Постанова ККС ВС № 607/1286/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ справа № 607/1286/21 провадження № 51-2746км25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції), представника потерпілого ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції), прокурора ОСОБА_13 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_14 , потерпілого ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 42020210000000215за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сороцького Теребовлянського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Теребовлі Теребовлянського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК України), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Трускавця Львівської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця і жителя АДРЕСА_3 , раніше судимого вирокомРахівського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2023 року за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді штрафу, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 189 КК України. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2024 року засуджено: - ОСОБА_5 - за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_5 зараховано строк його попереднього ув`язнення із 16:11 24 вересня 2020 року (з моменту його затримання в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) по 28 вересня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі; - ОСОБА_14 - за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців із конфіскацією майна.На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_14 зараховано строк його попереднього ув`язнення із 16:43 24 вересня 2020 року (з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України) по 28 вересня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі; - ОСОБА_7 - за ч. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_7 зараховано строк його попереднього ув`язнення із 16:36 24 вересня 2020 року (з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України) по 09 жовтня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі; - ОСОБА_6 - зач. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_6 зараховано строк його попереднього ув`язнення із 16:35 24 вересня 2020 року (з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України) по 08 жовтня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.Вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2023 року, яким ОСОБА_6 засуджений за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, ухвалено виконувати самостійно.

2. Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_11 282 487 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 75 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданих внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.

3. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2024 року змінено в частині кваліфікації дій обвинувачених і призначеного їм покарання, а саме: - визнано ОСОБА_5 винуватим за ч. 3 ст. 355 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбаченихпунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу; - визнано ОСОБА_14 винуватим за ч. 3 ст. 355 КК України з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців і на підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбаченихпунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу; - визнано ОСОБА_7 винуватим за ч. 2 ст. 355 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і на підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбаченихпунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу; - визнано ОСОБА_6 винуватим за ч. 2 ст. 355 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців і на підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбаченихпунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

4. Згідно з вироком, з урахуванням змін, внесених до нього ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 визнані винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

5. ОСОБА_5 15 серпня 2019 року був призначений на посаду начальника Тернопільської державної податкової інспекції Тернопільського управління Головного управління ДПС у Тернопільській області, з 01 вересня 2020 року переведений на посаду начальника Тернопільської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Тернопільській області та був працівником правоохоронного органу.

6. ОСОБА_11 з 02 квітня 2018 року обіймав посаду начальника виробництва ТОВ «СхідЗахід», код ЄДРПОУ 38687251, з якого звільнився за згодою сторін 23 липня 2020 року. 7. 28 липня 2020 року приблизно о 17:00 ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_14 , зустрівся з потерпілим ОСОБА_11 у парку «Старий парк», який розташований у межах вулиць Генерала Шухевича, Євгена Петрушевича та Клінічної в м. Тернополі біля центрального міського стадіону, та з метою примусити потерпілого до відшкодування виявленої на ТОВ «СхідЗахід» нестачі товарно-матеріальних цінностей вказав йому, що він за період роботи на ТОВ «СхідЗахід», керівником якого є його син ОСОБА_14 , привласнив майно зазначеного товариства на суму 10 тисяч доларів США, після чого в рішучій формі висловив ОСОБА_11 вимогу протягом трьох днів надати йому грошові кошти в указаній сумі, погрожуючи потерпілому в майбутньому застосуванням насильства - заподіянням тілесних ушкоджень у разі невиконання поставленої вимоги.

8. ОСОБА_11 , сприймаючи зазначені погрози реальними, побоюючись за своє життя і здоров`я, погодився на вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_14 .

9. Надалі 31 липня 2020 року приблизно о 15:00 під час попередньо узгодженої зустрічі біля магазину «Інтербуд», розташованого на просп. С. Бандери, 90 у м. Тернополі, ОСОБА_11 на виконання вказаних вище вимог передав, а ОСОБА_5 отримав грошові кошти в сумі 10 тисяч доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на цей день становили 282 487 грн, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_11 завдано майнової шкоди у великих розмірах.

10. Крім того, ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_14 , з метою примусити потерпілого до відшкодування виявленої на ТОВ «СхідЗахід» нестачі товарно-матеріальних цінностей, 13 серпня 2020 року приблизно об 11:20 зустрівся біля літнього майданчика ресторану «Аркобалено», розташованого на території парку імені Т. Шевченка на вул. Білецькій, 3, у м. Тернополі з потерпілим ОСОБА_11 і в ході розмови в рішучій формі висловили йому вимогу надати протягом десяти днів 30 тисяч доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на цей день становили 825 798 грн, як компенсацію коштів за привласнену ним продукцію за період його роботи на ТОВ «СхідЗахід», керівником якого є ОСОБА_14 , погрожуючи потерпілому в майбутньому застосуванням насильства - заподіянням тілесних ушкоджень із залученням інших осіб у разі невиконання поставленої вимоги.

11. Надалі, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_14 , з метою реалізації свого злочинного умислу залучили ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яким повідомили інформацію про існування в ОСОБА_11 невиконаного перед ними цивільно-правового зобов`язання у вигляді непогашеного боргу в грошовому еквіваленті 30 тисяч доларів США та вказали на необхідність примусити потерпілого повернути їм цей борг. 12. 08 вересня 2020 року близько 16:00 ОСОБА_14 зателефонував потерпілому ОСОБА_11 і повідомив про необхідність зустрітися з останнім. Того ж дня близько 20:00 ОСОБА_14 , діючи відповідно до узгодженого раніше з ОСОБА_5 плану щодо примушування потерпілого ОСОБА_11 до відшкодування виявленої на ТОВ «СхідЗахід» нестачі товарно-матеріальних цінностей, а також ОСОБА_7 разом із ОСОБА_6 , керуючись виключно повідомленими ОСОБА_14 та ОСОБА_5 обставинами щодо існування в ОСОБА_11 невиконаного цивільно-правового зобов`язання і необхідності виконання такого, зустрілися з ОСОБА_11 на АЗС «ОККО», що на вул. Збаразьке кільце, 1 у с. Великі Гаї Тернопільської області. У ході спілкування з ОСОБА_11 ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_14 висловили погрозу застосування насильства до ОСОБА_11 шляхом заподіяння тілесних ушкоджень та вчинення інших насильницьких дій у разі відмови повернути грошові кошти в сумі 30 тисяч доларів США ОСОБА_14 і ОСОБА_5 .

13. Після цього ОСОБА_11 , будучи заляканим, усвідомлюючи реальність дій та погроз ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , побоюючись за своє здоров`я та життя, погодився на злочинні вимоги ОСОБА_14 і ОСОБА_5 , які діяли за попередньою змовою між собою, а також ОСОБА_7 , який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_6 у реалізації єдиного умислу, спрямованого на примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов`язань за вказівкою ОСОБА_14 та ОСОБА_5 , щодо передачі їм грошових коштів.

14. Надалі ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_5 , 22 вересня 2020 року близько 17:30 відповідно до попередньої домовленості зустрівся з потерпілим ОСОБА_11 у м. Тернополі, запропонував йому сісти в автомобіль марки «Ауді» моделі «Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та, прямуючи разом із ним в указаному автомобілі, узгодив з потерпілим передачу частини коштів у сумі 10 000 доларів США із загальної суми 30 000 доларів США та терміни передачі решти коштів. 15. 24 вересня 2020 року ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_5 , доводячи до кінця свій злочинний умисел, спрямований на примушування потерпілого ОСОБА_11 до відшкодування виявленої на ТОВ «СхідЗахід» нестачі товарно-матеріальних цінностей із погрозою насильства над ним, близько 15:30 за попередньою домовленістю зустрівся з ОСОБА_11 на АЗС «Маркет» на вул. Об`їзній, 31 у с. Великі Гаї Тернопільської області, де потерпілий ОСОБА_11 передав, а обвинувачений ОСОБА_14 отримав грошові кошти в сумі 10 тисяч доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на цей день становили 281 874 грн.

16. Апеляційний суд визнав недоведеною поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_5 і ОСОБА_14 за ст. 189 КК України в частині наявності в них прямого умислу на заволодіння чужим майном з корисливих мотивів з метою особистого збагачення. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

17. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 тапризначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Даючи власний аналіз доказам у кримінальному провадженні, вважає, що дії ОСОБА_5 і ОСОБА_14 неправильно перекваліфіковані апеляційним судом із ч. 3 ст. 189 КК України на ч. 3 ст. 355 цього Кодексу, а висновки щодо наявності цивільно-правових відносин між ними та потерпілим ОСОБА_11 є безпідставними. Зокрема, зазначає, що в посадовій інструкції ОСОБА_11 відсутні відомості про покладення на нього матеріальної відповідальності як на начальника виробництва, від підпису в акті інвентаризації останній відмовився, сам акт викликає сумніви в його достовірності, так само як і звіт аудиторської фірми, в основу якого покладені дані, зазначені в цьому акті, про існування указаних документів обвинувачені поінформували орган досудового розслідування лише через два з половиною місяці після повідомлення їм про підозру, а із заявою про неправомірні дії ОСОБА_11 . ОСОБА_14 звернувся до правоохоронних органів ще пізніше. Також наводить доводи щодо відсутності підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_5 і ОСОБА_14 від відбування покарання з випробуванням.

18. У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_11 , також надаючи власний детальний аналіз доказам у кримінальному провадженні, наводить аргументи, подібні до викладених у касаційній скарзі прокурора, та стверджує про відсутність цивільно-правових зобов`язань між ним і засудженими ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , вважає кваліфікацію їхніх дій за ч. 3 ст. 355 КК України неправильною, призначене їм покарання несправедливим унаслідок м`якості, а звільнення від відбування покарання з випробуванням безпідставним. Тому просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

19. В аналогічних за змістом касаційних скаргах засуджені ОСОБА_5 і ОСОБА_14 вважають, що їхні дії апеляційний суд неправильно кваліфікував за ч. 3 ст. 355 КК України за ознакою вчинення їх у великому розмірі, оскільки з фактично переданих їм потерпілим ОСОБА_11 коштів у сумі 10 000 доларів США останньому належали лише 100 доларів США, а решту надали оперативні співробітники Служби безпеки України. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що іншу частину коштів у сумі 10 000 доларів США ОСОБА_11 передав їм добровільно ще до звернення із заявою про вчинене щодо нього кримінальне правопорушення, чим, зокрема, визнав факт існування зобов`язання перед ОСОБА_5 та ОСОБА_14 . Наявність фінансового зобов`язання потерпілий визнавав і під час зустрічей з обвинуваченими, що підтверджується даними в матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій. До того ж у судовому засіданні потерпілий підтвердив відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_14 . Тому вважають, що їхні дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 355 КК України. Просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Позиції інших учасників судового провадження

20. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор, потерпілий та його представник підтримали касаційні скарги сторони обвинувачення і просили їх задовольнити, стосовно задоволення касаційних скарг засуджених заперечили.

21. Засуджені та їхні захисники підтримали касаційні скарги сторони захисту, заперечили щодо задоволення касаційних скарг прокурора і потерпілого. Мотиви Суду

22. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників касаційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

23. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

24. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

25. Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

26. Частиною 2 ст. 17 КПК регламентовано, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

27. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

28. Статтею 62 Конституції України передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

29. За змістом поданих касаційних скарг обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації судом апеляційної інстанції дій ОСОБА_7 і ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 355 КК України не оспорюються.

30. Як убачається з матеріалів справи, повторно дослідивши обставини цього кримінального провадження в межах процедури апеляційного перегляду, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, проте надав неправильну кримінально-правову оцінку діям обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_14 у частині спрямованості їхнього умислу саме на вимагання майна потерпілого ОСОБА_11 і наявності в них корисливого мотиву щодо незаконного особистого збагачення за рахунок його коштів, а отже, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_5 та ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 189 КК України.

31. Здійснюючи розмежування складів злочинів, передбачених статтями 189 та 355 КК України, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі обґрунтовано послався на відповідну практику правозастосування Верховного Суду, вказавши в тому числі про те, що під час вимагання винна особа керується виключно корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов`язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК України (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 303/3224/20). Відмінність вимагання від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань полягає в тому, що в першому випадку обидві складові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому - вимога може мати правомірний характер (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 461/877/17). За ст. 355 КК України суб`єкт злочину діє з прямим умислом, тобто усвідомлює, що вимагає виконання чи невиконання договору, угоди чи іншого цивільно-правового зобов`язання з погрозою насильства (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 716/2142/17).

32. Мотивуючи свої висновки щодо перекваліфікації дій ОСОБА_5 та ОСОБА_14 із ч. 3 ст. 189 КК України на ч. 3 ст. 355 цього Кодексу, апеляційний суд зважив на показання самих обвинувачених, які протягом усього кримінального провадження послідовно стверджували, що не мали на меті заволодіти чужими грошовими коштами, а саме коштами потерпілого ОСОБА_11 . Навпаки, вони намагалися повернути кошти ТОВ «СхідЗахід», власником якого є ОСОБА_14 і майном якого, на їхнє переконання, незаконно заволодів ОСОБА_11 , спричинивши матеріальні збитки зазначеному підприємству. При цьому обвинувачені пояснювали, що не ініціювали кримінального провадження за фактом незаконних дій ОСОБА_11 , оскільки він є їхнім родичем і вони сподівалися вирішити виниклу суперечку в позасудовому порядку.

33. Ці їхні показання узгоджуються з даними, отриманими за результатами проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, огляду мобільного телефона потерпілого ОСОБА_11 , аудіо-, відеоконтролю осіб - обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, із яких убачається, що в розмовах між собою, з потерпілим, а також з іншими особами обвинувачені обговорюють виявлену на підприємстві внаслідок проведеної ревізії після звільнення ОСОБА_11 недостачу, звинувачуючи останнього в значних крадіжках. Окрему увагу апеляційний суд звернув на те, що ці розмови відбувалися ще до затримання ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , тобто до того, як їм стало відомо про звернення потерпілого до правоохоронних органів і розпочате щодо них кримінальне провадження. Отже, як цілком підставно виснував апеляційний суд, зазначеною обставиною спростовується версія про те, що відомості про недостачу товарно-матеріальних цінностей на ТОВ «СхідЗахід» не відповідають дійсності та були сфальсифіковані обвинуваченими після їх затримання з метою уникнення кримінальної відповідальності.

34. У ході досудового розслідування вилучено і досліджено судом під час судового розгляду акт інвентаризації, проведеної на ТОВ «СхідЗахід», а також первинні бухгалтерські документи, в тому числі видаткові й товаротранспортні накладні, які були предметом аудиторської перевірки, аудиторський звіт, якими документально підтверджується факт виявленої на підприємстві недостачі товарно-матеріальних цінностей - готових заморожених блоків яловичини, а саме товару «Яловичина безкісткова заморожена» загальною кількістю 20 158,73 кг на загальну вартість 1 369 113,82 грн. Таку орієнтовну суму обвинувачені вимагали в потерпілого. Тобто розмір їхніх майнових вимог був обумовлений сумою виявленої недостачі і вимог у більшому розмірі вони не висували.

35. Проведення інвентаризації та виявлення за її наслідками недостачі підтвердила також допитана судом свідок ОСОБА_15 , яка працює технологом на цьому підприємстві і була головою інвентаризаційної комісії. Крім того, вона повідомила, що в ОСОБА_11 були ключі від усіх складів і камер зберігання, а до звільнення останнього вона неодноразово бачила, як він вивозить продукцію підприємства різними автомобілями, в тому числі власним. Підстав для обмови зазначеним свідком потерпілого суд не встановив. Згідно з посадовою інструкцією до трудових обов`язків ОСОБА_11 як начальника виробництва ТОВ «СхідЗахід» входив контроль за виходом продукції з камер зберігання, процесом навантаження і розвантаження фур, кількістю продукції та її залишків на складі, а також у камері зберігання.

36. За встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обвинувачені ОСОБА_5 і ОСОБА_14 мали реальні підстави вважати, що внаслідок незаконних дій потерпілого ОСОБА_11 на належному ОСОБА_14 ТОВ «СхідЗахід» виникла недостача товарно-матеріальних цінностей, та, висуваючи йому вимогу про повернення коштів, діяли з прямим умислом і спеціальною метою - примусити потерпілого виконати цивільно-правове зобов`язання. При цьому сам факт вчинення останнім будь-яких протиправних дій, які спричинили недостачу, не є предметом доведення в межах цього кримінального провадження. Так само на зазначений висновок суду не впливає відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів покладення на ОСОБА_11 повної матеріальної відповідальності перед ТОВ «СхідЗахід». Для правильної кримінально-правової оцінки дій обвинувачених має значення саме встановлення дійсних мотиву і мети їхніх дій, які є визначальними для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи. При цьому, відкидаючи версію сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_14 мали намір збагатитися за рахунок особистих коштів ОСОБА_11 , заволодівши його майном, апеляційний суд додатково звернув увагу на те, що в інкримінований період жоден з обвинувачених не перебував у скрутному матеріальному становищі чи складних життєвих обставинах, натомість потерпілий ОСОБА_11 , згідно з його ж показаннями, звільнився з ТОВ «СхідЗахід» у тому числі через малу заробітну плату, значними статками не володів, і обвинуваченим про це було відомо, а до звільнення жодних конфліктів між ними не було. З наведеними аргументами погоджується також колегія суддів касаційного суду.

37. Кваліфікація дій ОСОБА_5 і ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 355 КК України за ознакою завдання великої шкоди є правильною. Як установив суд з урахуванням положень п. 3 примітки до ст. 185 КК України, унаслідок неправомірних дій обвинувачених потерпілий передав їм кошти в доларах США, сума яких згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на день передачі у 250 і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Сама сума переданих коштів у касаційних скаргах засуджених не оспорюється. Той факт, що з переданих 24 вересня 2020 року потерпілим 10 тисяч доларів США останньому належали лише 100 доларів США, а решта надана управлінням Служби безпеки України, на кваліфікацію дій засуджених не впливає, оскільки визначальним для неї є спрямованість їхнього умислу на заволодіння визначеною сумою коштів шляхом примушування потерпілого до їхньої передачі, а не фактична приналежність цих коштів конкретній особі чи джерело їхнього надання для цілей фіксування неправомірних дій обвинувачених.

38. У цьому контексті колегія суддів касаційного суду не погоджується з аргументами в ухвалі апеляційного суду щодо перекваліфікації дій засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_6 із ч. 3 ст. 355 КК України на ч. 2 ст. 355 цього Кодексу на указаних вище підставах, однак позбавлена процесуальних повноважень втрутитися в рішення апеляційного суду в цій частині, оскільки це призведе до погіршення становища ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , що є неприпустимим з огляду на положення ст. 437 КПК України, адже касаційні скарги сторони обвинувачення не містять відповідних підстав та аргументів.

39. Призначаючи покарання ОСОБА_5 і ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 355 КК України, апеляційний суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином, особу кожного з них, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують їм покарання. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 одружений, має незадовільний стан здоров`я. ОСОБА_14 неодружений, утримує матір, яка є особою з інвалідністю другої групи, наділений статусом учасника бойових дій. Обвинувачені на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебувають, мають постійні місця роботи та проживання, за якими характеризуються позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувалися. Додатково суд апеляційної інстанції врахував, що в ході судового розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , не погоджуючись із правовою кваліфікацією їхніх дій, дали показання про обставини примушування потерпілого до виконання цивільно-правового зобов`язання, що відповідають встановленим судом фактичним обставинам цього кримінального провадження, та під час апеляційного розгляду висловили критичне ставлення до вчиненого ними кримінального правопорушення. Визначені кожному з них вид і міра покарання в межах санкції кримінального закону, за яким їх визнано винними, є необхідними та достатніми для виправлення обвинувачених і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, вважати таке покарання несправедливим підстав не вбачається. Урахувавши наведені обставини та дані про особу кожного із засуджених у сукупності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_5 і ОСОБА_14 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки їхнє виправлення можливе без реального позбавлення волі. Свої висновки в цій частині апеляційний суд належним чином умотивував в ухвалі, зміст якої відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Стосовно позиції потерпілого щодо покарання засуджених, то вона має враховуватися судом разом з іншими обставинами, передбаченими кримінальним законом, однак не має пріоритетного значення для суду і не є визначальною для нього.

40. Під час касаційного провадження колегія суддів не встановила таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції в цьому кримінальному провадженні.

41. На підставі наведеного вище Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 слід залишити без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів ухвалила: Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_14 , потерпілого ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3