Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/7011/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/7011/26 пров. № А/857/27329/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2026 року у справі № 569/7011/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Лозицького Сергія Миколайовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, місце ухвалення судового рішення м. Рівне Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ суддя у І інстанціїПершко О.О. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 (далі - позивач), діючи через свого представника адвоката Гарголя В.В., звернувся до суду із адміністративним позовом до інспектора 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Лозицького С.М., Департаменту патрульної поліції (далі - відповідачі), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6805912 від 10 березня 2026 року, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2026 року у справі № 569/7011/26 у задоволенні вказаного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції встановив обставини які не підтверджені жодними доказами. Позивач зазначає, що мав при собі посвідчення водія. Також зазначає, що водій зобов`язаний пред`явити посвідчення водія лише після зупинки транспортного засобу поліцейським. Позивач стверджує, що в момент висунення вимоги набув статусу пішохода, а не водія, а відтак не повинен був пред`являти поліцейському посвідчення водія. Зазначає, що штраф може бути накладено лише за невиконання законної вимоги поліцейського. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання повісток та ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник Гарголь В.В. надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Добровчан К.Ю. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з оглянутого судом відеозапису з відеоматеріалів камер відеонагляду УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції слідує, що 10 березня 2026 року о 15 год 32 хв позивач керував транспортним засобом «Nissan Leaf», номерний знак НОМЕР_1 , а з відеоматеріалів з портативного відео реєстратора поліцейського (технічний засіб: 470597) слідує, що позивач відмовляється надати посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського, який вказував на причетність позивача до вчинення правопорушення. Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме порушення п. 2.1.а, п. 2.1.б ПДР, що свідчить про обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6805912 від 10 березня 2026 року. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10 березня 2026 року поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Лозицьким С.М. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6805912 відносно позивача. Як зазначено у оскаржуваній постанові 10 березня 2026 року о 15:32:00, позивач, в м. Рівне, вул. Ст. Бандери, керуючи транспортним засобом «Nissan Leaf», номерний знак НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом, реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п. 2.1.б та 2.1.а Правил дорожнього руху. Згідно постанови, поліцейський, враховуючи, що позивач скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП постановив застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини 1, 2 і 3 статті 122, частини перша, друга і четверта статті 126). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Однак, цією ж частиною зазначено винятки із даної норми, а саме дана норма не стосується випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого частинами першою, другою і четвертою статті 126, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами 1, 2, 4 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП. Судом установлено, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відноситься до правопорушень у сфері дорожнього руху, а тому відповідачем було дотримано норм Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Кабінетом Міністрів України 07.11.2015 № 1395 та норм Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункти 1.3, 1.9). Пунктом 2.1. Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен зокрема, мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон). Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом. Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» передбачені превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення, якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоячих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частини 4 статті 126 КУПАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Повертаючись до матеріалів справи та заслухавши пояснення позивача та відповідача судом установлено, що під час несення служби у складі екіпажу АЗОВ-15, було отримано повідомлення про дорожньо - транспорту пригоду, яка відбулася за адресою: м. Рівне Ст.Бандери 14а. На місці події перебував водій транспортного засобу «Nissan Leaf», номерний знак НОМЕР_1 , особу якого вдалося встановити працівникам поліції за допомогою ІКС «Інформаційний портал Національної поліції України», ним виявився ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дослідивши відеозапис з відеоматеріалів камер відеонагляду УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції апеляційним судом установлено, що 10 березня 2026 року о 15 год 32 хв позивач керував транспортним засобом «Nissan Leaf», номерний знак НОМЕР_1 , після чого здійснив зупинку. За даними відеоматеріалів з портативного відео реєстратора поліцейського (технічний засіб: 470597) слідує, що позивач відмовився надати посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського, який вказував на причетність позивача до вчинення обумовленого вище правопорушення. Відносно ОСОБА_1 було винесено оскаржувану постанову за ч. 1 ст.126 КУпАП та складено адміністративні матеріали за ст. 124 та ч.1 ст.130 КУпАП, які перебувають на розгляді у Рівненському міському суді Рівненської області. Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що після самостійної зупинки автомобіля позивач набув статусу пішохода, який не має обов`язку надавати на вимогу поліцейського посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, то апеляційний суд зазначає наступне. Статус водія визначається моментом керування транспортним засобом, а не моментом спілкування з поліцейським. Оскільки відеозаписом із камер відеонагляду чітко зафіксовано, що позивач керував автомобілем «Nissan Leaf» безпосередньо перед зупинкою, а відтак він є водієм у розумінні Правил дорожнього руху (ПДР). Сама по собі зупинка транспортного засобу та вихід з нього позивача не позбавляють вказану особу статусу водія щодо правопорушень або подій, які відбулися під час руху. Обов`язок пред`явити документи виникає з факту керування, а не з того, перебуває особа в салоні авто чи поруч із ним на момент звернення поліцейського. Поліцейський вказував на причетність позивача до вчинення правопорушення під час руху. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» та п. 2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій зобов`язаний пред`явити для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ. Чинне законодавство, зокрема пункт 1.10 ПДР України, визначає водія як особу, яка керує транспортним засобом і має при собі посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Факт керування позивачем автомобілем «Nissan Leaf» безпосередньо перед зупинкою підтверджується дослідженими судом відеоматеріалами камер відеонагляду. Сама по собі зупинка транспортного засобу та вихід позивача з його салону не позбавляють його статусу водія у правовідносинах, що виникли під час руху цього засобу, та не звільняють від обов`язку виконати законну вимогу поліцейського. Оскільки правоохоронець вказував на причетність позивача до вчинення правопорушення саме під час керування авто, вимоги надати документи згідно з п. 2.1.а та п. 2.1.б ПДР України були правомірними, а посилання апелянта на статус пішохода колегія суддів розцінює, як спробу позивача уникнути адміністративної відповідальності. Як наслідок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зібраними у справі доказами доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме порушення п. 2.1.а, п. 2.1.б ПДР, що свідчить про обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6805912 від 10 березня 2026 року. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2026 року у справі № 569/7011/26 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року