Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/2891/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" червня 2026 р. Справа№ 911/2891/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Шаратова Ю.А. Бестаченко О.Л. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 (суддя Колесник Р.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Тепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» про стягнення 101 910, 26 грн, ВСТАНОВИВ: Засобами підсистеми «Електронний суд» 09.09.2025 товариством з обмеженою відповідальністю «Пан Тепло» (надалі ТОВ «Пан Тепло»/позивач) була сформована позовна заява про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» (надалі ТОВ «БК Антена»/відповідач) заборгованості за договором поставки № 37/1 від 02.10.2019 в загальному розмірі 101910,26 гривень, що складається з 72793,04 гривень основного боргу та 29117,22 гривень штрафу за договором. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Тепло» 72 793, 04 грн основного боргу, 29 117,22 грн штрафу та 2422,40 грн судового збору. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності існування факту простроченої заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 72 793, 04 грн. та правильності визначення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача у відповідності до п.5.4 договору в розмірі 29 117,22 грн. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Атена» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 скасувати; ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного. Позивач надіслав вимогу не на адресу Відповідача, яка зазначена у Договорі, а до відділення Укрпошти 07400. В матеріалах справи відсутні відомості про отримання листа Відповідачем. На сайті Укрпошти по трекеру листа (0412000188332) відомості відсутні. Судом невірно визначено дату надсилання Вимоги - 23.11.2023 року, датою початку заборгованості Відповідача. Позивач не надсилав Відповідачу Акт звірки для проведення бухгалтерської звірки. У матеріалах справи доказів надсилання не має. Вказує, що за даними відповідача заборгованість складає 50 793,04 грн. Вважає, що відсутні підстави для стягнення штрафу. Сума штрафу у розмірі 40% від суми зобов`язань Відповідача значно перевищує розмір теоретичних збитків, які Позивачем не заявлялись та можуть бути зменшені судом на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору в розмірі 726, 72 грн за подання апеляційної скарги. Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 у зв`язку з відпусткою судді Владимиренко С.В. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Бестаченко О.Л., Шаратова Ю.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі № 911/2891/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Під час апеляційного провадження від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на суперечність доводів апеляційної скарги та не надання доказів відсутності заборгованості у визначеному розмірі. Позивач вказує, що відповідач не заперечує факт отримання товару від позивача, як і факт нездійснення оплати за поставлений товар; про недоведеність відповідачем розміру заборгованості в сумі 50 793,04 грн, та зазначає про безпідставність заявлення про зменшення штрафу до 1 гривні на підставі ч.3 ст.551 ЦК України. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до укладеного договору поставки №37/1 від 02.10.2019 (надалі договір) позивач (надалі також постачальник) мав поставити та передати у власність відповідачу (надалі також покупець) будівельні матеріали (надалі -товар), а відповідач зобов`язався оплатити такий товар на умовах, погоджених сторонами в тексті договору. За змістом п. 4.1., 4.2 договору розрахунки мiж Сторонами здійснюються в нацiональнiй валюті України шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточні рахунки сторін, зазначені в цьому договорі (п. 4.1.). За замовлений за цим договором товар покупець має 100 % відстрочку по платежам так i може здійснити розрахунок у повному обсязі шляхом 100% передоплати вартості замовленого товару (п. 4.2.) Як зазначає позивач, на виконання умов зазначеного договору протягом 2019-2021 років ним передавався на користь відповідача товар та надавалися супутні транспорті послуги та станом на 17.11.2023 за відповідачем обліковувалася заборгованість на загальну суму 72793,04 гривень, яка сформована за рахунок проведення відповідачем неповної оплати за наступними первинними документами: видаткова накладна №2991 від 17.11.2020 на суму 37808,64 гривень; акт № 2992 наданих (транспортних послуг) від 17.11.2020 на суму 4150 гривень; видаткова накладна № 2884 від 10.11.2020 на суму 56712,96 гривень; видаткова накладна № 482 від 05.05.2021 на суму 11534,46 гривень; акт № 482 наданих (транспортних послуг) від 05.05.2021 на суму 1450 гривень; видаткова накладна № 510 від 05.05.2021 на суму 37808,64 гривень. З огляду на це, позивач 17.11.2023 звернувся до відповідача із письмовою вимогою про сплату вказаної заборгованості, проте відповідач вказану вимогу не задовольнив, заборгованість не погасив, станом на 09.09.2025 розмір заборгованості не змінився, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом про стягнення як суми основного боргу, так і суми штрафу. Відповідач відзив на позовну заяву не подав, не скористався наданими йому процесуальними правами. В апеляційній скарзі зазначає, що взаємовідносини між сторонами тривали з 01.11.2019 року по 05.05.2021 року та Відповідачем було сплачено 2 539 965,05 грн. за поставлений товар Позивачем, є потреба провести звірку взаємних розрахунків для уточнення суми зобов`язань Відповідача. Вказує, що, що Позивачем надано до суду лише частину документів, що не дозволяє здійснити перевірку всіх взаємовідносин між сторонами. За даними бухгалтерського обліку сума зобов`язань Відповідача є меншою і складає 50 793,04 грн. за поставки 05.05.2021 року. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України (1) якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства(2). Як встановлено судом, згідно п. 4.2. договору за замовлений за цим договором товар покупець має 100 % відстрочку по платежам так i може здійснити розрахунок у повному обсязі шляхом 100% передоплати вapтocтi замовленого товару. Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок. Частиною 1 статті 692 цього ж Кодексу встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, у тому числі, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання. Такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17. Судом вірно зазначено, що сторонами в договорі фактично не встановлено строку здійснення покупцем оплати за отриманий товар, адже передбачена альтернативна форма оплати, а саме у спосіб відстрочення (при цьому період такого відстрочення договором не встановлено) або у спосіб попередньої оплати. З первинних документів, долучених позивачем до матеріалів справи, суд не може достеменно встановити в якому саме порядку товари та супутні послуги, передача і надання яких оформлена вказаними первинними документами, мали бути оплачені відповідачем. З огляду на викладене, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідний строк необхідно відраховувати від моменту направлення позивачем на адресу відповідача письмової вимоги про сплату заборгованості від 17.11.2023. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, перерахування відповідачем на користь позивача оплати за товар у повному обсязі, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з оплати отриманого товару після отримання письмової вимоги позивача, що була направлена на його адресу 17.11.2023, факт отримання якої відповідачем спростовано не було. При цьому посилання апелянта на неотримання вимоги позивача про сплату коштів, не скасовує його обов`язок з оплати поставленого товару. Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище первинними документами, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 72793,04 гривень. В апеляційній скарзі відповідач не оскаржує факт, що відповідно до укладеного Договору поставки №37/1 від 02.10.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАН ТЕПЛО» поставило та передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «БК АТЕНА», а останнє зобов`язалось оплатити такий Товар на умовах, погоджених сторонами в тексті Договору. Так само не оскаржується і факт поставки товару Позивачем Відповідачу в межах зазначеного вище договору. Згідно наданих Позивачем доказів за результатами здійснення поставок товарів в межах укладеного Договору поставки №37/1 від 02.10.2019р. - за ТОВ «БК АТЕНА» рахується заборгованість за поставлений та не оплачений товар на загальну суму 72793,04 грн., що і стало підставою для звернення з позовною заявою до господарського суду. Так, позивачем надано до позову Акт звірки взаємовідносин між сторонами. Відповідач вказує, що зазначений документ не було надано йому для підписання, доказів надсилання Акту не має, тому вважає, що акт містить лише дані бухгалтерського обліку Позивача. Оскільки апелянтом (відповідачем) власного контррозрахунку розміру заборгованості перед позивачем не подано, а матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару на користь відповідача, згідно перелічених вище первинних документів, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості в загальному розмірі 72 793,04 гривень. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до вимог п.5.4 Договору сторонами погоджена додаткова відповідальність у разі тривалого порушення зобов`язання, а саме: за ухилення від сплати товару, а також у випадку прострочення оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів від строку, зазначеного в. п. 4.2. Договору Покупець на користь Постачальника повинен сплатити десять відсотків від вартості неоплаченої своєчасно партії товару, а за прострочення оплати більш ніж на шістдесят календарних днів з моменту отримання - Покупець сплачує Постачальнику сорок відсотків від суми всього отриманого, але неоплаченого за цим Договором товару. Посилання апелянта на відсутність підстав для стягнення штрафу в розмірі 40%, оскільки строк оплати отриманого товару не настав, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що у відповідача виник обов`язок з оплати отриманого товару після отримання письмової вимоги позивача, що була направлена на його адресу 17.11.2023, факт отримання якої відповідачем спростовано не було. З даним позовом звернувся позивач до суду 09.09.2025. З огляду на положення п.5.4 договору позивачем на суму заборгованості нараховано штраф у розмірі 40% та відповідно сума штрафу становить 29 117,22 гривень. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 29117,22 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі. В той же час, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у разі відхилення доводів відповідача про ненастання строків оплати коштів, відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України просить зменшити суму штрафу до 1 гривні. Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19). Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Клопотання апелянта (відповідача) про зменшення розміру штрафних санкцій не містить жодних обґрунтувань. Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та не зазначення відповідачем жодних обґрунтувань необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, колегія суддів не вбачає підстав для їх зменшення. Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про доведеність позивачем належними, допустимими та достовірними доказами наявність у відповідача заборгованості за заявлений період та штрафу, які підлягають стягненню за правильним розрахунком суду. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції. Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Атена» на рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.12.2025 у справі №911/2891/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Атена».

4. Матеріали справи №911/2891/25 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді Ю.А. Шаратов О.Л. Бестаченко