Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7510/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7510/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К. Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 23 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по день фактичного розрахунку - 24.04.2025.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по день фактичного розрахунку - 24.04.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є незаконною, порушує його права, гарантовані Конституцією України та чинним законодавством, через що вони мають бути поновлені шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення із відповідача належних сум середнього заробітку. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2021 по 24.04.2025. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 27063,25 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 . ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ОСОБА_1 (позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 276 від 10.12.2021 позивача з 10.12.2021 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі № 560/21598/23 військовою частиною нараховано і 24.04.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 10.12.2021, виходячи з щомісячної фіксованої величини 3 900,01 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, в розмірі 99 949,53 грн. В квітні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по день фактичного розрахунку - 24.04.2025. За результатами розгляду заяви відповідач листом від 02.05.2025 за № 632/24/509 повідомив про відмову у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі та дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Суд врахував, що позивачу вже виплачувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2024 включно відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №560/7696/24 та дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.04.2024 по 24.05.2025, проте не більш як за шість місяців. При цьому суд застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 27063,25 грн, тобто 25,63% від 105592,08 грн. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що відсутні підстави стверджувати, що указані положення законодавства передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. На день звільнення позивача зі служби між ним та відповідачем не існувало спору щодо належних йому виплат. Позивач в межах встановленого судом строку не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому можливим є застосування норм ст. ст. 116,117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, від 21 квітня 2021 року у справі №120/3857/19-а, від 14 липня 2022 року у справі № 620/3095/20. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Колегія суддів вважає такі доводи помилковими та зазначає таке. У постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зазначив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, у тому числі індексації грошового забезпечення). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Як убачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено на виконання рішення суду у справі № 560/21598/23 24 квітня 2025 року. Тобто остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 10.12.2021 по 24.04.2025. Водночас суд врахував, що позивачу вже виплачувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по день фактичного розрахунку - 23.04.2024 включно відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №560/7696/24 та дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.04.2024 по 24.05.2025, проте не більш як за шість місяців. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування та врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно компенсаційного характеру відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та допустимості коригування розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості і пропорційності. З огляду на це, суд першої інстанції, оцінивши встановлені обставини справи, дійшов висновку про визначення до стягнення середнього заробітку у сумі 27063,25 грн. При цьому колегія суддів бере до уваги, що позивач не заперечує проти визначеного розміру відшкодування та не оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, що виключає підстави для його перегляду в цій частині. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.