Постанова КЦС ВС № 740/3165/24

Постанова Іменем України 19червня 2026 року м. Київ справа № 740/3165/24 провадження № 61-3966св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вертіївська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області, Міністерство оборони України, третя особа - орган опіки та піклування Вертіївської сільської ради Ніжинського району, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 листопада 2025 року у складі судді: Олійника В. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Онищенко О. І., Скрипки А. А., Історія справи Короткий зміст позову У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вертіївської сільської ради, Міністерства оборони України, про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 19 січня 2008 року перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року. Після розірвання шлюбу вони проживали в одній квартирі, вели спільне господарство, виховували спільного сина ОСОБА_2 , мали спільний бюджет, сплачували комунальні послуги, купували речі, предмети побуту, виїздили за кордон, відпочивали на морі, спільно їздили до родичів та друзів, планували подарувати сину квартиру, позивач з свого банківського рахунку сплачувала штрафи та кредит за ОСОБА_6 , який, як військовослужбовець, на час відпустки приїздив додому, пересилав позивачу документи, речі, грошові кошти на потреби сім`ї, в свою чергу вона відправляла посилки, під час перебування у госпіталі після поранення навідувала його, та після смерті отримала свідоцтво про смерть, здійснила поховання за власні кошти, всі документи померлого знаходяться у неї. На звернення ОСОБА_1 щодо допомоги на поховання ОСОБА_6 , Вертіївською сільською радою у цьому було відмовлено з посиланням на розірвання шлюбу, також було відмовлено і на виплату внаслідок загибелі ОСОБА_6 , як військовослужбовця, допомоги. Відповідач ОСОБА_2 є її сином, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 . Встановлення факту необхідне позивачці для отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, передбачених законодавством пільг та визнання в моральному плані статусу відносин із ОСОБА_6 , що надто важливо для неї та сина. ОСОБА_1 просила: встановити факт спільного проживання із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з 31 березня 2020 року по день смерті останнього, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2025 року: позов ОСОБА_1 задоволено; встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Києві, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 31 березня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: позивачем в порядку цивільного судочинства ставиться питання про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з метою-для отримання одноразової грошової допомоги при загибелі військовослужбовця, передбачених законодавством пільг та визнання в моральному плані статусу відносин із ОСОБА_6 , що надто важливо для неї та сина; встановлення даного факту передбачає доведення перед судом факту спільного проживання жінки та чоловіка, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин; суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 систематично отримувала на свою банківську картку грошові перекази від ОСОБА_6 , який під час виконання обов`язків військової служби перебував за межами місця проживання позивачки та його сина, остання з ним, як військовослужбовцем, неодноразово спілкувалась із використанням засобів мобільної переписки, також позивач як під час шлюбу так і після його розірвання 31 березня 2020 року (набрання рішенням законної сили) здійснювала систематичне і регулярне упродовж тривалого часу погашення кредитної заборгованості ОСОБА_6 , та сплату комунальних послуг від імені останнього по його особовому рахунку, також остання регулярно отримувала посилки від нього, ініціювала придбання для останнього генератора та військового обладнання, облаштовувала спільну квартиру меблями та технікою. Також позивач та ОСОБА_6 надали згоду на укладення правочину щодо квартири, яка була придбана під час їх шлюбу, на користь їх сина ОСОБА_2 , що свідчить про піклування останніх про свого сина і вчинення даних дій саме в його інтересах; під час судового розгляду судом заслухані показання заявлених численних свідків як зі сторони позивача ОСОБА_1 , так і відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , для надання можливості сторонам представити свою позицію по справі за умов, які не ставлять їх в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. При цьому судом враховано, що показання свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і показання у цій справі свідків про наявність чи відсутність сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_6 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних. Також показання свідків не можуть бути єдиними і визначальними доказами у вказаних спірних правовідносинах, оскільки за приписами частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; свідки зі сторони позивача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначили про спільне проживання позивача та ОСОБА_6 після їх розірвання шлюбу однієї сім`єю, обставин вживання останнім алкогольних напоїв та дій позивача щодо приборкання його з метою належної поведінки шляхом ініціювання розірвання шлюбу та стягнення аліментів, наявності сімейних відносин і під час військової служби ОСОБА_6 , наявності фото, які оглянуті у судовому засіданні, після розірвання шлюбу останніх. З даних підстав судом приймаються показання щодо вживання ОСОБА_6 алкогольних напоїв та його проживання у кв. АДРЕСА_1 разом із позивачем і після розірвання шлюбу; свідки зі сторони відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у судовому засіданні надали показання щодо відсутності сімейних відносин позивача та ОСОБА_6 , який проживав у своїх батьків і за вказаною адресою, отримував медичну допомогу внаслідок алкогольної інтоксикації, і не мав наміру знову одружитись із позивачем, яка його виганяла із його квартири. Також за встановлених обставин під час судового розгляду наявні елементи неприязних відносин між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що безпосередньо підтверджено у судовому засіданні і ОСОБА_2 . Також неприязні відносини позивача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_14 підтверджується повідомленням Вертіївської сільської ради від 09 жовтня 2024 року та даними згідно з постановою Ніжинського міськрайонного суду від 16 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_14 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП, потерпілою по якій є ОСОБА_1 . З даних підстав судом приймаються показання свідків зі сторони відповідачів в частині вживання ОСОБА_6 алкогольних напоїв та лікування від цього за місцем проживання його батьків; суд першої інстанції, дослідивши подані сторонами докази у їх взаємозв`язку, зробив висновок про доведеність спільного проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю в період з 31 березня 2020 року по час смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявності їх спільного побуту і взаємних прав та обов`язків, сприйняття один одного як найближчої людини, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню. Мета встановленого факту - отримання позивачем статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та передбачених законодавством пільг внаслідок загибелі військовослужбовця; при цьому суд відхилив посилання відповідача ОСОБА_4 на розірвання шлюбу та стягнення аліментів за ініціативи позивача, як обставини, що ставлять під сумнів спільне проживання, оскільки ініціювання позову та наявність судового рішення про розірвання шлюбу не є перешкодою для подальшого спільного проживання сторонами однією сім`єю, також це не є перешкодою для стягнення аліментів на утримання дитини, що вчиняється саме в інтересах дитини, також за встановленими обставинами між позивачем та ОСОБА_6 були притаманні сімейні відносини, що безумовно включає і певні конфліктні ситуації, непорозуміння, і кожен із подружжя має вплив на іншого з метою зміни поведінки на краще. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року: апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення; рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2025 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що у наказі командира в/ч НОМЕР_1 від 11 квітня 2023 року, членами родини загиблого записані син ОСОБА_2 , розлучений, проживає по АДРЕСА_2 , яка є адресою його батьків. У довідці №1094 від 20 травня 2023 року, виданої командиром в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , зазначено відомості інших членів сім`ї загиблої особи, батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Всі ці дані взяті з особової справи військовослужбовця, де він зазначив своє фактичне місце проживання та сімейний стан. Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує на те, що ОСОБА_1 не зверталась до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , пам`ятник на могилі ОСОБА_6 , встановлений його батьками за власні кошти. Звертає увагу, що зазначені факти свідчать про те, що реально фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 були відсутні, жодного спільного господарства вони не вели. Єдиним зв`язком між ними був сина ОСОБА_19 , на користь якого стягувалися аліменти; заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо; належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці; частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо; встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю; задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність спільного проживання позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю в період з 31 березня 2020 року по час смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявності їх спільного побуту і взаємних прав та обов`язків, сприйняття один одного як найближчої людини. Апеляційний суд в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та правомірно задовольнив позов. Аргументи учасників справи 25 березня 2026 року ОСОБА_4 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5., на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, в якій просила: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що: суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення першої інстанції застосував норму права без урахування висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно викладених у Постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20 де зазначено, що в позовному провадження розглядається вимога про встановлення юридичного факту тільки в разі, якщо іншою вимогою у цій справі буде спір про право. У заявленій позивачем позовній заяві була тільки одна позовна вимога «про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу», що не могла розглядатися в порядку загального позовного провадження. В разі відсутності відмови у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця та відповідно спору про таке право, суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту віднесення заявника до кола членів сім`ї загиблого військовослужбовця за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні, оскільки за законом встановлення такого факту породжує юридичні наслідки; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати такий документ, що посвідчує даний факт; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановою від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц де виснувано, що у справах позовного провадження окремо вимога про встановлення юридичного факту не розглядається, а підлягає встановленню і доказуванню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. В даному судовому спорі жодна позовна вимога не заявлена, отже позивачем обрано неефективний спосіб захисту; встановивши оскаржуваним рішенням суду факт спільного проживання, суди не врахували висновки постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 305/279/16-ц, де зазначено, що встановлений юридичний факт повинен викликати юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян; позивачем під час розгляду справи, не надано до суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували належність позивача до переліку категорії осіб, які б у разі встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю з загиблим ОСОБА_6 надавали їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час загибелі ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак, встановлення юридичного факту, а саме факту проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_6 з 31 березня 2020 року по 02 квітня 2023 року про який просить позивач, не породить для неї юридичних наслідків, тобто не призведе до набуття права на отримання одноразової грошової допомоги; суд апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22, де виснується про неможливість спору між позивачем та Міністерством оборони України, оскільки позивач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги, і в матеріалах справи відсутнє рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки Верховного Суду (від 01 вересня 2020 року у справі № 626/2014/17) про те, що пересилання коштів на рахунок позивачки самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не свідчать про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував вищезазначені висновки Верховного Суду (від 28 жовтня 2019 року у справі № 619/756/16-ц) і не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази купівлі майна для спільного користування, ремонт майна, спільного харчування, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки Верховного Суду (від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц) і зокрема покази свідків тільки зі сторони позивача були покладені в основу оскаржуваного рішення, не прийнявши до увагу спірність показів, адже покази свідків зі сторони відповідача надавали кардинально інші свідчення; суди винесли оскаржувані рішення без урахування висновків Верховного Суду та без доказів проживання однією сім`єю, доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Ініціатором розлучення була саме ОСОБА_1 . Позивач за власним підписом в позовній заяві про розлучення стверджувала про відсутність в колишній сім`ї тривалий час порозуміння, любові й поваги які повинні бути притаманні сім`ї, постійні сварки, відсутність спільного господарства і формальність шлюбу, а суд апеляційної інстанції натомість безпідставно приходить до висновку про спільний побут, взаємні права та обов`язки, сприйняття один одного як найближчої людини; Крім того, як зазначає в оскаржуваній постанові Чернігівській апеляційний суд ОСОБА_6 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з ним на день смерті за вищезазначеною адресою були зареєстровані та вели спільне господарство ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги довідку Вертіївської сільської ради від 23 червня 2023 року № 367/11-19 про те, що ОСОБА_6 фактично без реєстрації проживав в період: з лютого 2020 року по листопад 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджує факт відсутності спільного проживання та ведення спільного господарства за вказаний період; позивач не довела обставини, на які посилається на підтвердження своїх доводів щодо фактів спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та набуття спірного майна під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти. 13 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Левченком Г. В., в якому просила: касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення; оскаржені судові рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що: ОСОБА_4 вважає, що позивачка не довела в суді факт спільного проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , між позивачем та Міністерством Оборони України відсутній спір, такі факти не можуть встановлюватись у позовному провадженні без позовної вимоги, а тому просить касаційний суд скасувати рішення першої та апеляційної інстанції, а у позові відмовити. Така позицію хибна, не відповідає приписам ЦПК України, правовим позиціям Верховного Суду. Так, звертаючись до суду в порядку позовного провадження, позивачка надала докази відмови Вертіївською сільською радою у виплаті допомоги на поховання чоловіка, відмови ІНФОРМАЦІЯ_5 у виплаті ОГД, повідомила, що батьки її чоловіка заперечують факт проживання її та ОСОБА_6 однією сім`єю, про існування спору між позивачем та відповідачами, мотивувала необхідність встановлення даного факту в суді. Вважаю, що позивач діяла в межах приписів статті 294 ЦПК України, якою передбачено, що в разі існування спору про право суди не розглядають заяви про встановлення юридичних фактів за правилами окремого провадження; встановлення факту проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу дасть право позивачу звертатись до Вертіївської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_6 з вимогою виплат допомоги на поховання, ОГД, оформлення пільг, в тому числі пільг, які передбачені органами місцевого самоврядування. 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Також Велика Палата вказувала, що розгляд заяв про встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися в окремому провадженні, оскільки у таких справах існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини; в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей процесуальним законодавством передбачено, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, провадження № 14-40цс25; Верховний Суд у справах № 554/8023/15-ц від 03 липня 2019 року, № 644/6274/16-ц від 22 серпня 2018 року звернув увагу, що предметом доказування у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства. Звертаючись до суду позивач враховувала таку позицію і надала суду достатню кількість доказів про наше із ОСОБА_20 спільне проживання та ведення спільного господарства після формального розірвання шлюбу до часу його смерті. Суди першої та апеляційної інстанції детально дослідили надані докази, визнали їх достатніми для задоволення позовних вимог; позивачка пояснила суду, і це підтвердили всі свідки позивачки, допитані в судовому засіданні, що причиною розірвання шлюбу із ОСОБА_20 у 2020 році було те, що він іноді зловживав спиртними напоями, пропивав заробітну плату. Через це я поставила питання про стягнення аліментів на дитину. Закон дозволяє стягувати аліменти із батька навіть у шлюбі і це не свідчить про відсутність існування сім`ї між чоловіком та дружиною. позивачка пояснила суду, і це підтвердили свідки позивачки, що після документального розірвання шлюбу ОСОБА_20 змінився в кращу сторону, цей акт його дисциплінував. До самої його смерті у нас залишались справжні сімейні відносини як люблячих чоловіка та дружини, про це свідчить наша переписка у телефоні, яка мається в матеріалах справи. 08 квітня 2022 року ОСОБА_6 був мобілізований до лав ЗСУ. Весь час проходження служби позивачка постійно спілкувались з чоловіком по телефону. Кожні 2-3 місяці він приїздив до нас у відпустку, останній раз чоловік був у відпустці 12 днів на Новий 2023 рік, який ми провели у колі нашої сім`ї. Під час проходження військової служби в ЗСУ, я регулярно відправляла своєму чоловіку посилки (особисті речі, продукти харчування, ліки, тощо). Він також присилав документи та інші речі, про що свідчать копії ТТН з Нової пошти. На прохання чоловіка для військових цілей позивачка допомагала йому придбати генератор, прилад нічного бачення. Під час служби у ЗСУ чоловік постійно на мою картку у АТ «Райфайзен Банк Аваль» пересилав частину своєї заробітної плати, переславши загальною сумою 220 098 грн, які я використовувала для потреб сім`ї. Звертаючись до суду позивач враховувала позиції Верховного Суду у справах № 588/350/15, № 303/2865/17, № 204/6931/20, № 694/1540/20, № 686/15993/21, № 753/10315/19, № 199/3941 із яких слідує, що у подібних справах повинні доводитись факти ведення спільного господарства, спільного бюджету, та взаємних прав і обов`язків, набуття спільно майна, врахування у сукупності всіх ознак, що притаманні подружжю. Докази, які підтверджують всі ці вище вказані факти, мною додані до позовної заяви, досліджені судом та належним чином враховані судом при ухваленні рішення. З ОСОБА_6 після розірвання шлюбу позивачка продовжувала проживати однією сім`єю як чоловік та жінка, кохали один одного, мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного. Питання про поділ майна чи виділення частки квартири, придбаної у шлюбі, не виникало, так як спільно проживали у квартирі, спільно вели побут, господарство, спільно виховували нашого сина, мали спільний бюджет, сплачували рахунки по комунальним платежам, купували речі, предмети побуту. Сім`єю виїздили за кордон, відпочивали на морі, спільно їздили до родичів та друзів. Планували подарувати сину квартиру, для чого 20 грудня 2021 року отримали відповідний дозвіл виконкому Вертіївської сільської ради. Позивачка із свого банківського рахунку оплачувала 2 штрафи за ОСОБА_20 на рахунок виконавчої служби 14 квітня 2021 року. За період з 10 січня 2020 року по 08 жовтня 2020 року я із власного рахунку оплачувала кредит на ім`я ОСОБА_20 в АТ «Альфа-Банк» на загальну суму 3 752 грн. За період з 2020 року по дату смерті ОСОБА_20 позивачка проводила оплату послуг за електроенергію від імені Костянтина. при розгляді касаційної скарги слід врахувати позицію Верховного Суду у справі № 741/1921/24, в якій касаційний суд залишив без змін рішення Носівського районного суду та Чернігівського апеляційного суду у подібній справі, де судом встановлений факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і зокрема зазначив: «установивши обставини спільного проживання ОСОБА1 та ОСОБАЗ з січня 2016 року до 09 січня 2024 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку показанням допитаних судом свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА З однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а, відтак, і про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1»; 06 лютого 2023 року чоловік отримав поранення і був доставлений у Інститут ім. Мечникова, потім в госпіталь в м. Умані, потім у Київський військовий госпіталь. До часу смерті позивачка кожні 2, 3 рази на тиждень відвідувала чоловіка у лікувальних закладах, за виключенням з 20 по 27 березня 2023 року коли хворіла на ковід. Після смерті чоловіка позивачка за власні кошти здійснила його поховання, зберігає його документи - закордонний паспорт, військовий квиток, посвідчення водія, дипломи про закінчення навчальних закладів, особисті речі. Позивачці були видані лікарське свідоцтво про смерть та свідоцтво про смерть ОСОБА_6 копії цих документів маються у матеріалах справи; син ОСОБА_19 , позовні вимоги визнав повністю і просив їх задовольнити. Перелічені обставини підтверджені показаннями свідків: ОСОБА_7 хрещена мати нашого сина, ОСОБА_21 двоюрідний брат ОСОБА_22 , ОСОБА_8 сусід по квартирі ОСОБА_9 колега по роботі позивача, ОСОБА_10 брат позивача, ОСОБА_11 невістка позивача, які були близькі і вхожі до сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_20 . Сторона відповідача запросила до суду в якості свідків родичів, сусідку, яка через свою хуліганську поведінку перебуває зі мною в неприязнених відносинах ОСОБА_14 і до показань цих свідків необхідно відноситись критично. Всі свідки сторони позивача і відповідача підтвердили, що на фотографіях, наданих позивачем, зображені позивач, ОСОБА_23 , син, в тому числі і допитувані свідки в роки, про які йдеться у моєму позові, і в різних місцях. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. 26 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року: відзив Міністерства оборони України на касаційну скаргу залишено без розгляду; у задоволенні клопотання ОСОБА_4 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про повідомлення часу і дати розгляду касаційної скарги відмовлено; справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20; від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 305/279/16-ц; від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22; від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21; від 01 вересня 2020 року у справі № 626/2014/17; від 28 жовтня 2019 року у справі № 619/756/16-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц; від 31 серпня 2020 року у справі № 761/19243/17; від 11 січня 2020 року у справі № 750/474/19; від 20 лютого 2020 року в справі № 643/447/18; від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17; від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц; від 13 лютого 2020 року у справі № 761/24118/18; від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц; від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18; від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17. Фактичні обставини 19 січня 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_24 зареєстрували шлюб, який розірваний рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2020 року в справі № 740/4526/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87910524). ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_6 та ОСОБА_1 народився син, ОСОБА_2 . 08 квітня 2022 року ОСОБА_6 був призваний у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №

69. Відповідно до повідомлень Ніжинського ВДРАЦС у Ніжинському районі Чернігівської області від 16 серпня 2024 року та від 05 листопада 2024 року актовий запис про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_1 відсутній, перевірку проведено з 27 лютого 2020 року по даний час; актовий запис про шлюб на ОСОБА_6 за період з 27 лютого 2020 року по 02 квітня 2023 року відсутній. Згідно з повідомленням Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області від 19 серпня 2024 року у вказаному ВДВС перебувало виконавче провадження на виконання судового наказу Ніжинського міськрайонного суду по справі № 740/5305/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85343080) від 31 жовтня 2019 року про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), починаючи з 23 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. 08 травня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Аліменти стягувались з 12 лютого 2020 року по 02 квітня 2023 року, надходження грошових коштів продовжувалось до 22 серпня 2023 року, сума стягнутих аліментів - 207 500,63 грн, борг відсутній. На підставі рішення Виконавчого комітету Вертіївської сільської ради від 20 грудня 2021 року № 194 ОСОБА_6 наданий дозвіл на укладення договору дарування кв. АДРЕСА_4 на ім`я малолітнього сина ОСОБА_2 . Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2024 року в справі №740/4881/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116999423), яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 40 від 03 квітня 2023 року, виданого Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» причиною смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 26 липня 2023 року встановили, що зареєстрована адреса місця проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 . Відповідно до довідки виконавчого комітету Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 287/11-19 від 17 квітня 2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з довідками Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 03-05/1060 від 22 травня 2024 року та № 03-05/1061 від 22 травня 2024 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно відомостей картотеки реєстраційного обліку та реєстру територіальної громади зареєстровані з 15 квітня 1988 року за адресою АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 37 від 02 травня 2023 року вирішено надати одноразову матеріальну допомогу в сумі 20 000 грн родині загиблого військовослужбовця Збройних Сил України у війні росії проти України ОСОБА_6 , 1987 року народження, а саме: батьку ОСОБА_3 , 1963 року народження, - 6 600,00 грн; матері ОСОБА_4 , 1967 року народження, -6 700 грн; сину ОСОБА_2 , 2008 року народження, - 6 700 грн. В наданні одноразової допомоги ОСОБА_1 , 1982 року народження, на загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 відмовлено у зв`язку із розірванням шлюбу. Відповідно до довідки Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 30/02-16 від 03 квітня 2023 року позивачка ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_6 за власний рахунок. Відповідно до довідки Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 287/11-19 від 17 квітня 2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з ним на день смерті за вказаною адресою були зареєстровані та вели спільне господарство наступні особи: ОСОБА_1 , 1982 року народження та ОСОБА_2 , 2008 року народження. Pо згідно з даними історії по картковому рахунку позивачки ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» за період з 19 березня 2022 року по 20 березня 2023 року наявні відомості про безготівкове зарахування коштів на її банківську картку від ОСОБА_25 . Суди на підставі копій квитанцій про оплату АТ «Райффайзен Банк» встановили, що позивачка ОСОБА_1 здійснювала оплату боргу по кредитному договору та інші оплати з зазначенням «платіж від ОСОБА_6 ». Наявні дані щодо переписок між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 із застосуванням мобільних застосунків 22 квітня, 14 жовтня, 02 грудня, 26 січня, 27 січня, 28 січня, 19 лютого, із висловлюваннями, що притаманні саме близьким людям. Відповідно до копії заяви від 03 серпня 2022 року позивачка ОСОБА_1 зверталась до БО «БФ» Агропросперіс з проханням надати їй 37 142,86 грн благодійної допомоги для придбання генератора та тактичних навушників її чоловіку, який служить у 30-му стрілецькому батальйоні на території Сумської області. В матеріалах справи наявні фото на яких сфотографовані ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 , їх сином, та з іншими особами. У суді першої інстанції були допитані свідки. Свідок зі сторони позивача ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що є хрещеною ОСОБА_19 , позивач та ОСОБА_6 спільно проживали, останні розлучились, але продовжували спільно проживати однією сім`єю, оскільки ОСОБА_6 вживав алкогольні напої, а позивач вирішила цим його налякати; останні їздили разом у Болгарію; разом з ними вона зустрічала новий рік у їх кв. АДРЕСА_4 , також разом святкували 8 березня; ОСОБА_6 на час війни разом із військовими жив у даній квартирі, а позивач із сином проживала у своєї бабусі, оскільки було небезпечно через обстріли, між ними був конфлікт, але вони помирились; позивач після поранення ОСОБА_6 їздила до нього у Дніпро і в госпіталь у Київ; подані позивачем фото разом із ОСОБА_6 зроблені після розірвання шлюбу між ними. Свідок зі сторони позивача ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що проживає у кв. АДРЕСА_5 і є сусідкою позивача, яка і після розірвання шлюбу, про що вона не знала, проживала однією сім`єю із ОСОБА_6 , піклувались один про одного, разом відпочивали, робили все спільно; на початку війни ОСОБА_6 ночував у своїй квартирі, до матері, ні до сестри не ходив, він проживав разом із військовими, позивачка з початку війни проживала у своєї матері; після поранення ОСОБА_6 позивач їздила до нього неодноразово; конфліктів між ними не було, ОСОБА_6 вживав алкогольні напої. Свідок зі сторони позивача ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що є інспектором з кадрів за місцем роботи позивача в ТОВ «Ніжин Агро», яка жила у шлюбі разом із ОСОБА_6 , потім було розлучення, але позивач намагалась виправити ситуацію і відучити ОСОБА_6 від звички зловживати алкоголь, також позивач подала на аліменти; останні спільно проживали у квартирі по АДРЕСА_2 , після розлучення між ними нічого не змінилося; позивач через ТОВ «Ніжин Агро» зініціювала виплату допомоги ОСОБА_6 . Свідок зі сторони позивача ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що позивач є його рідною сестрою, яка проживала однією сім`єю із ОСОБА_6 , у них були спільні вечірки, святкування; позивач ініціювала розлучення, оскільки ОСОБА_6 випивав і не давав коштів і вона його хотіла налякати, також подала на аліменти на дитину і після розірвання шлюбу вони продовжували спільно постійно проживати, були нормальні відносини і сварки; вони жили окремо після початку війни через небезпеку, разом із позивачем він був і в госпіталі після поранення ОСОБА_6 не один раз; пам`ятник ОСОБА_6 зі слів позивача встановили його батьки. Аналогічні показання у судовому засіданні надані свідком зі сторони позивача ОСОБА_11 , яка є дружиною ОСОБА_10 . Свідок зі сторони позивача ОСОБА_21 у судовому засіданні показав, що є двоюрідним братом ОСОБА_6 , який після розірвання шлюбу продовжував спільно проживати із позивачем до 08 квітня 2022 року, у подальшому певний час останні не проживали, оскільки позивач через обстріли і небезпеку переїхала жити до своєї матері. Тиск на нього зі сторони батьків ОСОБА_6 відсутній. Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що є сусідкою батьків ОСОБА_6 , який після розлучення проживав із своїми батьками в АДРЕСА_2 , спільно вів з ними господарство; ОСОБА_6 сумував за сином і його до квартири не впускали; під час служби ОСОБА_6 приїздив до батьків, де і жив; ОСОБА_6 вказував, що не хотів розлучатись; вказані обставини їй відомі від ОСОБА_4 та самого ОСОБА_6 , який був вдома у батьків; зі слів їй відомо, що у листопаді 2021 року ОСОБА_6 повернувся до своєї квартири, а позивач повернулась до своїх батьків. Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_13 у судовому засіданні показав, що є лікарем Ніжинського диспансерного відділення і 14 жовтня 2021 року надавав допомогу ОСОБА_6 з приводу алкогольної інтоксикації в АДРЕСА_2 , виклик здійснений його батьками, допомогу він надавав впродовж 5 днів. Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що проживає у кв. АДРЕСА_6 і є сусідкою позивача, яка восени 2021 року жила у своєї матері, до цього ОСОБА_6 жив на ОСОБА_26 у батьків, а потім повернувся до квартири, оскільки позивач у ній не проживала; на війну ОСОБА_6 проводив батько; після розлучення позивач і ОСОБА_6 спільного господарства не мали, у 2021 році до позивача приїхала юристи з приводу дарування квартири; ОСОБА_6 приїздив з війни до сина до квартири. Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_15 у судовому засіданні показала, що є рідною сестрою ОСОБА_6 ; з 2020 року спільного життя останнього з позивачем не було, остання подала на нього на аліменти, а потім розлучилась, у зв`язку з чим ОСОБА_6 переживав і вказував про іншого чоловіка у позивача, внаслідок чого він і вживав алкоголь, від чого лікувався, останній жив із своїми батьками і вів з ними спільне господарство, в подальшому, коли позивач переїхала до своїх батьків, ОСОБА_6 переїхав до квартири; вона приїздила в госпіталь до ОСОБА_6 , також його відвідували батьки та позивач, останній вказував, що відмовився на пропозицію позивача по укладенню шлюбу; на військовій службі ОСОБА_6 вказував своє місце проживання у батьків- АДРЕСА_2 . Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_16 у судовому засіданні показав, що є сусідом позивача, яка з 2021 року разом із ОСОБА_6 не проживала, перед війною ОСОБА_6 у квартирі проживав сам; після розлучення останні розійшлися, ОСОБА_6 пішов до ЗСУ, а позивач повернулась до квартири; ОСОБА_6 приїздив до сина; позивач часто не впускала ОСОБА_6 до квартири; у 2021 році вони остаточно розійшлися, до цього сходились і розходились; він разом працював із ОСОБА_6 у дистанції колії. Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_17 у судовому засіданні показала, що проживає у кв. АДРЕСА_7 і є сусідкою позивача, яка разом із ОСОБА_6 не проживала і його виганяла, з початку війни ОСОБА_6 хотів помиритися, а позивач заперечувала, це їй казав ОСОБА_6 . Свідок зі сторони відповідачів ОСОБА_18 у судовому засіданні показав, що разом працював із ОСОБА_6 , який після розлучення і після роботи їхав до своїх батьків і їздив на роботу від батьків, це було у 2021-2022 роках. Свідки зі сторони позивача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначили про спільне проживання позивача та ОСОБА_6 після їх розірвання шлюбу однієї сім`єю, обставин вживання останнім алкогольних напоїв та дій позивача щодо приборкання його з метою належної поведінки шляхом ініціювання розірвання шлюбу та стягнення аліментів, наявності сімейних відносин і під час військової служби ОСОБА_6 , наявності фото, які оглянуті у судовому засіданні, після розірвання шлюбу останніх. Свідки зі сторони відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у судовому засіданні надали показання щодо відсутності сімейних відносин позивача та ОСОБА_6 , який проживав у своїх батьків і за вказаною адресою отримував медичну допомогу внаслідок алкогольної інтоксикації, і не мав наміру знову одружитись із позивачем, яка його виганяла із його квартири. Позиція Верховного Суду Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Вертіївської сільської ради, Міністерства оборони України Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)). Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)). Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили (частина четверта статті 16-1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вказано, що «104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

106. При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

108. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) вказано, що: «143. Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичим особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).

144. За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.

145. У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

146. Велика Палата Верховного Суду вважає, що сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги». У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року в справі № 131/364/24 (провадження № 61-15584св24) вказано, що: «оцінюючи доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі як відповідача Міністерства оборони України, що є підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про таке. У таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки останнє не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24)». У справі, що переглядається, суди задовольнили позов про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу до сільської ради, Міністерства оборони України, суди не врахували, що в цій справі спір існує між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги. Ні сільська рада, ні Міністерство оборони України, такими суб`єктами не є. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позову, пред`явленого до неналежних відповідачів в цій частині. Тому судові рішення в частині вимог до сільської ради, Міністерства оборони Українискасувати та ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що: «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що: «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)». Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 (провадження № 61-2801св23)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року в справі № 143/520/24 (провадження № 61-13384св25) вказано, що: «положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці». Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))». У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що: «частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було». Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України). Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)). У справі, що переглядається: при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд першої інстанції вказав, що є доведеним спільне проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю в період з 31 березня 2020 року до часу смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявності їх спільного побуту і взаємних прав та обов`язків, сприйняття один одного як найближчої людини, у зв`язку з чим позов задовольнив. Мета встановленого факту - отримання позивачем статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та передбачених законодавством пільг внаслідок загибелі військовослужбовця; в апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 , зокрема, вказувала, що: (1) з часу розлучення відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року у справі №740/4526/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірваний і з цієї дати вони не є чоловіком та дружиною. Ініціатором розлучення була ОСОБА_1 , яка зазначила про те, що шлюб був невдалим, різні характери та погляди на сімейне життя, спільне господарство не ведеться, (позовна заява від 12 вересня 2019 року) збереження шлюбу неможливе. Позов ОСОБА_1 просила задовольнити. Відповідач ОСОБА_6 позов визнав. Жодна із сторін не просили час на примирення. Сторони подали заяви до суду про бажання розірвати шлюбні відносини; (2) ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву про стягнення аліментів з ОСОБА_6 . Стягнення проводилося в примусовому порядку до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 а також стягнення аліментів проводилось після смерті протягом декількох місяців (справа №740/5005/19, позовна заява від 22 жовтня 2019 року); (3) з листопада 2021 року ОСОБА_1 залишила квартиру на АДРЕСА_3 , та переїхала жити до іншого житла на АДРЕСА_8 . ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_4 з листопада 2021 року проживав самостійно, з часу звільнення квартири колишньою дружиною ОСОБА_1 ; (4) ОСОБА_6 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. На військову службу проводжав його батько - ОСОБА_3 і більше ніхто. Виходячи з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 квітня 2023 року, членами родини записані син - ОСОБА_2 , розлучений. Проживає: АДРЕСА_2 ; (5) відповідно до довідки від 20 травня 2023 року № 1094, виданої командиром в/ НОМЕР_3 ОСОБА_2 , зазначено відомості інших членів сім`ї загиблого (померлого, безвісно відсутнього): батько - ОСОБА_3 . Зазначені дані взяті з особистої справи військовослужбовця, де він зазначає свої фактичне місце проживання, сімейний стан. Таким чином, ОСОБА_6 самостійно, перебуваючи на службі, вказав своє місце проживання: АДРЕСА_2 , - це адреса матері - ОСОБА_4 та батька - ОСОБА_3 ; (6) ОСОБА_1 не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Пам`ятник на могилі ОСОБА_6 був встановлений батьками за власні кошти, жодної участі ОСОБА_1 не брала; (7) реальні та фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 були відсутні, жодного спільного господарство не вели. Єдиним зв`язком між сторонами був син ОСОБА_19 , на користь якого стягувалися аліменти (а. с. 94 - 98, том 2). до апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_4 , зокрема, долучила копію витягу з наказу від 11 квітня 2023 року (а. с. 100, том 2), яка не подавалася до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції прийняв вказаний доказ та жодного процесуального рішення щодо нього не ухвалив; апеляційний суд при ухваленні постанови про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу обмежився вказівкою про те, що в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції; доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та правомірно задовольнив позов; апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. Апеляційний суд по суті на жоден аргумент апеляційної скарги не відповів. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, по суті не переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині. Тому постанову апеляційного судув частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбуналежить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в частині впозовних вимог ОСОБА_1 до сільської ради, Міністерства оборони України скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбуналежить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Міністерства оборони України скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду. З моменту ухвалення постанови касаційного суду рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 листопада 2025 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в скасованих частинах втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко