Постанова 4815 № 569/18472/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року м. Рівне Справа № 569/18472/25 Провадження № 22-ц/4815/237/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №1118-9190 від 28.11.2022 в розмірі 30 000, 00 грн та понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.11.2022 між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та відповідачем укладено договір про відкриття кредитної лінії №1118-9190, за яким останній отримав кредит в розмірі 6 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом. Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов`язання не виконував, порядку погашення кредиту не дотримувався, що призвело до утворення заборгованості. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1118-9190 від 28.11.2022 у розмірі 9 240, 00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 6 000, 00 грн., за процентами - 3 240, 00 грн. У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "Укр Кредит Фінанс" із рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає, що рішення в частині часткової відмови в стягненні заборгованості, зокрема щодо відмови у нарахуванні та стягненні процентів за користування кредитом в строк договору, а саме 300 днів є незаконним, таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права з огляду на наступне. Апелянт стверджує, що суд помилково визначив наявність двох строків кредитування. Наполягає, що в договорі (п. 4.8) чітко зазначено лише один строк - 300 календарних днів. Позивач пояснює, що "базовий період" (18 днів) - це лише проміжок часу, в останній день якого у позичальника виникає обов`язок сплатити відсотки. Натомість строк кредитування це загальний час, на який видані кошти (300 днів). 18-денний термін мав лише рекомендаційний характер для мінімізації витрат споживача. Апелянт вважає, що суд неправильно застосував ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів" щодо "непропорційно великої суми компенсації" (понад 50%). Вказує, що ця норма стосується лише пені та штрафів, а не відсотків за користування кредитом, які є платою за послугу. Штрафні санкції відповідачу взагалі не нараховувалися. Апелянт зазначає, що відповідач добровільно підписав електронний договір, був ознайомлений з усіма умовами та не скористався своїм правом на відмову від договору протягом 14 днів Отже, умови про нарахування відсотків протягом 300 днів є законними та погодженими сторонами Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 28.11.2022 між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та відповідачем укладено договір про відкриття кредитної лінії №1118-9190 (далі - кредитний договір), за яким останній отримав кредит в розмірі 6 000, 00 грн . Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: - сума кредиту 6 000,00 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 18 днів; знижена % ставка 2,50 % в день; стандартна % ставка 3,00 % в день. Перерахування грошових коштів відповідачу за кредитним договором стверджується матеріалами справи. З розрахунку заборгованості за договором слідує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 30000,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 6000,00 грн., за процентами - 24000,00 грн. Суд першої інстанції, застосувавши вимогу ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо тлумачення неясних умов договору на користь споживача, дійшов висновку, що стягнення заборгованості має ґрунтуватися на чітко визначених сторонами умовах, а саме: сумі кредиту 6000 гривень та строку 18 днів. Суд відхилив завуальовані умови, які дозволяли кредитодавцю виходити за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно значні платежі, вказавши, що це суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Додатково зазначив, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", який передбачає можливість зменшення нарахованої заборгованості за процентами. Переглядаючи, у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України, оскаржуване рішення в частині фактично оскаржуваних грошових сум, а саме: щодо відмови у стягненні заборгованості за відсотками в сумі 24000.00 гривень, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же позивачем - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", але до іншого боржника, в якій зазначено наступне. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін. Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді. Між тим, повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розрахунок заборгованості за відсотками проведено позивачем поза межами строку кредитування, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М. Шимків С.С.