Постанова КГС ВС № 910/10501/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/10501/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Росущан К. О., представників учасників справи: позивача - Павлов Р. В. (самопредставництво), відповідача - Кобилінський Б. О. (адвокат), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Екопроект" про визнання додаткової угоди до договору укладеною. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Екопроект" (далі - ТОВ "Альянс-Екопроект", Товариство, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до інвестиційного договору від 06.12.2006 № 049-13/і/19 про будівництво торговельного-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією станційного комплексу станції метрополітену "Житомирська", у редакції проекту, запропонованого позивачем у прохальній частині позову. 1.2. В обґрунтування позовних вимог Департамент посилається на те, що відповідно до Експертного звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Будівельна Експертиза" від 28.08.2018 № 3-196-18-ЕП/КО щодо розгляду проєктної документації за проєктом: "Будівництво торговельно-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією стаціонарного комплексу станції метрополітену "Житомирська" та прилеглої території у Святошинському районі м. Києва", загальна площа об`єкту інвестування становить 17 207,11 кв.м., що на 5 353,11 кв.м. більше погодженої у договорі орієнтовної площі об`єкта інвестування. Відповідно до приписів пункту 2.5 інвестиційного договору від 06.12.2006 № 049-13/і/19 сторони мають погодити розмір та строки сплати інвестором додаткового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, шляхом укладення додаткової угоди, від укладання якої відповідач ухиляється.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 зі справи № 910/10501/25 (суддя Князьков В. В.) позовні вимоги задоволено повністю, визнано укладеною додаткову угоду до інвестиційного договору від 06.12.2006 № 049-13/і/19 про будівництво торговельного-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією станційного комплексу станції метрополітену "Житомирська", у редакції, викладеній у рішенні суду. 2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.03.2026 у цій справі (колегія суддів: Яценко О. В., Мальченко А. О., Хрипун О. О.), змінив рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026, виклавши резолютивну частину рішення у редакції цієї постанови. Зокрема, позовні вимоги задовольнив частково, визнав укладеною додаткову угоду до інвестиційного договору від 06.12.2006 № 049-13/і/19 про будівництво торговельного-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією станційного комплексу станції метрополітену "Житомирська", у редакції, викладеній у резолютивній частині постанови. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з Департаменту на користь Товариства витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. Департамент не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій просить суд її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі № 910/10501/25.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1.1. Касаційна скарга Департаменту подана підставі пунктів 1, 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.1.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність формування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування приписів пункту 6.12 Положення про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578 (далі - Положення № 7537/7578), з урахуванням статті 5 та частини другої статті 625 ЦК України. Зокрема, у такому контексті: додатковий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у разі збільшення техніко-економічних показників об`єкта інвестування розраховується виходячи із орієнтовної вартості будівельно-монтажних робіт на 1 кв.м. загальної площі об`єкта інвестування, визначеної в інвестиційному договорі та різниці між загальною площею об`єкта інвестування, визначеною ПКД та орієнтовною загальною площею об`єкта інвестування, визначеною на момент укладання додаткової угоди з урахуванням індексу інфляції з моменту укладення інвестиційного договору. 4.1.3. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не врахував, що на час виникнення між сторонами спору щодо затвердження збільшення площі об`єкта інвестування та укладення відповідної додаткової угоди до інвестиційного договору, а також на час звернення позивача до суду з позовом, чинним було саме Положення № 7537/7578, а тому відповідно до положень частини третьої статті 5 ЦК України, саме останнє і підлягало застосуванню до спірних правовідносин. 4.1.4. Скаржник наголошує на тому, що спірна додаткова угода в силу положень інвестиційного договору та чинного законодавства мала бути укладена сторонами ще у 2018 році (станом на час отримання відповідачем експертного звіту ТОВ "Українська Будівельна Експертиза" від 28.08.2018 № 3-196-18-ЕП/КО щодо розгляду проєктної документації спірного об`єкту будівництва), однак відповідач не виконав свого договірного обов`язку щодо повідомлення Департаменту та укладення додаткової угоди до інвестиційного договору щодо сплати додаткового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. 4.1.5. На переконання скаржника, у спірному випадку, з огляду на положення статей 524, 533 - 535, 611, 625 ЦК України та враховуючи, що ціна інвестиційного внеску (вартість 1 кв.м.) у інвестиційному договорі зафіксована сторонами у грошових одиницях станом на 2006 рік, індекс інфляції має застосовуватися саме з дати укладення договору. Суд апеляційної інстанції не врахував, що оскільки саме відповідач ухилився від повідомлення позивача про збільшення площі об`єкта будівництва, останній свідомо допустив ситуацію, за якої сума пайового внеску в номінальному виразі знецінилася. Тобто суд апеляційної інстанції не врахував, що у спірних відносинах індекс інфляції не є самостійним зобов`язанням, а є фактично функціональним елементом ціни інвестиційного внеску, базовий розмір якого визначений у 2006 році. Тобто, індексація суми додаткового пайового внеску за весь період знецінення коштів є законним способом визначення ціни договору, а не мірою відповідальності. 4.1.6. Наведене, на переконання скаржника, свідчить про необхідність формування висновків Верховного Суду щодо означених скаржником норм права такого змісту: "у разі збільшення техніко-економічних показників (площі) об`єкта інвестування, передбаченого інвестиційним договором, розмір додаткового інвестиційного внеску має розраховуватися виходячи з вартості, визначеної в інвестиційному договорі, з нарахуванням індексу інфляції за весь період з моменту укладення такого договору до моменту укладення додаткової угоди (або прийняття рішення судом про визнання її укладеною)"; "застосування індексу інфляції, передбаченого пунктом 6.12 Положення № 7537/7578, до грошових показників, встановлених договором у попередні періоди ( у 2006 році), не є зворотною дією акта цивільного законодавства у розумінні статті 5 ЦК України, а є механізмом визначення реальної (еквівалентної) вартості грошового зобов`язання на момент його виконання, що відповідає правовій природі інфляційних втрат, як способу захисту майнового інтересу кредитора (громади) від знецінення грошових коштів (стаття 625 ЦК України)"; "обов`язок щодо сплати додаткового внеску з урахуванням інфляції виникає з моменту фактичного збільшення площі об`єкта (коригування ПКД), а зволікання інвестора з повідомленням про такі зміни та ухилення від укладення додаткової угоди не може бути підставою для звільнення його від обов`язку сплатити внесок у сумі, що відповідає реальній ринковій та економічній вартості, визначеній через індексацію ціни інвестиційного договору". 4.1.7. Також із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду від 23.03.2019 у справі № 916/743/18. 4.2. Доводи інших учасників справи 4.2.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5.1. Судами встановлено, що 06.12.2006 між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації, змінено назву на Департамент (організатор конкурсу) та ТОВ "Альянс-Екопроект" (інвестор) укладений інвестиційний договір № 049-13/і/19 про будівництво торговельно-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією станційного комплексу станції метрополітену "Житомирська" (далі - інвестиційний договір), за умовами якого інвестор приймає на себе функції інвестора і замовника будівництва торговельно-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією станційного комплексу станції «Житомирська» та зобов`язується здійснити будівництво об`єкту інвестування за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власник конкурсних пропозицій, умов цього договору та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації (ПКД). 5.2. За умовами пункту 1.2 інвестиційного договору до складу об`єкта інвестування входить: 1) приміщення громадського призначення (1 496 кв.м); 2) адміністративно-офісні приміщення (7 310 кв.м); 3) підземна автостоянка (2 402 кв.м); 4) технічні приміщення (підземні) (646 кв.м.). 5.3. У пункті 1.3 інвестиційного договору визначено, що орієнтовна загальна площа об`єкту інвестування становить 11 854 кв.м. 5.4. Згідно з пунктом 1.4 інвестиційного договору, загальна площа об`єкта інвестування підлягає уточненню після розроблення та затвердження ПКД. 5.5. За умовами пункту 2.1 інвестиційного договору загальну суму інвестиції складають: - 2.1.1. Орієнтовна вартість будівництва об`єкту інвестування складає 27 432,95 тис.грн, крім того ПДВ в сумі 5 486,59 тис.грн; - 2.1.2. Компенсанція витрат, пов`язаних з підготовкою інвестиційного проекту, у розмірі 1 % від орієнтовної вартості будівництва об`єкту інвестування, що становить суму 274,33 тис.грн без урахування ПДВ; - 2.1.3 Кошти на створення соціальної та інженерної інфраструктури м.Києва у розмірі 12,5 % від орієнтовної вартості будівництва об`єкту інвестування, що становить 3 429,2 тис.грн без врахування ПДВ; 2.1.4. Компенсація попередньому інвестору - Закритому акціонерному товариству "Спільне підприємство "Партнер", фактичних витрат, здійснених ним на будівництво об`єкту інвестування у суму 1 073 873,80 грн; 2.1.5. Кошти на будівництво дитячого садочку на земельній ділянці між проспектом Перемоги, 134 та проспектом Перемоги, 136. 5.6. У пункті 2.1.6 інвестиційного договору сторони погодили, що орієнтовна вартість будівництва 1 кв.м. об`єкта інвестування скаладає: 1) приміщення громадського призначення 2 657,5 грн, крім того ПДВ - 531,5 грн; 2) адміністративно-офісні приміщення 2 657,5 грн, крім того ПДВ - 531,5 грн; 3) підземна автостоянка 1 322,51 грн, крім того ПДВ 264,50 грн; 4) технічні приміщення (підземні) 1 322,51 грн, крім того ПДВ - 264,5 грн. 5.7. Згідно з положеннями пункту 2.4 інвестиційного договору суми платежів, зазначених у пунктах 2.1.2, 2.1.3 цього договору є фіксованими та не підлягають збільшенню чи зменшенню в залежності від фактичних витрат інвестора на будівництво об`єкта інвестування, крім випадку визначеного у пункті 2.5 цього договору. 5.8. Пунктом 2. 5 інвестиційного договору визначено, що у разі, якщо передбачена затвердженою ПКД площа об`єкту будівництва буде більшою, ніж орієнтовна площа, зазначена у пункті 1.3 договору, організатор конкурсу та інвестор до початку будівельних робіт письмово погоджують розмір та строки сплати інвестором додаткового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, шляхом укладення додаткової угоди. 5.9. Суди також встановили, що у подальшому, додатковою угодою від 13.09.2007 № 1 до інвестиційного договору, сторонами внесені зміни, зокрема, до пункту 1.5 договору, а також до розділу 2 договору. 5.10. Судами встановлено, що платежі, які передбачені в пункті 2.1.3 інвестиційного договору, у т.ч. і у редакції додаткової угоди від 13.09.2007 № 1, а саме: кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в сумі 3 429 200,00 грн, сплачені відповідачем (відповідні платіжні доручення та банківські виписки з рахунку відповідача наявні у матеріалах справи). Вказані обставини також не заперечуються позивачем. 5.11. Відповідно до експертного звіту щодо розгляду проєктної документації за проєктом: "Будівництво торговельно-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією стаціонарного комплексу станції метрополітену "Житомирська", складеного ТОВ "Українська Будівельна Експертиза" від 28.08.2018 № 3-196-18-ЕП/КО від 28.08.2018 № 3-196-18-ЕП/КО, загальна площа об`єкта інвестування становить 17 207,11 м.кв., що, як встановили суди, на 5 353,11 кв.м більше орієнтовної площі об`єкта інвестування (11 854 кв.м.), визначеної сторонами у інвестиційному договорі. 5.12. 26.11.2024 на засіданні постійно діючої конкурсної комісії із залучення інвесторів, утвореної розпорядженням Київського міського голови від 08.03.2024 № 212, погоджено збільшення площі об`єкта інвестування за інвестиційним договором та визначено суму доплати інвестора/замовника на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва станом на 19.11.2024 у розмірі 12 337 225,90 грн. Доручено Департаменту спільно з ТОВ "Альянс-Екопроект" розробити та укласти відповідну додаткову угоду до інвестиційного договору. 5.13. На виконання цього рішення Департамент звертався до відповідача із листами від 22.01.2025 № 050/13-236, від 28.05.2025 № 050/13-2008, від 24.07.2025 № 050/13-2901 із пропозицією укласти додаткову угоду до інвестиційного договору. 5.14. Товариство у своїх відповідях на означені листи відмовило Департаменту в укладенні додаткової угоди до інвестиційного договору, у редакції запропонованій останнім. Вказані обставини і стали причиною для звернення до суду з цим позовом. 5.15. Суди, також встановили, що відповідач на заперечення позовних вимог зазначає, зокрема, що позивач у визначенні суми додаткового інвестиційного внеску, який підлягає доплаті безпідставно застосовує індекс інфляції з грудня 2006 року, оскільки: 1) спірний інвестиційний договір сторонами укладений, керуючись Положенням від 26.12.2003 № 2442, яке не передбачало нарахування індексу інфляції на розмір доплати суми додаткового інвестиційного внеску; 2) умови пункту 2.5 інвестиційного договору також не передбачають можливість застосування індексу інфляції на суму додаткового внеску, який підлягає сплаті інвестором; 3) включення Київською міською радою наприкінці 2023 року змін до абзацу 2 пункту 6.12 Положення від 14.12.2023 № 7537/7578, зокрема, умови щодо розрахунку розміру додаткового інвестиційного внеску з урахуванням індексу інфляції, не створює для відповідача будь-яких зобов`язань і наслідків, та, відповідно, не створює передумов для можливості позивачем нарахувати індекс інфляції за період із грудня 2006 року; 4) абзац 2 пункту 6.12 Положення від 14.12.2023 № 7537/7578, не підлягає застосуванню до спірних відносин, з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі; 5) фактично до моменту укладення між сторонами спірної додаткової угоди про внесення змін до інвестиційного договору, в частині обов`язку відповідача сплатити додатковий інвестиційний внесок, у останнього відсутнє грошове зобов`язання перед позивачем, а тому, відповідач не може вважатися боржником та, відповідно, нести правові наслідки за порушення грошового зобов`язання, передбачені у частині другій статті 625 ЦК України; - виконаний позивачем розрахунок орієнтовної суми доплати на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва в сумі 12 337 225,90 грн (без ПДВ) також не відповідає умовам укладеного між сторонами інвестиційного договору, оскільки не враховує пункт 2.1.6 цього договору, в якому визначена орієнтовна вартість будівництва 1 кв.м об`єкта інвестування, яка є змінною в залежності від цільового призначення певного приміщення, а тому, застосування позивачем узагальненого показника орієнтовної вартості будівництва 1 кв.м (2 314,23 грн) із прив`язкою лише до загальної вартості будівництва, без врахування умов цього пункту договору та визначення конкретних площ за рахунок яких відбулося збільшення проектних показників - є неправильним, та таким, що суперечить методиці розрахунку можливого додаткового внеску, передбаченого умовами договору; - також з Експертного звіту №3-196-18-ЕП/КО вбачається, що до загальної проектної площі об`єкту 17 207,11 кв.м - включена площа паркінгу (на покрівлі торговельно-офісного комплексу), що становить 4 690,41 кв.м., водночас означена площа функціонально не створює окремої економічної цінності для відповідача, оскільки фактично є покрівлею будівлі торговельно-офісного комплексу, що експлуатується під тимчасові стоянки автомобілів (паркінг) на 157 машино-місць для розміщення легкових автомобілів працівників і відвідувачів. Тобто, означена площа не є окремим приміщенням у розумінні чинних будівельних норм та не створює самостійної економічної цінності, оскільки не підлягає використанню, як окремий об`єкт нерухомості; - за наведеного, відповідач вважає, що включення позивачем площі експлуатованої покрівлі до показників загальної площі об`єкта інвестування при розрахунку додаткового інвестиційного внеску суперечить принципу співмірності зобов`язань сторін за інвестиційним договором, а тому фактична різниця між площею, яка може братися до уваги при розрахунку збільшення площі об`єкту інвестування за інвестиційним договором має розраховуватися без урахування площі експлуатованої покрівлі (паркінгу) у розмірі 4 690,41 кв.м. та має становити всього 662,7 кв.м. (17 207,11 - 4 690,41 - 11 854); - контррозрахунок орієнтовної суми доплати за інвестиційним договором на підставі визначеної позивачем орієнтовної вартості будівництва 1 кв.м в розмірі ставки у 2 314,23 грн, за розрахунком позивача, може становити лише 191 871,90 грн (662,7 кв.м х 2 314,23 грн х 12,5 % = 191 871,90 грн). 5.16. Суди також встановили, що станом на час укладання інвестиційного договору, питання щодо визначення розміру та порядку внесення інвестиційних внесків було врегульовано Положенням про проведення інвестиційного конкурсу та укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об`єктів житлової та соціальної інфраструктури міста, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2003 № 2442 (втратило чинність згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.09.2007 № 1254). 5.17. Водночас, на час виникнення між сторонами спору щодо затвердження збільшення площі об`єкта інвестування та укладення спірної додаткової угоди, а також на момент звернення позивача з розглядуваним позовом, чинним було Положення № 7537/7578. 5.18. Пунктом 6.12 Положення № 7537/7578 визначено, що у разі якщо визначені проєктною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, техніко-економічні показники об`єкта інвестування будуть більшими, ніж орієнтовні техніко-економічні показники, зазначені в умовах інвестиційного конкурсу та за які розраховувався інвестиційний внесок, інвестор та/або замовник реалізації проєкту до початку реалізації інвестиційного проєкту або у випадку коригування проєктної документації або іншої документації, передбаченої законодавством України, до закінчення реалізації інвестиційного проєкту звертається (звертаються) до організатора інвестиційного конкурсу з проханням розглянути питання збільшення техніко-економічних показників об`єкта інвестування на засіданні комісії. Таке звернення інвестора розглядається комісією на найближчому засіданні. 5.19. При цьому, умови про те, що розмір додаткового інвестиційного внеску розраховується пропорційно розміру збільшення техніко-економічних показників, визначених проєктною документацією або іншою документацією, передбаченою законодавством України, відповідно до орієнтовних техніко-економічних показників, зазначених в умовах інвестиційного конкурсу та за які розраховувався інвестиційний внесок, з урахуванням індексу інфляції. Розмір додаткового інвестиційного внеску визначається за рішенням комісії. Обов`язок інвестора щодо сплати додаткового інвестиційного внеску визначається в інвестиційному договорі шляхом укладення сторонами додаткової угоди про внесення змін до інвестиційного договору, набули чинності саме з прийняттям Положення № 7537/7578. 