Постанова КГС ВС № 922/2891/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ Справа № 922/2891/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Власова Ю. Л. - головуючого, Бенедисюка І. М., Булгакової І. В., за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: позивача - Чобітько І. В., відповідача 1 - Шевченко Д. С., відповідача 2 - не з`явилися, третьої особи 1 - не з`явилися, третьої особи 2 - не з`явилися, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Транс-Сервіс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року (колегія суддів у складі: головуюча Тарасова І. В., судді: Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06 березня 2026 року (колегія суддів у складі: головуюча Тарасова І. В., судді: Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) у справі № 922/2891/25 за позовом Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" до: Приватного підприємства "Транс-Сервіс"; Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління патрульної поліції у Харківській області; Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області про визнання недійсним правочину, визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" (далі - Товариство, позивач) звернулося 20 серпня 2025 року до Господарського суду Харківської області з позовом до: Приватного підприємства "Транс-Сервіс" (далі - Підприємство, відповідач 1); Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач 2), про: - визнання недійсним правочину, вчиненого у вигляді додаткової угоди від 23.02.2024 № 2 (далі - додаткова угода 2) до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 19.02.2019 № 1 (далі - договір перевезень), укладеної між Підприємством та Департаментом у частині пунктів 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору"; - визнання незаконними дій Підприємства щодо затвердження паспорта приміського автобусного маршруту регулярних перевезень (далі - паспорт маршруту) "№ 1325 Зміїв-Слобожанське" від 14 червня 2024 року та його складових без зазначення в них назви автостанції; - зобов`язання Підприємства відновити становище, яке існувало до порушення права Товариства шляхом внесенням змін до паспорту маршруту щодо визначення назв автостанцій у назві маршруту та назв автостанцій, з яких повинно здійснюватися відправлення та прибуття автобусів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додатковою угодою № 2 внесені істотні зміни до предмета договору перевезень шляхом протиправного вилучення маршрутів: № 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе; № 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка; № 1329 Зміїв (АС) - Соколове, а за маршрутом № 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське протиправно виключено автостанцію та зазначено інше найменування маршруту - "№ 1325 Зміїв - Слобожанське", що суперечить: статтям 32, 43, 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III), пункту 28 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18 лютого 1997 року № 176 (далі - Правила № 176), пунктам 6, 7, 28 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою КМУ від 03 грудня 2008 року № 1081 (далі - Порядок № 1081); зобов`язанням відповідача 1, зазначеним у пункті 3.4.8. договору перевезень та аналогічному за змістом пункту 2.4.5. додаткової угоди № 2 та зачіпає майнові інтереси позивача, якому завдаються збитки за укладеним між позивачем та відповідачем 1 договором про продаж квитків і надання послуг на автостанціях від 18 вересня 2019 року № 05/09 (далі - договір про продаж квитків). Відсутність інформації у договорі перевезення, розкладу руху та паспорті маршруту автостанції як місця відправлення, так і прибуття автобусів, позбавляє позивача можливості виконувати обов`язки, покладені на нього пунктом 113 Правил № 176, за яким власники автостанцій зобов`язані за зверненням організатора перевезень подавати інформацію про кількість виконаних автомобільними перевізниками рейсів на автобусних маршрутах, які пролягають через автостанцію, наявні спроможності щодо обслуговування нових рейсів, умови укладення договорів з автомобільними перевізниками. Тобто спірною угодою № 2 до договору перевезень відповідачі порушили права позивача та законні інтереси як суб`єкта надання автостанційних послуг. Позивач просив, застосувавши положення частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), задовольнити позов щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень у частині пунктів 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору". Також, на думку позивача, затвердження відповідачем 1 нового паспорта маршруту без зазначення в ньому назви автостанції за маршрутом № 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське, погодженого Управлінням патрульної поліції в Харківській області (далі - Управління поліції), суперечить діючому законодавству та умовам пункту 2.1. договору перевезень, у зв`язку з чим просив визнати такі дії відповідача 1 незаконними та зобов`язати його відновити становище, яке існувало до порушення права позивача, шляхом внесення змін до паспорта маршруту із визначенням назв автостанцій у назві маршруту та назв автостанцій, з яких повинно здійснюватися відправлення та прибуття автобусів.

3. Господарський суд Харківської області ухвалою суду від 22 серпня 2025 року, зокрема, відкрив провадження у справі та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління патрульної поліції у Харківській області (далі так само третя особа 1).

4. Ухвалою від 15 вересня 2025 року Господарський суд Харківської області, зокрема, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Зміївську міську раду Чугуївського району Харківської області (далі - Зміївська міськрада, третя особа 2). Короткий зміст судових рішень

5. Господарський суд Харківської області рішенням від 27 жовтня 2025 року (суддя Чистякова І. О.) у задоволенні позову відмовив.

6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що: - Департамент, діючи виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, не має правових підстав визначати початкові та кінцеві зупинки, а Підприємство, як автомобільний перевізник, самостійно визначає, з якими суб`єктами господарювання, що надають автостанційні послуги, укласти договір, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2, укладеної між Підприємством та Департаментом; - твердження позивача про те, що укладання спірної додаткової угоди № 2 до договору перевезень зачіпає його майнові інтереси, оскільки вказаними змінами завдаються збитки за укладеним між Товариством та Підприємством договором про продаж квитків, є безпідставними та не підтверджене матеріалами справи, а отже, не засвідчує порушення цивільного права позивача, на захист якого він звернувся до суду; - стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій Підприємства щодо затвердження паспорта маршруту та його складових без зазначення в них назв автостанцій та відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача шляхом внесенням змін до паспорта маршруту щодо визначення назв автостанцій у назві маршруту та визначення назв автостанцій, з яких повинно здійснюватися відправлення та прибуття автобусів, - позивач не є суб`єктом оскарження відповідних дій перевізника. За чинним законодавством саме на Державну службу України з безпеки на транспорті покладений обов`язок із застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання у сфері перевезення і відповідні законодавчі норми не наділяють позивача ані повноваженнями щодо затвердження паспортів маршрутів, ані повноваженнями нагляду за безпекою на автомобільному транспорті. Вказані позовні вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки їх задоволення не призведе до автоматичного виникнення між позивачем та відповідачем 1 правовідносин, які виникають на підставі договору між власником автостанцій та автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах, до того ж за наявності чинного договору про надання послуг автостанцією автомобільному перевізнику (договору про продаж квитків) обраний спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

