Постанова КЦС ВС № 757/16119/18-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ Справа № 757/16119/18-ц Провадження № 61-2660св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни - адвоката Коваля Ростислава Олександровича на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року в складі судді Ільєва Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року в складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересовані особи: стягувач - ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, у якому зареєстровані неповнолітні особи та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст подання У серпні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. звернулася до суду із поданням, у якому просила надати дозвіл на примусову реалізацію 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , у якій зареєстровані малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 08 вересня 2025 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва в задоволенні подання відмовлено. 21 січня 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. залишено без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року залишено без змін. Судові рішення мотивовані тим, що приватним виконавцем не долучено доказів на підтвердження обставин, чи є спірне приміщення єдиним місцем постійного проживання неповнолітніх дітей, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання. Окрім цього, приватний виконавець не долучив належної оцінки майна, на яке має намір звернути стягнення. Суди звернули увагу, що реалізація квартири, в якій зареєстровані батьки та діти, є крайнім заходом, а тому доводи та докази приватного виконавця мають бути переконливими, з урахуванням того, орган опіки та піклування відмовив у реалізації приватним виконавцем звернення стягнення на нерухоме майно. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2026 року представник приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. - адвокат Коваль Р. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення подання приватного виконавця. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 2-537/11, в якій державний виконавець з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має його малолітня донька боржника, обґрунтовано звернувся до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина. Суди помилково виснували про звуження або ж обмеження прав співвласників/співкористувачів відповідного майна та неправильно застосували положення статей 48, 50 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що спірне приміщення є єдиним місцем постійного проживання неповнолітнього ОСОБА_5 . Звертаючись до суду із поданням про надання дозволу на реалізацію квартири, виконавець не долучив звіт про оцінку майна, складений суб`єктом оціночної діяльності в порушення вимог статті 57 Закону № 1404-VIII. Вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано входили з необхідності забезпечення найкращих інтересів дітей та недопущення звуження їх житлових прав. Фактичні обставини справи, встановлені судами На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 757/16119/18-ц, виданого 20 листопада 2023 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 088 549,48 грн та судового збору в розмірі 8810,00 грн, провадження в якому відкрито 20 листопада 2023 року (т. 1, а. с. 10, т. 2, а. с. 90, 91). 20 листопада 2023 року на підставі статті 3, частини третьої статті 40, статті 45 Закону № 1404-VIII приватний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця (т. 1, а. с. 50). 20 листопада 2023 року на підставі статтею 42 Закону № 1404-VIII та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, приватний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (т. 1, а. с. 57). 20 листопада 2023 року приватний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, мінімальних витрат виконавчого провадження (5 607 395,42 грн) (т. 1. а. с. 134). 20 листопада 2023 року приватний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/ електронних грошей, що містяться на рахунках/ електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/ основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 5 607 395,42 грн (т. 1, а. с. 176, 177). Вказані постанови від 20 листопада 2023 року відповідно до статті 28 Закону № 1404-VIII були скеровані на адресу боржника, вказану у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 8, 10, 38). Тим же поштовим відправленням боржнику направлено виклик приватного виконавця від 20 листопада 2023 року, яким зобов`язано з`явитися 30 листопада 2023 року о 11 год. 30 хв. за адресою місцезнаходження приватного виконавця для надання пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, які вживаються для його виконання (т. 1, а. с. 11). 20 листопада 2023 року для забезпечення реального виконання рішення приватним виконавцем направлено постанову про арешт коштів боржника до діючих банківських установ в Україні (т. 1, а. с. 204, 205). Згідно з відповідями з банківських установ, у боржника відсутні відкриті рахунки в банках, або ж недостатньо коштів на відкритих рахунках для виконання постанови (т. 1, а. с. 12-19, 188-190, 231-241, т. 2, а. с. 14-18). За інформацією Державної прикордонної служби України на запит приватного виконавця державний кордон ОСОБА_2 не перетинала (т. 2, а. с. 46). Згідно з відповідями Міністерства внутрішніх справ України на запит приватного виконавця боржнику належить таке рухоме майно: транспортний засіб ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 84, 159, т. 2, а. с. 6). 06 лютого 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, а саме: транспортного засобу ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 200). Цього ж дня, приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: транспортного засобу ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 (т. 2, а. с. 1). Листом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26 травня 2025 року на запит приватного виконавця повідомлено, що транспортний засіб не розшукано (т. 2, а. с. 29). Відповідно до витягу з Головного інформаційно-обчислювального центру Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 17 липня 2003 року (т. 1, а. с. 37). Згідно з електронною відповіддю Державної податкової служби України на електронний запит приватного виконавця боржник отримує дохід/пенсію від Центрального спеціалізованого будівельного управління, код ЄДРПОУ: 32200555, адреса: 01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд.18/2 (т. 1, а. с. 160). 21 листопада 2023 року приватним виконавцем у межах виконавчого провадження, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника відповідно до якої звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у Центрального спеціалізованого будівельного управління (т. 1, а. с. 148, 149). У подальшому приватним виконавцем було з`ясовано, що боржник звільнилася (т. 2, а. с. 13). Боржник за вказаним у запиті податковим номером або серією (за наявності) та номером паспорта на обліку в органах Державної фіскальної служби України не перебуває (т. 1, а. с. 139). У ході вчинення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що боржнику на праві власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , а також 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Так, відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 № 757/8545/13-ц, яке набрало законної сили, за ОСОБА_2 визнано в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , а також 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 71-80). 11 грудня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , а також 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 202). 14 грудня 2023 року приватний виконавець звернувся до Печерського районного суду м. Києва з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. 25 грудня 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва в справі № 757/16119/18-ц подання приватного виконавця задоволено. Надано приватному виконавцю виконавчого округу м. Київ Лановенко Л. О. дозвіл на звернення стягнення на майно боржника - ОСОБА_2 , яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , а також 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 39-43). У справі № 757/16119/18-ц встановлено, що в ході примусового виконання судового рішення приватним виконавцем здійснені всі заходи, передбачені Законом № 1404-VIII для належного виконання судового рішення, водночас заборгованість за виконавчим документом залишається непогашеною. 06 березня 2025 року на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року в справі № 757/8545/13-ц зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 106). Квартиру АДРЕСА_3 було реалізовано на прилюдних торгах за ціною - 724 552,50 грн без ПДВ. У рахунок погашення перераховано стягувачу 617 714,73 грн (т. 1, а. с. 61, 62). Згідно з даними Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_4 з 10 березня 2025 року (т. 2, а. с. 25). 10 липня 2025 року приватним виконавцем направлено вимогу боржнику надати доступ для проведення виконавчої дії з опису та арешту рухомого та нерухомого майна боржника, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та рухомого майна боржника за цією адресою, яким повідомив дату та час проведення - 18 липня 2025 року о 14 год, місце проведення: квартира АДРЕСА_1 рекомендованим листом 0601168834695 (т. 1, а. с. 128, 129, 228, 229, т. 2, а. с. 103). 18 липня 2025 року на виконання вимоги від 10 липня 2025 року приватним виконавцем здійснено виїзд за адресою: квартира АДРЕСА_1 , з метою проведення виконавчих дій, спрямованих на виявлення, опис та арешт рухомого та нерухомого майна боржника. 18 липня 2025 року боржник не виконав вимогу № НОМЕР_3 від 10 липня 2025 року доступу для проведення виконавчих дій за адресою: квартира АДРЕСА_1 , не надано, про що складено акт приватного виконавця від 18 липня 2025 року (т. 2, а. с. 85). 18 липня 2025 року боржнику залишено виклик приватного виконавця, яким зобов`язано з`явитися 21 липня 2025 року о 12 год. 30 хв. за адресою місцезнаходження приватного виконавця щодо сплати боргу за виконавчим документом або надати підтверджуючі документи про сплату (т. 1, а. с. 213, 214, т. 2, а. с. 82-84). 21 липня 2025 року боржник на виклик до офісу приватного виконавця не з`явилася, доказів поважності причин відсутності не надала, про що складено відповідний акт (т. 2, а. с. 88). 25 липня 2025 року приватним виконавцем повторно направлено вимогу боржнику з вимогою надати доступ для проведення виконавчої дії з опису та арешту рухомого та нерухомого майна боржника, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Дата і час проведення - 30 липня 2025 року о 12 год. 15 хв., місце проведення: квартира АДРЕСА_1 рекомендованим листом 0601174370633 (т. 1, а. с. 55, т. 2, 104). 30 липня 2025 року приватним виконавцем здійснено виїзд за адресою: квартира АДРЕСА_1 з метою проведення виконавчих дій, спрямованих на виявлення, опис та арешт майна боржника, та встановлено, що боржник не виконала вимогу НОМЕР_3 від 10 липня 2025 року та не надала доступ для проведення виконавчих дій з проведення опису та арешту рухомого та нерухомого майна, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , хоча того ж дня перебувала вдома, відчинила двері квартири, але допустити виконавця відмовилась, про що складено акт приватного виконавця від 30 липня 2025 року, від підписання якого боржник відмовився. Виконавча дія зафіксована на стільниковий телефон виконавця (т. 2, а. с. 89). 30 липня 2025 року боржнику направлено виклик приватного виконавця, яким зобов`язано з`явитися 04 серпня 2025 року о 13 год. за адресою місцезнаходження приватного виконавця щодо сплати боргу за виконавчим документом або надати підтверджуючі документи про сплату (т 1, а. с. 53). 22 травня 2024 року ОСОБА_2 зверталася до приватного виконавця з заявою про зупинення виконавчого провадження в зв`язку з переглядом заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року в справі № 757/16119/18-ц про стягнення з неї заборгованості (т. 2, а. с. 119), а 08 жовтня 2024 року - в зв`язку з апеляційним переглядом справи (т. 2, а. с. 155). 17 липня 2024 року ОСОБА_2 зверталася до приватного виконавця з заявою про відкладення проведення виконавчих дій в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, просила повідомити її про час та місце проведення виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_4 (т. 2, а. с. 132). 09 вересня 2024 року ОСОБА_2 склала розписку на ім`я приватного виконавця Лановенко Л. О. про те, що прибула до неї 09 вересня 2024 року, ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження, зобов`язалася надати декларацію про майновий стан, виконувати обов`язки, передбачені Законом № 1404-VIII (т. 2, а. с. 160). У поданні приватного виконавця зазначено, що залишок боргу станом на 08 серпня 2025 року становить 4 479 644,75 грн без урахування основної винагороди приватного виконавця. 26 квітня 2025 року до офісу приватного виконавця надійшла відповідь з Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, якою не надано дозвіл на реалізацію 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 і зазначено, що нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, не передбачено порядку надання дозволу державному чи приватному виконавцю на примусову реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким мають діти (т. 1, а. с. 142, 143). З матеріалів подання вбачається, що власником іншої 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року в справі № 757/8545/13-ц. Згідно з реєстром територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 20 грудня 2023 року (т. 1, а. с. 30, 31), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 20 грудня 2023 року (т. 1, а. с. 28, 29), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 23 грудня 2010 року (т. 1, а. с. 32, 33). Батьком неповнолітніх дітей є ОСОБА_6 згідно з інформацією з витягами ДРАЦС від 08 серпня 2025 року № 00052922704, 00052922744, 00052922725 (т. 2, а. с. 92-102). Матір`ю неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 92, 98), матір`ю неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 99-102).

Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України). Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення від 20 липня 2004 року в справі «Шмалько проти України»). Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої, пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. За вимогами частин першої, п`ятої, шостої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. У підпункті 3 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 визначено перелік документів (в електронній або паперовій формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду. У пункті 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. Відповідно до частини другої статті 6 Сімейного кодексу (далі - СК) України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини перша, друга статті 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства». За вимогами статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово зазначав, що державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (див. постанови постанови від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/1, від 22 жовтня 2025 року в справі № 448/778/23, від 08 квітня 2026року в справі № 686/26508/22 та ін.). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 вказано, що для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Згідно із статтею 379 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Згідно з абзацом 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Під час розгляду подання державного або приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення, чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання, яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див. постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11, від 04 жовтня 2023 року в справі № 925/362/20, від 20 січня 2026 року в справі № 206/1711/24). Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні подання приватного виконавця, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що приватним виконавцем не долучено доказів на підтвердження обставин, чи є спірне приміщення єдиним місцем постійного проживання неповнолітніх дітей, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання. Окрім цього, приватним виконавцем не було долучено належної оцінки майна, на яке остання має намір звернути стягнення. Суди звернули увагу, що реалізація квартири, в якій зареєстровані батьки та діти, є крайнім заходом, а тому доводи та докази приватного виконавця мають бути переконливими, з урахуванням того, орган опіки та піклування відмовив у реалізації приватним виконавцем звернення стягнення на нерухоме майно. Крім того, у справі встановлено, що матір`ю неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зареєстровані з 20 грудня 2023 року за адресою АДРЕСА_4 , є не боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_2 , а інша особа - ОСОБА_7 , житлові умови якої або наявність у власності якої житлової нерухомості приватним виконавцем не досліджувались. Приватним виконавцем не долучено доказів на підтвердження обставин, чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання. Доводи касаційної скарги про те, що малолітні діти боржника були зареєстровані у спірній квартирі 20 грудня 2023 року, тобто вже після ухвалення рішення та відкриття виконавчого провадження, що свідчить про свідоме використання прав дітей виключно як інструменту для унеможливлення або ускладнення виконання судового рішення, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки боржник ОСОБА_2 не є законним представником неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою якої підлягає реєстрації місце проживання дитини. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Судами першої а апеляційної інстанцій перевірено та надано належної оцінки добросовісності дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення, яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником, а також враховано, що приватний виконавець не надала доказів, чи є спірне приміщення єдиним місцем постійного проживання трьох неповнолітніх дітей, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання, а отже, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні подання приватного виконавця. Суди повно та всебічно встановивши обставини справи, належно оцінили співвідношення між інтересами дітей, зменшення або обмеження прав та інтересів яких під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень є неприпустимим, та наслідками відмови для стягувача, на користь якого ухвалене судове рішення про стягнення грошових коштів, яке виконується в примусовому порядку. Крім того, примусове виконання виконавчого листа № 757/16119/18-ц, виданого 20 листопада 2023 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 5 088 549,48 грн та судового збору в розмірі 8810,00 грн, може бути здійснене за рахунок звернення стягнення на інше майно боржника у разі його виявлення. Доводи касаційної скарги про те, що суд, розглядаючи подання виконавця в порядку статті 435 ЦПК України, повинен зосереджуватися виключно на встановленні обставин, які стосуються можливого порушення прав та інтересів дітей, а не на визначенні вартості майна, не є обґрунтованими з огляду на те, що реалізація в межах виконавчого провадження житлової нерухомості, право на користування якою мають неповнолітні діти, має бути у особливій мірі економічно виправданою та забезпечувати ефективне виконання судового рішення, чого приватним виконавцем в межах її подання доведено не було. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду в постанові від 30 грудня 2024 року в справі № 2-537/11 колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. У справі № 233/2021/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, суди встановили, що зареєстрованій в житловому приміщенні особі належить на праві власності квартира, земельні ділянки та будинок, тобто вона має інше житло, ніж те, у якому зареєстрована та на яке приватний виконавець просить надати дозвіл про звернення стягнення; реєстрація у спірному будинку малолітньої дитини, яка має інше житло, з метою унеможливлення виконання рішення суду після задоволення першого подання свідчить про недобросовісність боржника. Отже, не можна вважати, що обставини справи, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів. Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів і спростовуються матеріалами справи. Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни - адвоката Коваля Ростислава Олександровича залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська