Постанова 4873 № 910/12515/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" червня 2026 р. Справа№ 910/12515/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Суліма В.В. Гаврилюка О.М. за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.06.2026: розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 (суддя - Плотницька Н.Б.) за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури. до

1. Державної служби геології та надр України

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" про визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог 10.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (надалі також - позивач, прокурор) з вимогами до Державної служби геології та надр України (надалі також - відповідач-1, Держгеонадра) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" (надалі також - відповідач-2, ТОВ "Амбербур") про визнання недійсними результату аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України при прийнятті рішення від 17.07.2024 у справі № 70/110-р/к дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур", яке обрано переможцем аукціону, вчинило порушення передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Державною службою геології та надр України за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Нетреба" (ідентифікатор аукціону в системі "Prozorro.Продажі": UA-PS-2020-11-04-000036-3, а тому результати вищевказаного аукціону, договір купівлі-продажу спеціального дозволу від 29.01.2021 № 10/8-20 та спеціальний дозвіл на користування надрами (дослідно-промислова розробка родовищ бурштину Ділянки Нетреба) від 01.03.2021 № 5137 є недійсними. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 по справі №910/12515/24 позов задоволено повністю. Визнано недійсними результати електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021. Визнано недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянки Нетреба, яка знаходиться в Володимирецькому районі Рівненської області від 29.01.2021 №1020. Визнано недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами Ділянки Нетреба від 01.03.2021 № 5137, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Амбербур". Стягнуто з Державної служби геології та надр України на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 542 грн 00 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 542 грн 00 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється з додержанням, зокрема, принципів відкритості конкурсної системи при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами та забезпечення максимально ефективного і раціонального використання надр, а узгоджені дії учасників аукціону та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозорий та відкритий аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, чим порушуються інтереси держави та суспільства, суд першої інстанції вірно встановив, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, що зумовлює недійсність дозволу на користування надрами та укладеного з переможцем договору купівлі-продажу відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти цю апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі. Здійснювати розгляд справи за участі Відповідача-2 (Апелянта) (уповноваженого представника Відповідача-2). Скасувати повністю Рішення Господарського суду м. Києва від 20 березня 2025 року у справі 910/12515/24. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково не врахував, що прокуратура не надала жодного доказу на підтвердження того, що нібито немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна служба геології та надр України подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24. Прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Керівника Рівненської обласної прокуратури. Розгляд апеляційної скарги проводити без участі представника апелянта. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги Державної служби геології та надр України на рішення зводяться до того, що Держгеонадра діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому скаржник вважає позовні вимоги Позивача необґрунтованими, та такими що задоволенню не підлягають. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 19.05.2025 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Узагальнені доводи відзиву зводяться до заперечень доводів апеляційної скарги Державної служби геології та надр України. 26.05.2025 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур", відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що порушення економічної конкуренції однозначно суперечить інтересам держави, яка зацікавлена в ефективному використанні надр, зменшенні негативного впливу на довкілля та одержанні якомого більшої суми коштів за спеціальний дозвіл на користування надравми. 19.02.2026 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшли письмові пояснення з врахуванням правових висновків, викладених у постанові обєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/25. 09.04.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача-2 надійшла відповідь на письмові пояснення з врахуванням правових висновків, викладених у постанові обєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/25. 10.04.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача-2 надійшла заява про застосування терміну позовної давності. 10.04.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача-2 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, яке було залишено колегію суддів протокольною ухвалою без розгляду, як таке, що подано з пропущенням процесуального строку. 13.04.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача-2 надійшли доповнення до апеляційної скарги, які залишаються колегією суддів без розгляду з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Письмові пояснення подані учасниками апеляційного провадження 25.05.2026 та 27.05.2026 залишаються колегією суддів без розгляду як такі, що подані із пропуском процесуального строку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 - залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги. 29.04.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" надійшла заява про усунення недоліків із доказами сплати судового збору, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, з якої вбачається, що апелянтом сплачено судовий збір. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 у судове засідання 19.06.2025. Витребувано невідкладно матеріали справи №910/12515/24 з суду першої інстанції. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.04.2024 апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 - залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги. 05.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної служби геології та надр України надійшла заява про усунення недоліків із доказами сплати судового збору, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 в одне апеляційне провадження. Призначено до розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 у судовому засіданні 19.06.2025. Розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" про зупинення провадження у справі №910/12515/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 задоволено. Зупинено провадження у справі №910/12515/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23. Зобов`язано учасників судового процесу повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі із наданням доказів, що підтверджують зазначені обставини. 19.12.2025 Касаційним Господарським судом об"єднаної палати справа №922/3456/23 була винесена постанова. 06.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" звернулося з клопотанням про поновлення провадження у справі за позовом заступника Рівненської обласної прокуратури до ТОВ "АМБЕРБУР" визнання недійсним результатів аукціону, договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, застосування правових наслідків недійсності правочину. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2026 поновлено апеляційне провадження у справі №910/12515/24. Призначено розгляд справи за апеляційними скаргами Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 на 12.03.2026. У зв`язку із участю бокового судді Суліма В.В. у ХХ черговому з`їзді суддів України 10.03.2026-12.03.2026, судове засідання у призначений час не відбулось. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 розгляд апеляційних скарг Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 призначено на 16.04.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 розгляд апеляційних скарг Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 призначено на 28.05.2026. 28.05.2026 оголошено перерву в судовому засіданні на 04.06.2026. Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання Прокурор та представник відповідача-2 з`явилися у судове засідання 04.06.2026 та надали свої пояснення по суті апеляційних скарг. Інші учасники апеляційного провадження у судове засідання 04.06.2026 не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на електронному порталі "Прозоро продажі" (ідентифікатор доступу: UA-PS-2020-11-04-000036-3) розміщено дані про аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами - Ділянка Нетреба (далі - Аукціон). Вартість пакету аукціонної документації- 1 1 349 грн 62 коп. (з ПДВ), початкова ціна лоту - 363 770 грн 00 коп. Замовником електронного аукціону є Державна служба геології та надр України. Електронні торги проведено 23.12.2020. У торгах взяли участь 2 учасники: Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд". Відповідно до протоколу про результати електронного Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3, сформованого 12.01.2021 о 18 год 07 хв, аукціон відбувся та його переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур", учасник який подав єдину заявку з ціновою пропозицію - 385 000 грн 00 коп., оскільки інший учасник відмовився від підписання протоколу в строки, передбачені пунктом 27 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" з ціновою пропозицією 4 250 000 грн 00 коп.). У подальшому, 29.01.2021, на підставі протоколу електронного аукціону Державна служба геології та надр України уклала з Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами. Також, Товариству з обмеженою відповідальністю "Амбербур" Державною службою геології та надр України видано спеціальний дозвіл на користування надрами від 01.03.2021 №5137. В обґрунтування позову заступник керівника Рівненської обласної прокуратури посилається на те, що під час проведення публічних закупівель в системі "ProZorro" з продажу спеціального дозволу на користування надрами були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів. Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Перш за все, відхиляючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції помилково не врахував, що прокуратура не надала жодного доказу на підтвердження того, що нібито немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Норма пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягають інтереси держави, обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також має довести підстави для представництва, однією з яких є відсутність органу державної влади, до компетенції якого віднесенні повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор не визначив уповноваженим органом у спірних правовідносинах Держану службу геології та надр України, а зазначив її співвідповідачем, доводячи в межах даного спору порушення інтересів держави саме протиправними діями Держаної служби геології та надр України, яка не може одночасно бути і позивачем, і відповідачем у справі. Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, та наявність підстав для самостійного представництва інтересів держави. Спірне матеріальне правовідношення - це об`єкт процесу в конкретній цивільній справі, а його суб`єктами є сторони (позивач та відповідач у справі, які мають протилежні юридичні інтереси). Питання про існування/відсутність цього правовідношення, його зміст, а також про те, чи порушені в дійсності та в якій мірі права позивача, і чи повинен за це відповідати відповідач, підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті. При цьому, як спірне правовідношення, так і його суб`єкти визначаються саме особою, яка подає відповідний позов до суду, в даному випадку прокурором. Тобто, спірним правовідношенням в процесуальному сенсі буде те правовідношення, яке сформулював прокурор. Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор спірне матеріальне правовідношення визначив наступним чином: об`єкт процесу - результат аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Нетребівської ділянки, проведеного Державною службою геології та надр України, як стверджує прокурор, з порушенням законодавства, та договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Нетреба розташована у східній частині Володимирецького району Рівненської області за 3 км на захід від околиці с. Нетреба, який, як наслідок, також укладений Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" з порушенням закону; суб`єктами спірного правовідношення прокурор визначив Державу, як позивача, та Державну службу геології та надр України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур", як відповідачів (порушників), один з яких є уповноваженим органом, до компетенції якого належить захист інтересів держави в сфері надрокористування. За таких обставин, прокурор не порушив порядку, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не повинен був попередньо повідомляти про наявне чи потенційне порушення інтересів держави та про звернення до суду орган державної влади, який визначений ним як відповідач саме тому, що прокурор стверджує про порушення саме цим органом законодавства у сфері його компетенції у спірному матеріальному правовідношенні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №922/3322/20. У такому випадку, коли прокурор стверджує не про неналежне виконання Держгеонадра своїх обов`язків із захисту інтересів держави, а про порушення саме цим органом інтересів держави проведенням спірного аукціону та укладенням договору, цей орган - Держгеонадра апріорі (очевидно) не може бути позивачем, в особі якого прокурор мав би звернутись до суду за захистом інтересів держави. Відповідно відсутній сенс (розумна підстава) повідомляти про вчинене правопорушення орган державної влади, який порушив інтереси держави у спірному матеріальному правовідношенні. При цьому варто зазначити, що частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є не формальною, а є дієвою нормою з чіткою метою, а саме повідомити відповідний орган про стверджуване порушення не формально, а для спонукання цього органу відреагувати на це порушення та здійснити захист інтересів держави, що за обставин, які в цій справі доводить прокурор, є неможливим в особі Держгеонадра, яка не може виступати суб`єктом спірного правовідношення і як позивач, і як відповідач. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що саме прокурор визначає і предмет, і суб`єктів спірного правовідношення, спрямованого на захист інтересів держави від осіб, яких прокурор визначив саме як порушників інтересів держави, в тому числі й компетентний орган спірного правовідношення. Тому у прокурора відсутній обов`язок попередньо повідомляти відповідача (порушника) про вчинене ним порушення та звернення до суду з позовом до нього, тому що процесуальні інтереси позивача і відповідача є (а)протилежними, (b)не підлягають захисту в особі порушника. Підхід щодо обов`язку сповістити орган державної влади про наявне чи потенційне порушення інтересів держави, який саме і припустився, на думку прокурора, порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, засвідчує надмірний формалізм, а також застосування частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без розумного обґрунтування, а також без доведення логіки та послідовності встановлених в ній процедур, яких має дотриматись прокурор. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив Держгеонадра одним із відповідачів у справі, чим спростовуються твердження скаржників в частині відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором та неповідомлення прокурором Держгеонадра про порушення інтересів держави. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оскільки прокурор не заперечує правосуб`єктність Держгеонадра на подання відповідних позовів, натомість зазначає, що саме цей орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами) у спірних правовідносинах у цій справі, який визначений прокурором одним з відповідачів, з чим суд апеляційної інстанції цілком погоджується. Також відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема в господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в п. п. 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у п.п. 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, у п. 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. З ст. 4 ГПК України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (ч. З ст. 53 ГПК України). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а такожу разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку передбаченому ч. 4 цієї статті (абз. абз. 1 та 2 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Згідно зі ст. 11 КУпН і Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Держгеонадра є уповноваженим державою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. За до п.п. 8 п. 4 цього Положення, Держгеонадра видають в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами. Разом із тим саме внаслідок дій Держгеонадр, пов`язаних із проведенням аукціону, укладенням договору купівлі-продажу та видачею спеціального дозволу на користування надрами, порушено право Українського народу на користування природними об`єктами відповідно до закону, саме цей орган влади визначено відповідачем за вимогами прокурора. Держгеонадра є замовником електронного Аукціону № и А-Р8-2020-11-04-000036-3, видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами та стороною договору його купівлі- продажу, а тому є відповідачем за цим позовом. Отже, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Держгеонадр процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача і відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом. З огляду на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Держгеонадра, які визначені відповідачем у цій справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач. Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Як уже зазначалося, за ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Однак у випадку, коли прокурор стверджує про порушення саме Держгеонадрами інтересів держави при визнанні результатів спірного Аукціону, видачі спеціального дозволу на користування надрами та укладенні договору його купівлі-продажу, цей орган апріорі (очевидно) не може бути позивачем, в особі якого прокурор мав би звернутись до суду за захистом інтересів держави. Відповідно відсутній сенс (розумна підстава) повідомляти про вчинене правопорушення орган державної влади, який порушив інтереси держави у спірних правовідносинах. Такої думки дотримується і Верховний Суд у постанові від 18.01.2023 у справі № 922/3322/20. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Разом з тим, Законом та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим Розпорядження АМКУ від 23.02.2001 № 32-р, не визначено повноважень Антимонопольного комітету України та/ або його територіальних відділень звертатися до суду з позовами про визнання недійсними результатів проведення аукціонів, спеціальних дозволів на користування надрами та договорів їх купівлі-продажу. Таким чином, у правовідносинах про надання права користування надрами, яке фактично відбулося у позаконкурентний спосіб, наявний інтерес держави, захист яких, в силу зазначених вище обставин, не здійснено належним чином відповідним суб`єктом, а тому прокурор уповноважений на реалізацію відповідних повноважень шляхом звернення до суду із відповідною позовною заявою для захисту інтересів держави у сфері надрокористування. Щодо позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Згідно з частиною першою та частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що цей Закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень. Згідно із частиною першою статті 12 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі. У відповідності до пункту 20 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом. Тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації (пункт 30 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі"). Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав. Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (стаття 20 Закону України "Про публічні закупівлі"). Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: оголошення про проведення конкурентних процедур закупівель, тендерну документацію та проект договору про закупівлю, зокрема оголошення про проведення відкритих торгів - не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про публічні закупівлі", електронна система закупівель повинна бути загальнодоступною та гарантувати недискримінацію, рівні права під час реєстрації всім заінтересованим особам та рівний доступ до інформації всім особам, обмін і збереження інформації та документів має відбуватися з гарантуванням непорушності даних про учасників і їхніх пропозицій під час проведення процедури закупівлі та їх конфіденційність до моменту розкриття тендерних пропозицій. Електронна система закупівель під час отримання тендерних пропозицій повинна забезпечувати фіксацію дати та точного часу отримання тендерних пропозицій та неможливість доступу будь-яких осіб до отриманих тендерних пропозицій (їх частин) до моменту настання дати і часу кінцевого строку подання та розкриття таких пропозицій, зазначених в оголошенні про проведення процедури закупівлі. Під час використання електронної системи закупівель з метою подання тендерних пропозицій і здійснення їх оцінки документи та дані створюються та подаються з урахуванням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Відповідно до приписів статті 11 Закону України "Про публічні закупівлі", для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб). Тендерний комітет діє на засадах колегіальності та неупередженості. Склад тендерного комітету та положення про тендерний комітет затверджуються рішенням замовника. Уповноважена особа (особи) здійснює свою діяльність на підставі укладеного з замовником трудового договору (контракту) або розпорядчого рішення замовника. Уповноважена особа повинна мати вищу освіту. Тендерний комітет або уповноважена особа (особи): планує закупівлі, складає та затверджує річний план закупівель; здійснює вибір процедури закупівлі; проводить процедури закупівель; забезпечує рівні умови для всіх учасників, об`єктивний та чесний вибір переможця; забезпечує складання, затвердження та зберігання відповідних документів з питань публічних закупівель, визначених цим Законом; забезпечує оприлюднення інформації та звіту щодо публічних закупівель відповідно до Закону; здійснює інші дії, передбачені цим Законом. Рішення тендерного комітету або уповноваженої особи оформлюється протоколом. У рішенні відображаються результати поіменного голосування членів комітету, присутніх на засіданні тендерного комітету, з кожного питання. Протокол підписується всіма членами комітету, присутніми на його засіданні, або всіма уповноваженими особами. У разі відмови члена тендерного комітету або однієї з уповноважених осіб підписати протокол про це зазначається у протоколі з обґрунтуванням причин відмови. Як вірно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується скаржниками у своїх апеляційних скаргах, 17.07.2024 Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 70/110-р/к у справі №2/01-62-23 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу". Відповідно до пункту 1 цього рішення визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Державною службою геології та надр України за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Нетреба" (ідентифікатор аукціону в системі "Prozorro.Продажі": UA-PS-2020-11-04-000036-3) Як встановлено Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" подали заявки на участь у аукціонах, які проводились Державною службою геології та надр України за допомогою електронної системи "Prozorro.Продажі", зокрема спеціальний дозвіл на користування надрами - "Ділянка Нетреба" (ідентифікатор аукціону в системі "Prozorro.Продажі": UA-PS-2020-11-04-000036-3) (Стислий опис активу та забезпечення - ділянка Нетреба розташована у східній частині Володимирецького району Рівненської області, за 3 км на захід від околиці с. Нетреба. Районний центр (смт. Володимирець) розташований за 12 км на північний схід від ділянки. Обласний центр (м. Рівне) розташований за 100 км на південь. За 5 км на південь від ділянки проходить залізниця Київ-Ковель, а за 10 км на південь - шосе Ковель-Київ. Вид користування надрами та строк, на який надається дозвіл - геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ бурштину, 5 років. Організатор Аукціону № 1 - ТОВ "Українська енергетична біржа". Початок прийому пропозицій (дата і час) - 04.11.2020 (14 год. 55 хв.). Кінцевий строк подання цінових пропозицій (дата і час) - 22.12.2020 (20 год. 00 хв.). Початок аукціону (дата і час) - 23.12.2020 (13 год. 44 хв.). Початкова ціна продажу лоту - 363 770,00 грн без ПДВ. Розмір мінімального кроку підвищення - 10 000 грн. За порушення, яке викладене в резолютивній частини вказаного рішення, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" накладено штраф у загальному розмірі 204 000 грн 00 коп. Відділення зазначило, що відповідачі в антимонопольній справі (Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд") узгоджували свою поведінку з метою усунення змагання під час підготовки та участі в аукціоні, що, зокрема, підтверджується використанням однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет під час подання цінових пропозицій та участі в аукціоні з незначним інтервалом у часі; використанням однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет під час подання податкової звітності з невеликим проміжком у часі; використанням однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет під час входу до автоматизованої системи дистанційного банківського обслуговування клієнт-банк для проведення операцій по банківських рахунках з невеликим проміжком у часі; зазначенням учасниками одного і того ж телефонного номеру при реєстрації на електронному майданчику; зазначенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" телефонного номеру, який виділявся засновнику (учаснику), кінцевому бенефіціарному власнику та керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" під час участі в аукціоні; комунікацією між учасниками шляхом використання телефонних дзвінків; уповноваженням одних і тих же осіб для представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" у державного реєстратора, в ГУ ДПС у місті Києві, в районних ДПІ м. Києва, в управлінні статистики та в установах банку; видачею учасниками ідентичних довіреностей, які є схожими за своїм замістом та формою; одночасним перебуванням однієї і тієї ж особи у трудових відносинах з учасниками; однаковими властивостях електронних файлів, завантажених Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" для участі в аукціоні. Як встановлено Відділенням та вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації, яка була надана Державним підприємством "Прозорро.Продажі" (лист від 05.10.2022 № 649-07/2022) Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" здійснювали вхід до аукціонів та завантажували свої цінові пропозиції для участі в аукціонах із незначним інтервалом у часі та за допомогою використання однієї і тієї ж ІР-адреси НОМЕР_1 . За інформацією, наданою ДПС УКРАЇНИ (лист від 26.10.2023 № 13170/5/99-00-24-05-05 (вх. № 70-01/2307 від 03.11.2023)), у період з 04.11.2020 по 29.01.2021 (період підготовки та участі в Аукціонах) Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" подавали свої податкові звітності в один і той же день, з незначним інтервалом у часі та з використанням однієї і тієї ж ІР-адреси НОМЕР_1 Враховуючи викладене, учасники, зокрема в період проведення аукціонів, подавали свої цінові пропозиції та приймали участь в аукціонах, здійснювали вхіддо автоматизованої системи дистанційного банківського обслуговування клієнт-банк для проведення операцій по банківських рахунках та подання фінансової звітності синхронно з однієї і тієї ж ІР-адреси НОМЕР_1 із незначним інтервалом у часі. Отже, викладене вище свідчить про спільне здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" господарської діяльності, доступ до інформації про господарську діяльність один одного, а також про узгодженість їх поведінки під час участі в аукціонах. З інформації, наданої Товариством "Закупки.