Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/8693/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2026 р. Справа№ 910/8693/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Демидової А.М. Владимиренко С.В. за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М. за участю представників: від позивача: Заверюха В. О. (в режимі відеоконференції) від відповідача: не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/8693/25 (суддя Ковтун С. А.) за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" про стягнення 420 886, 26 грн В С Т А Н О В И В : Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" про стягнення пені в сумі 333 168,39 грн та 15 % штрафу в сумі 87 717,87 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором № Т/СН-130/24 від 09.05.2024 в частині своєчасної поставки товару відповідно до умов цього договору. Відповідач не заперечував факту прострочення поставки, однак не погоджувався з визначеним позивачем останнім днем поставки, вважаючи, що ним є 14.06.2024, а не 13.06.2024. Обґрунтовуючи такі доводи, відповідач посилався на те, що датою направлення рознарядки є дата її відправлення засобами поштового зв`язку, а не електронним листом, який, на його думку, не містив усіх необхідних реквізитів, що дозволяли б ідентифікувати таке повідомлення. Крім того, відповідач вважав, що позивачем неправильно визначено розмір заявлених до стягнення пені та штрафу, зокрема кількість днів прострочення, за які здійснено їх нарахування. На думку відповідача, позивач допустив подвійне нарахування пені, оскільки спочатку нарахував її за прострочення поставки всього товару до моменту часткової поставки, а надалі - щодо непоставленої частини товару, починаючи з першого дня прострочення та за весь період до спливу шести місяців. Крім того, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 95 %, посилаючись на їх неспівмірність, невідповідність критеріям розумності, справедливості та пропорційності, а також можливий негативний вплив їх стягнення на його фінансовий стан. Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/8693/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" 281 054,93 грн пені, 87 717,87 грн штрафу, 5531,60 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором № Т/СН-130/24 від 09.05.2024 у позивача виникло право на нарахування пені та штрафу. Водночас суд установив, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій позивачем розраховано неправильно, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач не довів наявності скрутного майнового становища, поважних причин неналежного виконання зобов`язання, винятковості випадку, а також неспівмірності штрафних санкцій наслідкам допущеного порушення. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" 01.01.2026 (через систему "Електронний суд") звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/8693/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково зменшивши розмір пені та штрафу на 95 %. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 95 %, оскільки не врахував ступінь виконання постачальником своїх зобов`язань та збитковість для нього спірного договору. Крім того, відповідач внесений до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів) та активно співпрацює з підприємствами оборонно-промислового комплексу, які розробляють, виробляють і модернізують продукцію військового призначення. Також, з метою належного виконання зобов`язань перед своїми контрагентами, відповідач залучає кредитні кошти та має значні кредитні зобов`язання перед банківськими установами. При цьому апелянт зазначав, що позивач не довів наявності збитків, завданих несвоєчасною поставкою товару, тоді як обсяг відповідальності відповідача є непропорційним наслідкам порушення зобов`язання з урахуванням його часткового виконання. Також апеляційна скарга містить доводи щодо неправильного визначення дати поставки товару. Зокрема, на думку апелянта, останнім днем поставки є 14.06.2024, а не 13.06.2024, як зазначає позивач. Крім того, апелянт вважає, що щодо товару "круг 350 ст 45" у кількості 4,038 тонни на суму 208 453,84 грн мало місце не прострочення поставки, а відмова від її здійснення. У зв`язку з цим, на думку апелянта, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 7.7 Договору, відповідно до якого за відмову від поставки товару повністю або частково постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 25 % вартості непоставленого товару. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/8693/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Водночас, не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" 02.01.2026 (відповідно до відмітки на конверті Укрпошти, в якому надсилалась апеляційна скарга) звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/8693/25 в частині відмови у стягненні пені 52 113,46 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції під час здійснення власного розрахунку пені неправильно визначив кількість днів прострочення щодо непоставленого товару, оскільки відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, чинної на момент укладення договору поставки, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли таке зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 06.01.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/8693/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" та призначено справу до розгляду на 18.03.2026. 10.02.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" задовольнити частково, однак зменшити розмір пені та штрафу на 95%. При цьому відповідач підтримав викладену ним у суді першої інстанції позицію про те, що останнім днем поставки є 14.06.2024, а не 13.06.2024, а також наполягав на неправильності розрахунку штрафних санкцій, здійсненого позивачем, з огляду на допущене, на його думку, подвійне нарахування пені. Крім того, відповідач вказував, що непоставка частини товару після закінчення строку дії договору свідчить не про прострочення виконання зобов`язання, а про відмову від поставки відповідної частини товару, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення договору, які передбачають відповідальність за відмову від поставки товару, а не за прострочення його поставки. При цьому відповідач зазначав, що умовами договору не передбачено обов`язку постачальника повідомляти покупця у письмовій формі про відмову від поставки товару. 17.02.2026 на адресу суду надійшов від позивача відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" залишити без задоволення. Позивач зазначив, що направлення покупцем письмової заявки (рознарядки) постачальнику не є електронним документом, а відтак до нього не можуть бути застосовані відповідні вимоги, в той час як сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення з відповідної електронної адреси. час відправлення, адресатів листа та осіб, яким цей лист був направлений. при цьому умовами договору між сторонами було погоджено, що письмові рознарядки направля.ться на електронну адресу сторони вказану у договорі та вважаються доставленою адресатові у день їх відправлення з електронної адреси покупця. При цьому штраф до постачальника має бути застосований саме за прострочення поставки, а не відмову від поставки як помилково зазначає відповідач. Крім того, відповідачем не доведено винятковості випадку, який був би підставою для зменшення розміру неустойки, тоді як нараховані позивачем пеня та штраф відповідають умовам договору щодо відповідальності за порушення зобов`язання, з якими постачальник був обізнаний на момент його підписання та з якими погодився. 18.02.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/854/26 від 09.03.2026 у справі № 910/8693/25, у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 справу № 910/8693/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Євсіков О.О., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено їх розгляд на 09.04.2026. 06.03.2026 представником позивача подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 відповідне клопотання задоволено та повідомлено учасників справи, що судове засідання призначене на 09.04.2026 відбудеться в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 09.04.2026 продовжено строк розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" та оголошено перерву у розгляді справи до 19.05.2026. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1446/26 від 15.05.2026 у справі № 910/8693/25, у зв`язку із перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці 19.05.2026, призначено повторний автоматизований розподіл. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 у справі № 910/8693/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено їх розгляд на 03.06.2026. 26.05.2026 представником позивача подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 відповідне клопотання задоволено та повідомлено учасників справи, що судове засідання призначене на 03.06.2026 відбудеться в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 03.06.2026 оголошено перерву до 10.06.2026. У судове засідання 10.06.2026 з`явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Відповідно до частини 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні представник позивача просив подану ним апеляційну скаргу задовольнити та відмовити у задоволенні апеляційної скарги поданої відповідачем. Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.05.2024 Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" (постачальник) уклали договір поставки № Т/СН-130/24 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити на склад покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, в кількості та за цінами, які вказані в додатку №

1. Додатком до договору №1 визначено специфікацію товару. Пунктом 2.1. Договору визначено, сума Договору становить 1 959 413,98 грн з ПДВ. Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата товару здійснюється з поточного рахунку покупця протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати поставки конкретної партії товару на склад покупця на підставі оригіналу рахунку і податкової накладної з визначеними кодами щодо товарів, робіт, послуг відповідно до ДК, зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) згідно з вимогами чинного законодавства та за наявності повного пакету належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Відповідно до п. 4.1 Договору доставка конкретної партії товару здійснюється постачальником протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати направлення письмової рознарядки постачальнику від покупця на поставку конкретної партії товару, яка відправляється будь-яким способом, передбаченим договором. Згідно з п. 4.1.1 Договору письмова рознарядка на поставку конкретної партії товару направляється електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього договору, та вважається отриманою постачальником у день відправлення цієї рознарядки з електронної пошти покупця, що зазначена в розділі 14 договору, та у порядку, передбаченому п. 12.15 договору. Додатково оригінал письмової рознарядки на поставку товару може бути надісланий поштовим відправленням (листом з описом вкладення). Будь-який із зазначених способів направлення рознарядки покупцем постачальнику на поставку конкретної партії товару вважається належним способом її направлення покупцем, якщо він містить умови про строк поставки, місце поставки, найменування і кількість товару, найменування покупця, номер і дату договору. Відповідно до п. 4.15 Договору постачальник, при поставці товару, зобов`язаний надати такі документи: оригінал видаткової накладної на товар; оригінал товарно-транспортної накладної на товар; оригінал рахунку з зазначенням номеру договору, найменування товару, кількості одиниць, вартості відвантаженого товару; сертифікат якості від виробника товару (у разі надання сертифікатів від виробника товарів, які складені іноземною мовою, постачальник при поставці товару надає завірені виробником товару або його офіційним уповноваженим представником відповідні переклади українською мовою). Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної на поставлений товар, під час передачі товару на складі покупця (п. 4.4 Договору). Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення постачальником строку виконання зобов`язання (прострочення строку поставки товару, відмови від поставки товару повністю або поставки товару не в повному обсязі згідно з письмовою рознарядкою покупця), зазначеного в п. 4.1. Договору, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,5 вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 15% вказаної вартості. Згідно з п. 12.15 Договору всі документи (листи, повідомлення, письмові рознарядки, інша кореспонденція тощо), що будуть відправлені покупцем на адресу постачальника, вказану у договорі, вважаються такими, що були відправлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки постачальник письмово не повідомить покупця про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання покупцем такого повідомлення). Листи, письмові рознарядки, письмові вимоги, претензії, акти, акти невідповідності товару згідно з умовами цього договору, інша документація, яка направляється покупцем електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього договору, вважаються отриманими постачальником у день їх відправлення з електронної пошти покупця, що зазначена в реквізитах цього договору. Додатково оригінали можуть надсилатись поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення). Датою одержання постачальником листів, письмових рознарядок, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього договору, іншої документації з електронної пошти покупця є дата їх відправлення покупцем незалежно від способу їх відправлення. З офіційної електронної адреси port@port-yuzhny.com.ua на електронну адресу, зазначену в реквізитах Договору, info@r-g.com.ua листом від 23.05.2024 № 3188/205/24 покупець направив постачальнику рознарядку № 205-12/325 від 22.05.2024 на поставку товару (позиція № 26 "Круг 350 ст. 45" в кількості 11,328 т на суму 584 785,80 грн з ПДВ) . Додатково, 24.05.2024 рознарядка на поставку товару була направлена відповідачу поштою, що підтверджується доказами направлення (а.с. 19-23). Матеріалами справи підтверджується, що в межах договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар "круг 350 ст 45" згідно видаткової накладної № 1176 від 01.08.2024 та товарно-транспортна накладна № 01082024/4 від 01.08.2024 у кількості 7,29 тонни на суму 376 331,96 грн. З огляду на прострочення строків поставки товару "круг 350 ст 45" в кількості 11,328 т на суму 584 785,80 грн з ПДВ на 48 днів позивач нарахував до стягнення 140 348,59 грн пені та 87 717,87 грн штрафу за прострочення поставки товару більше ніж на 30 днів. Відповідач не поставив 4,038 тонн товару на загальну суму 208 453,84 грн. Крім того, з огляду на непоставку відповідачем товару "круг 350 ст 45" у кількості 4,038 т на суму 208 453,84 грн з ПДВ, позивач здійснив нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання щодо цієї частини товару за період з дня виникнення обов`язку з поставки до спливу шестимісячного строку, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. За розрахунком позивача, період прострочення становив 185 днів, а сума пені - 192 819,80 грн. Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 420 886,26 грн за договором № Т/СН-130/24 від 09.05.2024, з яких: 333 168,39 грн пені та 87 717,87 грн штрафу. За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а згідно з приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17). Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення постачальником строку виконання зобов`язання (прострочення строку поставки товару, відмови від поставки товару повністю або поставки товару не в повному обсязі згідно з письмовою рознарядкою покупця), зазначеного в п. 4.1. Договору, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,5 вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 15% вказаної вартості. Нараховуючи пеню за несвоєчасну поставку товару, позивач виходив із того, що кінцевим строком його поставки є 13.06.2024, тобто дата спливу п`ятнадцятиденного строку з дня направлення відповідачу рознарядки електронною поштою. Водночас відповідач в апеляційній скарзі, серед іншого, зазначає, що останнім днем поставки є 14.06.2024, оскільки п`ятнадцятиденний строк поставки підлягає обчисленню з дати направлення рознарядки засобами поштового зв`язку. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" щодо визначення останнім днем поставки 14.06.2024. Як вбачається з матеріалів справи, рознарядка була направлена позивачем 29.05.2024 з електронної адреси port@port-yuzhny.com.ua на електронну адресу відповідача info@r-g.com.ua, зазначені сторонами в реквізитах Договору. Зважаючи на те, що сторони умовами Договору прямо передбачили можливість направлення рознарядок електронною поштою та погодили, що такі документи вважаються отриманими постачальником у день їх відправлення з електронної адреси покупця, визначеної Договором, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що датою направлення рознарядки слід вважати дату її надсилання засобами поштового зв`язку. При цьому роздруківка електронного листа містить відомості про дату його направлення, електронні адреси відправника та отримувача, а найменування листа свідчить про те, що він стосується направлення рознарядки на поставку товару. Крім того, вкладення до електронного листа відповідає вихідному номеру супровідного листа, яким було направлено рознарядку. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наданий позивачем електронний лист є належним доказом направлення відповідачу рознарядки 23.05.2024. Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності кваліфікованого електронного підпису на вказаному електронному листі, оскільки умовами Договору його наявність не визначена як обов`язкова умова для визнання рознарядки належним чином направленою та отриманою постачальником. При цьому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 виснував, що письмова заявка, направлена покупцем постачальнику, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", адже не має його ознак. Відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що кінцевим строком поставки товару є 13.06.2024. Стосовно доводів апеляційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" щодо неправильного визначення судом першої інстанції кількості днів прострочення, за які підлягає нарахуванню пеня щодо непоставленої частини товару, колегія суддів зазначає таке. Згідно з умовами Договору відповідач зобов`язаний був поставити товар до 13.06.2024. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2024 відповідач поставив товар "круг 350 ст 45" у кількості 7,29 тонни на суму 376 331,96 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1176 від 01.08.2024 та товарно-транспортною накладною № 01082024/4 від 01.08.2024. Отже, поставка цієї частини товару була здійснена з простроченням у 48 днів. Водночас станом на 01.08.2024 відповідач не поставив товар "круг 350 ст 45" у кількості 4,038 тонни на суму 208 453,84 грн. Здійснюючи власний розрахунок пені, суд першої інстанції врахував, що за період з 14.06.2024 по 31.07.2024 пеня вже була нарахована на всю вартість товару, поставка якого була прострочена, тобто як на товар, поставлений 01.08.2024, так і на товар, який залишився непоставленим. За таких обставин нарахування пені щодо непоставленої частини товару на суму 208 453,84 грн починаючи з 14.06.2024 та до спливу шестимісячного строку, встановленого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, призводило б до подвійного нарахування пені за один і той самий період з 14.06.2024 по 31.07.2024. Отже, здійснюючи власний розрахунок, місцевий господарський суд не скоротив період, за який підлягає нарахуванню пеня в межах шестимісячного строку, встановленого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, а лише правильно визначив початкову дату її нарахування щодо непоставленої частини товару з метою недопущення подвійного притягнення відповідача до відповідальності за один і той самий період прострочення. Таким чином, доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України ґрунтуються на неправильному розумінні здійсненого судом розрахунку та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" про те, що непоставка товару "круг 350 ст 45" у кількості 4,038 тонни на суму 208 453,84 грн свідчить про відмову від його поставки, а не про прострочення виконання зобов`язання, є помилковими. Колегія суддів зазначає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором поставки визначається як умовами договору, так і положеннями цивільного законодавства. Згідно вимог ст.ст. 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата штрафу. Згідно зі статтями 651, 654 ЦК України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін та здійснюється у тій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, сама лише обставина непоставки частини товару після спливу встановленого договором строку не свідчить про відмову постачальника від виконання зобов`язання. Відсутність у договорі умови щодо обов`язкового письмового повідомлення про відмову від поставки товару не надає постачальнику права в односторонньому порядку відмовитися від виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач повідомляв позивача про відмову від поставки 4,038 тонни товару на загальну суму 208 453,84 грн. Натомість з матеріалів справи вбачається, що позивач листом повідомляв відповідача про часткову непоставку товару та необхідність належного виконання договірних зобов`язань. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку має місце прострочення виконання зобов`язання, а не відмова від поставки товару, у зв`язку з чим судом правильно застосовано відповідальність за несвоєчасну поставку товару, передбачену пунктом 7.3 договору. Також в апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" оскаржує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені та штрафу та просить зменшити їх розмір на 95 %. Колегія суддів зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. У цих висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (пункт 85). У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого. Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України). За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Такий висновок викладено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20). З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18). Колегія суддів зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20). Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо). Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22, у якій колегія суддів підтримала висновок апеляційного суду про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (штрафу) з заявлених до стягнення позивачем 103 352 207,47 грн штрафу до 1 033 552,07 (орієнтовно на 99 %), то Суд виходив з того, що апеляційний суд встановив наявність обставин, за яких господарський суд може зменшити неустойку (частина третя статті 551 ЦК України), зокрема, вказавши, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі. Висновки Верховного Суду у справах щодо зменшення неустойки свідчать про різноманітність обставин (підстав і чинників), які враховуються судами та впливають на вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22). У зв`язку з викладеним колегія суддів зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. У справі, що переглядається апеляційним судом, позивач нарахував штрафні санкції за неналежне виконання умов договору та просив стягнути пеню у розмірі 333 168,39 грн та штраф у розмірі 87 717,87 грн. Суд першої інстанції встановив правильність нарахування штрафу та, здійснивши перерахунок пені, визначив її розмір, що підлягає стягненню, у сумі 281 054,93 грн. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Це означає, що за порушення договірних зобов`язань, та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України. Підприємництво - ініціативна діяльність. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте, це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов`язань (наприклад, за договором оренди чи договором про надання транспортних послуг) у сфері зобов`язань, що передбачені державою і випливають із здійснення особою підприємницької діяльності. Тобто, підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або недоодержання доходів порівняно із запланованими, тобто непередбачуваність, невизначеність очікуваних доходів. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Санкції, передбачені договором за порушення його умов одночасно слугують як засіб попередження неправомірної поведінки та порушення умов укладеного договору, а також як шлях до відновлення балансу інтересів сторін. Такий механізм відповідає принципу справедливості та легітимній меті належного виконання договірних зобов`язань. Колегія суддів зазначає, що сума штрафних санкцій, що підлягає задоволенню не є "значно" чи "надмірно" та не може розцінюватися судом як така, що є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При цьому, відповідач при укладенні договору був обізнаний з його умовами, зокрема щодо відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань. Зі змісту договору чітко вбачається, що розмір штрафних санкцій узгоджено сторонами добровільно, що підтверджується підписом відповідача на відповідному примірнику договору. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідач не надав жодних доказів вжиття заходів щодо врегулювання питання зменшення розміру штрафних санкцій шляхом проведення відповідних переговорів із позивачем. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомляв позивача про відмову від подальшого виконання зобов`язання щодо поставки товару або належним чином реагував на звернення позивача з цього приводу. Натомість позивач, укладаючи договір, обґрунтовано розраховував на отримання товару, що відповідає меті договору поставки. Сам факт укладення договору свідчить про наявність у позивача господарської потреби у відповідному товарі. За таких обставин застосування штрафних санкцій у даному випадку спрямоване на забезпечення належного виконання договірних зобов`язань та не може розцінюватися як спосіб отримання необґрунтованих додаткових вигод кредитором, оскільки неустойка виконує стимулюючу та компенсаційну функції у господарських правовідносинах. Відповідачем не доведено складне фінансове становище, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру пені. Крім того, відповідач надав до матеріалів справи документів, які б підтверджували відсутність в нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати грошові зобов`язання перед позивачем. Сам по собі факт наявності кредитних зобов`язань або особливості господарських відносин із контрагентами не є підставою для зменшення розміру неустойки. При цьому колегія суддів зазначає, що застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності не ставиться у залежність від доведення кредитором факту понесення збитків. Таким чином, доводи відповідача про відсутність збитків у позивача не спростовують правомірності нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання договірних зобов`язань. Крім того, сам по собі факт внесення відповідача до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів), а також здійснення ним діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу, не звільняє його від обов`язку належного виконання договірних зобов`язань та не впливає на їх обсяг і спосіб виконання. А відтак, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, встановила відсутність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Судові витрати Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Ресурсгруп" залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі №910/8693/25 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повна постанова складена 22.06.2026. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді А.М. Демидова С.В. Владимиренко