Постанова 4872 № 916/5277/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5277/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М. секретар судового засідання: Кияшко Р.О. за участю представників учасників справи: прокурор: Коломійчук І.О., від Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області: не з`явився від Південного офісу Держаудитслужби: не з`явився від Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-56: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Ізмаїльської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 року про зупинення провадження, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якої складено 04.05.2026, в м. Одесі у справі: №916/5277/25 за позовом: Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-56 про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення пені ВСТАНОВИВ У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/5277/25 за позовом Керівника Ізмаі?льськоі? окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаі?льськоі? міськоі? ради Ізмаі?льського раи?ону Одеськоі? області та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-56 про визнання додатковоі? угоди до договору недіи?сною та стягнення пені в сумі 390 990,85 грн. Позов прокурор обґрунтовує тим, що шляхом укладення Додаткової угоди №1 від 30.07.2025 Управління житлово-комунального господарства Ізмаі?льськоі?? міськоі? ради Ізмаі?льського раи?ону Одеськоі? області та ТОВ СМУ-56 продовжили термін надання послуг за Договором №464 від 12.06.2024 про закупівлю послуг, та тим самим порушили вимоги п. 4 ч. 5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі та пп. 4 п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що на думку прокурора є підставою для визнання такої додаткової угоди недійсною в судовому порядку. Також, у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за Договором, прокурором нараховано до стягнення з ТОВ СМУ-56 пеню в розмірі 390 990,85 грн. 30.03.2026 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/270/25. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 заяву ТОВ «СМУ-56» задоволено; зупинено провадження у справі №916/5277/25 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/270/25. Суд установив, що справа №916/270/25 прийнята до розгляду об`єднаною палатою КГС ВС у зв`язку з необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №916/1199/25, та формування правової позиції щодо ефективності обраного прокурором способу захисту у спорах про визнання недійсними додаткових угод до договорів про закупівлю, коли роботи вже виконані та оплачені. Враховуючи подібність правовідносин у справах №916/5277/25 та №916/270/25, а також необхідність забезпечення єдності судової практики, суд дійшов висновку про зупинення провадження до ухвалення рішення об`єднаною палатою КГС ВС. До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Ізмаїльської окружної прокуратури, в якій прокурор просить ухвалу Господарського суду Одеської області 27.04.2026 у справі №916/5277/25 про зупинення провадження у справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що правовідносини у справах №916/5277/25 та №916/270/25 не є подібними в розумінні ст. 228 ГПК України. Скаржник вказує, що справа №916/270/25 передана на розгляд об`єднаної палати КГС ВС для вирішення питання ефективності способу захисту у спорах про визнання недійсними додаткових угод за відсутності передбаченої договором відповідальності підрядника за прострочення виконання зобов`язань. Натомість у справі №916/5277/25 договором прямо передбачено відповідальність постачальника за несвоєчасне виконання зобов`язань, а вимога про стягнення санкцій ґрунтується на ч. 4 ст. 231 ГК України та умовах договору. На думку апелянта, різниця у змісті правовідносин та правовому регулюванні виключає їх подібність, тому висновки, які будуть сформульовані у справі №916/270/25, не матимуть вирішального значення для розгляду даного спору. Крім того, суд не врахував наявну сталу практику Верховного Суду щодо визнання недійсними додаткових угод про продовження строків виконання договорів та стягнення передбачених договором штрафних санкцій. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що у справі № 916/5277/25 прокурором заявлено вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 30.07.2024 до договору № 464 від 12.06.2024 та стягнення з ТОВ «СМУ-56» пені у сумі 390 990,85 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов договору. При цьому відповідач послався на те, що в Об`єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває на розгляді справа № 916/270/25 щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору закупівлі та стягнення штрафних санкцій, у якій вирішується питання ефективності обраного прокурором способу захисту. На думку відповідача, правовідносини у справах № 916/270/25 та № 916/5277/25 є подібними, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсною додаткової угоди саме по собі не призведе до поновлення прав позивача. З огляду на положення пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, відповідач вважає обґрунтованим зупинення провадження у справі № 916/5277/25 до завершення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/270/25, оскільки майбутній правовий висновок матиме значення для правильного вирішення цього спору. Також відповідач звернув увагу, що з аналогічних підстав ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 було зупинено апеляційне провадження у справі № 916/2264/25, правовідносини у якій є подібними. У зв`язку з цим відповідач просив залишити без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 про зупинення провадження у справі № 916/5277/25 та відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Додатково відповідач просить провести судове засідання у справі № 916/5277/25, призначене на 16.06.2026р. о 12:00, за відсутності ТОВ «СМУ-56» та його представника. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд справи призначено до розгляду на 16.06.2026 об 11:00. В судовому засіданні 16.06.2026 брав участь представник прокурор. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, враховуючи клопотання відповідача про розгляди справи без його участі, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності інших представників учасників справи, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом. Порядок та умови зупинення провадження у справі унормовано положеннями статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі. Під час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційний господарський суд керувався положеннями пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України. У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Отже, пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права (постанови Верховного Суду від 08.10.2023 у cправі №910/10088/22, від 17.10.2023 у cправі №922/551/23). Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19). Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносини необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). За обставинами даної справи вбачається наступне. Керівник Ізмаі?льськоі? окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаі?льськоі? міськоі? ради Ізмаі?льського раи?ону Одеськоі? області та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СМУ-56, в якому просив суд: -визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.07.2024 до Договору № 464 від 12.06.2024, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМУ-56»; -стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СМУ-56» на користь Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області пеню в сумі 390 990,85 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору від 12.06.2024 №

464. В обґрунтування позову прокурор зазначає, що 12.06.2024 між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради та ТОВ «СМУ-56» укладено договір підряду № 464, яким визначено предмет закупівлі, строки виконання робіт, а також відповідальність сторін за порушення договірних зобов`язань. Зокрема, згідно з п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти «Виконавець» сплачує «Замовнику» штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язань. На думку прокурора, відповідач допустив прострочення виконання робіт, однак сторони уклали додаткову угоду № 1 від 30.07.2024, якою продовжили строк виконання договору. При цьому прокурор вважає, що таке продовження було здійснено без наявності передбачених законодавством підстав, а сама додаткова угода фактично спрямована на усунення наслідків уже допущеного порушення та уникнення застосування встановленої договором відповідальності. Прокурор зазначає, що укладення спірної додаткової угоди призвело до неправомірної зміни істотних умов договору про закупівлю та створило підстави для невикористання передбаченого пунктом 7.2 договору механізму притягнення підрядника до відповідальності за несвоєчасне виконання робіт. У зв`язку з цим прокурор вважає, що додаткова угода суперечить вимогам законодавства у сфері публічних закупівель, а тому підлягає визнанню недійсною. Наслідком її недійсності, на переконання прокурора, є відновлення первісних умов договору щодо строків виконання робіт та наявність підстав для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності. Враховуючи викладене, прокурор просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.07.2024 та стягнути з ТОВ «СМУ-56» на користь Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради пеню в сумі 390 990,85 грн, нараховану за порушення строків виконання робіт відповідно до пункту 7.2 договору № 464 від 12.06.2024. Зупиняючи провадження, Господарським судом Одеської області зазначено, що правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №916/270/25 щодо ефективності/неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів держави шляхом визнання недійсною додаткової угоди про продовження строку виконання робіт за договором про публічну закупівлю, якою продовжено строк дії такого договору через відтермінування виконання робіт, котрі вже виконані та оплачені на час звернення з позовом, може мати суттєве значення для з`ясування відповідного питання у межах цієї справи № 916/5277/25, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі № 916/270/25, з огляду на принцип єдності судової практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 916/5277/25 відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/270/25. З такими судовими висновками судова колегія не погоджується з огляду на таке. Так, ухвалою суду від 07.04.2026 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнято до розгляду справу №916/270/25 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025. З ухвали суду від 07.04.2026 вбачається наступне: «Заступник керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод", в якому просив: - визнати недійсною додаткову угоду від 29.12.2023 № 1 до договору закупівлі від 19.10.2023 № 306, укладеного між Селищною радою та ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод"; - стягнути з ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" на користь Селищної ради штрафні санкції у сумі 74 496,11 грн. Обґрунтовуючи позов, Прокурор зазначає, що спірну додаткову угоду укладено всупереч вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 180 Господарського кодексу України та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки нею необґрунтовано продовжено строк дії договору та терміни виконання робіт. У зв`язку з цим, за його позицією, відповідна додаткова угода суперечить вимогам закону і, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсною. Також Прокурор посилається на прострочення виконання робіт на 163 дні, тобто за період з 01.01.2024 по 11.06.2024, що, на його думку, є підставою для стягнення пені та штрафу в загальному розмірі 74 496,11 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю. За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суди виходили з того, що обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді визнання додаткової угоди недійсною є неефективним, а умовами договору між Селищною радою та ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" не передбачено застосування до останнього штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань. Також суди зазначили, що положення статті 231 Господарського кодексу України не регулюють спірні правовідносини. 11.02.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про передачу справи № 916/270/25 на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2026 у справі № 916/1199/25, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Згідно з мотивами, наведеними в ухвалі від 11.02.2026, за встановлених судами у цій справі обставин оспорювана додаткова угода суперечить пункту 18.3 договору та пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Такий висновок обґрунтовано тим, що погіршення погодних умов у грудні, діючи з розумною обачністю, сторони мали врахувати ще на момент укладення договору. Водночас матеріали справи не містять належного документального підтвердження існування об`єктивних обставин, які б зумовили продовження строку дії договору. Водночас суди відмовили у позові з підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права, оскільки визнання недійсною спірної додаткової угоди, навіть за встановлення судом обставин її невідповідності вимогам закону, в цьому випадку не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити будь-які права Позивача 1 та спричинить лише правову невизначеність у спірних правовідносинах між селищною радою та товариством. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що у договорі не передбачено жодних штрафних санкцій за порушення підрядником строку виконання зобов`язань, між сторонами не укладено будь-яких додаткових угод до договору щодо забезпечення виконання зобов`язань, жодна із сторін договору не є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; укладений між сторонами договір не є державним контрактом; джерелом фінансування підрядних робіт були кошти місцевого, а не державного бюджету. Зважаючи на це, суди дійшли висновку, що будь-які підстави для притягнення Відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього штрафних санкцій у даному випадку відсутні. Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила, що відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Разом з тим, під час розгляду касаційної скарги у справі № 916/270/25 колегією суддів було з`ясовано, що Верховний Суд уже здійснював касаційний перегляд судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що у справі № 916/1199/25 про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій між тими самими сторонами, що й у справі № 916/270/25, суд апеляційної інстанції також відмовив у позові з підстав обрання неефективного способу захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди не здатне поновити будь-які права ради та спричинить лише правову невизначеність сторін договору у спірних правовідносинах. При цьому суд встановив, що укладений договір не є державним контрактом, сторони в договорі не узгодили жодних штрафних санкцій за порушення підрядником строку виконання зобов`язань та не укладали будь-яких додаткових угод до договору щодо забезпечення виконання зобов`язань, отже, зважаючи на положення статті 231 Господарського кодексу України, будь-які підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього на користь Ради штрафних санкцій, у цьому випадку відсутні. Постановою від 15.01.2026 колегія суддів, що входить до складу судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/1199/25 скасувала постанову суду апеляційної інстанції та передала справу на новий розгляд з тих підстав, що такі висновки щодо обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав є необґрунтованими. Безпосередньо Верховний Суд зауважив, що визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (пункт 65 постанови). При ухваленні відповідної постанови колегія суддів урахувала висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24. Наведене, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зумовлює необхідність відступу від наведених вище висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 916/1199/25, з урахуванням висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, шляхом викладення правової позиції щодо неефективності обраного Прокурором способу захисту у подібній категорії справ про визнання недійсним додаткової