Постанова 4876 № 908/250/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/250/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 (суддя Мірошниченко М.В.) у справі № 908/250/24 за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до відповідача - Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області про стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з позовом до відповідача: Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області про стягнення 577 370,12 грн., з яких основний борг - 395 438,50 грн., пеня - 78 872,78 грн., 3% річних - 19 793,72 грн., інфляційні втрати - 83 265,12 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 позов задоволено. Стягнуто з Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» суму основного боргу у розмірі 395 438,50 грн. (триста дев`яносто п`ять тисяч чотириста тридцять вісім грн. 50 коп.), пеню у розмірі 78 872,78 грн. (сімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят дві грн. 78 коп.), 3 % річних у розмірі 19 793,72 грн. (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто три грн. 72 коп.), втрати від інфляції у розмірі 83 265,12 грн. (вісімдесят три тисячі двісті шістдесят п`ять грн. 12 коп.) та витрати зі сплати судового збору в сумі 6 928,44 грн. (шість тисяч дев`ятсот двадцять вісім грн. 44 коп.). Не погодившись з вказаним рішенням Комунальною установою «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 у справі № 908/250/24 в частині стягнення суми пені у розмірі 78 872,78 грн., 3 % річних у розмірі 19 793,72 грн., втрат від інфляції у розмірі 83 265,12 грн. та витрат зі сплати судового збору в сумі 6 928,44 грн., ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - відповідач не отримував від Позивача акти приймання-передачі наданих послуг з розподілу/ транспортування газу за період з листопада 2021 по квітень 2022, тому уповноважений представник відповідача не мав фактичної можливості повернути не отримані і не підписанні акти; - п. 10.1. Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим Договором внаслідок настання форс - мажорних обставин, що виникли після укладання Договору, і Сторони не могли передбачити їх. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введення воєнного стану та окупацією Молочанської міської територіальної громади (місцезнаходження Відповідача) КУ «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради (Відповідач) з настанням форс - мажорних обставин, не мав можливості виконати свої обов`язки по договору постачання природного газу. Згідно листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Тому КУ «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради (Відповідач) звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з Договором постачання природного газу № 07-1071/21-БО-Т від 09.11.2021 року внаслідок настання форс - мажорних обставин, що виникли після укладання Договору, тому як Відповідач не міг передбачити їх. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 10.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання зазначено, що ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 справу № 916/1218/23 за позовом НЕК "Укренерго" до АТ "Херсонобленерго" про стягнення 364 216 507,23 грн передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично у зв`язку з незгодою з правовою позицією викладеною Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23. Отже, на думку заявника, застосування правової позиції викладеної Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23 є передчасним. В судовому засіданні 03.06.2026 брав участь представник відповідача (апелянта). Позивач явку уповноваженого представників не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Так, у справі вже відбулися судові засідання 23.04.2025 та 25.06.2025, на яких були присутні представники сторін, які надали свої пояснення по суті заявленої апеляційної скарги. Позивач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 03.06.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17. В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в тому чи іншому судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення. До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено. Щодо посилання на ухвалу Верховного Суду від 07.05.2026, якою передано справу №916/1218/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховним Судом у постанові від 12.03.2025 у справі № 908/1162/23, то необхідно зазначити, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2026 справу № 916/1218/23 разом з касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 28 червня 2023 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 квітня 2024 року було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Інших поважних причин неприбуття у судове засідання позивач не наводить. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія судді не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача. Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти в цій частині нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнього представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 09.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач, постачальник) та Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області (далі - відповідач, споживач) укладено договір № 07-1071/21-БО-Т постачання природного газу (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з жовтня 2021 по грудень 2022 (включно) 52,210 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (п. 2.1. договору). Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом дії договору (п. 2.2. договору). Відповідно до п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу. Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 договору визначено, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом звірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2 робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу. Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13 658,42 грн. (п. 4.1. договору). Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Згідно з п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років (п. 11.3. договору). Відповідно до п. 13.1. договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. На виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5 договору, позивачем направлялись відповідачу примірники актів приймання-передачі за період з листопада 2021 по квітень 2022 на загальну суму 541 468,06 грн., підписані уповноваженим представником позивача. Вказані акти не були підписані та повернуті уповноваженим представником відповідача. Таким чином, на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 541 468,06 грн., що підтверджується відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу за листопад 2021 - квітень 2022. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору. Згідно з інформацією, наданою АТ «Державний ощадний банк України» від 14.12.2023 вих. № 16/2-09/93787/2023, відповідачем у період з 09.11.2021 по 11.12.2023 було перераховано позивачу оплату за природний газ у загальній сумі 146 029,56 грн. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 395 438,50 грн. Також, позивачем нараховано пеню за період з 16.02.2022 по 15.12.2022 в розмірі 78 872,78 грн., 3% річних за період з 16.02.2022 по 30.11.2023 в розмірі 19 793,72 грн. та інфляційні втрати за період з березня 2022 року по листопад 2023 року в розмірі 83 265,12 грн. За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 395438,50 грн., пені у розмірі 78 872,78 грн., 3% річних у розмірі 19 793,72 грн., інфляційних втрат у розмірі 83 265,12 грн належить задовольнити в повному обсязі. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 в частині присудження з відповідача на користь позивача пені у розмірі 78 872,78 грн., 3% річних у розмірі 19 793,72 грн., інфляційних втрат у розмірі 83 265,12 грн., відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу. Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 78 872,78 грн. Розрахунок пені перевірено судом, є правильним. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. Згідно із розрахунком позивача розмір інфляційних втрат складає 83 265,12 грн., розмір 3% річних складає 19 793,72 грн. Розрахунки перевірено судом, є правильними. Проте поза увагою суду залишились наступні норми законодавства та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статей 11, 629, 525, 526, 530 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків і є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлені строки. Водночас обов`язковість договору не має абсолютного характеру, оскільки її межі визначаються імперативними приписами законодавства. Згідно зі статтями 203, 215 ЦК України правочин та його виконання повинні відповідати вимогам закону, а тому діяльність, яка суперечить імперативним нормам, не породжує правових наслідків, що підлягають судовому захисту. Спірні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК України, а й спеціальним законом - Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який має пріоритет у застосуванні як lex specialis. Частиною другою статті 13-1 цього Закону прямо встановлено заборону переміщення товарів, у тому числі енергоресурсів, на тимчасово окуповану територію та з неї. Така норма є імперативною та прямої дії, а отже не потребує додаткового нормативного врегулювання для свого застосування. Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У ч. 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно з пунктом 2 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Як визначено у п. 10 розділу ІІ цих Правил, споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об`єкті споживача. Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС). Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності). У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС). Місцезнаходженням відповідача згідно з договором було місто Молочанськ Пологівського району Запорізької області. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Молочанської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області визначено 25.02.2022. Така дата була визначена й у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022. Відповідно до частин 1, 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі. Об`єднана палата зазначила: «У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 по грудень 2022, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. 3). Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. З огляду на викладене, у постанові у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм. Стаття 42 «Положення про закони і звичаї війни на суходолі», що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України - 24.08.1991), встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу. Щодо обов`язку споживача своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу, то Закон встановлює заборону саме на здійснення господарської діяльності з постачання товарів на тимчасово окуповану територію. При цьому постачальник як професійний учасник ринку несе підвищений стандарт обачності та зобов`язаний діяти відповідно до вимог закону. Покладення відповідальності на споживача не спростовує факту порушення імперативної норми постачальником. Згідно з подобовими алокаціями за період із 01.02.2022 по 28.02.2022 остаточна алокація - 10 994,64 куб.м. Враховуючи викладене, оскільки окупація території, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 25.02.2022, то саме з цього періоду були відсутні підстави для нарахування боргу, оскільки постачання з цієї дати відбувалося з порушенням імперативної заборони, що виключає можливість стягнення будь-яких похідних від заборгованості вимог. Цей висновок узгоджується з правовою природою відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). При цьому самі по собі дані інформаційної платформи та алокації не є безумовним підтвердженням фактичного споживання газу саме відповідачем в умовах окупації. В умовах втрати контролю над територією неможливо достовірно встановити, хто саме використовував відповідні ресурси, а отже такі дані не можуть автоматично покладатися в основу висновку про наявність грошового зобов`язання відповідача. Здійснивши перерахунок за лютий 2022 (за період із 01.02.2022 по 24.02.2022) судом встановлено, що сума пені у межах заявленого позивачем періоду складає 72 872,78 грн., сума 3% річних складає 18 435,27 грн., сума інфляційних втрат складає 32 957,34 грн., які належало стягнути з відповідача на користь позивача. Натомість решта вимог на загальну суму 12 876,31 грн (пеня, 3% річних та інфляційні втрати) не підлягала задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю. Водночас колегія суддів відхиляє посилання апелянта КУ «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради на те, що він звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з Договором постачання природного газу № 07-1071/21-БО-Т від 09.11.2021 року внаслідок настання форс - мажорних обставин, що виникли після укладання Договору, а саме у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введення воєнного стану та окупацією Молочанської міської територіальної громади (місцезнаходження Відповідача), оскільки переважна частина заборгованості виникла ще до початку виникнення цих обставин (період стягнення листопад 2021-квітень 2022). Так, з заявленої до стягнення суми боргу в розмірі 395 438,50 грн, за березень-квітень 2022 року така нарахована позивачем лише у розмірі 18 980,12 грн. При цьому як вбачається з алокацій з 27.02.2022 по 10.03.2022 відбір газу взагалі не здійснювався. До того ж, рішення суду в частині стягнення з нього основного боргу в апеляційному порядку не оскаржується. Пунктом 10.4 Договору обумовлено, що настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України. В свою чергу, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно зі ст. 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності Законодавче визначення форс-мажору міститься у ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» № 671/97-ВР (далі - Закон № 671/97-ВР). Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Східний» про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди, оцінюючи наведені в касаційній скарзі доводи скаржника Верховний Суд посилався на висновки щодо застосування ст. 14-1 Закону № 671/97-ВР, викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та дійшов висновку, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати. Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Як свідчать матеріали справи, відповідачем такий суду не представлено, натомість він посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. З цього приводу необхідно зазначити, що у постанові від 29.06.2023 у справі №922/999/22 Верховний Суд виснував, що "- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання". А у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 Верховний Суд наголосив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання для нього форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасне здійснення ним розрахунків з позивачем за поставлений в період листопад 2021-24.02.2022 газ. Поміж іншого, колегія суддів не може залишити поза увагою, що відповідач взагалі не повідомляв позивача про наявність форс-мажорних обставин або обставин непереборної сили в порядку, установленому Договором, хоча такий обов`язок прямо передбачений п. 10.3 розділу 10 та покладається саме на сторону, для якої такі обставини виникли. Судом також враховується, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів. Таким чином, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18. Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями). Отже, нарахування, передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, що виключає можливість застосування до них положень ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 217 Господарського кодексу України. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22, від 27.03.2025 у справі № 910/17256/23. Водночас Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/17252/23, від 11.12.2024 у справі № 927/1732/23, неодноразово звертав увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу (річні та інфляційні) була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22. Тому стаття 617 Цивільного кодексу України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання. А враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо застосовуванням норм статей 611, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, доводи скаржника щодо неможливості нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором є безпідставними. Твердження апелянта про те, що відповідач не отримував від Позивача акти приймання-передачі наданих послуг з розподілу/ транспортування газу за період з листопада 2021 по квітень 2022, спростовуються наданими позивачем у справу роздруківками направлення актів приймання-передачі природного газу на електронну пошту cfmtzoz-molochansk@ukr.net, належність якої відповідач не спростовує та самостійно зазначає у якості засобів зв`язку свого уповноваженого представника в поданих до суду процесуальних документах (апеляційній скарзі, заявах про поновлення строку на апеляційне оскарження та усунення недоліків тощо). Враховуючи все вищевикладене можливо дійти висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд в цілому правильно визначився з характером спірних правовідносин, однак не врахував правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 щодо застосування положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у даній справі та відповідно правові висновки якої мають враховуватися у спірних правовідносинах. Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46). Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011). Також, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України). Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України). У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що господарський суд частково неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, які належало задовольнити частково, а саме на суму 72 276,48 грн - пені, 18 435,27 грн - 3 % річних та 78 343,56 грн - інфляційних втрат. Відтак апеляційну скаргу належить задовольнити частково: оскаржуване рішення в частині стягнення пені, 3 % річних, втрат від інфляції та витрат зі сплати судового збору та розподілу судових витрат змінити шляхом присудження нарахувань у зазначених вище розмірах. В решті вимог - відмовити, а рішення суду першої інстанції (в частині стягнення основного боргу) залишити в силі. Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України). При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та приписи ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6 773,92 грн (пропорційно задоволеним вимогам) поклавши решту на позивача; натомість судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу в розмірі 231,77 грн належить відшкодувати відповідачу за рахунок позивача. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 у справі № 908/250/24 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 у справі № 908/250/24 в частині стягнення з Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» пені, 3 % річних, втрат від інфляції та витрат зі сплати судового збору змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області (71716, Запорізька обл., Пологівський р-н, м. Молочанськ, вул. Шкільна, буд. 34, ідентифікаційний код 39609737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) пеню у розмірі 72 276,48 грн (сімдесят дві тисячі двісті сімдесят шість гривень 48 коп.), 3 % річних у розмірі 18 435,27 грн (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять п`ять гривень 27 коп.), інфляційних втрат у розмірі 78 343,56 (сімдесят вісім тисяч триста сорок три гривні 56 коп.) та витрати зі сплати судового збору в сумі 6 773,92 грн (шість тисяч сімсот сімдесят три гривні 92 коп.), про що видати наказ. В задоволенні решти вимог відмовити». В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 у справі №908/250/24 залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) на користь Комунальної установи «Центр фінансового та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Молочанської міської ради Запорізької області (71716, Запорізька обл., Пологівський р-н, м. Молочанськ, вул. Шкільна, буд. 34, ідентифікаційний код 39609737) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги 231,77 грн (двісті тридцять одну гривню 77 коп.), про що видати наказ. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 24.06.2026 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г. Іванов Суддя А.Є. Чередко