.02.2006 про повернення позовної заяви не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у позивача до зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 були проблеми із здоров`ям, у зв`язку з чим у нього було діагностовано ІІІ групу інвалідності. У позовній заяві було заявлено прохання про поновлення строку на подання позовної заяві та вказано, що зі сторони відповідача наявна систематична бездіяльність щодо надання документів та інформації. Зокрема, у тексті позовної заяви вказано, що як позивач 06.01.2026 із заявою, так і представник позивача 14.01.2026 із адвокатським запитом звертались до відповідача з проханням надати інформацію та документи. Водночас, станом на дату подання даної заяви відповідач відповіді не надав. Станом по даний час позивачу не було відомо про віднесення посадових осіб фінансово-економічної служби у військовій частині НОМЕР_1 до осіб, які мають право на отримання додаткової винагороди у розмірах та у порядку, визначених в абзаці третьому пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 50000,00 грн. Зазначена інформація для посадових осіб у військовій частині НОМЕР_1 не повідомляється. Також у позивача була відсутня можливість вчасно звернутись із даним позовом до військової частини НОМЕР_1 , зокрема, у зв`язку з тим, що позивачем не було отримано довідку про доходи позивача при звільненні з військової служби. З огляду на зазначене, враховуючи правовий режим воєнного стану, тривалий час реабілітації позивача після звільнення з військової служби, постійні проблеми із станом здоров`я, необхідність працевлаштуватись на роботу для утримання сім`ї, лікування у медичних закладах та медичних обстеженнях, систематичні відключення електроенергії, вороже бомбардування об`єктів критичної та цивільної інфраструктури, необхідність перебувати тривалий час в укритті - у позивача була відсутня можливість вчасно подати позовну заяву із відповідними позовними вимогами до відповідача. Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині ненадання належної оцінки доказам поважності пропуску процесуального строку призвели до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до цього суду для продовження розгляду. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати повністю ухвалу суду від 04.02.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що судом дотримано норми процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття судом першої інстанції правосудного рішення, а тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Суд встановив, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2025 №58 позивач звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу військової частини, знятий з усіх видів забезпечення з 26.02.2025 (а.с.22). Матеріали позовної заяви містять довідку Військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2025 року №3-48/7712 про доходи, у якій є відомості про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за період січень 2023 року лютий 2025 року; окремим рядком виділено суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 (а.с.15-зв.). Вважаючи протиправними дії відповідача в частин здійснення нарахування додаткової винагороди позивачу за період з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року із розрахунку 30000,00 грн щомісячно у порушення вимог абзацу третього пункту 1-1 Постанова №168, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у вказаній справі, подавши його до суду 14.01.2026 року. Приймаючи оскаржувану ухвалу від 04.02.2026 про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що по закінченню трьох місячного строку, встановленого для звернення до суду у вказаній категорії справ позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, не навівши поважних підстав такого пропуску. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини полягають у виплаті позивачу як військовослужбовцю додаткової винагороди, установленої Постановою №168, у періоди проходження ним військової служби з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року. Колегія суддів зазначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Суд також зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України). Також, пунктом 9 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 14.01.2026 з позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача в частин здійснення нарахування додаткової винагороди позивачу за період з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року із розрахунку 30000,00 грн щомісячно у порушення вимог абзацу третього пункту 1-1 Постанови №168, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок позивачу розміру додаткової винагороди за період з 20 листопада 2023 року по 11 червня 2024 року та з 25 червня 2024 року по 26 лютого 2025 року із розрахунку 50000,00 грн щомісячно відповідно до абзацу третього пункту 1-1 Постанови №168, нарахувати та виплатити недоплачену суму додаткової винагороди. Як вказує позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду від 29.01.2026, що позивачу ще до зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, а після звільнення з військової служби він проходив тривалу реабілітацію у стаціонарі. Попри проблеми із здоров`ям, змушений був влаштуватись на роботу для утримання сім`ї. З-поміж іншого повідомлено, що позивач не був обізнаний про порядок і умови нарахування і виплати додаткової винагороди, бо це не входило до кола завдань, покладених на нього за посадою, а грошове забезпечення йому призначалось та виплачувалось відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 . Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції правильно врахував, що позивач звернувся до суду з позовом 14.01.2026. Положення ст.122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно частин 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності 19.07.2022, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). З матеріалів справи видно, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2025 №58. Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , або ж у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У розглядуваній справі суд встановив, що матеріали позовної заяви містять довідку Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2025 року №3-48/7712 про доходи, у якій є відомості про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за період січень 2023 року лютий 2025 року; окремим рядком виділено суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Вказана довідка надавала позивачу можливість дізнатися про ймовірне порушення свого права на виплату додаткової винагороди за відповідний попередній період. Однак позовну заяву позивач подав до адміністративного суду лише 14.01.2026, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Колегія суддів зазначає, що позивач не надав суду доказів поважності пропуску ним строку на звернення до суду із цим адміністративним позовом за період із 16.08.2025 по 14.01.2026. Таким чином, підлягають відхиленню доводи апелянта, що зі сторони відповідача наявна систематична бездіяльність щодо надання документів та інформації, зокрема, у тексті позовної заяви вказано, що як позивач 06.01.2026 із заявою, так і представник позивача 14.01.2026 із адвокатським запитом звертались до відповідача з проханням надати інформацію та документи, і те, що станом на дату подання даної заяви відповідач відповіді не надав, і те, що у позивача була відсутня можливість вчасно звернутись із даним позовом до військової частини НОМЕР_1 , зокрема, у зв`язку з тим, що позивачем не було отримано довідку про доходи позивача при звільненні з військової служби. У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача визначає наявність у ОСОБА_1 захворювань як причину, яка утруднювала подання ним позову вчасно. На підтвердження стану здоров`я суду надано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №743720 від 20 квітня 2017 року. Долучений документ вказує про встановлення ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року ІІІ групи інвалідності, однак відсутні докази, які б вказували на перебування позивача на стаціонарному лікуванні, тривалого стійкого розладу здоров`я у межах встановленого строку після отримання довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2025 року №3-48/7712 про доходи та які б впливали на можливість звернення до суду. Правильно вказав суд першої інстанції. що інші наведені у заяві причини пропуску строку на звернення до суду з адміністративним позовом, як от працевлаштування позивача, відключення електроенергії, вороже бомбардування об`єктів критичної та цивільної інфраструктури, не є безперервними об`єктивними обставини, які створювали реальні перешкоди доступу до суду. Незнання порядку та умов нарахування додаткової винагороди, як і незнання законів чи своїх прав, також не може вказувати на наявність об`єктивних перешкод для звернення суду, зокрема, використовуючи можливість скористатися правничою допомогою. Натомість пасивна поведінка не виправдовує несвоєчасне звернення за вирішенням спору (через 11 місяців після звільнення з військової служби). Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач з дня отримання довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2025 року №3-48/7712 про доходи мав можливій дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин щодо нарахування та виплати сум додаткової винагороди, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів. Звернення з адвокатським запитом від 14.01.2026 не свідчить про своєчасне вчинення позивачем (його представником) активних дій з реалізації права за звернення до суду з позовними вимогами у цій справі. Апеляційний суд зауважує, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач пропустив строк звернення до суду. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов`язані з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви позивача у порядку, визначеному ч.2 ст.123, ч.4 ст.169 КАС України. Суд критично оцінює доводи апеляційної скарги та наголошує на тому, що за умови виявлення позивачем належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження рішень (дій, бездіяльності) відповідача у встановлений законом строк. Відтак, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справіAlimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття рішення щодо повернення позовної заяви, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі №140/448/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук