Постанова 4855 № 640/7987/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7987/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року, суддя Логойда Т.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 1; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплатили ОСОБА_1 пенсію за віком па пільгових умовах за Списком № 1 з 20.01.2022 року; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів навчання з 01.09.1988 року по 04.09.1990 та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахували до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1988 року по 04.09.1990 року та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2022 року справу розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У 2022 році було ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва. На виконання вимог Закону України від 16.07.2024 року № 3863-IX дану справу з Окружного адміністративного суду міста Києва передано до Донецького окружного адміністративного суду. Відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (ст. 263 КАС України)); залучено до участі в справі в якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.01.2022 року №262240013578, прийняте щодо ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до її страхового стажу періодів навчання з 01.09.1988 року по 04.09.1990 року та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року та з вирішенням питання про зарахування до її пільгового стажу, що дає право на призначення такої пенсії, періодів її роботи, що відображені в її трудовій книжці та уточнюючих довідках, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення яким позовні вимоги залишити без задоволення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 подала до органу Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (за списком №1). Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до Порядку, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.01.2022 року № 262240013578 в призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку із відсутністю на час звернення необхідного пільгового стажу. Рішення мотивовано тим, що вік заявника становить 48 років 06 місяців; страховий стаж - 14 років 04 місяці 19 днів (тоді як необхідно 20 років); пільговий стаж - відсутній (необхідно 07 років 06 місяців); не працює. Вказаним рішенням до страхового стажу позивача не зараховані періоди навчання з 01.09.1988 року по 04.09.1990 року та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року, оскільки дівоче прізвище в довідці від 15.11.2021 року № 2-29/138 не відповідає прізвищу у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища « ОСОБА_2 » « ОСОБА_3 ». В рішенні також зазначено, що заявник надала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 27.03.2017 року № 08/31-147, яка видана ПАТ «Донецький металургійний завод» щодо періоду роботи з 06.07.2005 року по 03.09.2013 року. Однак: - ПАТ «Донецький металургійний завод» згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано за адресою: Україна, 85307, Донецька обл., м. Покровськ, м-н Шахтарський, у зв`язку з чим відсутні підстави для зарахування періодів роботи за Списком № 1 згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу; - в підставі видачі довідки відсутнє посилання на первинні документи щодо нарахування заробітної плати. В поданому пакеті документів відсутня інформація про відпустки без збереження заробітної плати, простої та накази про результати атестації робочих місць від 25.01.1995 року № 30, від 04.01.2000 року № 2, від 31.12.2004 року № 364; - копія документа (зазначеної довідки) за підписом «управляющий филиалом И.Д. Миньковский», «начальник отдела кадров И.В. Шопин», «начальник ООТиЗ» Д.В.Левченко» (так зазначено у документі) не завірена належним чином та не містить назви підприємства, яке видало довідку, реєстраційної дати та вихідного номеру. Про вказане рішення позивача повідомлено листом Головною управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.02.2022 року № 2600-0205-8/20119. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам. Відповідно до ч. 1 ст. 114 розд. ХІV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 вказаного Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, або за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають особи, визначені наступними абзацами п. 1 ч. 2 ст. 114 вказаного Закону. Таким чином необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1 - на підставі п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є досягнення особою відповідного пенсійного віку, зайнятість особи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, які затверджені Кабінетом Міністрів України, така зайнятість повний робочий день, наявність атестації робочих місць та наявність відповідного страхового стажу, в тому числі на зазначених роботах. Орган Пенсійного фонду України не заперечує, що посади, які займала позивач протягом спірних періодів належать до відповідного списку №1. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення. Оскарженим рішенням органу Пенсійного фонду позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Щодо періоду з 06.07.2005 року по 03.09.2013 року, який відображений в спірному рішенні як період роботи, підстави для зарахування якого до періодів роботи за Списком № 1 згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу відсутні Згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 , заповнення якої розпочато 05.12.1994 року, довідкою від 27.03.2017 року № 08/31-147 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана ПАТ «Донецький металургійний завод», позивач працювала: з 06.06.2005 року по 31.10.2013 року та з 01.11.2013 року по 31.12.2016 року на посаді оператора поста керування стана гарячої прокатки прокатного цеху - на посаді, що віднесена до відповідного Списку №1. Зазначена довідка містить інформацію про пільговий характер роботи позивача на посаді, що віднесена до відповідного Списку №1, на накази про атестацію робочого місця позивача. Крім того, при зверненні за призначенням пенсії позивач (крім трудової книжки та довідок) надала копії наказів про проведення атестації робочих місць від 31.12.2004 року № 364, від 22.12.2009 року №

122. Згідно з поданими документами позивач мала право на зарахування періодів роботи з 06.06.2005 року по 31.10.2013 року та з 01.11.2013 року по 31.12.2016 року до пільгового стажу за Списком №1. Проте вказане питання відповідачем не вирішувалося. Органом Пенсійного фонду протиправно не прийнято довідку від 27.03.2017 року № 08/31-147 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з посиланням на те, що вона видана ПАТ «Донецький металургійний завод», яке згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано за адресою: Україна, 85307, Донецька обл., м.Покровськ, м-н Шахтарський, 7а. Окрім того, відповідач безпідставно не взяв до уваги вказану уточнюючу довідку, оскільки вона видана підприємством, яке, на його думку, фактично, розташовано на тимчасово непідконтрольній українській владі території, проте перереєстровано на території України. Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом. Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач набула трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий відповідний стаж роботи. Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Отже, з урахуванням загальних принципів («намібійські винятки»), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян. Щодо посилань в оскаржуваному рішенні на те, що в підставі видачі довідки (довідки від 27.03.2017 року № 08/31-147) відсутнє посилання на первинні документи щодо нарахування заробітної плати, то такі посиланнясуд вірно не прийняв, спростувавши їх правомірність, оскільки відповідальність за оформлення довідки несе роботодавець, і не зазначення таких посилань не може бути підставою для відмові в призначенні пенсії. Також безпідставними є доводи скаржника, що довідка не містить назви підприємства, яке видало довідку, реєстраційної дати та вихідного номеру, то такі посилання є безпідставними, оскільки зазначена довідка оформлена на бланку ПАТ «Донецький металургійний завод»; містить підписи відповідних посадових осіб, які її склали, та печатку підприємства; містить дату її видачі та реєстраційний номер. Ці дані довідки також встановлені відповідачем, що підтверджується змістом спірного рішення. Крім того, в разі наявності сумніву щодо видачі довідки, орган Пенсійного фонду України мав право перевірити обґрунтованість видачі цієї довідки, зробивши відповідний запит до підприємства, що її видало, місце реєстрації якого на території України (що також встановлено спірним рішенням). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які полягають у не прийнятті довідки та не зарахування до пільгового стажу позивача зазначених в ній періодів. Що стосується незарахування до страхового стажу спірних періодів навчання, колегія суддів звертає увагу на таке. Так, відповідач в оскаржуваному рішення не зарахував до страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1988 року по 04.09.1990 року та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року, оскільки дівоче прізвище в довідці від 15.11.2021 року № 2-29/138 не відповідає прізвищу у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища « ОСОБА_2 » « ОСОБА_3 ». Разом з тим, судом було встановлено, що у періоди з 01.09.1988 року по 04.09.1990 року та з 01.09.1992 року по 17.06.1994 року позивач навчалася на денному відділенні Донецького радгоспу-технікуму, нині ВСП «Донецький фаховий коледж Луганського національного аграрного університету» (наказ про перейменування від 08.07.2020 року № 14) за спеціальністю «Ветеринарна медицина», а саме: з 01.09.1988 року (наказ про зарахування від 18.06.1988 року №140) по 04.09.1990 року (наказ про надання академічної відпустки від 05.09.1990 року № 225); поновлено навчання з 01.09.1992 року (наказ від 22.07.1992 року № 172); відрахована 17.06.1994 року у зв`язку із закінченням технікуму (наказ про відрахування від 17.06.1994 року № 102). Отримала диплом НОМЕР_2 та здобула кваліфікацію «Ветеринарний фельдшер». Вказані обставини підтверджуються довідкою від 15.11.2021 року № 2-29/138, що видана ВСП «Донецький фаховий коледж Луганського національного аграрного університету» на підставі первинних документів (книги наказів Донецького радгоспу-технікуму за 1988, 1990, 1992, 1994 роки, книги реєстрації дипломів, що зберігаються в архіві ВСП «Донецький фаховий коледж ШІАУ»). У вказані довідці зазначено дівоче прізвище позивача українською - « ОСОБА_2 », що відповідає російському « ОСОБА_3 », яке зазначено в документах, що складалися за часів УРСР (за правилами складання офіційних документів на той час). У свідоцтві про народження позивача серії НОМЕР_3 , що видано 20.07.1973 року за часів УРСР, її прізвище зазначено російською мовою як « ОСОБА_3 ». В подальшому - у свідоцтві про її народження серії НОМЕР_4 , що видано позивачу повторно 22.10.2020 року, тобто за часів незалежної України, прізвище зазначено українською мовою як « ОСОБА_2 ». Згідно з довідкою від 16.12.2003 року № 15-68-1142, що видана Донецьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецького обласного управління юстиції, 24.08.1990 року позивач зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 », яке залишено за нею після розірвання цього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її навчання із зазначених ним підстав, чим порушив пенсійні права позивача. Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача зарахувати певні періоди, про які йдеться в позові, до відповідного пільгового стажу та призначити позивачу пенсію на пільгових умовах, оскільки відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення: в оскарженому рішенні не досліджено всі періоди роботи позивача, не зазначено, які саме періоди роботи не зараховані до відповідного пільгового стажу (що унеможливлює визначення судом всіх не зарахованих періодів). Дії (або рішення, або бездіяльність) відповідача щодо такого не зарахування в даній справі не оскаржуються та не є предметом спору в ній. Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 року в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Водночас, оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача, в тому числі зарахування періодів роботи до відповідного пільгового стажу належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов вірного висновку, що решта позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, який прийняв оскаржене рішення, повторно вирішити питання, щодо якого звернулася позивач (тобто повторно розглянути заяву позивача, за результатом розгляду якої прийнято рішення), із зарахуванням до її страхового стажу спірного періоду навчання та з вирішенням питання про зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (п. 10 ч. 2 ст. 245, ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). При новому розгляді заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органу Пенсійного фонду України необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача періоди її роботи, прийняти та дослідити всі подані позивачем документи (в тому числі всі довідки) та визначити наявність у позивача необхідних умов для призначення такої пенсії з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві то суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні, так як саме відповідач ГУ ПФУ в Харківській області прийняв протиправне рішення За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсіного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Файдюк В.В.