Ухвала КАС ВС № 460/8463/25

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ справа № 460/8463/25 адміністративне провадження № К/990/27336/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 у справі №460/8463/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.И.Т.М.» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: До Верховного Суду 15.06.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 у справі №460/8463/25. Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого. Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.И.Т.М.» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2025 №213317000701, яким визначено пеню за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 2.823.537,20 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне. Касаційну скаргу подано вдруге 12.06.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 03.06.2026. Скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення з такою скаргою в порядку, встановленому законом. При цьому право суб`єкта владних повноважень повторного звернення з касаційною скаргою має темпоральні межі, встановлені нормою частини 5 статті 333 КАС України: один рік з дня складення повного тексту судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункти 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях неправильно застосовано ч. 1, 2, 5 статті 13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», п. 22 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5, п.14-2 Постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 №18, статті 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». На думку контролюючого органу у даній категорій спорів відсутній правовий висновок Верховного Суду з питання того, чи можуть експортні операції, які здійснюються одним резидентом, з одним і тим же нерезидентом, в межах одного зовнішньоекономічного контракту, у випадку перевищення загальної суми операцій порогових значень, вважатися дробленням операцій для цілей застосування пункту 22 Положення №5 та статті 20 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій фактично проігнорували норми ч.1 статті 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а саме порогове значення валютних операцій в розмірі 400 тис. грн. та вважали такі операції незначними, що є помилковим твердженням та не ґрунтується на вимогам чинного законодавства. Суди досліджували суб`єктний склад договірних відносин, в той час як питання дослідження суми валютної операції для цілей валютного нагляду не досліджувалося. Податковим органом зауважено, що судами не враховано той факт, що операції здійснювалися з одним нерезидентом, за одним зовнішньоекономічним контрактом, загальна сума операцій значно перевищувала порогову суму. При цьому судами не досліджено належним чином дані митних декларацій, інформацію Національного банку України та додатки до акту перевірки. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях дійшли до помилкового висновку про недоведеність контролюючим органом дроблення операцій, а відтак неправильного застосування норм матеріального права, а саме згідно рішень судів, суди зазначають, що контролюючим органом не доведено, що операції позивача одночасно відповідають таким ознакам: операції з експорту товару здійснюються одним резидентом; операції, пов`язані між собою одним контрагентом нерезидентом та договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором); сума кожної операції з експорту товару є меншою, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (незначна сума); сума операцій з експорту товару за календарний місяць перевищує десятикратний розмір операції на незначну суму (пп.5 п. 3 розділу І Інструкції № 7). Контролюючим органом зауважено про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи можуть експортні операції, які здійснюються одним резидентом з одним нерезидентом в межах одного зовнішньоекономічного контракту, оцінюватися у сукупності для цілей валютного нагляду та застосування пункту 22 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 у випадку перевищення встановлених законодавством порогових значень суми валютних операцій. Головне управління ДПС у Рівненській області вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у даній справі допустили порушення процесуального права, а саме судами не досліджено та не надано правової оцінки акту перевірки та додаткам до нього (в частині митної декларації, даних щодо здійснених платежів), а також не досліджено листів, в яких міститься інформація, яка надана банками до Національного банку України згідно з Інструкцією про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №7, на виконання статей 12 і 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», якими повідомлено про виявлені факти ненадходження в установлені Національним банком України граничні строки грошових коштів/вартості товарів по ТОВ «Р.И.Т.М.» по зовнішньоекономічному експортному контракту № 02/2022 від 10.05.2022, укладеному з фірмою - нерезидентом «LN INTERNATIONAL SP.ZO.O», Польща за період 01.04.2024 по 30.11.2024, не надано оцінки та не досліджено строків виникнення заборгованості по зовнішньоекономічному експортному контракту. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Зі змісту пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Контролюючим органом не обґрунтовано, який правовий висновок щодо застосування норми права у даних правовідносинах має бути сформульовано Верховним Судом за результатами розгляду даної справи. Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з посиланням на підтвердження матеріалами справи, що: ТОВ «Р.И.Т.М» зареєстроване в Україні та не має реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі, що здійснює збройну агресію проти України, та/або в державі (юрисдикції), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення (у тому числі дипломатичне представництво, посольство, консульство такої держави); не має рахунок у банку, зареєстрований в зазначеній державі (юрисдикції); фірма нерезидент «LN INTERNATIONAL SP.ZO.O», Польща зареєстрована у Республіці Польща, яка є союзником України у протидії збройній агресії проти російської федерації, що є загальновідомим фактом та додатковому доказуванню не підлягає. Кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Р.И.Т.М» є громадянином Китаю і постійно проживає на території України, тобто не є громадянином і не має постійне місце проживання в державі, що здійснює збройну агресію проти України; ТОВ «Р.И.Т.М» при здійсненні співпраці з дослідженого органом податкового контролю контракту не здійснює фінансові операції політично значущих осіб, членів їх сім`ї та/або осіб, пов`язаних з політично значущими особами; ТОВ «Р.И.Т.М» при здійсненні співпраці з дослідженого органом податкового контролю контракту не здійснює платіжних операцій з переказу коштів за кордон (у тому числі до держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон); ТОВ «Р.И.Т.М» при здійсненні співпраці з дослідженого органом податкового контролю контракту не здійснює фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів); ТОВ «Р.И.Т.М» при здійсненні співпраці з дослідженого органом податкового контролю контракту не здійснює фінансові операції електронного резидента (нерезидента); всі фінансові операції по даному зовнішньоекономічному контракту здійснюються в безготівковій формі, що встановлено в ході перевірки. Таким чином, суди дійшли висновку, що ТОВ «Р.И.Т.М» не є суб`єктом господарювання, який підпадає під дію частини 1 статті 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та не здійснює фінансових операцій, що підпадають під дію цієї норми закону. Крім цього, суди встановили, що контракт №02/2022, передбачає співпрацю Сторін щодо поставки партій товару, кожна з яких має свою кількість та вартість, а оплата за кожну таку партію здійснюється в безготівковій формі. Поставка кожної партії Товару є окремою зовнішньоекономічною операцією з експорту Товару, яка має свою вартість та оплачується шляхом банківського переказу коштів. Тоді, як за висновком суду апеляційної інстанції, апелянтом не доведено, що операції позивача одночасно відповідають таким ознакам: операції з експорту товару здійснюються одним резидентом; операції, пов`язані між собою одним контрагентом-нерезидентом та договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором); сума кожної операції з експорту товару є меншою, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (незначна сума); сума операцій з експорту товару за календарний місяць перевищує десятикратний розмір операції на незначну суму (пп.5 п. 3 розділу І Інструкції № 7). При цьому, з наявних в матеріалах справи витягів з інформації НБУ встановили, що така інформація містить відомості, зокрема, про дату поставки товару, суму (гривневий еквівалент). Водночас, вказана інформація не містить відомостей щодо кількості партій товару на кожну дату, вартість кожної окремої партії експортованого товару; чи в один день відбувалася лише одна поставка, чи кілька. При цьому, з додатку 15 до акта перевірки Зведені дані щодо експортних операцій у розрізі контрагентів нерезидентів, укладених контрактів та стан розрахунків по ТОВ «Р.И.Т.М» (стовпчик граничний строк надходження виручки) суди встановили, що деякі дати повторюються, що може свідчити про ймовірність того, що в цей день була поставка не однієї партії товару, а кількох. В акті перевірки та у відзиві позивача не наведено переліку митних декларацій із зазначенням дати поставки та суми кожної операції. Скаржником такі висновки судів не спростовано. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано відповідні норми в якості підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України). Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків. Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 у справі №460/8463/25 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяІ.А. Васильєва