Пром.УА" (оператор електронного майданчика "zakupki.prom.ua") листом від 23.11.2022 № 23/11/ZK-429/1 (вх. № 70-01/1768 від 02.12.2022), вбачається, що при реєстрації на електронному майданчику Товариствм з обмеженою відповідальністю "Амбербур" (дата реєстрації - 14.12.2020) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" (дата реєстрації - 27.10.2020) вказали контактним один і той же телефонний номер - (067) 829-40-75, який належить до номерного ресурсу Приватного акціонерного товариства "Київстар" Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" під час відкриття банківських рахунків в ПАТ "КБ "Акордбанк" (банківський рахунок відкривався в період участі в аукціонах) телефонного номеру (067) 190-22-22, який виділявся в користування засновнику, кінцевому бенефіціарному власнику та керівнику конкурента в аукціонах - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" свідчить про спільне здійснення учасеиками господарської діяльності та доступ до інформації про господарську діяльність один одного. Згідно з інформацією, наданою ПрАТ "Київстар" листом від 17.07.2023 № 19908/01, встановлено, що у період проведення аукціонів(період проведення: 04.11.2020 - 29.01.2021) білінговою системою зафіксовано дев`ять телефонних з`єднань, між телефонним номером (093) 040-38-53 (зазначався при реєстрації електронної поштової скриньки, за допомогою якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" подавало свої податкові звітності) та телефонним номером (098) 972-07-09 (виділявся в користування засновнику, кінцевому бенефіціарному власнику та керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд"), що свідчить про комунікацію, координацію між учасниками та обмін інформацією між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" під час періоду проведення аукціонів. Окрім того, ГУ ДПС у Рівненській області листом від 20.09.2022 № 5258/5/17-00-12-01-04 та ГУ ДПС у місті Києві листом від 21.09.2022 № 22121/5/26-15-12-07-03 надано до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України копії довіреностей Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур", які є однаковими за змістом (ідентичний текст), формою та видані в один день - 13.10.2020 та під однаковим реєстраційним номером - № 1, з яких вбачається, що відповідачі у період з 13.10.2020 по 31.11.2020 (зокрема, період підготовки та участі в аукціонах) уповноважили представляти їх інтереси у державного реєстратора, ГУ ДПС у місті Києві, районних ДПІ м. Києва, управлінні статистики та установах банків одних і тих же осіб, які, у період з листопада 2020 року по січень 2021 року (зокрема, період підготовки та участі в аукціонах) у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" не перебували За результатами аналізу документів, завантажених учасниками в електронному вигляді до системи "Prozorro.Продажі" з метою участі в аукціонах, Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України встановлено, що файли створені з використанням однакової офісної техніки, ідентичного програмного забезпечення та з незначним інтервалом у часі. Проаналізувавши викладене, колегія суддів констатує, що матеріали справи підтверджують наявність вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону "Спеціальний дозвіл на користування надрами - "Ділянка Нетреба". Окремо колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять, а учасниками апеляційного провадженняне не надано доказів оскарження рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.07.2024 № 70/110-р/к у справі №2/01-62-23 у судовому порядку. Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що закупівля здійснюється за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Необхідно зазначити, що змагальність учасників конкурентних процедур закупівель ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки і зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами. У випадку, коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій - усувається непевність, а відтак усувається конкуренція між ними. Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише тими пропозиціями, які подані, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує той результат, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибір переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури. Таким чином, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції. Антиконкурентні узгоджені дії в силу Закону характеризується антиконкурентною домовленістю між кількома (щонайменше двома) суб`єктами господарювання щодо їхньої поведінки на торгах. Метою антиконкурентних узгоджених дій на торгах, як правило, є підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що зазвичай близька, дорівнює чи перевищує очікувану вартість. За змістом статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб`єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб`єктами господарювання додаткових зобов`язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин. При кваліфікації дій суб`єктів господарювання за пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усувається конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів - здійснення конкурентного відбору. Узгодження дій між суб`єктами господарювання в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спростовує результат, тобто порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції. При цьому за змістом приписів статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим з`ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків. Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією. Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи №924/381/17, від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи №916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи №924/552/19, від 11.06.2020 зі справи №910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи №910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи №922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи №914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи №927/741/19, від 24.04.2024 зі справи №922/3322/20. Отже, у даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур"/скаржник під час підготовки документації для участі в аукціоні діяло не самостійно, а узгоджувало свої дії та не змагалося з іншим учасником аукціону, за умови, що конкуренція є одним з основних принципів проведення аукціонів. Внаслідок узгодженості поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" з іншим учасником право на укладення договору за результатами аукціону двома учасниками (Товариство з обмеженою відповідальністю "Хупо Се Трейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур") одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати Аукціону. Узгодивши свою поведінку та цінові пропозиції, подані в пакетах аукціонної документації, Товариство з обмеженою відповідальністю "Амбербур" тим самим усунуло конкуренцію та змагальність між учасниками аукціону, а отже, спотворило результати проведеного аукціону, порушивши право на отримання найбільш ефективного для Держгеонадра результату, а відтак вчинило антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції", що в свою чергу є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 29.01.2021 № 10/8-20. Згідно з частиною першою та частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексои з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України). Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до частин 1, 2 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. За змістом частин 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Статтею 37 Закону України "Про публічні закупівлі" закріплено підстави визнання договору про закупівлю недійсним, а саме договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону. Згідно з положеннями частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Статтею 4 Кодексу України про надра передбачено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади. Відповідно до статті 650 Цивільного кодексу України особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства. Згідно статті 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 56 Кодексу України про надра основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов`язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища. Також, суд зазначає, що пункт 38 чинного Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993, також передбачено, що спори, пов`язані з проведенням аукціону, вирішуються в судовому порядку. Отже, відповідно до спеціального законодавства в судовому порядку можуть бути визнані недійсними як аукціон, за результатами якого надано дозвіл, так і сам дозвіл. До договорів купівлі-продажу, укладених за результатами аукціону, застосовуються загальні правила з урахуванням особливостей, що встановлюються відповідними актами законодавства. Також, суд звертає увагу, що в розумінні статті 185 Господарського кодексу України аукціон є способом укладення договору купівлі-продажу на найбільш вигідних для продавця умовах, і необхідність дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства обумовлюється як його обов`язковістю, так і загальними принципами, з додержанням яких здійснюється надання спеціальних дозволів на користування надрами. При цьому відсутність у статті 185 Господарського кодексу України прямого посилання на необхідності проведення аукціону з дотриманням конкурентного законодавства не спростовує наведених висновків, оскільки необхідність дотримання цих вимог є очевидною, що вбачається із суті таких правовідносин. Суд зазначає, що узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює та спростовує результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції. При цьому указане порушення прав замовника є достатньою підставою для визнання результатів торгів недійсними. Колегія суддів звертає увагу, що участь в аукціоні двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату аукціону суперечить відповідному положенню Порядку проведення аукціонів. Також суд зазначає, що порушення порядку проведення аукціону з підстав участі в ньому двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій є підставою для визнання в судовому порядку недійсним дозволу. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20. Щодо позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021 колегія суддів звертажє увагу на таке. Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 45-47). Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту. Оскільки за результатами проведення електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021, відповідачами було укладено договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянки Нетреба, яка знаходиться в Володимирецькому районі Рівненської області від 29.01.2021 №1020, то такий спосіб захисту є неефективним, у звязку із чим у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити. Водночас, враховуючи участь в аукціоні двох учасників, які здійснювали антиконкурентні узгоджені дії для спотворення результатів торгів, його результати суперечать принципу прозорості та конкурентності при реалізації права користування надрами, що визначені Кодексом України про надра, а також враховуючи, що під час проведення спірного електронного аукціону не дотримано принципу реалізації права на користування надрами на конкурентних засадах, чим порушено інтереси держави та суспільства, в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України результати аукціону є недійсними, що зумовлює недійсність дозволу на користування надрами та укладеного з переможцем договору купівлі-продажу. Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. При вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема частини 3 цієї норми, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою (зокрема постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17). Закон не визначає прямо підстави для недійсності результатів аукціону. Водночас, оскільки надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється з додержанням, зокрема, принципів відкритості конкурсної системи при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами та забезпечення максимально ефективного і раціонального використання надр, а узгоджені дії учасників аукціону та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозорий та відкритий аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, чим порушуються інтереси держави та суспільства, суд першої інстанції вірно встановив, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для визнання недійсними дозволу на користування надрами та укладеного з переможцем договору купівлі-продажу відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Щодо клопотання відповідача-2, поданого до суду першої інстанції, про закриття провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами Ділянки Нетреба від 01.03.2021 № 5137, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Амбербур", з огляду на те, що наказом Державної служби геології та надр України від 26.11.2024 № 553 припинено дію спеціального дозволу на користування надрами Ділянки Нетреба від 01.03.2021 № 5137, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Тоді як, анулювання спеціального дозволу на користування надрами за зверненням користувача надр не спростовує факту недотримання відповідачем-2 принципу реалізації права на користування надрами на конкурентних засадах, та не є підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Щодо правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, до закінчення касаційного перегляду якої зупинялося провадження у цій справі № 910/12515/24, у контексті доводів учасників апеляційного провадження, колегія суддів зазначає таке. Так, у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 викладено правову позицію, згідно з якою при визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Наведене мотивовано положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практикою ЄСПЛ щодо застосування цієї норми Конвенції, викладеною у рішенні ЄСПЛ від 24.11.2020 у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10). Водночас указаний правовий висновок не може бути застосовно до спірних у цій справі № 910/12515/24 правовідносин, оскільки: - правовідносини у справах № 910/12515/24 та № 922/3456/23 є не подібними; - ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не застосовна до спірних у справі № 910/12515/24 правовідносин; - матеріально-правові вимоги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, заявлені у позовній заяві у цій справі, узгоджуються з принципом пропорційності втручання держави в право на мирне володіння майном; - у спірних у цій справі №9 10/12515/24 правовідносинах відсутній будь-який негативний майновий вплив для добросовісної сторони оспорюваних правочинів (Держгеонадр); - питання забезпечення раціонального використання надр має надважливе для Українського народу значення, особливо в умовах дії правового режиму воєнного стану. Натомість до спірних правовідносин у цій справі № №910/12515/24 мають застосовуватися правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, про що вірно зазначено у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.03.2025. Щодо неподібності спірних правовідносин згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При застосуванні вказаних законодавчих приписів наріжним питанням є подібність правовідносин, у яких Верховним Судом висловлено правовий висновок щодо застосування норми права, зі спірними у конкретній справі правовідносинами. Так, у п. п. 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено такий правовий висновок із питання встановлення подібності правовідносин: «Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин». Так, спірними у цій справі № 910/12515/24 правовідносинами є дійсність правочинів - результатів аукціону та договору купівлі-продажу, а також дійсність спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого в ТОВ «Амбербур» виникло відповідне право користування надрами. Спірними у справі № 922/3456/23 правовідносинами є дійсність правочинів - рішення тендерного комітету про визнання приватного підприємства «ЛСВ Моноліт» (далі - ПП «ЛСВ Моноліт») переможцем відкритих торгів та договору про закупівлю, а також наявність підстав для стягнення коштів, перерахованих на користь ПП «ЛСВ Моноліт» за оспорюваним договором коштів. Зміст спірних у справі № 910/12515/24 правовідносин (змістовний критерій) характеризується тим, що вони виникли з факту реалізації державою від імені Українського народу повноважень із розпорядження надрами. Так, згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 3 ст. 4 Кодексу України про надра (далі - КУпН) унормовано, що окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади. Відповідно до ч. 2 ст. 16 КУпН надання спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами та до угоди про умови користування надрами здійснюються відповідним дозвільним органом: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а щодо ділянок надр, що містять корисні копалини місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Держгеонадра є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції (п. 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174). За пп. 9 п. 4 указаного Положення, Держгеонадра надає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами). Разом із тим ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачає, що дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб`єктами господарювання у зв`язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, припиненням дії документів дозвільного характеру; документ дозвільного характеру - це, зокрема, дозвіл, який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відносини щодо видачі (прийняття), набрання чинності, припинення дії документів дозвільного характеру регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону). Таким чином, у спірних у справі № 910/12515/24 правовідносинах правова природа аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами полягає в тому, що такий аукціон - це відкрита та прозора процедура, що виникає у зв`язку із з реалізацією державою владних управлінських повноважень із розпорядження надрами шляхом надання дозвільним органом (Держгеонадрами) відповідного документа дозвільного характеру у порядку, визначеному Законом України «Про адміністративну процедуру». Тому такий аукціон як інструмент здійснення державою владних функцій поєднує елементи адміністративної процедури (видача дозволу Держгеонадрами) та цивільно-правових відносин (купівля-продаж права користування), реалізований через прозорі електронні торги, що