Постанова Одеський апеляційний суд № 947/8090/25

Номер провадження: 22-ц/813/5210/26 Справа № 947/8090/25 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М. за участю секретаря: Турик А.Ф.к. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Назарової Валентини Валентинівни по цивільній справі за заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» про видачу судового наказу та стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Куриленко О.В. 11 лютого 2026 року у м. Одеса, - встановила: У січні 2026 року до суду першої інстанції надійшла скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця по цивільній справі №947/8090/25, в якій скаржник просив: поновити строк для подання скарги (якщо суд вважатиме його пропущеним), визнавши причини пропуску поважними (необхідність отримання довідок з банку про призначення платежу та статус коштів, введення воєнного стану); визнати неправомірними дії Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі державного виконавця Назарової В.В. щодо звернення стягнення (списання) грошових коштів у розмірі 502,08 грн., які є соціальною допомогою, у виконавчому провадженні ВП № 79315895; зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 502,08 грн. на банківський рахунок, з якого вони були списані; зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з банківського рахунку ОСОБА_1 , що використовується для зарахування соціальних виплат. В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначав, що у провадженні Київського відділу ДВС у м. Одесі (державний виконавець Назарова В.В.) перебуває виконавче провадження ВП № 79315895. 09.12.2025 року державним виконавцем, в межах вказаного провадження, було здійснено звернення стягнення (арешт та списання) на грошові кошти на банківському рахунку. Зокрема, було примусово списано 502,08 грн. (виконавчий збір/витрати). Вважає, що зазначені дії є грубим порушенням закону, оскільки рахунок, з якого списано кошти, використовується скаржником виключно для отримання державної соціальної допомоги; списана сума є цільовою виплатою за державною програмою «Зимова підтримка Україна». Зазначає, що відповідно до ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на такі виплати заборонено. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги було відмовлено. Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Назарової В.В. по цивільній справі №947/8090/25 залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд проігнорував той факт, що про порушення своїх прав через списання грошових коштів 09.12.2025 року ОСОБА_1 дізнався вчасно, та вже 10.12.2026 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду, а потім, 17.12.2026 року, звернувся до Київського районного суду м. Одеси, і після цього знову звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою, яка була повернута суддею Калініченко Л.В. (справа №947/325/26). Одразу після отримання ухвали про повернення, ОСОБА_1 звернувся 26.01.2026 року до суду із даною скаргою. На думку апелянта, суд формально підійшов до питання строків, щоб легалізувати очевидне порушення закону державним виконавцем. Сторони про розгляд справи на 26.05.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановлює ухвалу, якою, в разі обґрунтованості, визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Приписами ст. 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. В свою чергу, згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6, відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такий строк є процесуальним, може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. Положеннями ст. ст. 122-124 ЦПК України встановлено порядок обчислення процесуальних строків. Згідно ч. 1 ст. 127 ЦПК, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Як вбачається з матеріалів справи, клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги обґрунтовано тим, що порушення права скаржника (списання коштів) відбулося 09.12.2025 року. Скаржник вважає, що діяв добросовісно, звернувшись до суду у грудні 2025 року, а подальші звернення були зумовлені технічними поверненнями скарги судом, що є поважною, на його думку, причиною. Зазначає, що подав першу скаргу 10.12.2025 (в межах 10-денного строку з моменту, як дізнався про списання, враховуючи час на отримання виписки банку). Стверджує, що суд повертав скаргу з технічних причин і він подавав її знову. Однак, судом першої інстанції правильно зазначено, що згідно матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, по цивільній справі №947/8090/25 26.01.2026 року через систему «Електронний суд» було подано єдину скаргу, яка розглядалась судом в даному провадженні. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду, що скаржником пропущено строк на оскарження дій державного виконавця щодо звернення стягнення (списання) грошових коштів у розмірі 502,08 грн. у виконавчому провадженні ВП № 79315895. У відповіді на відзив від 03.02.2026 року та у апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнає, що дізнався про списання коштів саме 09.12.2025 року. Разом з тим, доказів звернення заявника до будь-яких банківських установ для отримання довідок про призначення платежу, на що був потрібен певний час, заявником до матеріалів скарги надано не було. У постановах Верховного Суду від 31.07.2023 року по справі № 240/7127/23 та від 18.11.2020 року по справі № 466/948/19 зазначено, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові. Згідно п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України, ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Нормами ст. 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Виходячи зі змісту вищенаведених положень ЦПК України, дотримання вимог процесуального законодавства України при пред`явленні скарги до суду є імперативним правилом. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Разом з тим, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із заявою повинен як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються. Отже, беручи до уваги обізнаність скаржника сторони виконавчого провадження про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, оскільки строк на вчинення процесуальної дії сплинув, а клопотання про поновлення вказаного строку не обґрунтовано поважними причинами пропуску такого строку, то скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Назарової В.В. підлягає залишенню без розгляду. Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав через списання грошових коштів 09.12.20205 року ОСОБА_1 дізнався вчасно, та вже 10.12.2026 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду, а потім, 17.12.2026 року, звернувся до Київського районного суду м. Одеси, і після цього знову звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою, яка була повернута суддею Калініченко Л.В. (справа №947/325/26). Одразу після отримання ухвали про повернення, ОСОБА_1 звернувся 26.01.2026 року до суду із даною скаргою. Колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять доказів дійсного звернення ОСОБА_1 зі скаргою 10.12.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду, а також звернення саме зі скаргою на дії державного виконавця 17.12.2026 року до Київського районного суду м. Одеси. Щодо звернення ОСОБА_1 із позовною заявою до Київського районного суду м. Одеси, яка була повернута суддею Калініченко Л.В. (справа №947/325/26), то колегія суддів приймає до уваги, що у вказаній справі апелянтом було подано саме позовну заяву, а не скаргу, оскільки її вимогами було, у тому числі, стягнення з державного виконавця матеріальної та моральної шкоди. Таким чином, враховуючи відсутність належних доказів звернення, до 26.01.2026 року, ОСОБА_1 до суду зі скаргами на дії державного виконавця, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про необґрунтованість клопотання про поновлення пропущеного строку, оскільки скаржником не наведено поважні причини пропуску такого строку. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вищевказані обставини не спростовують, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, які судом апеляційної інстанції визнані обґрунтованими. Крім того, як вбачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію заявника, висловлену в суді першої інстанції. Така позиція була належним чином досліджена судом в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Європейський суд з прав людини зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2026 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 18 червня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе