Постанова ККС ВС № 153/1184/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ справа № 153/1184/25 провадження № 51-578км26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК, і ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Вироком Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2025 року вказаний вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано, постановлено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 332 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін. Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим у сприянні ОСОБА_8 у перетині державного кордону поза межами пункту пропуску, а саме в тому, що він 04 липня 2025 року приблизно о 21 год 00 хв в період воєнного стану разом із ОСОБА_8 , перебуваючи в лісі у зоні прикордонної смуги неподалік с. Михайлівка Могилів-Подільського району Вінницької області, рухалися у напрямку лінії державного кордону України із Республікою Молдова, який проходить по гирлу річки Дністер, де надалі мали вплав через р. Дністер перетнути державний кордон України, однак того ж дня приблизно о 21 год 40 хв були затримані працівниками Державної прикордонної служби України. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог КПК, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування касаційних вимог сторона захисту стверджує, що під час призначення ОСОБА_7 покарання апеляційний суд: - всупереч вимогам ст. 23 КПК без проведення часткового слідства встановив інші обставини, які підлягають врахуванню під час призначення засудженому покарання, ніж суд першої інстанцій; - дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК з урахуванням лише характеристики засудженого без виконання вимог ст. 314-1 КПК та без складання досудової доповіді органом пробації; - всупереч вимогам ст. 337 КПК за відсутності у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівки про бажання перетину державного кордону ОСОБА_8 саме у зв`язку із забороною виїзду за межі України чоловікам призивного віку під час дії воєнного стану дійшов безпідставного висновку про саме таку мету перетину державного кордону ОСОБА_8 за сприяння ОСОБА_7 ; - дійшов висновку про підвищену небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та залишив поза увагою положення ст. 12 КК, відповідно до якої кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 332 КК, є нетяжким злочином; - безпідставно не визнав пом`якшуючою покарання обставиною наявність на утриманні ОСОБА_7 малолітньої дитини, а вчинення злочину з використанням воєнного стану необґрунтовано визнав як обставину, яка обтяжує покарання засудженого без наведення мотивів того, яким чином введений в Україні воєнний стан сприяв та/або полегшив вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення; - всупереч вимогам ст. 420 КПК допустив суперечності у мотивувальній та резолютивній частинах ухваленого вироку. Позиції учасників судового провадження В судовому засіданні захисник підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, а прокурор просила вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули. Мотиви суду Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Таким чином, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 332 КК за обставин, встановлених у вироку місцевого суду, що ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у касаційній скарзі не оскаржуються. Касаційні доводи сторони захисту стосуються незгоди з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК. Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про порушення принципу безпосередності дослідження доказів. Як вбачається із досліджених матеріалів кримінального провадження, ця справа була розглянута судом першої інстанції відповідно до процедури, яка передбачена ч. 3 ст. 349 КПК. Далі прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався з вироком місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. В іншій частині, зокрема в частині встановлених фактичних обставин кримінального провадження, вирок місцевого суду не оскаржувався і, як наслідок, клопотання щодо повторного дослідження доказів стороною обвинувачення не заявлялося, як не заявлялося таке клопотання стороною захисту. За таких обставин, апеляційний суд відповідно до положень ст. 404 КПК розглянув вказане кримінальне провадження, обмежившись перевіркою наявних матеріалів кримінального провадження в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не здійснив у цьому провадженні іншої оцінки доказів та обставин справи. Тому аргументи про порушення принципу безпосередності колегія суддів відхиляє. Посилання сторони захисту на те, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 314-1 КПК не звернувся до уповноваженого органу з питань пробації для складання досудової доповіді колегія відхиляє. Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 314 КПК в підготовчому судовому засіданні суд має право постановити ухвалу, якою доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь. Випадки, коли складання такої доповіді є обов`язковим, визначено КПК. З цього слідує, що вирішення питання про необхідність складання досудової доповіді є правом суду та вирішується під час підготовчого судового засідання. В підготовчому судовому засіданні місцевого суду будь-хто із учасників цього провадження, в тому числі й сторона захисту, не заявляли клопотання про звернення до уповноваженого органу з питань пробації для складання досудової доповіді щодо ОСОБА_7 . Про досудову доповідь сторона захисту згадала у суді апеляційної інстанції. З огляду на викладене суд відхиляє доводи захисту про порушення судами норм КПК в частині незвернення до органу пробації для складання досудової доповіді. Аргументи сторони захисту про те, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 337 КПК вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення шляхом встановлення того, що бажання перетнути державний кордон у ОСОБА_8 за сприяння засудженого було пов`язане саме із забороною виїзду за межі України чоловікам призивного віку під час дії воєнного стану, колегія суддів відхиляє. Як вбачається із обвинувального акта, інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 332 КК, було вчинене ним в період введеного на території України правового режиму воєнного стану та, як наслідок, в період дії заборони виїзду за межі держави громадян України чоловіками віком від 18 до 60 років. Сторона захисту хоч і висуває версію про те, що спроба перетину кордону поза межами пропускного пункту не пов`язана із вищевказаною забороною, однак не вказує на будь-яке пояснення чому двоє чоловіків рухались лісом поблизу державного кордону, а не перетинали його в межах пункту пропуску. Крім того, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_8 міг мати відстрочку від мобілізації, дозвіл на виїзд за кордон, не підпадати під перелік чоловіків, яким заборонено виїзд за кордон, не співвідносяться із його діями в частині спроби перетину державного кордону поза межами пункту пропуску та не підтверджуються будь-якими доказами. Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факт перебування на утриманні у ОСОБА_7 малолітньої дитини як пом`якшуючої покарання обставини колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що ця обставина була відома суду і враховувалася ним під час призначення покарання як обставина, яка характеризує особу засудженого. Суд не погоджується із аргументами сторони захисту про безпідставність висновків апеляційного суду про наявність в діях ОСОБА_7 такої обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. У суду немає сумніву у тому, що особи, які незаконно переправляють чоловіків призовного віку через державний кордон України поза пунктами пропуску фактично використовують умови, які існують у державі у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Саме під час воєнного стану запроваджено спеціальний режим, за якого для певних категорій громадян діють обмеження на виїзд за кордон. Наявність таких обмежень породжує попит на незаконні послуги з переправлення через кордон. Також у період воєнного стану вочевидь зросло навантаження на особовий склад прикордонної служби, яка одночасно із виконанням завдання протидіяти диверсійним загрозам, забезпечувати належний контроль за переміщенням осіб та вантажів через державний кордон, змушена виявляти та припиняти спроби незаконного перетину кордону, попит на які зріс у десятки разів. Тож з врахуванням того, що частина ресурсів прикордонної служби залучена до виконання завдань з оборони держави, умови воєнного стану, в яких суттєво зросла кількість діянь, пов`язаних із незаконним перетином через державний кордон, вочевидь сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, передбачених ст. 332 КК. Доводи касаційної скарги захисника про наявність суперечностей у мотивувальній та резолютивній частинах ухваленого апеляційним судом вироку колегія суддів відхиляє. У суду немає сумніву в тому, що предметом апеляційного розгляду була скарга прокурора на те, що суд першої інстанції у цьому провадженні призначив покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції змінив вирок суду першої інстанції саме в цій частині. Суд вважає, що й у сторони захисту немає сумніву в тому, що саме таке рішення прийнято апеляційним судом, адже касаційна скарга захисту як раз і стосується незгоди із позицією апеляції про те, що засуджений має відбувати покарання реально. Відтак Суд вважає, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам щодо нього та ухвалений відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 420 КПК. Таким чином, за результатами касаційного розгляду Судом не встановлено істотного порушення вимог КПК та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а судове рішення апеляційного суду необхідно залишити без зміни. Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ: Вирок Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3