забезпечують конкуренцію, ефективне та раціональне управління у галузі надрокористування. З урахуванням наведеного правова природа оспорюваного у справі № 910/12515/24 договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами дуалістична - він містить у собі як складники адміністративної процедури, так і господарського договору. Натомість у справі № 922/3456/23 зміст спірних правовідносин характеризується тим, що джерелом їх виникнення є факт проведення публічної закупівлі у формі відкритих торгів. Пунктом 25 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом. Договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (п. 6 ч. 1 ст. 1 указаного Закону). Тому спірним правовідносинам у справі № 922/3456/23 притаманний суто цивільний (господарський) зміст. Крім того, за оспорюваним у цій справі № 910/12515/24 договором, укладеним між Держгеонадрами як продавцем і ТОВ «Амбербур» як покупцем, товариство набуло право на отримання спеціального дозволу на користування надрами, сплативши за його надання кошти до Державного бюджету України. На підставі спірного спеціального дозволу на користування надрами, виданого Держгеонадрами на виконання оспорюваного договору, ТОВ «Амбербур» отримало у користування надра. Таким чином, зміст спірних у цій справі правовідносин полягає в тому, що на підставі спірних правочинів відбувся рух таких майнових активів - кошти перераховано на користь держави, право користування надрами надано приватному суб`єкту господарювання. Отже, у цьому випадку руху майна (коштів) кореспондує рух майнового права (користування). Водночас, за оспорюваним у справі № 922/3456/23 договором про закупівлю, укладеним між ПП «ЛСВ Моноліт» як продавцем і СКП «Харківзеленбуд» як покупцем, приватне підприємство набуло кошти, а комунальне підприємство отримало світильники. Таким чином, зміст спірних у справі № 922/3456/23 правовідносин полягає в тому, що на підставі спірних правочинів відбувся рух таких майнових активів - кошти перераховано на користь приватного суб`єкта господарювання, світильники поставлено територіальній громаді. Отже, у цьому випадку руху майна (коштів) кореспондує також рух майна (світильників). З урахуванням зазначеного змістовний критерій спірних у справах № 910/12515/24 та № 922/3456/23 правовідносин є не подібним, оскільки різною є правова природа оспорюваних договорів, а характер майновий активів, переданих на підставі них, засвідчує об`єктивну неможливість повернення часу, протягом якого ТОВ «Амбербур» користувалося надрами ділянки Нетреба на підставі спірного спеціального дозволу на користування надрами, та можливість повернення майна та коштів, отриманих відповідно СКП «Харківзеленбуд» і ПП «ЛСВ Моноліт» у результаті вчинення оспорюваних у справі № 922/3456/23 правочинів. Крім того, відмінними є суб`єкти спірних у згаданих справах правовідносинах (суб`єктний критерій). Так, у справі № 910/12515/24 суб`єктами є прокурор як самостійний позивач і Держгеонадра (орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, актом видачі спірного спеціального дозволу якого порушуються інтереси держави) та ТОВ «Амбербур» (надрокористувач) як відповідачі - сторони оспорюваних правочинів. Натомість у справі № 922/3456/23 такими суб`єктами є прокурор в інтересах держави в особі Харківської міської ради (орган, до сфери управління якого належить СКП «Харківзеленбуд») і Північно-Східний офіс Держаудитслужби (орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах), які є позивачами, а також СКП «Харківзеленбуд» і ПП «ЛСВ Моноліт» (сторони оспорюваних правочинів), які є відповідачами. З огляду на зазначене за суб`єктним критерієм спірні в цих справах правовідносини є неподібними, оскільки у справі № 910/12515/24 спеціально уповноважений орган сам є учасником стверджуваного прокурором порушення інтересів держави, а також у зв`язку із відмінністю повноважень згаданих органів. Разом із тим відмінні й об`єкти правовідносин (об`єктний критерій), які є спірними у справах № 910/12515/24 та № 922/3456/23. У цій справі спірним матеріальним благом є право користування надрами на ділянці бурштину Нетреба, набуте внаслідок вчинення оспорюваних правочинів і отримання спірного дозвільного документа. Натомість у справі № 922/3456/23 спірними об`єктами виступають кошти, отримані продавцем на підставі оспорюваного договору поставки світильників. Отже, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 прийнята у неподібних до цієї справи № 910/12515/24 правовідносинах, за іншої фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, установлених попередніми судовими інстанціями у наведеній справі, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідне судове рішення з питання застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, правова позиція, викладена в указаній постанові Верховного Суду не може бути застосована до спірних у справі № 910/12515/24 правовідносин. Щодо незастосовності ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 18.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, зокрема, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає врахуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. У цьому аспекті найбільш релевантною до справи № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала розглянуту ЄСПЛ справу «Kurban v. Turkey». Крім того, Верховний Суд у цій справі № 922/3456/23 акцентував увагу на тому, що ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» указав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях). Вирішуючи зазначену справу, ЄСПЛ наголосив, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. З урахуванням цих висновків ЄСПЛ об`єднана палата Касаційного господарського суду вважала, що у справі № 922/3456/23 при застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України не було дотримано принципу пропорційності. Водночас ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не може бути застосована під час кваліфікації спірних у справі № 910/12515/24 правовідносин, оскільки набуті надрокористувачем спірний дозвільний документ і майнове право, ураховуючи стверджувані у позові обставини набуття права на користування надрами, не є конвенційно захищеним майном. Так, згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У контексті визначення поняття «майно» («possessions»), вжитого в указаній нормі, ЄСПЛ нагадав, що згідно з усталеною практикою, це поняття може означати «існуюче майно» («existing possessions») або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі «Stretch v. The United Kingdom», заява № 44277/98, п. 32). Водночас делікт, у результаті якого в заявника виник актив, несумісний із проявом мирного володіння заявником цим активом. Тому в аспекті можливості конвенційного захисту майна, яке становить посесію у розумінні цієї норми, важливим питанням є законність його набуття заявником. Зазначене узгоджується з національними законодавчими приписами ст. 328 ЦК України, згідно з якими право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону. У практиці ЄСПЛ це питання вирішується через категорію добросовісності заявника. У своєму рішенні від 24.11.2015 у справі «Noreikiene and Noreika v. Lithuania» (заява № 17285/08, п. 30) ЄСПЛ зазначив, що для оцінки тягаря, покладеного на заявників, необхідно враховувати конкретні обставини справи, зокрема, умови набуття спірного майна та розмір компенсації, а також особисте і соціальне становище заявників. Оскільки за обставинами згаданої справи добросовісність заявників при набутті майна на національному рівні не заперечувалася, вони не скористалися привілейованим становищем і не діяли незаконно, то ЄСПЛ вважав, що вони були добросовісними власниками. Як наслідок, ЄСПЛ у цій справі визнав, що заявники мали легітимні очікування того, що адміністративні рішення та договір купівлі-продажу не будуть скасовані ретроспективно їм на шкоду (п. п. 35, 36 зазначеного рішення ЄСПЛ). Також у рішенні від 15.09.2020 у справі «Belova v. Russia» (заява № 33955/08, п. 41) ЄСПЛ наголосив, що набувач майна повинен ретельно перевіряти його походження, щоб уникнути можливих вимог про конфіскацію. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28.08.2018 у справі «G.I.E.M. S.R.L. and others v. Italy» (заяви № № 1828/06 та ін., п. 301) виснував, що для оцінки того, чи була конфіскація пропорційною, може братися до уваги, зокрема, ступінь вини або недбалості з боку заявників або зв`язок між їхньою поведінкою та відповідним правопорушенням. ЄСПЛ неодноразово вказував, що досягнення справедливого балансу залежить від багатьох чинників, і поведінка власника майна, зокрема ступінь вини або обачності, яку він проявив, є одним з елементів сукупності обставин, що мають бути враховані. ЄСПЛ підкреслював необхідність вирішення питання, чи застосовані процедури були такими, що, серед іншого, дозволяли належним чином урахувати ступінь вини або обачності заявника або, принаймні, зв`язок між його поведінкою та порушенням закону (рішення ЄСПЛ від 24.10.1986 у справі «Agosi v. The United Kingdom» (заява № 9118/80, п. п. 54, 55), рішення від 05.11.1981 у справі «X v. The United Kingdom» (заява № 7215/75, п. 60), рішення від 26.11.2019 у справі «Yaar v. Romania» (заява № 64863/13, п. 60), рішенні від 21.04.2016 у справі «Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria» (заява № 46577/15, п. 75) тощо). Погоджуючись із таким підходом, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у п. 78 постанови від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011 виснував, що для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, у володіння якої відбувається втручання. У позовній заяві заступника керівника Рівненської обласної прокуратури стверджується, що аукціон із продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Нетреба (ідентифікатор аукціону в електронній системі «Prozorro.Продажі» - UA-PS-2020-11-04-000036-3) відбувся в умовах вчинення всіма його учасниками (ТОВ «Амбербур» і товариством з обмеженою відповідальністю «Хупо Се Трейд») антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів цього аукціону. Результати зазначеного аукціону створили можливість вчинення оспорюваних правочинів і видачу спірного спеціального дозволу на користування надрами. Тому існує очевидний причинний зв`язок між антиконкурентними узгодженими діями ТОВ «Амбербур», які стосувалися спотворення результатів указаного аукціону, та набуттям ним права на користування надрами ділянки Нетреба (майнового активу). Спірними правочинами та дозвільним документом лише формалізовано факт передачі такого активу надрокористувачу. Отже, у спірних правовідносинах допущене ТОВ «Амбербур» правопорушення стало підставою для виникнення в нього того активу, щодо володіння яким наразі заступником керівника Рівненської обласної прокуратури ініційовано це судове провадження. Таке правопорушення характеризується свідомим (ТОВ «Амбербур» усвідомлювало, що антиконкурентні узгоджені дії прямо заборонені ч. 4 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», є недопустимими згідно з ч. 2 ст. 42 Конституції України та ч. 5 ст. 13 ЦК України) та умисним (дії ТОВ «Амбербур» були спрямовані на здобуття перемоги в аукціоні будь-якою ціною, у тому числі шляхом змови з іншим учасником) способом їх вчинення. Указані обставини набуття ТОВ «Амбербур» майнового активу (права користування надрами ділянки Нетреба) однозначно вказують на наявність винної та недобросовісної поведінки, яка виключає мирне володіння цим активом. З урахуванням наведеного конвенційний захист, передбачений ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, не може поширюватися на право користування надрами ділянки Нетреба, набуте ТОВ «Амбербур» унаслідок вчинення оспорюваних правочинів і надання спеціального дозволу на користування надрами від 01.03.2021 №5137. Водночас у справі «Kurban v. Turkey», висновки ЄСПЛ у якій застосовано у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, констатовано добросовісність заявника (на відміну від цієї справи № 910/12515/24). Так, у справі «Kurban v. Turkey» заявник уклав договір публічної закупівлі після того, як відповідні закупівельні органи оголосили, що він пройшов кваліфікацію та виграв тендер. За умовами договору заявник ніс відповідальність за завершення будівельного проєкту в межах бюджету у розмірі 5 924 905,58 турецьких лір. Він також надав забезпечення виконання договору, сплативши гарантію у розмірі 160 000 турецьких лір. Коли закупівельні органи були поінформовані про кримінальне переслідування заявника, вони розірвали договір і утримали гарантію. Водночас ЄСПЛ зазначив, що на момент укладення договору публічної закупівлі ані закупівельний орган, ані сам заявник не знали про кримінальне переслідування останнього. Крім того, після підписання договору заявник розпочав облаштування будівельного майданчика та виставляв адміністрації рахунки за досягнутий ними прогрес у виконанні робіт. Цей договір до моменту його розірвання замовником був таким, що підлягав примусовому виконанню за національним правом. Те, що національні суди згодом підтвердили розірвання договору заявника та конфіскацію його гарантії, не є вирішальним з точки зору визначення того, чи міг заявник на момент його підписання і внесення гарантії мати законне очікування, що його передбачуване право не буде поставлене під сумнів ретроспективно (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 64). ЄСПЛ вважав за доцільне у цьому зв`язку підкреслити низку особливостей, які виникли у цій справі. По-перше, ЄСПЛ зазначив, що на момент оголошення запрошення до участі в тендері обвинувальний акт щодо заявника вже був поданий до кримінального суду і був прийнятий цим судом. За звичайних обставин і відповідно до турецького законодавства заявник ніколи не мав бути допущений до участі в тендері. Національне законодавство зобов`язувало органи обвинувачення без зволікання повідомляти органи публічних закупівель про будь-яку особу, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування у зв`язку з правопорушеннями у сфері закупівель. У цій справі таке повідомлення від кримінального суду надійшло до відповідних органів через шість місяців після подання обвинувального акта до суду. Таким чином, ЄСПЛ виснував, що органи влади діяли недбало у передачі ключової інформації, яка впливала на кваліфікацію учасників закупівельного процесу. По-друге, ЄСПЛ звернув увагу, що заявнику ніколи не було вручено обвинувальний акт. Крім того, відсутність будь-яких доказів того, що заявник знав про кримінальне провадження проти нього на момент участі в тендері, дозволило ЄСПЛ дійти висновку, що заявника не можна звинувачувати у недобросовісній поведінці під час участі в цьому процесі (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 85). З урахуванням наведених вище конкретних обставин указаної справи, які мали вирішальний вплив на становище, в якому опинився заявник, ЄСПЛ дійшов висновку, що розірвання договору заявника із зворотною дією (ex tunc) та утримання гарантії були непропорційними. Зокрема, ЄСПЛ вважав, що навіть якщо припинення договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу принаймні вимагав застосування менш суворого заходу, який би полегшив фінансовий тягар, покладений на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх понесених ним витрат (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 86). Таким чином, добросовісність заявника у справі «Kurban v. Turkey» стала ключовою підставою для висновку ЄСПЛ про непропорційність втручання в право на мирне володіння майном (договірними правами та гарантією). Натомість у цій справі № 910/12515/24 свідомі та умисні антиконкурентні узгоджені дії ТОВ «Амбербур», які стосувалися спотворення результатів аукціону, направлені на отримання перемоги в ньому будь-якою ціною та, як наслідок, на отримання дозвільного документа не на конкурентних засадах, що суперечить самій суті конкурсу, виключають добросовісність надрокористувача. Тому, на переконання колегії суддів, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не може бути застосована до спірних у цій справі правовідносин. Щодо дотримання принципу пропорційності, колегія суддів звертає увагу на таке. ЄСПЛ неодноразово нагадував, що для сумісності зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції втручання у право власності має здійснюватися «в інтересах суспільства» та «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (наприклад, рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» (заяви № 7151/75 та № 7152/75, п. п. 69, 73), рішення ЄСПЛ від 04.07.2017 у справі «S.C. Service Benz Com S.R.L.» (заява № 58045/11, п. 28), рішення ЄСПЛ від 26.11.2019 у справі «Yaar v. Romania» (заява № 64863/13, п. 50) тощо). Тобто втручання має ґрунтуватися на законі, переслідувати легітимну мету, а також бути пропорційним їй. Принцип пропорційності означає необхідність дотримання справедливого балансу між суспільними інтересами, пов`язаними з цим втручанням, і приватними інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Суспільні інтереси (легітимна мета), які захищаються у позові заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, полягають у необхідності забезпечення охорони та раціонального використання надр (власності Українського народу), припиненні незаконно отриманого внаслідок антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів аукціону, права користування надрами. Запропоновані у позовній заяві заступника керівника Рівненської обласної прокуратури заходи є реакцією на порушення цих інтересів. Крім того, ці заходи направлені виключно на той актив, який набуто ТОВ «Амбербур» на незаконних підставах, унаслідок прямо заборонених законодавством його свідомих та умисних дій. У даному випадку необхідно взяти до уваги правову природу спірних відносин та обставин щодо фактичного користування ТОВ «Амбербур» надрами. Зокрема, фактичне користування надрами на підставі дозвільного документа в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки користування майном - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. За обставинами цієї справи ТОВ «Амбербур» де-факто отримав у користування надра ділянки Нетреба і таке користування ним реалізоване. Отже, специфіка правовідносин у цій ситуації полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності оспорюваних правочинів, зважаючи на закладений у ч. 1 ст. 216 ЦК України зміст, із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо. Таким чином, фактичне користування надрами на підставі спеціального дозволу на користування надрами унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому права, які виникли на підставі спірних правочинів і дозвільного документа, - припиняються на майбутнє. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23. Таким чином, час, упродовж якого ТОВ «Амбербур» має право користування надрами, повернути об`єктивно не можливо. Так само необмежений обсяг корисних копалин, які ТОВ «Амбербур» мало право видобути за цей час, ураховуючи специфіку формування гранітних порід, є фактично не відтворюваним. Разом із тим запропоновані в позовній заяві заходи не направлені на вилучення обсягу видобутих ТОВ «Амбербур» корисних копалин. Тому їх вартість повинна визнаватися справедливим відшкодуванням можливої втрати ТОВ «Амбербур» права на користування надрами, отриманого внаслідок незаконних, умисних і свідомих дій самого відповідача. Тому визнання оспорюваних правочинів і спеціального дозволу недійсними, з урахуванням недобросовісної винної поведінки ТОВ «Амбербур», яка стала підставою для набуття ним спірного активу, є пропорційними заходами. Щодо відсутності негативного впливу на добросовісну сторону спірних правочинів, колегія суддів вказує наступне. У п. п. 91, 107- 110 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 указується, що у зазначеній справі при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, не було дотримано принципу пропорційності, у тому числі щодо того учасника, який діяв добросовісно. На перший погляд, приписи цієї норми свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника. Втім, за умови застосування відповідних приписів, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи. Натомість у справі № 910/12515/24 добросовісна сторона оспорюваних правочинів (Держгеонадра) у разі застосування конструкції, визначеної ч. 3 ст. 228 ЦК України, не несе майнових наслідків. Крім того, згідно з п. 28 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належить збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів. З урахуванням указаного, оскільки в силу ст. 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, то реституційне зобов`язання, визначене ч. 3 ст. 228 ЦК України, зі стягнення з Держгеонадр у дохід держави коштів у вказаній сумі, що підлягали сплаті за зазначеним договором, не може виникнути, позаяк такі кошти є перерахованими до Державного бюджету України, тобто на користь держави. У пп. 1 п. 4.1 договору купівлі-продажу від 29.01.2021 №10/8-20 сторони погодили, що переможець аукціону зобов`язаний протягом 30 робочих днів із дня укладення цього договору сплатити до Державного бюджету України кошти в розмірі, що становить різницю між ціною реалізації лота та сумою гарантійного внеску, яка складає 312 246, 00 гривень. Таким чином, Держгеонадра як учасник суспільних відносин не є набувачем коштів, які надійшли як збір (плата) за видачу спеціального дозволу на користування надрами від 01.03.2021 № 5137 та кошти від продажу такого дозволу. Окремо колегія суддів вважає зазначати, щодо важливості забезпечення раціонального використання надр Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. На цьому конституційному базисі розбудовано систему законодавчих актів, що регулюють користування надрами. Так, у ст. 2 КУпН чітко вказується, що його завдання - забезпечити раціональне, комплексне використання надр. Частина 1 ст. 4 КУпН, доповнюючи наведене конституційне положення, визначає, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Таким чином, раціональність та ефективність використання надр стоїть у центрі правового регулювання цієї сфери: мінімізувати втрати - максимізувати, але без шкоди довкіллю, віддачу. Преамбулою Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема, визначено, що раціональне використання природних ресурсів є невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України. Пункт 53 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки), передбачає, що для гарантування достатку й безпеки громадян потрібні ресурси, які при залученні та ефективному використанні зовнішніх джерел можуть забезпечити стале і динамічне економічне зростання. Для цього необхідно, серед іншого, розвивати ринкову конкуренцію, забезпечити демонополізацію економіки та детінізацію господарських відносин, а також створити конкурентні умови для залучення інвестицій, зокрема іноземних. Екологічна безпека визнана одним із найвищих пріоритетів. Україна має, зокрема, забезпечити ефективне використання природних ресурсів (п. 56 Стратегії національної безпеки). На потребі особливого захисту державних інтересів у сфері раціонального надрокористування наголошено також у рішеннях Ради безпеки і оборони України від 19.03.2021 «Щодо стану справ у сфері надрокористування» та від 16.07.2021 «Про стимулювання пошуку, видобутку та збагачення корисних копалин, які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави», Національній економічній стратегії на період до 2030 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 179, тощо. Тому раціональне використання надр - це, насамперед, необхідна складова для забезпечення національної безпеки, стратегічної незалежності та довгострокової життєздатності держави. З урахуванням наведеного ефективне використання природних ресурсів як складова екологічної та економічної безпеки, невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України є одним із найвищих пріоритетів національної безпеки, стратегічним напрямом її діяльності. Це пов`язано першочергово з тим, що корисні копалини належать до непоновлюваних природних ресурсів, геологічна швидкість утворення яких у сотні разів менша, ніж швидкість їх споживання людиною. У період дії правового режиму воєнного стану забезпечення виваженого надання надр у користування набуває особливої уваги. Україна, боронячи свою територіальну цілісність і суверенітет, одночасно намагається зберегти підґрунтя для післявоєнної відбудови. За таких обставин раціональне та ефективне використання надр має бути не тимчасовою акцією, а частиною довгострокової національної політики ресурсної безпеки. Принцип раціонального використання надр досягається, у тому числі завдяки визначеному ст. 16 КУпН загальному правилу надання їх у користування за результатами проведення аукціонів із продажу спеціальних дозволів на користування надрами. При цьому передбачений ст. 162 КУпН перелік випадків, за яких можливе надання дозвільного документа без проведення аукціону, є вичерпним і стосується, здебільшого, надання надр у користування з метою їх геологічного вивчення, а не видобутку корисних копалин. Таким чином, законодавець, діючи від імені Українського народу як власника надр, з метою забезпечення виваженого їх надання у користування встановив результат конкурсної процедури (аукціону, проведеного у формі електронних торгів) як основний спосіб отримання права користування ними. Водночас у п. п. 25, 26 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020, визнано, крім іншого, що повільний розвиток ринкових відносин у ключових сферах, у тому числі в користуванні землею і надрами, стримують економічне зростання, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Недостатній рівень конкуренції та панування монополій зменшують конкурентоспроможність України, загрожують добробуту її громадян. Указані чинники зазначеною Стратегією віднесено до поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України. Очевидно, що у будь-якій конкурентній процедурі найпоширенішим проявом недобросовісності будуть спрямовані на усунення або обмеження конкуренції дії. Саме вони є найпоширенішими деліктами в даному випадку. Законодавство, зокрема, Закон України «Про захист економічної конкуренції» передбачає юридичну відповідальність у формі штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Проте аналіз абз. абз. 1, 2 ч. 2 ст. 52 указаного Закону вказує, що такий штраф залежить від прибутку самого порушника, а отже ставиться у залежність із ефективністю господарської діяльності недобросовісного суб`єкта господарювання. У п. 25 постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 922/3393/17 акцентувалася увага на необхідності встановлення більш ефективного способу покарання недобросовісних учасників конкурентних процедур. Зазначене, з огляду на беззаперечну потребу посиленої уваги та реагування як держави, так і суспільства до фактів таких порушень, створює об`єктивну необхідність використання інших правових інститутів як задля забезпечення правопорядку, так і з метою упередження вчинення у майбутньому аналогічних порушень у галузі користування природними ресурсами. Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, відхиляючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог з вищевикладених підстав. Заява відповідача-2 про застосування терміну позовної давності залишається колегією суддів без розгляду, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Інші доводи, наведені скаржниками в апеляційних скаргах, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржниками у апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при частковому нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з частковим неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021 відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 слід залишити без змін. Розподіл судових витрат Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбербур" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021.

3. У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону № UA-PS-2020-11-04-000036-3 від 12.01.2021 - відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/12515/24 - залишити без змін.

5. Судовий збір за подання апеляційних скарг залишити за Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбербур".

6. Матеріали справи №910/12515/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено та підписано 24.06.2026. (у зв`язку із перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. на лікарняному та судді Гаврилюка О.М. у відпустці) Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді В.В. Сулім О.М. Гаврилюк