угоди до договору щодо продовження строку його дії через відтермінування виконання робіт, котрі вже виконані та оплачені на час звернення з позовом, а договором сторони не передбачили відповідальності підрядника за прострочення виконання зобов`язання. З огляду на викладене, оскільки колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відступу від висновку щодо застосування, зокрема, статей 15, 16 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, касаційна скарга Прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у цій справі підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.» Як вже зазначалося вище, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що предмети позовів у справі №916/5277/25 і у справі №916/270/25 є однаковими, але обставини справ та їх правове обґрунтування не є подібними. Так, справу №916/270/25 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою формування правового висновку щодо ефективності чи неефективності обраного прокурором способу захисту у категорії спорів про визнання недійсними додаткових угод до договорів про закупівлю у випадках, коли роботи на момент звернення до суду вже виконані та оплачені, а самими договорами не передбачено відповідальності підрядника за порушення строків виконання зобов`язань. Саме відсутність у договорах будь-яких умов про застосування штрафних санкцій стала однією з ключових обставин, що зумовила передачу справи №916/270/25 на розгляд Об`єднаної палати Верховного Суду. Суди у зазначеній справі встановили, що сторони не погодили відповідальності за прострочення виконання робіт, не укладали додаткових угод щодо забезпечення виконання зобов`язань, а тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для стягнення штрафних санкцій. Натомість у справі №916/5277/25 правове регулювання спірних відносин є іншим. Договором № 464 від 12.06.2024 сторони безпосередньо погодили відповідальність виконавця за порушення строків виконання зобов`язань. Так, відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти виконавець зобов`язаний сплатити замовнику штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язань. Отже, на відміну від справи №916/270/25, у цій справі наявна самостійна договірна підстава для притягнення відповідача до відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань, що виключає необхідність застосування тих правових підходів, які мають бути сформульовані Об`єднаною палатою Верховного Суду у справі №916/270/25. Крім того, вимога про стягнення штрафних санкцій у справі №916/5277/25 обґрунтована положеннями частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість застосування санкцій, погоджених сторонами у договорі, тоді як у справах №916/270/25 та №916/1199/25 питання відповідальності оцінюється крізь призму частини другої статті 231 Господарського кодексу України саме через відсутність відповідного договірного врегулювання. Таким чином, різними є не лише фактичні обставини спорів, а й матеріально-правові підстави заявлених вимог, зміст прав та обов`язків сторін, а також правові норми, що підлягають застосуванню. Отже, майбутній правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №916/270/25 не матиме вирішального значення для розгляду цієї справи, оскільки не усуватиме необхідності самостійного дослідження судом умов договору № 464, зокрема пункту 7.2, а також перевірки правомірності заявленої до стягнення пені, яка ґрунтується на договірному регулюванні та положеннях частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України. За таких обставин правовідносини у справах №916/270/25 та №916/5277/25 не можуть вважатися подібними, а отже відсутні й передбачені пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України підстави для зупинення провадження у даній справі. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Європейський суд з прав людини неодноразово констатував у своїх рішеннях, що недотримання порядку зупинення провадження у справі має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що при прийнятті оскарженої ухвали про зупинення провадження у справі місцевим господарським судом були зроблені висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, та мало місце порушення судом першої інстанції норм процесуального права, наслідком чого й стало неправильне вирішення даної справи з питання зупинення провадження у справі. Крім того, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. При цьому порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»). Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". За таких обставин, встановивши обґрунтованість доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до господарського суду для подальшого розгляду. Відповідно до п.6 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Статтею 280 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Положеннями ч. 3 ст. 271 ГПК України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно з загальними правилами ст. 129 ГПК України. Керуючись статтями 253, 255, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Ізмаїльської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 у справі №916/5277/25 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 у справі №916/5277/25 - скасувати. Справу №916/5277/25 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню у касаційному порядку відповідно до ч.1 ст.287 ГПК України. Повний текст постанови складено 22.06.2026. Головуючий суддя А.І. Ярош Судді: Г.І. Діброва Н.М. Принцевська