7. Східний апеляційний господарський суд постановою від 18 лютого 2026 року рішення Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково; визнав недійсною додаткову угоду № 2 до договору перевезень, укладену відповідачами в частині внесення змін пунктами 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору" до Розділу 1 "Предмет договору" первісної редакції договору перевезень щодо приміського автобусного маршруту загального користування "№ 1325 Зміїв (АС) Слобожанське"; визнав незаконними дії Підприємства про затвердження паспорта перевезень та його складових без зазначення в них назв автостанцій; в задоволенні іншої частини позову відмовив.

8. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що: - всупереч вимогам чинного законодавства укладанням відповідачами спірної додаткової угоди № 2 до договору перевезень у частині зміни істотної його умови щодо предмета договору, а саме: назви маршруту "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське" та дій Підприємства із затвердження нового паспорта маршруту "№ 1325 Зміїв - Слобожанське" від 14 червня 2024 року та його складових, фактично відкритий новий приміський автобусний маршрут загального користування без присвоєння йому організатором перевезень нового номера та без проведення щодо нього конкурсу з оформлення за його результатом нового договору на організацію перевезень із відповідним паспортом, чим порушені права та законні інтереси позивача як суб`єкта надання автостанційних послуг та отримання прибутку від надання відповідних послуг; - для ефективного захисту свого порушеного права власника автостанції, через яку пролягає спірний маршрут, позивач правомірно заявив вимогу про визнання незаконними зазначених дій перевізника із затвердження нового паспорта маршруту (який є документом, що визначає умови здійснення перевезень за відповідним автобусним маршрутом); - вимога про зобов`язання Підприємства відновити становище, яке існувало до порушення права Товариства, шляхом внесенням змін до паспорта маршруту щодо визначення назв автостанцій у назві маршруту та назв автостанцій, з яких повинно здійснюватися відправлення та прибуття автобусів, не підлягає задоволенню, оскільки в разі визнання судом недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень в частині зміни істотної умови щодо предмета договору за маршрутом № 1325 та визнання незаконними дій Підприємства із затвердження нового паспорта маршруту новий паспорт маршруту втратить чинність. Надавши належну інтерпретацію зазначеної вимоги, за змістом викладених у позові підстав позивач прагне поновити своє становище, що мало місце до порушення права, шляхом збереження первісного предмета договору, в якому назва маршруту № 1325 містить назву автостанції Зміїв (АС), і її відображення у паспорті відповідного маршруту та його складових. Натомість вимога про визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень у частині пунктів 1.1., 1.2 Розділу 1 "Предмет договору" містить загальне формулювання щодо оспорюваної частини цієї угоди, яке недостатньо повно відображає мету обраного позивачем способу захисту, що викладена в його позові, та водночас дозволяє неоднозначно тлумачити відповідну вимогу всупереч вказаній меті. Розуміння викладеного у позовній заяві формулювання передбачає недійсність всієї нової редакції відповідного договору та залишення чинною первісної редакції договору, строк якого закінчився 24 лютого 2024 року - ще до подання позову, що, очевидно, не відповідає визначеній в позовній заяві меті відповідного способу захисту і волевиявленню позивача, який фактично оспорює частину нової редакції договору щодо маршруту № 1325 лише в частині виключення з назви цього маршруту назви автостанції Зміїв (АС), прагнучі до збереження договірних відносин відповідачів, які передбачають обов`язок перевізника здійснювати заїзд на відповідну автостанцію. Натомість таким, що відповідає наведеній меті подання позову, є уточнене формулювання позовної вимоги щодо частини оспорюваної додаткової угоди стосовно маршруту № 1325, за яким цю угоду слід визнати недійсною в частині саме внесення змін пунктами 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору" до Розділу 1 "Предмет договору" первісної редакції договору № 1 від 19.02.2019 щодо зміни назви приміського автобусного маршруту загального користування "№ 1325 Зміїв (АС) Слобожанське", оскільки в такому разі договір залишиться чинним на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня його припинення чи скасування і його предмет буде містити назву маршруту № 1325, яка включає назву автостанції Зміїв (АС), тобто в первісній редакції договору перевезень; - у зв`язку з продовженням відповідачами строку дії договору перевезень на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня його припинення чи скасування є продовженим і строк дії паспорта маршруту "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське".

9. Товариство 23 лютого 2026 року звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрати, з яких: 99,84 грн судового збору за надання доступу до запису судового засідання та 128 000 грн витрат на правничу допомогу (87 000 грн у суді першої інстанції та 41 099,84 грн у суді апеляційної інстанції).

10. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 06 березня 2026 року у цій справі заяву Товариства задовольнив частково; стягнув з відповідачів на користь позивача по 11 333,33 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; у задоволенні іншої частини заяви відмовив. Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: - скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 026 року у цій справі та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2025 року; - скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06 березня 2026 року.

12. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції у цій справі скаржник визначив пункти 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс).

13. Водночас підставою касаційного оскарження додаткової постанови апеляційної інстанції позивач зазначив порушення норм процесуального права (статей 123, 126, 129, 244 ГПК України).

14. Крім того, касаційна скарга містить заяву про відшкодування на користь скаржника витрат на правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції із попереднім розрахунком у сумі 20 000 грн. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

15. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19 березня 2026 року для розгляду касаційної скарги Підприємства у справі № 922/2891/25 визначена колегія суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.

16. Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України.

17. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04 травня 2026 року № 32.2-01/432 призначене проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/2891/25 у зв`язку з відрядженням судді Малашенкової Т. М.

18. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2026 року справа № 922/2891/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючого, Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.

19. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

21. Між переможцем конкурсу Підприємством (перевізником) та Зміївською РДА (замовником) 19 лютого 2019 року укладений договір перевезень, згідно з яким замовник надає перевізнику право на перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі районну, а саме: "№ 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе", "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське"; "№ 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка"; "№ 1329 Зміїв (АС) - Соколове", а перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів та багажу за зверненням будь-якої особи на умовах, передбачених договором, паспортом маршруту і за тарифами, затвердженими у встановленому порядку (пункт 1.1. договору перевезень).

22. Умови перевезень зазначаються у паспорті маршруту, який є документом, затвердженим замовником, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графік режиму праці та відпочинку водіїв. Замовник зобов`язаний: забезпечити розроблення паспортів нових автобусних маршрутів загального користування; один екземпляр паспорта надати замовнику перевезень. Порядок розроблення та затвердження паспорта маршруту визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту; вносити зміни тимчасового або постійного характеру в схему руху, розклад руху автобусного маршруту у разі настання подій, що суттєво впливають або змінюють характер чи якість обслуговування пасажирів на означеному маршруті (пункти 2.1.-2.2., 3.2.1.-3.2.2. договору перевезень).

23. Перевізник зобов`язаний: забезпечувати відправлення чи прибуття автобусів приміського автобусного маршруту загального користування тільки з автостанцій та із зупинок, передбачених паспортом приміського автобусного маршруту (пункт 3.4.8. договору перевезень).

24. Підприємство 19 лютого 2019 року затвердило паспорт приміського автобусного маршруту регулярних перевезень "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське".

25. У 2020 році в Україні проведена реформа децентралізації, яка передбачала, крім іншого, ліквідацію РДА та передачу повноважень від центральних органів влади до органів місцевого самоврядування, в тому числі до об`єднаних територіальних громад (далі - ОТГ).

26. Розпорядженням КМУ від 12 червня 2020 року № 725р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області" створена Зміївська громада шляхом об`єднання 10 рад: Зміївської міськради, Зідьківської; Бірківської, Борівської, Великогомільшанської, Задонецької, Соколівської, Таранівської, Тимченківської і Чемужівської сільрад Зміївського району Харківської області. Між тим представництво інтересів Зміївської громади з 2020 року до цього часу здійснює Зміївська міськрада.

27. Внаслідок проведеної децентралізації повноваження організатора перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі новоутвореної Зміївської громади, перейшли до представницького органу новоутвореної ОТГ Зміївської міськради, а повноваження організатора перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі Зміївської громади, однак не виходять за межі Харківської області, які раніше належали Зміївській РДА, перейшли до Харківської ОДА.

28. Станом на час розгляду справи судами вказаного спору процедура ліквідації Зміївської РДА не завершена, проте повноваження організатора перевезень за маршрутами, визначеними у договорі перевезень з Підприємством, перейшли частково до Зміївської міськради щодо маршрутів № 1323, № 1326, № 1329, та Харківської ОДА щодо маршруту № 1325.

29. Управління транспорту Харківської ОДА, правонаступником якого є Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (відповідач 2), для належної реалізації наданих повноважень у сфері автомобільного транспорту листом від 05 листопада 2021 року № 01-21/707 звернулося до Чугуївської РДА з проханням передати оригінали всіх документів щодо організації перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що проходять територією двох і більше територіальних громад та не виходять за межі Харківської області (конкурсної документації, договорів про організацію перевезень, паспортів маршрутів тощо).

30. Актом від 14 грудня 2021 року № 1 про приймання-передавання документації щодо обслуговування приміських автобусних маршрутів загального користування, що проходять територією двох територіальних громад та не виходять за межі Харківської області, затвердженого головою Чугуївської РДА (далі - акт приймання-передавання документації № 1), Управлінню передані оригінали документів щодо організації перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, у тому числі й оригінал договору від 19 грудня 2019 року № 1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування та оригінал паспорта приміського автобусного маршруту регулярних перевезень "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське", перевізником по якому є Підприємство. 31. 19 лютого 2024 року Підприємство (перевізник) та Управління транспорту Харківської обласної військової адміністрації (далі - Управління транспорту Харківської ОВА як тимчасовий орган влади, який створений на базі Харківської ОДА на період дії воєнного стану) (замовник), керуючись статтею 7 Закону № 2344-III, Законом України "Про внесення зміни до статті 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо організації пасажирських перевезень" від 07 вересня 2021 року № 1712-ІХ (далі - Закон № 1712-ІХ), Положенням про Управління транспорту Харківської ОДА (нова редакція), затвердженим розпорядженням начальника Харківської ОВА від 03 лютого 2023 року № 38 В (далі - Положення № № 38 В), ураховуючи акт приймання-передавання документації № 1, уклали додаткову угоду № 1 до договору перевезень, якою Зміївська РДА замінена на Управління транспорту Харківської ОВА.

32. Строк дії договору перевезень - з 25 лютого 2019 року по 24 лютого 2024 року і подовженню не підлягає. Дія договору припиняється у разі: закінчення терміну, на який його було укладено, терміну дії ліцензії, ліквідації сторони за договором, розірвання договору (пункти 8.1., 8.2. договору перевезень).

33. Згідно з постановою КМУ від 29 квітня 2022 року № 512, далі - Постанова КМУ № 512 (набрала чинності 05 червня 2022 року, якою внесені зміни до Правил № 176) договір про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (або дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування), строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування. Продовження строку дії договору про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області, можливе за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов`язання відповідно до укладеного з ним договору.

34. Воєнний стан в Україні введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року, з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжувався неодноразово та триває досі. 35. 23 лютого 2024 року Підприємство (перевізник) та Управління транспорту Харківської ОВА (замовник) відповідно до Закону № 2344-III, листа Зміївської міськради від 05 лютого 2024 року № 01-11/403 та листа перевізника від 26 січня 2024 року № 12 про підтвердження спроможності виконувати зобов`язання згідно з договором перевезень уклали додаткову угоду № 2 до договору перевезень, якою продовжили дію договору на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування. Крім того, сторони внесли зміни до пункту 1.1. "Предмет договору" договору перевезень, виклавши його в такій редакції "1.1. Організація перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування "№ 1325 Зміїв Слобожанське". Тобто додатковою угодою № 2 до договору перевезень вилучені з предмета договору такі маршрути: "№ 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе"; "№ 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка"; "№ 1329 Зміїв (АС) - Соколове".

36. Перевізник зобов`язаний: забезпечувати відправлення чи прибуття автобусів приміського автобусного маршруту загального користування тільки з автостанцій та із зупинок, передбачених паспортом приміського автобусного маршруту (пункт 2.4.5. додаткової угоди № 2 до договору перевезень).

37. Підприємство (перевізник) 14 червня 2024 року затвердило новий паспорт приміського автобусного маршруту регулярних перевезень "№ 1325 Зміїв-Слобожанське", погоджений Управлінням поліції 02 липня 2024 року.

38. Стосовно маршрутів: "№ 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе"; "№ 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка"; "№ 1329 Зміїв (АС) - Соколове", перевезення по яких здійснювало Підприємство, Зміївська міськрада як організатор перевезень 10 січня 2024 року оголосила новий конкурс, переможцем якого так само стало Підприємство, з яким потім уклали договір № 1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Зміївської територіальної громади від 20 лютого 2024 року (далі - договір перевезень від 20 лютого 2024 року), який не є предметом оскарження у цій справі.

39. Внесення змін до предмета договору перевезень шляхом укладення додаткової угоди № 2, якою вилучені маршрути: "№ 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе"; "№ 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка"; "№ 1329 Зміїв (АС) - Соколове", а за маршрутом "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське" виключена автостанція та зазначене інше найменування маршруту - "№ 1325 Зміїв - Слобожанське", на думку позивача, порушує його права та законні інтереси як суб`єкта надання автостанційних послуг. Вказане зачіпає його майнові інтереси, завдаючи збитків за укладеним між ним та відповідачем 1 договором про продаж квитків, та позбавляє можливості виконувати обов`язки, які покладені на нього Правилами № 176, щодо обов`язку за зверненням організатора перевезень подавати інформацію про кількість виконаних автомобільними перевізниками рейсів на автобусних маршрутах, які пролягають через автостанцію, наявні спроможності щодо обслуговування нових рейсів, умови укладення договорів з автомобільними перевізниками. Вказане стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

40. Розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій встановили, що внесення оспорюванню додатковою угодою № 2 змін до предмета договору перевезень шляхом вилучення маршрутів: "№ 1323 Зміїв (АС) - Бірки - Першотравневе"; "№ 1326 Зміїв (АС) - Водяхівка"; "№ 1329 Зміїв (АС) - Соколове", здійснене відповідно до вимог чинного законодавства (статті 7 Закону № 2344-III, Закону № 1712-ІХ, Положення № 38 В, з урахуванням акта приймання-передавання документації № 1) та встановлених обставин, за змістом яких внаслідок проведеної децентралізації повноваження організатора перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі новоутвореної Зміївської громади, перейшли до представницького органу новоутвореної ОТГ Зміївської міськради, а повноваження організатора перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі Зміївської громади, однак не виходять за межі Харківської області, які раніше належали Зміївській РДА, перейшли до Харківської ОДА, повноваження якої на період воєнного стану виконує Харківська ОВА в особі Департаменту економіки і міжнародних відносин. Тобто повноваження щодо маршрутів № 1323, № 1326 та № 1329 не відноситься до сфери відповідальності відповідача

2. А також, зважаючи на вимоги Постанови № 512, якою внесені зміни до Правил № 176, та непідтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов`язання відповідно до укладеного з ним договору перевезень стосовно вказаних вилучених маршрутів. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

41. Підприємство вважає, що під час ухвалення оспорюваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування: - статей 215, 216 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (в контексті того, що оспорювати правочин у суді може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину; за відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі; самі собою дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права); у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 та постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 910/1702/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 914/2804/20, від 22 листопада 2022 року у справі № 910/20769/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 914/411/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 910/14129/20, від 28 лютого 2023 року у справі № 910/19288/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 (стосовно власного інтересу заінтересованої особи, який полягає, зокрема, в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав); - статей 15, 16 ЦК України в їх взаємозв`язку з положеннями статей 2, 4 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (в контексті того, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення; такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам) (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

42. Крім того, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо: 1) застосування частини четвертої статті 32 Закону № 2344-III, абзацу 4 пункту 28 Правил № 176, пункту 2.2. Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 травня 2010 року № 278 (далі - Порядок № 278), пункту 3.3. Порядку організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом Міністерства нфраструктури та від 15 липня 2013 року № 480 (далі - Порядок № 480), зокрема, чи містять ці норми пряму вказівку щодо необхідності відображення назв автостанцій, як складової назви відповідних маршрутів у договорі про організацію перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, паспортах маршруту та у такій його складовій, як схема автобусного маршруту, та чи зумовлює відсутність назви автостанції у зазначених договорі, паспорті та схемі маршруту їх недійсність на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України; 2) питання, в порядку якого судочинства: адміністративного чи господарського належить розглядати цей спір.

43. Поза тим, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч статтям 14, 269 ГПК України, при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі заявлених позивачем вимог та вимог апеляційної скарги, оскільки самостійно вирішив питання про часткове визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень в частині внесення змін пунктами 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору" до Розділу 1 "Предмет договору" первісної редакції договору перевезень щодо зміни назви приміського автобусного маршруту загального користування "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське", чим задовольнив вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи інших учасників справи

44. У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить Верховний Суд у задоволенні касаційної скарги Підприємства відмовити, а оскаржувану постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

45. Від Департаменту та Товариства до Суду надійшли додаткові пояснення у справі, які з огляду на положення статті 42 ГПК України Суд долучив до матеріалів справи та оцінює їх у межах статті 300 ГПК України.

46. Управління поліції та Зміївська міськрада не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

47. Ухвалою від 07 травня 2026 року Верховний Суд відклав розгляд справи до 18.06.2026 року. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій з посиланням на норми права, якими керувалися суди

48. Причиною виникнення спору в цій справі є наявність / відсутність правових підстав для: - визнання недійсною додаткової угоди до договору перевезень, укладеної перевізником та організатором перевезень, якою внесені зміни до предмета договору; - визнання незаконними дій перевізника щодо затвердження нового паспорта маршруту та його складових без зазначення в них назви автостанції; - зобов`язання перевізника відновити становище власника автостанцій до внесенням змін у паспорт маршруту.

49. Предметом касаційного оскарження є: 1) постанова суду апеляційної інстанції про визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень в частині внесення змін пунктами 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору" до Розділу 1 "Предмет договору" первісної редакції договору перевезень щодо зміни приміського автобусного маршруту загального користування "№ 1325 Зміїв (АС) - Слобожанське" та визнання незаконними дій Підприємства про затвердження паспорта приміського автобусного маршруту та його складових "№ 1325 Зміїв - Слобожанське" від 14 червня 2024 року без зазначення в них назви автостанції; 2) додаткова постанова суду апеляційної інстанції про часткове задоволення заяви позивача про відшкодування йому судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та, відповідно, не переглядаються. Щодо підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

50. Пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України врегульовує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

51. Стверджуючи про наявність вказаної підстави, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, вирішуючи питання щодо наявності в заінтересованої особи права оспорювати у суді правочин, стороною якого вона не є, обґрунтовуючи своє право наявністю конкретного майнового інтересу в оспорюваному договорі та стверджуючи, що таким договором в редакції його змін порушуються її права та власні інтереси, застосував норми статей 215, 216 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 та постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 910/1702/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 914/2804/20, від 22 листопада 2022 року у справі № 910/20769/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 914/411/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 910/14129/20, від 28 лютого 2023 року у справі № 910/19288/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20. Крім того, скаржник посилається на те, що суд попередньої інстанції, перевіряючи рішення місцевого суду в контексті дослідження належного та ефективного способу захисту права заінтересованої особи, за захистом якого така звернулася щодо оскарження нею договору перевезення, в редакції його змін стосовно предмета договору, суд апеляційної інстанції застосував положення статей 15, 16 ЦК України в їх взаємозв`язку з положеннями статей 2, 4 ГПК України без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

52. Так, у справі у справі № 125/2157/19 предметом спору були вимоги про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя. Підставою позовних вимог визначено, що спірне майно придбане в період перебування сторін у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач усупереч положенням статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СМ України) відчужив транспортні засоби на власний розсуд, без згоди позивачки, а тому майно підлягає поверненню у спільну власність подружжя, а на користь позивачки підлягає стягненню 1/2 частка ринкової вартості цього майна. У постанові від 22.09.2022 Верховний Суд викладав висновки щодо застосування статті 369 ЦК України та частин третьої, четвертої статті 60 СК України та зазначив, що відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. У спірних правовідносинах особою, яка не була учасником договору продажу транспортних засобів є дружина відповідача.

53. У справі № 910/12787/17, яка переглядалася Верховним Судом, предметом спору були вимоги товариства як власника майна, переданого в іпотеку банку, про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, якими передбачене встановлення подвійної плати за користування кредитом. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим що позивач хоча і не є стороною цих кредитних договорів, однак набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки згідно з договорами іпотеки, укладеними між іншим підприємством і банком для забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами, та, відповідно, до позивача в силу закону перейшли права й обов`язки іпотекодавця за зазначеними договорами іпотеки. Натомість оспорюваними правочинами передбачене встановлення подвійної плати за користування кредитом і визначений інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 10561 ЦК України.

54. У справі № 910/1702/17 Верховний Суд переглядав судові рішення, предметом розгляду яких було визнання недійсними договорів про користування електричною енергією та про спільну діяльність, укладених між обслуговуючим та садівничим кооперативами, а також про зобов`язання садівничого кооперативу усунути перешкоди у здійсненні права користування позивачем земельною ділянкою шляхом знесення самовільно встановлених опор ліній електропередач. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори укладені з порушенням вимог законодавства та порушують права позивача як користувача земельної ділянки. Крім того, оскільки між позивачем та садівничим кооперативом немає жодних договірних відносин щодо права оренди або користування земельною ділянкою, то встановлення на ній опор ліній електропередач, які перебувають у користуванні позивача без його погодження порушує його права як орендаря цієї земельної ділянки.

55. У справі № 914/2804/20 Верховний Суд скасував рішення і постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, згідно з якими визнав недійсним договори купівлі-продажу, відповідно, 5/6 і 1/6 часток об`єкта нерухомого майна, застосовано наслідки недійсності зазначених договорів шляхом скасування записів про право власності, визнано право власності позивача на об`єкт нерухомого майна. Відмовляючи у позові, Верховний Суд щодо позовної вимоги про визнання права власності дійшов висновку, що позивач за відповідним договором купівлі-продажу, на який він посилався, не набув права власності на об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, а набув лише майнові права на них, відмінні від права власності, тому звернення з позовом про визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна є передчасним. До того ж Верховний Суд зауважив, що під видом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично відбувся продаж права на звернення до суду з відповідними позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України, які не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав.

56. У справі № 910/20769/20, яка переглядалася Верховним Судом, предметом спору були вимоги виробничого підприємства до банку, фінансової компанії та товариства про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону з реалізації лоту в частині продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, а також визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, укладеного між банком та фінансовою компанією відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що банк неправомірно включив до пулу власних активів реалізовані фінансовій компанії на відкритих торгах (аукціоні), оформлені протоколом електронного аукціону майнові права щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, та протиправно уклав за результатами торгів договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, оскільки всі права на спірне нерухоме майно належать позивачу та він не погоджував продаж спірного майна з банком.

57. У справі № 914/411/21, яка переглядалася Верховним Судом, предметом спору були вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між відповідачами, і спір обґрунтований тим, що у відповідача 1 були відсутні правові підстави для відчуження нежитлових приміщень відповідачу 2 у зв`язку з нікчемністю договору купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень, на підставі якого відповідач 1 став власником спірних нежитлових приміщень, та у зв`язку з існуванням заходів забезпечення позову. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком про те, що відчуження нерухомого майна відбулося під час встановленої судом заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо цього майна, а тому оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що суди ототожнили заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій з підставою для визнання цього договору недійсним, не надавши оцінки їх різниці та правовим наслідкам, а також не зазначили, яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, не перевірили доводів та доказів, якими позивач обґрунтовував порушення прав чи законних інтересів оспорюваним договором, та не встановили наявності підстав для їх захисту.

58. У справі № 910/14129/20 предметом позову було визнання недійсними відкритих торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону, складеного за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, а також визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання. Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, отже, торги є правочином, якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

59. У справі № 910/19288/21 предметом позову були вимоги інвестиційного фонду про: - визнання недійсним рішення засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Нацагентство), оформлене протоколом, про визначення переможцем конкурсного відбору товариство щодо управління арештованим активом (простих іменних акцій приватного акціонерного товариства, що належать інвестиційному фонду та обліковуються на рахунку у цінних паперах у депозитарній установі, який передано в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду); - визнання недійсним договору управління майном (активами), укладеного між Націагентством та акціонерним товариством. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником майна (простих іменних акцій), яке на підставі ухвали слідчого судді ВАКС передано в управління Національному агентству, яке, прийнявши в управління майно позивача, провело конкурсний відбір управителя та визначило акціонерне товариство переможцем конкурсного відбору. Між тим, при вчиненні вказаних дій Нацагентство всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" не відхилило пропозиції акціонерного товариства як такої, що не відповідає кваліфікаційним критеріям, тому спірне рішення засідання тендерного комітету та оспорюваний договір підлягають визнанню недійсними.

60. У справі № 910/5958/20, яку переглядав Верховний Суд, предметом спору були вимоги податкової служби до акціонерного товариства резидента та компанії нерезидента про визнання недійсним контракту. Обґрунтовуючи позовні вимоги, податкова служба посилалася на те, що оспорюваний контракт спрямований на отримання незаконної податкової вигоди, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.

61. У справі № 610/1030/18 (предмет позову первинного орендаря - визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю в позивача права користування спірними земельними ділянками, оскільки на час розгляду справи та ухвалення судом рішення строк дії первинних договорів оренди закінчився. До того ж Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

62. У справі № 145/2047/16-ц (предмет позову - визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення) Верховний Суд змінив мотивувальні частини судових рішень попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, зважаючи на встановлені судами обставини неукладеності оспорюваних договорів, виснував про необхідність відмови в позові саме з підстав обрання власником земельних ділянок неефективного способу захисту прав, тоді як ефективним способом захисту прав позивача (фізичної особи) в зазначеній справі є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельних ділянок.

63. У справі № 469/1044/17 (предмет позову - вимога визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки водного фонду з незаконного володіння) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 Земельного кодексу України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги про визнання рішень сільської ради незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

64. З наведених справ, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник, убачається, що правовідносини у них є неподібними з правовідносинами, що виникли між сторонами у цій справі. Так, у жодній із наведених скаржником справ предметом спору не були вимоги позивача як заінтересованої особи власника автостанції, заявлені про визнання недійсним договору перевезення та незаконними дій перевізника із затвердження нового паспорта маршруту без зазначення назви автостанції, а також зобов`язання перевізника відновити становище власника автостанцій шляхом внесенням змін у паспорт маршруту.

65. Враховуючи критерії подібності, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у зазначених скаржником справах відрізняються від правовідносин у цій справі (№ 922/2891/25) за змістом спірних правовідносин, предметом та підставами позову, суб`єктним складом та характером спірних правовідносин, а тому висновки щодо застосування норм права, які викладені в зазначених скаржником постановах Верховного Суду не можуть бути релевантними до правовідносин, що розглядаються у цій справі.

66. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені у пункті 41 цієї постанови, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже Суд встановив, що висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

67. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

68. Отже, Верховний Суд з урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. Щодо підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

69. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

71. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Кріт цього, формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

72. У зазначеному аспекті першочергово Верховний Суд під час касаційного перегляду має перевірити доводи скаржника стосовно необхідності формування висновку щодо визначення порядку судочинства: адміністративного чи господарського належить розглядати цей спір, оскільки порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 ГПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша, друга статті 313 ГПК України).

73. Закон № 2344-III регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3).

74. Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, в якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін (частина четверта статті 31 названого Закону).

75. Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (частина третя статті 35 Закону № 2344-III).

76. Отже, договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування включає як умови організаційного, так і майнового характеру.

77. Якщо суб`єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи) хоч і на реалізацію своїх повноважень вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов`язків за договором, можуть відмовитися від його укладання, то такий договір є цивільним (господарським), а не адміністративним, оскільки в його змісті відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов`язковими для адміністративного договору, а суб`єкти такого договору виступають як рівні між собою.

78. Крім цього, рішення конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з підстав порушення проведення процедури конкурсу не оскаржується. Тобто не розглядаються рішення / дії суб`єкта владних повноважень щодо проведення конкурсу з визначення переможця на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах та перевірка результату дій такого суб`єкта з реалізації покладених на нього управлінських функцій під час проведення конкурсу, а також відповідність приписам чинного законодавства таких дій і укладеного сторонами за результатами цих дій договору.

79. Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 922/1203/23.

80. Верховний Суд також звертає увагу, що спір у цій справі виник не у зв`язку з порушенням відповідачем 2 правил проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, як у справі, на яку посилається скаржник, а у зв`язку із внесенням змін в договір перевезення, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси на надання автостанційних послуг за договором з відповідачем 1 та отримання за них оплати.

81. Норми частини першої статті 2 ГПК України до завдань господарського судочинства відносять справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

82. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

83. Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

84. З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій розглянули цю справу в порядку господарського судочинства з дотриманням наведених норм права, тому підстави для формування висновку Верховного Суду відповідно до пункту 3 абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України відсутні.

85. Стосовно аргументів скаржника про необхідність формування висновків Верховного Суду щодо застосування норм частини четвертої статті 32 Закону № 2344-III, абзацу 4 пункту 28 Правил № 176, пункту 2.2. Порядку № 278 та пункту 3.3. Порядку № 480 при вирішенні питання, чи містять вказані норми правила про необхідність відображення назв автостанцій як складової назви відповідних маршрутів у договорі перевезення та паспорті маршруту та чи зумовлює така відсутність назви автостанції їх недійсність на підставі частин перших статей 203, 215 ЦК України, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції вказаних норм матеріального права. Водночас неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

86. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

87. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

88. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

89. Як встановили суди, позивач просив визнати недійсною додаткову угоду 2 до договору перевезень, укладену між Підприємством та Департаментом у частині пунктів 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору", оскільки в первинній редакції цього договору був вказаний маршрут "1325 Зміїв (АС) - Слобожанське", який, на думку позивача, передбачав заїзд автобусів відповідача 1 на автостанцію в місті Зміїв, що відповідає вимогами діючого законодавства щодо надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. Проте у пунктах 1.1., 1.2. Розділу 1 "Предмет договору" договору перевезень в редакції додаткової угоди № 2 відповідачі вказали маршрут "1325 Зміїв - Слобожанське" без зазначення (АС), що, на думку позивача, дозволяє відповідачу 1 не заїжджати на автостанцію позивача в місті Зміїв всупереч вимогам діючого законодавства про надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

90. Суди встановили, що маршрут "1325 Зміїв - Слобожанське" без зазначення (АС) є діючими і відправлення автобусів за вказаним маршрутом відбувалося з автостанції Зміїв. Проте після внесення змін у договір перевезення перевізник затвердив паспорт по вказаному маршруту без зазначення зупинки на автостанції позивача у місті Зміїв.

91. Аналізуючи доводи відповідача 1 у зазначеному аспекті, Верховний Суд зазначає таке.

92. Згідно зі статтею 1 Закону № 2344 автобусний маршрут - це шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів. Паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо. Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху - перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху. Розклад руху - сукупність графіків руху автобусів за маршрутом.

93. Відповідно до пункту 3.3. розділу III "Складання розкладів руху" Порядку № 480 розклад руху автобусів розробляється: зведений - для міських, приміських, міжміських маршрутів загального користування - у формі таблиць. У ньому зазначається час відправлення автобусів з початкового, проміжних пунктів та прибуття до кінцевого пункту і аналогічно у зворотному напрямку; автостанційний - на приміських, міжміських та міжобласних (для кінцевих і проміжних пунктів маршрутів). У ньому зазначаються час прибуття та відправлення з початкового і проміжних пунктів, прибуття до кінцевого пункту, тривалість зупинок та всього рейсу.

94. Виготовлення та узгодження схем автобусного маршруту загального користування здійснюються відповідно до вимог Порядку № 278, за змістом пунктів 2.4.1.-2.4.3., пункту 2.4. Розділу II "Вимоги до паспорта маршруту", розклад руху автобусів включає: для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у режимі маршрутного таксі: номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв; для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у звичайному та експресному режимі руху: номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв; для міжміських маршрутів регулярних перевезень: номер рейсу; час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

95. Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, розклад руху є складовою частиною паспорта маршруту, який містить інформацію щодо графіка руху автобусів за маршрутом визначеним у схемі маршруту та характеристиці маршруту, водночас розклад повинен відповідати вимогам законодавства.

96. Відповідно до положень пункту 2.8. Розділу II "Вимоги до паспорта маршруту" Порядку № 278 у відомостях про зміни на маршруті зазначається інформація про всі зміни до схеми руху, кількості, тривалості та розташування зупинок, розкладу руху та інші зміни, які здійснюються організатором перевезень чи замовником послуг за згодою перевізника або без згоди перевізника у випадках, передбачених законодавством. Окремі аркуші з відповідними змінами, погодженими з організатором перевезень, а в разі внесення змін до схеми автобусного маршруту або характеристики маршруту - також із відповідним підрозділом Державтоінспекції, підшиваються до паспорта маршруту з одночасним внесенням відповідної інформації до відомостей про зміни на маршруті.

97. Згідно з пунктом 2.13. Розділу II "Вимоги до паспорта маршруту" Порядку № 278 затвердження паспорта діючого автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 1) здійснюється перевізником; затвердження паспорта автобусного маршруту регулярних спеціальних перевезень (додаток 2) здійснюється замовником послуг за погодженням з організатором перевезень на відповідній території (у частині маршруту та графіка руху); затвердження паспорта нового автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 3) здійснюється організатором перевезень на відповідній території.

98. Системний аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що затвердження паспорта діючого автобусного маршруту здійснюється перевізником. Крім цього, у разі змін на маршруті окремі аркуші з відповідними змінами (зміни до схеми руху, кількості, тривалості та розташування зупинок, розкладу руху та інші) повинні бути погодженні з організатором маршруту та в окремих випадках Державтоінспекцією. Розклад руху автобусів, як складова частина паспорта, у цьому випадку повинен затверджувати організатор.

99. Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону № 2344 відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

100. Відповідно до абзацу 4 пункту 28 Правил № 176 місцями зупинки автобусів на приміських та міжміських маршрутах визначаються автостанції, а у разі їх відсутності - місця розташування автопавільйонів, на яких розміщується інформація, що містить найменування зупинки, початкового та кінцевого пунктів маршруту і час відправлення автобусів.

101. Згідно з пунктом 2.2. Порядку № 278 на схемах приміських та міжміських маршрутів умовними знаками позначаються населені пункти, якими проїздить автобус, без зазначення вулиць та додатково наводяться схеми проїзду через районні та обласні центри, де розкладом руху передбачається заїзд на автостанцію.

102. Згідно пунктом 2.1. Розділу II "Вимоги до паспорта маршруту" Порядку № 278 у паспорті маршруту зазначають назву маршруту, яка складається з назв початкового та кінцевого пунктів маршруту (зупинок), а для приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування - з назв автостанцій, у разі їх відсутності - з назв зупинок, передбачених розкладом руху.

103. Аналізуючи зазначені норми, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що місцем здійснення відправлення чи прибуття автобусів є насамперед, саме автостанція. Лише у разі її відсутності автобусні відправлення можуть здійснюватися із зупинок, передбачених розкладом руху.

104. Стаття 36 Закону № 2344 передбачає, що автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

105. Відповідно, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцем здійснення відправлення чи прибуття автобусів на маршруті "1325 Зміїв - Слобожанське" повинна бути визначена саме автостанція у місті Зміїві.

106. Доводи касатора про те, що місце прибуття та відправлення автобусів залишилося незмінним, а змінилася лише позначка маршруту з "1325 Зміїв (АС) - Слобожанське" на "1325 Зміїв - Слобожанське", вже були предметом оцінки суду апеляційної інстанції. Так, апеляційний господарський суд правильно зазначив, що вказане твердження не відповідає обставинам справи, оскільки місцем відправлення автобусів була автостанція у місті Зміїві, а зміненим розкладом руху визначено просто місто Зміїв, що вказує на здійснення відповідачем зміни місця прибуття та відправлення автобусів без врахування вимог статті 32 Закону № 2344.

107. Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачі при укладанні додаткової угоди № 2 до договору перевезення не врахували вимог частини четвертої статті 32 Закону № 2344-III, абзацу 4 пункту 28 Правил № 176, пункту 2.2. Порядку № 278 та пункту 3.3. Порядку № 480, які передбачають заїзд автобусів перевізника на автостанцію, з чого вбачається невідповідність змісту відповідної частини додаткової угоди цим нормам та з урахуванням вимог статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною в частині, визначеній апеляційним судом.

108. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі із зазначеної підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування вказаних норм права в контексті визначеного скаржником питання.

109. Стосовно посилань скаржника на те, що суд апеляційної інстанції, всупереч статтям 14, 269 ГПК України при постановленні оскаржуваного рішення вийшов за межі заявлених позивачем вимог та вимог апеляційної скарги, оскільки самостійно вирішив питання про часткове визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору перевезень, то колегія суддів вважає такі доводи скаржника необґрунтованими, враховуючи що позивач у цій конкретній справі оскаржував саме конкретні пункти додаткової угоди (пункти 1.1., 1.2.), які стосуються зміни назви маршруту та вилучення автостанції, тому суд апеляційної інстанції, діючи у межах своїх повноважень, надав правову оцінку саме цим частинам правочину, що повністю відповідає вимогам матеріального права, та перегляд рішення місцевого суду судом апеляційної інстанції здійснено з дотриманням положень частини другої статті 237 та частин першої, п`ятої статті 269 ГПК України. Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного господарського суду від 06 березня 2026 року

110. За змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

111. Разом із тим Підприємство не навело доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення апеляційної інстанції у цій справі, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

112. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).

113. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками розгляду справи № 922/2891/25 по суті, залишається без змін, то з огляду на відсутність доводів скаржника, у чому полягає незаконність оскаржуваного додаткового рішення апеляційної інстанції, Верховний Суд не має підстав для її скасування.

114. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та/або частиною другою статті 313 ГПК України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), Суд не встановив.

115. Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надана вичерпна відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

117. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

118. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

119. Враховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі щодо перегляду постанови апеляційної інстанції з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, й залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення. Постанова та додаткова постанова апеляційного господарського суду залишаються без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування. Судові витрати

120. Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на нього, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - залишає постанову апеляційної інстанції без змін.

121. Стосовно судового збору з касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного господарського суду, то оскільки такий не сплачується, відповідно, розподілу не підлягає. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 922/2891/25, відкрите за касаційною скаргою Приватного підприємства "Транс-Сервіс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Приватного підприємства "Транс-Сервіс" залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06 березня 2026 року у справі № 922/2891/25 залишити без змін.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Л. Власов Судді І. М. Бенедисюк І. В. Булгакова