Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/36604/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/36604/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.03.2023 про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку осіб що потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовим жилим приміщенням для постійного проживання; - визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Сухопутних військ збройних Сил України від 18.03.2023 №123од про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку осіб що потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовим жилим приміщенням для постійного проживання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що позивач має 40 років і 4 місяці календарної та 42 роки і 4 місяці пільгової вислуги років у Збройних Силах України. Крім того, позивач є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни - ветеран війни. Так, відповідно до п.5 протоколу № 1 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.03.2023, позивача знято з квартирного обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) та приміщеннями для постійного проживання, зокрема громадянина ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що, він з 2009 року, забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України - трикімнатною квартирою загальною площею 68,15 кв.м. у АДРЕСА_1 , яка і була виведена з категорії «службового житла» та передана громадянину ОСОБА_1 у якості постійного житла та до теперішнього часу ним не здана, на підставі абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 14.04.2023 позивачем отримано витяг із наказу Командувача Сухопутних військ збройних Сил України від 18.03.2023 №123од про оголошення рішення Об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до якого позивача було знято з квартирного обліку, як особу яка потребує поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовим жилим приміщенням та приміщенням для постійного проживання. Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав з відповідним позовом до суду. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями. Відповідно до вимог п. 24 вказаного Порядку, військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла (пункт 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Аналогічні положення закріплені також і в пункті 29 Порядку. Пунктом 30 Порядку передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством. Тлумачення зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку. Пунктом 3 Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Відповідно до вимог абзацу 2 пункту 4 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України, за військовослужбовцями та членами їх сімей в тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ). Як вже зазначалось вище, відповідно до п.5 протоколу № 1 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 15.03.2023, знято з квартирного обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) та приміщеннями для постійного проживання, зокрема громадянина ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що, він з 2009 року, забезпечений постійним житлом від Міністерства оборони України - трикімнатною квартирою загальною площею 68,15 кв.м. у АДРЕСА_1 , яка і була виведена з категорії «службового житла» та передана громадянину ОСОБА_1 у якості постійного житла та до теперішнього часу ним не здана, на підставі абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, під час прийняття оскаржуваних рішень відповідачами не враховано, що 01.09.2022 рішенням Богунівського районного суду міста Житомира у справі №295/16468/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (колишньої дружини позивача), про виселення з житлового приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивача було визнано таким що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Позов було обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 відмовлялася добровільно звільняти квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 з 2016 року проходив службу в м. Києві, у зв`язку з чим, йому 31.07.2019 видано ордер №016609 на право зайняття службового приміщення в квартирі АДРЕСА_2 , а тому ОСОБА_1 не міг реалізувати свою соціальну гарантію щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 . Більше того, 08.09.2020 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, про що складено відповідний актовий запис №153. Таким чином, доводи відповідачів щодо забезпечення позивача постійним житлом є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено втрату позивачем права на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , на чому ґрунтуються оскаржувані позивачем рішення відповідачів. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних рішень про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку осіб що потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовим жилим приміщенням для постійного проживання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя О.В.Епель суддя В.В.Файдюк