Постанова Харківський апеляційний суд № 635/7730/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/7730/24 Головуючий І-ї інстанції Лук`яненко С.А. Провадження № 33/818/17/26 Суддя доповідач Гєрцик Р.В. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Кірчу А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Дробчак Л.В. на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 13 січня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 - УСТАНОВИВ Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Згідно постанови судді, 20.07.2024 року о 12 годині 40 хвилин в Харківській області, Харківському районі, смт. Пісочин, Полтавське шосе 202/1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF 2 д/н НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху . Огляд на стан алкогольного сп`яніння за згодою водія проводився із застосуванням приладу ALKOTEST DRAGER 6820 ARHF-0027, результат позитивний 0,35% проміле. Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 13 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі захисник просить постанову судді змінити та виключити з резолютивної частини постанови посилання на позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що апеляційна скарга стосується виключно оскарження ОСОБА_1 призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому правильність встановлення судом першої інстанції фактичних даних, що стосуються дати, часу та місця вчинення адміністративного правопорушення не заперечуються. Вказує, що за аналогією зі ст.69 КК України та відсутності заборони в КУпАП суд може не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на посаді водія у ВЧ НОМЕР_2 . Зазначає, що напередодні 20.07.2024 року ОСОБА_1 дійсно випив незначну кількість алкоголю, а зранку, за відсутністю наслідків впливу вжитого алкоголю на загальний стан організму, прямував до м.Харкова на амбулаторні процедури. Вказує, що технічними характеристиками приладу газоаналізатора ALKOTEST DRAGER 6820 межі допустимої похибки під час експлуатування у робочих умовах 0,04% (проміле) у діапазоні від 0,0 до 0,4% (проміле). Таким чином результат огляду у 0,35%, виявленого в організмі ОСОБА_1 алкоголю за допомогою приладу ALKOTEST DRAGER 6820, є на рівні технічної похибки, яка допустима під час застосування зазначеного технічного засобу і не може достеменно свідчити про його перебування у стані алкогольного сп`яніння, що безумовно впливає на визначення характеру вчиненого адміністративного правопорушення та ступеня вини при призначенні покарання. Крім того, суд першої інстанції помилково послався на технічні характеристики ALKOTEST DRAGER 6810, оскільки відповідно до матеріалів справи огляд ОСОБА_1 було здійснено за допомогою ALKOTEST DRAGER 6820. Мотиви суду Судом апеляційної інстанції неодноразово призначались судові засідання по цій справі. Так, в судове засідання 23.04.2025 року, будучи 20.02.2025 року належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та його захисник не з`явились. Захисник подала до суду клопотання про відкладення судового засідання з посиланням на те, що ОСОБА_1 не зможу взяти участь у розгляді справи у звязку з проходженням військової служби та бажає особисто приймати участь. В подальшому в судовові засідання призначені на 25.06.2025 року, 08.10.2025 року, 25.02.2026 року, 17.06.2026 року, будучи належним чином повідомленими в судові засідання не з`являлись, захисник подавала до суду клопотання про відкладення судових засідань з посиланням на те, ОСОБА_1 не зможе приймати участь у розгляді справи у звязку з проходженням військової служби та бажає особисто приймати участь, а також з посиланям на зайнятість захисника в інших судвоих засіданнях та участі в проведенні слідчих дій. Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 та його захисник Дробчак Л.В. є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді. Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи. Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року). Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.) За змістом Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат є фахівцем у галузі права, а відтак обізнаний із нормами права. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи, наведені захисником у клопотанні про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.06.2026 року, оскільки адвокат в силу своїх професійних прав та обов`язків, які передбачені договором про надання правової допомоги, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та яка є юристом, що надає професійну правову допомогу учасникам правовідносин і якій відомо, що діючим КУпАП чітко встановлено процедуру та строки розгляду апеляційної скарги. Захисником жодного разу не було надано апеляційному суду доказів на підтвердження поважності доводів про відкладення судового засідання (довідок про зайнятість захисника в інших судових засіданнях, проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні, тощо). Таким чином, апеляційний суд вважає, що особа, яка подала апеляційну скаргу, належним чином та завчасно була повідомлена про час та місце судового розгляду і мала можливість спланувати розклад роботи і бути присутньою в судовому засіданні апеляційного суду з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги неодноразово переносився за клопотанням апелянта та їй надавався достатній строк як для підготовки до розгляду, так і для того щоб погодити графік своєї роботи. Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи. За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його захисника Дробчак Л.В. в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП. Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, судовим розглядом встановлено, що 20.07.2024 року о 12 годині 40 хвилин в Харківській області, Харківському районі, смт.Пісочин, Полтавське шосе 202/1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF 2 д/н НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху . Огляд на стан алкогольного сп`яніння за згодою водія проводився із застосуванням приладу ALKOTEST DRAGER 6820 ARHF-0027, результат позитивний 0,35% проміле. Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 910673 від 20.07.2024 року. Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи та яким судом першої інстанції надано належну оцінку. Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Апеляційний суд приймає до уваги, що захисником в апеляційній скарзі не спростовуються фактичні обставини справи про те, що 20.07.2024 року о 12 годині 40 хвилин в Харківській області, Харківському районі, смт.Пісочин, Полтавське шосе 202/1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF 2 д/н НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння за згодою водія проводився із застосуванням приладу ALKOTEST DRAGER 6820 ARHF-0027, результат позитивний 0,35% проміле. Перевіряючи доводи апелянта про те, що результат огляду ОСОБА_1 за допомогою газоаналізатора ALKOTEST DRAGER 6820 ARHF-0027 знаходиться в межах похибки Драгера, апеляційний суд вважає їх помилковими, виходячи з наступного. Так, відповідно до п. 1 розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу I цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Пунктом 4 розділу ІІ Інструкції визначено, що огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. Згідно, з інформацією наданою ДПП УПП в Харківській області то до технічних характеристик приладу «Drager Alcotest 6820 ARHF-0027, границі допустимої похибки під час експлуатування приладу можуть складати +/ - 0,04 проміле - у діапазоні від 0 до 0,4 проміле. За таких обставин діапазон похибки може становити 0,024 (0,2+0,04), а результат огляду ОСОБА_1 з застосуванням приладу ALKOTEST DRAGER 6820 ARHF-0027, становив 0,35 проміле, що виходить за межі допустимої похибки. Апеляційний суд приймає до уваги твердження захисника про те, що суд першої інстанції помилково посилається на технічні характеристики приладу ALKOTEST DRAGER 6810, оскільки відповідно до матеріалів справи огляд ОСОБА_1 було здійснено за допомогою ALKOTEST DRAGER 6820, однак така помилка містить ознаки описки, яку можливо виправити шляхом винесення постанови про виправлення описки та не свідчить про незаконність постанови суду першої інстанції. Для визначення надмірного формалізму при розгляді справи Європейський суд з прав людини («ЄСПЛ») використав термін «правовий пуризм». Зокрема, ЄСПЛ вказує, що пуризм у загальноприйнятому розумінні - це надмірне прагнення до чистоти, перевага форми над змістом. При цьому в рішенні по справі «Сутяжник проти РФ» від 23.07.2009 (скарга N 8269/02) ЄСПЛ сформулював висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті рішення тільки для дотримання правового пуризму, оскільки рішення може бути скасоване лише з метою виправлення суттєвої помилки. Перевіряючи доводи захисника про необхідність урахування щирого каяття ОСОБА_1 та наявності обставин, які передбачають можливість призначення покарання (накладення стягнення) без позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 25 КУпАП передбачено, що позбавлення права керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Відповідно до частини 1 статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Згідно з частиною 2 статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Зазначені обмеження законодавцем встановлені з урахуванням суспільної небезпеки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, яке відноситься до правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому пом`якшуючи обставини при накладенні адміністративного стягнення на правопорушника, апеляційним судом не враховуються. Апеляційний суд погоджується з висовками суду першої інстанції про те, що доводи захисника щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання положень ст. 69 КК України за аналогією закону, є необгрунтвоаними, оскільки аналогія закону застосовується виключно, якщо відповідні суспільні відносини нормативно не врегульовані, тобто існує прогалина у законодавстві. У чинному КУпАП дійсно наявні деякі такі прогалини, які за аналогією закону можуть регулюватися іншими актами законодавства, як то інститут відводу судді, проведення судових засідань в режимі відеоконференції, проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення тощо. Однак, питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульована главою 4 КУпАП, і будь-якої прогалини в даному випадку не існує, як і підстав застосувати аналогію закону. Санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає накладення на водіїв штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, та не містить альтернатив до застосування адміністративного стягнення, тобто за своїх характером ця норма є імперативною. Отже, штраф і позбавлення права керування транспортними засобами є обов`язковим видом стягнення при порушенні ч.1 ст.130 КУпАП, санкція даної статті не передбачає накладення штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами. Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП. Вказана санкція у частині позбавлення права керування транспортним засобом є безальтернативною, а тому можливість накладення на водія стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами цією нормою не передбачена. Також, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху. За таких обставин, ОСОБА_1 мав усвідомлювати та передбачати наслідки його дій під час керування транспортним засобом, можливість втратити право керування транспортним засобом в разі істотного порушення вимог ПДР України. Само по собі перебування ОСОБА_1 на посаді водія не є безумовною підставою для не застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників. Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, цілком відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Дробчак Л.В. залишити без задоволення. Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 13 січня 2025року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик