Постанова 4873 № 910/8342/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2026 р. Справа№ 910/8342/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сковородіної О.М. суддів: Горбасенка П.В. Колесника Р.М. секретар судового засідання Фурсов Я.О., розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОТ - ІМПЕКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі №910/8342/25 (суддя - Князьков В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОТ - ІМПЕКС" до відповідача: Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича про стягнення 310 247,44 грн, за участю сторін (їх представників): від позивача: Поєдинок О.В. (в режимі відеоконференції), від відповідача: не з`явився, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича про стягнення основного боргу в сумі 225 900 грн та штрафу в сумі 84 347,44 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №МБ0036 від 15.08.2024 в частині виконання робіт у обсязі та строки, що визначені умовами договору. Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2025 відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2026 у справі №910/8342/25 (повний текст рішення складений та підписаний 19.02.2026) у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із вказаними рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» 09.03.2026 у встановлений процесуальний строк через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимогу у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не з`ясовані обставини, які мають значення для справи, вказує на невідповідність висновків обставинам справи. Позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, в той час, як відповідачем не виконано жодної із частин предмету договору. Свої вимоги обгрунтовує ст. 849 Цивільного кодексу України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/8342/25 від 16.03.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, відповідач з`явився у судове засідання 29.04.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 02.06.2026 апелянтом були надані додаткові пояснення відносно повернення авансового платежу та стягнення пені. У судове засідання 10.06.2026 з`явився представник позивача в режимі відеоконференції, просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/8342/25, предмет та підстави поданого позову, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне. Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції, 15.08.2024 між Фізичною особою - підприємцем Бєловим Сергієм Олександровичем (далі за текстом - виконавець або відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» (далі за текстом - замовник або позивач) було укладено договір №МБ0036 (далі за текстом - договір), за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає для себе зобов`язання з виконання комплексу робіт по програмуванню контролеру Ардуіно з додатком для телефону, зборкою шафи керування та продажу програми замовнику. У п.1.2 договору вказано, що послуги виконуються відповідно до вимог заводів-виготовлювачів, інструкцій та паспортів з метою забезпечення дієздатності комерційної автоматизованої системи обліку витрат природного газу. Відповідно до п. 2.1.2 договору, замовник зобов`язаний на період надання послуг забезпечити виконавцю доступ в приміщення, до приладів та документації і необхідних умов праці. У п.2.2.2 договору вказано, що за порушення термінів надання послуг виконавець сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі 0.1% від загальної вартості послуг, що передбачена п. 4.1. даного договору за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Пунктом 3.1 договору унормовано, що надання послуги (у тому числі за окремим замовленням) оформлюються актом про приймання-здачу наданих послуг. Датою надання послуг вважається дата підписання обома сторонами такого акту. Пунктом 4.1 договору передбачено, що договірна ціна визначається цим договором, а також додатками та додатковими угодами, які є невід`ємною частиною даного договору. У п.4.2 договору вказано, що договірна ціна складає 445 800 грн без ПДВ. За умовами п.4.3 договору перед початком надання послуг замовник сплачує виконавцю 50% загальної вартості послуг: 222 900 грн. Пунктом 4.5 договору визначено, що після 100% оплати по договору та виконання своїх зобов`язань сторони складають і підписують акт приймання наданих послуг з передачею документів та акт прийому-передачі програми. За приписами п. 5.2 договору виконавець розпочне надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виконання замовником зобов`язань щодо надання будівельного майданчика (фронту робіт), перерахування коштів відповідно до п. 4.3 цього договору та передачі проектної документації (у разі необхідності). У п.5.3, 5.4, 5.5 договору вказано, що послуги за цим договором виконуються за умови отримання виконавцем оплати відповідно п. 4.3. цього договору. Термін надання послуг за договором - протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту виконання замовником п. 5.2. даного договору. Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття замовником після підписання остаточного акту надання послуг, а датою закінчення розрахунків є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника. Дія Договору починається з моменту його підписання. Дія договору припиняється після надання послуг та підписання акту надання послуг або у випадках передбачених чинним законодавством (п.5.1, 5.6 договору). Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань (п.6.1 договору №МБ0036 від 15.08.2024). Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини між сторонами за своєю правовою природою виникли на підставі договору підряду. Статтею 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. 15.08.2024 виконавцем було виставлено замовнику рахунок №47 від 15.08.2024 на суму 222 900 грн. Згідно з платіжними інструкціями №59 від 15.08.2024 на суму 222 900,00 грн та №119 від 01.04.2025 на суму 3 000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» було перераховано виконавцю грошові кошти за комплекс робіт за договором №МБ0036 від 15.08.2024. 10.06.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» засобами поштового зв`язку було направлено на адресу Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича вимогу від 10.06.2025, в якій вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» втратило інтерес до цієї операції та відмовляється від прийняття виконання договору №МБ0036 від 15.08.2024 в натурі та повністю й вимагає повернути суму попередньої оплати. Позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції вказуючи, що відповідачем роботи у строки, що визначені умовами договору №МБ0036 від 15.08.2024 виконано не було, що стало підставою для направлення: Фізичній особі - підприємцю Белову Сергію Олександровичу вимоги від 10.06.2025 про відмову від прийняття виконання договору та повернення суми попередньої оплати. Останнім вимоги з повернення суми попередньої оплати виконано не було. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» від 10.06.2025 за своєю правовою природою не є відмовою від договору підряду у розумінні ст. 849 Цивільного кодексу України, оскільки чіткого волевиявлення саме на відмову від договору остання не містить, а тому, у суду відсутні підстави вважати договір №МБ0036 від 15.08.2024 припиненим. В порушення пунктів 5.3, 5.4, 5.5 договору, позивачем не було передано проектної документації замовником виконавцю, також, витяг з книги реєстрації обліку разових перепусток й перепустки - заявки взагалі не містять даних щодо надання доступу замовником виконавцю саме до будівельного майданчика у належному стані, на якому повинні бути виконані роботи, а отже, відсутні підстави вважати, що настав строк виконання робіт з боку відповідача. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вказані норми Господарського процесуального кодексу України покладають на заявника позовної вимоги обов`язок довести та підтвердити документально ті обставини, на якій останній посилається у позовній заяві. Так, пункти 2.1.2 договору (замовник зобов`язаний на період надання послуг забезпечити виконавцю доступ в приміщення, до приладів та документації і необхідних умов праці) та 5.2 договору (виконавець розпочне надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виконання замовником зобов`язань щодо надання будівельного майданчика (фронту робіт), перерахування коштів відповідно до п. 4.3 цього договору та передачі проектної документації (у разі необхідності)) встановлюють певну послідовність взаємопов`язаних дій для сторін договору, яка має наслідком створити для них певні зобов`язання. Тобто, сторони погодили початок відліку строку на виконання підрядних робіт від дати надання з боку замовника на користь виконавця доступу до будівельного майданчика. Матеріали справи №910/8342/25 не містять доказів, які б підтверджували в який період та з якої дати відповідачу був наданий доступ до будівельного майданчика та в приміщення, до приладів та документації і необхідних умов праці, для початку відліку строку на виконання робіт. Позивач надав суду першої інстанції лист АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» №151025 від 15.01.2025, в якості підтвердження перебування відповідача на майданчику з монтажу модульної ферми з доданим витягом з книги обліку разових пропусків (а.с. 157-168), до означених доказів суд ставиться критично, оскільки витяг з книги реєстрації обліку разових перепусток й перепустки - заявки взагалі не містять даних щодо надання доступу замовником виконавцю саме до будівельного майданчика у належному стані, на якому повинні бути виконані роботи (у пропуск-заявках вказано про доступ до контейнера). Договір містить посилання саме на будівельний майданчик, посилань на те, що вказаний будівельник майданчик є контейнером - не вбачається. Одночасно, наведений відповідачем витяг з переписки у месенджері не містить даних щодо передання замовником проектної документації, а містить посилання лише на примірне ТЗ (а.с. 97). Нормативно свої вимоги позивач обгрунтовує ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України (якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків). Відповідно до ч. 2, 3 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Судова колегія звертає увагу, що за змістом вимоги від 10.06.2025 (а.с. 14), позивач просить відповідача повернути саме суму попередньої оплати в повному розмірі (225 900,00 грн), а не відшкодувати збитки у відповідності до статті 849 Цивільного кодексу України. Разом з цим, заподіяння збитків в цьому розмірі, взагалі не є доведеними. Відповідно до положень ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Як вказано вище, за п. 1.1. договору складовою частиною предмету договору, окрім підрядних робіт, є продаж програмного забезпечення замовнику (позивачу). Матеріалами справи підтверджуються дії відповідача, направлені на виконання робіт за договором та отримання замовником програмного забезпечення, що вбачається з переписки між позивачем та відповідачем у месенджері (а.с. 97-111). Крім того, факт отримання програмного забезпечення не спростований і під час апеляційного провадження. Отже, сукупність наведених обставин свідчить, що замовник отримав зиск, внаслідок часткового виконання відповідачем умов договору (передача програмного забезпечення). Як слід, визначення розміру збитків мало б враховувати викладені обставини. При цьому, з того ж листування у месенджері, та з проведення оплати у квітні 2025 вбачається, що сторони (замовник та підрядник) узгоджували дії за цим договором поза межами строків виконання робіт, які первісно були у ньому (договорі) встановлені. Суд звертає увагу, що в цей період, позивачем не висловлювались претензії щодо дотримання строків виконання робіт. Тобто, сприйняття апелянтом продовження виконання робіт підрядником, після спливу 60-денного строку за п. 5.4. договору свідчить про те, що сторони відступили від первісних домовленостей не встановлюючи нові строки виконання зобов`язання. З огляду на те, що судовою колегією вже було встановлено відсутність даних для початку відліку строку на виконання робіт за договором, а також фактичну зміну домовленостей щодо строків виконання робіт, вимоги про стягнення пені на підставі п.2.2.2 договору не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними, а судом першої інстанції у повному обсязі досліджені та оцінені з правового боку, як доводи та аргументи позивача, так і відповідача. Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36). У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274). У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОТ - ІМПЕКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі №910/8342/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта. Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОТ - ІМПЕКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі №910/8342/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі №910/8342/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта. Повний текст постанови складено та підписано 22.06.2026. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 ГПК України. Головуючий суддя О.М. Сковородіна Судді П.В. Горбасенко Р.М. Колесник