Постанова 4809 № 398/573/26

ПОСТАНОВА Іменем України 24 червня 2026 року м. Кропивницький справа № 398/573/26 провадження № 22-ц/4809/1286/26 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І., за участі секретаря Бойко В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року у складі судді Молонової Ю. В. і В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовної заяви В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 та просив стягнути на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 15 450 грн. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до стоматологічного центру відповідача для отримання консультації та можливого лікування зубів, після чого відповідач запропонував негайно видалити два зуби з подальшою імплантацією і протезуванням. При цьому до початку лікування позивача не було ознайомлено з вартістю стоматологічних послуг, не надано прейскурант, не погоджено план лікування, строки його проведення та загальну вартість, хоча ці умови, на думку позивача, є істотними для договору про надання медичних послуг. Після видалення зубів позивач сплатив 15 450 грн, перебуваючи, за його твердженням, у післяопераційному стані та під впливом анестезії, а акт виконаних робіт йому одразу не надали. Надалі, отримавши акт виконаних робіт, позивач дійшов висновку, що вартість наданих послуг є необґрунтовано завищеною, а до нього також були включені роботи, пов`язані з майбутнім етапом лікування (виготовлення хірургічного шаблону та відбитку), хоча детальний план лікування відповідач так і не надав. ОСОБА_1 звертався до ФОП ОСОБА_2 з вимогою надати поетапний план лікування із зазначенням строків та вартості кожного етапу, а також із претензією про повернення коштів, однак відповідач у їх задоволенні відмовив. Позивач вважав, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо умов, строків і вартості надання медичних послуг, у зв`язку з чим договір про надання медичних послуг є неукладеним, як наслідок, сплачені відповідачу 15 450 грн є безпідставно набутими, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача та стягнення безпідставно отриманих коштів відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами фактично існували договірні правовідносини щодо надання стоматологічних послуг, які були виконані відповідачем, а позивач добровільно їх оплатив. Оскільки позивач підписав інформовану згоду на лікування, не довів факту введення його в оману чи безпідставного отримання відповідачем коштів, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для застосування статті 1212 ЦК України та стягнення сплачених коштів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 12 150 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про укладення між сторонами договору на надання медичних послуг щодо видалення зубів та подальшої імплантації. Підписана позивачем інформована згода стосувалася виключно попереднього огляду та консультації, а не лікування, тому не підтверджує досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, зокрема предмета, строків і вартості медичних послуг. Відповідач не довів, що ознайомив його з прейскурантом, планом лікування та вартістю послуг, а сам прейскурант до суду не надав. Суд першої інстанції не врахував пояснення позивача про зменшення позовних вимог на 3 300 грн, не надав оцінки доказам щодо відсутності прейскуранта, електронному листуванню сторін, відгуку пацієнтки про діяльність клініки, а також обставинам ненадання плану лікування та неврахування відповідачем стану його здоров`я при визначенні методу лікування. Позивач вважає, що договір у частині видалення зубів та імплантації не був укладений, а тому отримані відповідачем кошти в сумі 12 150 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Відзив на апеляційну скаргу Від ФОП ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області 27 квітня 2026 року відмовити. Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу ОСОБА_1 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою ФОП ОСОБА_2 . Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України. За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 00 хвилин 18 червня 2026 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у стоматологічному центрі «ALBENA» було надано стоматологічні послуги загальною вартістю 15 450 грн, зокрема проведено комп`ютерну томографію двох щелеп, консультацію щодо імплантації, анестезію, ін`єкцію лікарського препарату, зняття мостоподібного протеза, два складних видалення зубів, кюретаж лунок, встановлення йодоформної губки, виготовлення відбитка із В-силіконової маси з моделюванням, а також виготовлення складного хірургічного шаблону. 20.11.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути 5 950 грн, сплачені за виготовлення відбитка із В-силіконової маси з моделюванням (950 грн) та складного хірургічного шаблону (5 000 грн), вважаючи ці кошти безпідставно отриманими. У відповіді на претензію від 24.11.2025 ФОП ОСОБА_2 зазначив, що зазначені роботи були виконані 1314.11.2025 у межах підготовки до запланованої імплантації, тоді як про скасування процедури позивач повідомив лише 17.11.2025. У зв`язку з цим відповідач вказав, що послуги були фактично надані до моменту відмови від подальшого лікування, а тому підстави для повернення коштів відсутні. Згідно амбулаторної картки позивача та Інформованої згоди на попередній огляд і консультацію від 13.11.2025 ОСОБА_1 добровільно звернувся до стоматологічного центру «ALBENA», погодився на проведення попереднього огляду, складання плану лікування, а також підтвердив ознайомлення з прейскурантом і публічним договором-офертою про надання стоматологічних послуг. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України). В силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Крім цього, питання у сфері надання послуг врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ). Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку (частина друга статті 15 Закону). Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Разом з цим слід зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Також суд звертає увагу, що як Законом України «Про захист прав споживачів» так і іншими законами України не передбачені обставини, за яких недотримання письмової форми такого договору є за собою наслідком визнання його недійсним або нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України). За ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Медична послуга - це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/3764/21 суд зазначив, що з урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов`язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Позивач, посилаючись на норми ст. 1212 ЦК України, просить стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані грошові кошти за медичні послуги обґрунтовуючи тим, що відповідачем не було узгоджено з ним план лікування, його строки та вартість, у зв`язку з чим, на його думку, договір надання медичних послуг між ними укладено не було. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Виходячи із норм ст. 1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК). Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави із самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, з якої це відбулося. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, чч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Згідно з чч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Матеріалами справи підтверджується, що згідно з копією Акту виконаних робіт від 13.11.2025 ОСОБА_1 було надано послуги у стоматологічному центрі «ALBENA» на суму 15 450 грн, до яких входило: КТ 2 щелеп на суму 2 800 грн; консультація по імплантації 500 грн; анестезія інфільтраційна, провідникова «Артифрин форте» на суму 500 грн; ін`єкція «Лінкоміцин» на суму 250 грн; зняття моста на суму 500 грн; видалення складне (без анест.) на суму 1 800 грн; видалення складне (без анест.) на суму 1 750 грн; йодоформ/гемостат.губка на суму 500 грн; відбиток із В-силікон.маси+ моделювання на суму 950 грн; хірургічний шаблон (складний) на суму 5 000 грн; кюретаж лунки на суму 900 грн (а. с. 7). Відповідно до копії претензії від 20.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою повернути йому сплачені кошти в сумі 5 950 грн, які складаються із: відбиток із В-силікон.маси+ моделювання на суму 950 грн та за хірургічний шаблон (складний) на суму 5 000 грн, як безпідставно отримані (а. с. 8). У відповіді на претензію від 24.11.2025 ФОП ОСОБА_2 зазначив, що 13.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до стоматологічного центру та цього ж дня за виконані послуги було сплачено 15 450 грн. У зв`язку з підготовкою до імплантації 13.11.2025 було виконано відбиток із В-силікон.маси+ моделювання, а 14.11.2025 хірургічний шаблон складний. 17.11.2025 замовником скасовано призначену на 18.11.2025 імплантацію. Тобто послуги, за які просить повернути кошти, виконані до повідомлення про скасування процедури (послуги). Тому претензія не підлягає задоволенню (а. с. 9). Згідно з копіями Амбулаторної картки та Інформаційної згоди на попередній огляд та консультацію від 13.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до стоматологічного центру «ALBENA» та підписав згоду на попередній огляд та консультацію, в якій зазначено, що він добровільно звернувся за медичною допомогою до Центру; згоден на складання попереднього плану лікування; з прейскурантом та публічним договором-офертою стоматологічний центр «ALBENA» про надання медичних стоматологічних послуг ознайомлений (а. с. 41, 42). З аналізу викладеного слідує, що між сторонами фактично виникли договірні правовідносини щодо надання стоматологічних послуг. Позивач добровільно звернувся до відповідача за медичною допомогою, пройшов обстеження, погодився на проведення лікування, отримав відповідні стоматологічні послуги та оплатив їх вартість. При цьому доказів того, що кошти були набуті відповідачем без достатньої правової підстави або що правова підстава їх набуття згодом відпала, матеріали справи не містять. Сам по собі факт подальшої відмови позивача від продовження лікування та імплантації не свідчить про відсутність між сторонами договірних правовідносин та не є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки роботи, за які заявлено вимогу про повернення коштів, були виконані відповідачем до повідомлення про скасування подальшого лікування. Доводи позивача щодо неукладеності договору також не заслуговують на увагу, оскільки цивільне законодавство допускає укладення договору про надання послуг у будь-якій формі, якщо інше не встановлено законом, а фактичне прийняття послуг та їх оплата свідчать про досягнення сторонами згоди щодо виникнення відповідних договірних правовідносин. З огляду на наведене підстави для стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів як безпідставно набутих відсутні, а тому оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що підписана ним інформована згода стосувалася лише попереднього огляду та консультації, не спростовує встановлених судом обставин щодо фактичного надання та прийняття стоматологічних послуг. При цьому, сам факт проведення лікування, його оплати та відсутність заперечень під час отримання послуг свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги про відсутність погодження істотних умов договору, зокрема вартості та плану лікування, не можуть бути підставою для висновку про неукладеність договору, оскільки спірні послуги були фактично надані, прийняті та оплачені позивачем, що відповідно до статей 638, 640, 642, 901, 903 ЦК України свідчить про укладення договору шляхом конклюдентних дій. Аргументи позивача щодо ненадання прейскуранта також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки позивач підписав інформовану згоду, в якій підтвердив ознайомлення з прейскурантом та публічним договором-офертою, а належних і допустимих доказів протилежного суду не надав. Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не врахував його заяву про зменшення позовних вимог, не впливає на правильність вирішення спору, оскільки незалежно від заявленого до стягнення розміру коштів відсутні правові підстави для їх повернення як безпідставно набутих. Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку електронного листування сторін, негативних відгуків про діяльність стоматологічної клініки, порівняльних тарифів інших медичних закладів та обраного відповідачем методу лікування, оскільки зазначеним обставинам судом першої інстанції була надана відповідна правова оцінка у сукупності з іншими доказами, та вони самі по собі не підтверджують відсутності правової підстави для отримання відповідачем спірних коштів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді С. М. Єгорова О. І. Чельник