5.20. До набрання чинності цим Положенням № 7537/7578, як спеціальним нормативним актом органу місцевого самоврядування, вимог щодо розрахунку додаткового інвестиційного внеску з урахуванням індексу інфляції, чинним законодавством не було встановлено.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду 7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для укладення додаткової угоди до інвестиційного договору, зокрема, в частині визначення суми додаткового внеску, який підлягає сплаті інвестором, у випадку збільшення загальної площі об`єкта інвестування. 7.2. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог. 7.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 7.4. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника. 7.5. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 7.6. Як вже зазначено вище, предметом спору у справі є вимога про зміну умов інвестиційного договору, у зв`язку з збільшенням загальної площі об`єкта інвестування. 7.7. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI). 7.8. До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону. 7.9. Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено. 7.10. Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. 7.11. Отже, за змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020. 7.12. Суд у цьому контексті враховує, що як встановили суди, інвестиційний договір між сторонами спору укладений 06.12.2006 і за умовами пункту 11.2 договір припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов`язань, про що сторонами підписується відповідний акт. 7.13. Судами не встановлено обставин щодо повного виконання сторонами умов інвестиційного договору, тобто, встановлено його чинність та, відповідно, обов`язок відповідача, як інвестора будівництва сплачувати пайові внески до відповідного місцевого бюджету - кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. 7.14. Також враховуючи предмет та підстави заявленого у цій справі позову, в силу положень статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами. 7.15. За змістом статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. 7.16. Частиною першою статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 7.17. Суди встановили, що за умовами пункту 2.6 інвестиційного договору, в редакції додаткової угоди від 13.09.2007 № 1, сторонами погоджено, що у разі збільшення витрат на реалізацію інвестиційного проекту інвестор зобов`язується здійснити додаткове фінансування усіх пов`язаних з цим витрат у порядку та на умовах, передбачених цим договором та затвердженою у встановленому порядку ПКД, а у пункті 2.5 договору визначили, що у разі, якщо передбачена затвердженою ПКД площа об`єкта будівництва буде більшою, ніж орієнтовна площа, зазначена у пункті 1.3 договору, організатор конкурсу та інвестор до початку будівельних робіт письмово погоджують розмір та строки сплати інвестором додаткового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, шляхом укладення додаткової угоди. 7.18. Зміст оскаржуваних судових рішень в цій частині свідчить, що за висновками судів, як, умовами договору, так і положеннями чинного законодавства, зокрема, спеціальним нормативним актом органу місцевого самоврядування - Положенням про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578, передбачено обов`язок інвестора (відповідача) у разі збільшення загальної площі об`єкту інвестування сплатити додатковий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, який (обов`язок) сторони договору мають визначити, шляхом укладення додаткової угоди до договору. Крім того, обов`язок інвестора здійснити додатковий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, у випадку збільшення загальної площі об`єкту інвестування, також випливає із самої суті інвестиційної діяльності. 7.19. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що умовами інвестиційного договору передбачено, що дійсна площа об`єкту, з якої визначається розмір внеску, має бути передбачена затвердженою проєктно-кошторисною документацією. Однак, сторонами не долучено до матеріалів справи затвердженої проєктно-кошторисної документації на об`єкт інвестування. 7.20. Відповідно до запропонованої позивачем редакції додаткової угоди, загальна площа об`єкту інвестування, а саме: 17 207,11 кв.м., визначена згідно з даними експертного звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Будівельна Експертиза" від 28.08.2018 № 3-196-18-ЕП/КО щодо розгляду проєктної документації за проєктом: "Будівництво торговельно-офісного комплексу з паркінгом на місці котлованів над конструкцією стаціонарного комплексу станції метрополітену "Житомирська". Водночас відповідач, всупереч принципу змагальності не надав суду жодного доказу, який би спростовував дані щодо зальної площі об`єкта, які визначено позивачем. 7.21. Враховуючи, що у відповідача була відсутня правова підстава для відмови позивачеві в укладанні додаткової угоди, а також, що відповідачем не спростовано даних щодо зальної площі об`єкта, які визначено позивачем, суди і дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. 7.22. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги, Суд враховує, що питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту прав - визнання укладеною додаткової угоди до договору, а також в частині висновків суду щодо обґрунтованості застосування позивачем узагальненого показника орієнтовної вартості будівництва 1 кв.м. (2 314,23 грн) із прив`язкою лише до загальної вартості будівництва, жодним із учасників спору не оскаржується, та відповідно не є предметом касаційного перегляду в цій частині. 7.23. Згідно з доводами касаційної скарги предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, зокрема, в частині визначення розміру додаткового внеску, який за умовами спірної додаткової угоди, підлягає сплаті відповідачем. 7.24. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. 7.25. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 7.26. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. 7.27. Так, скаржник, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанцій, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів пункту 6.12 Положення № 7537/7578, з урахуванням статті 5 та частини другої статті 625 ЦК України. 7.28. У контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд виходить із того, що за сталими висновками Верховного Суду, у застосуванні приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України: по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 7.29. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. 7.30. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми матеріального права, яка означена скаржником (пункти 4.1 і 7.23 цієї постанови), у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні. 7.31. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 7.32. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України). 7.33. На думку скаржника, до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи пункту 6.12 Положення № 7537/7578, з урахуванням статті 5 та частини другої статті 625 ЦК України, зокрема, у такому контексті: додатковий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у разі збільшення техніко-економічних показників об`єкта інвестування розраховується виходячи із орієнтовної вартості будівельно-монтажних робіт на 1 кв.м. загальної площі об`єкта інвестування, визначеної в інвестиційному договорі та різниці між загальною площею об`єкта інвестування, визначеною ПКД та орієнтовною загальною площею об`єкта інвестування, визначеною на момент укладання додаткової угоди з урахуванням індексу інфляції з моменту укладення інвестиційного договору. 7.34. При цьому, зміст ухвалених у справі судових рішень в цій частині свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанції різного підходу у вирішенні питання можливості застосування до спірних відносин приписів пункту 6.12 Положення № 7537/7578, зокрема, у частині визначення суми додаткового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, який фактично і є предметом спірної додаткової угоди. 7.35. З огляду на наведене перед Судом поставлено питання наявності / відсутності підстав для розрахунку позивачем додаткового внеску з урахуванням індексу інфляції (за період із грудня 2006 року до дати проведення розрахунку), за умов того, що можливість індексації додаткового внеску не було визначено умовами інвестиційного договору та чинним на час укладення договору Положенням № 528/1189 (діяло до набрання чинності Положенням № 7537/7578) і умови щодо його індексації фактично набули чинності лише після прийняття органом місцевого самоврядування Положення від 14.12.2023 № 7537/7578 (чинного на час звернення позивача з пропозицією укласти спірну додаткову угоду). 7.36. Зі змісту оскаржуваних судових рішень в цій частині вбачається таке. 7.37. При визначенні розміру додаткового внеску, суд першої інстанції виходив із того, що позивач визначив додатковий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у розмірі 12 337 225,90 грн, який розрахований виходячи із орієнтовної вартості будівельно-монтажних робіт на 1 кв.м. загальної площі об`єкта інвестування, визначеної в пункті 2.1.1 інвестиційного договору та різниці між загальною площею об`єкта інвестування, визначеною ПКД та орієнтовною загальною площею об`єкта інвестування, визначеною на момент укладання цього договору, тобто, з урахуванням індексу інфляції за період з грудня 2006 року до дати проведення його розрахунку. 7.38. Відхиляючи заперечення відповідача в частині відсутності підстав для застосування позивачем до спірних відносин Положення № 7537/7578, суд першої інстанції із посиланням на приписи частини третьої статті 5 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) зазначив, що у спірному випадку питання відповідності додаткової угоди нормам законодавства підлягає вирішенню з урахування його положень чинних на момент її укладання. Тобто, при укладенні додаткової угоди необхідно керуватися нормами законодавства, чинними на час її укладення. Отже, у спірному випадку розмір додаткового інвестиційного внеску підлягає розрахунку, з урахуванням індексу інфляції, за період визначений позивачем (із грудня 2006 року до дати проведення його розрахунку). 7.39. За висновками суду першої інстанції, правильним є розмір додаткового внеску у сумі 12 237 225,90 грн без урахування ПДВ. 7.40. Розрахунок здійснений з урахуванням того, що: загальна площа об`єкта інвестування на момент укладання договору - 11 854 кв.м.; загальна площа закінченого будівництвом об`єкта становить 17 207,11 кв.м.; різниця в загальній площі об`єкта будівництва становить 5 353,11 кв.м. (17 207,11 - 11 854); вартість будівництва 1 кв. м згідно з пунктом 2.1 інвестиційного договору - 2 314,23 грн (без ПДВ); розмір коефіцієнту інфляції з моменту укладення договору (грудень 2006 року) до моменту розрахунку постійно діючою комісією із залучення інвесторів, утвореної розпорядженням від 08.03.2024 №212 Київської міської державної адміністрації; кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва складає 12,5 % від орієнтовної вартості будівництва об`єкта інвестування відповідно до положень підпункту 2.1.3 інвестиційного договору. 7.41. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки суду в частині того, що нарахування додаткового інвестиційного внеску має здійснюватися з урахуванням індексу інфляції за період із дати укладення Договору до дати проведення розрахунку. 7.42. За висновками суду апеляційної інстанції, умови Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189 (далі - Положення № 528/1189), яке діяло до, набрання чинності Положення № 7537/7578, не містило умов, що розмір додаткового інвестиційного внеску у разі збільшення техніко-економічних показників об`єкта інвестування має розраховуватися з урахуванням індексу інфляції. Умови інвестиційного договору також не містять положень, за якими нарахування додаткового внеску інвестиційного внеску має здійснюватися з урахуванням індексу інфляції за період з дати укладення Договору до дати проведення його розрахунку. 7.43. З огляду на принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що індексацію додаткового інвестиційного внеску слід проводити за період з дати набрання чинності Положенням № 7537/7578 до дати його розрахунку (із 14.12.2023 до дати проведення розрахунку). 7.44. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, правильним є розмір додаткового внеску у сумі 1 722 088,48 грн. 7.45. У вирішенні спірного питання Суд враховує та зазначає, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. 7.46. За змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. 7.47. Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 № 3-рп/2001 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки). 7.48. Водночас цивільне / господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце. 7.49. Тобто, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. 7.50. У постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 Велика Палата Верховного Суду викладала висновок про те, що надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. 7.51. Таким чином, з огляду на те, що дія нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, а також за відсутності встановлених судами обставин, зокрема, що положеннями пункту 6.12 Положення № 7537/7578 встановлено можливість застосування його положень до умов договорів, які укладені до набрання ним чинності, Суд зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної про те, що розмір додаткового інвестиційного внеску з урахуванням індексу інфляції, у спірному випадку, може розраховуватися позивачем лише з 24.12.2023 (з дати набрання чинності Положенням № 7537/7578). 7.52. Здійснивши перегляд оскаржуваного судового рішення в межах доводів касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що на підставі встановлених обставин справи, які входять до предмету доказування, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 58 Конституції України та статей 5, 629 ЦК України дійшов заснованого на вимогах закону висновку, що індексацію додаткового інвестиційного внеску слід проводити за період з дати набрання чинності Положенням № 7537/7578 до дати його розрахунку. 7.53. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Судом, як такі що не знайшли свого підтвердження. 7.54. У вирішенні означених доводів скаржника Суд враховує, що у цьому контексті скаржник фактично цитує положення статті 5 ЦК України, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (частини п`ятої статті 236 ГПК України) та відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування означеної норми матеріального права. 7.55. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. 7.56. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. 7.57. Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). 7.58. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції. 7.59. У вирішенні спірних питань порушених скаржником Суд зазначає, що актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є в першу чергу умови інвестиційного договору та вимоги чинного законодавства з урахуванням принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. 7.60. Суд зауважує, що положення частини третьої статті 5 ЦК України мають загальний характер, а їх застосування усталене. Водночас скаржник не довів наявності специфіки спірних правовідносин, що потребувала б окремого тлумачення чи формування нового висновку. 7.61. З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі щодо зазначених відповідачем у касаційній скарзі норм права. 7.62. З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України 7.63. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 7.64. Колегія суддів зазначає, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. 7.65. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. 7.66. У вирішенні питання "подібності правовідносин" колегія суддів звертається до висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. 7.67. Як вже зазначено вище, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми права, без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 23.03.2019 у справі № 916/743/18. 7.68. У вирішенні доводів скаржника Суд першочергово враховує, що доводи касаційної скарги в цій частині не містять належного обґрунтування, зокрема, в частині того, які саме норми матеріального чи процесуального права суд апеляційної інстанції неправильно застосував. 7.69. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до цитування висновків Верховного Суду такого змісту: "…при визначенні права сторін на внесення змін до договору суди повинні керуватися як нормами права, які були чинні на момент укладання договору, так і умовами договору, які погоджені сторонами. При цьому слід враховувати, що до правовідносин повинно застосовуватись законодавство, чинне на момент виникнення таких правовідносин, а саме у разі визначення права сторін на внесення змін до договору (укладання додаткової угоди), суди повинні вирішити питання відповідності додаткової угоди нормам законодавства на момент її укладання, оскільки укладання додаткової угоди спрямоване на зміну, припинення або виникнення правовідносин, які повинні відповідати чинному законодавству". 7.70. Верховний Суд зауважує, що у застосуванні положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції неодноразово вказував на те, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів. 7.71. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. 7.72. Водночас Суд враховує та зазначає, що зміст оскаржуваної постанови жодним чином не суперечить висновкам Верховного Суду у означеній скаржником справі (№ 916/743/18), оскільки, як вже було наведено вище, суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору застосував умови пункту 6.12 Положення № 7537/7578 у сукупності із положеннями частини третьої статті 5 ЦК України та дійшов висновку, що індексацію додаткового інвестиційного внеску слід проводити за період із дати набрання чинності Положенням № 7537/7578 до дати його розрахунку. 7.73. Водночас незгода скаржника із висновками суду апеляційної інстанції жодним чином не доводить, що такі висновки суду не узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду у означеній скаржником справі. Доводи касаційної скарги в цій частині свідчать, що скаржник лише виокремлює певні висновки Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи. Однак скаржник не враховує їх дійсного змісту, а також можливості їх застосувати у спірних відносинах сторін з огляду на фактичні обставини спору. 7.74. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означену вище постанову Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах. 7.75. Водночас відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін. 7.76. Тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 свідчить про неподібність справи, що розглядається та означеній скаржником справі за змістовим критерієм. 7.77. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України також не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом. 7.78. Підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні. 7.79. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли / можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги. 7.80. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано. 7.81. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 8.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Департаменту слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати 9.1. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 (у оскаржуваній частині) у справі № 910/10501/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова